Цистит (запалення сечового міхура) — запальний процес, який в основному уражує слизову оболонку сечового міхура, і в поодиноких випадках — підслизовий та м’язовий шар. Зазвичай збудниками захворювання є мікроорганізми (див. бактеріальний цистит), але воно може розвиватися і без патогенної мікрофлори (алергічний, токсичний цистит). Початок захворювання завжди має гострий характер, але при правильному лікуванні воно повністю минає без наслідків.

Поширеність циститу залежно від статі

Жінки більш схильні до розвитку цього захворювання через анатомічні особливості, зокрема будову сечовивідних шляхів: у жінок вони широкі, прямі і короткі, а у чоловіків — вузькі, з вигинами і довгі. Саме тому інфекція, потрапляючи в чоловічу уретру, у короткий термін не може досягти міхура і викликає уретрит, а у жінок швидко потрапляє в сечовий міхур і зумовлює розвиток циститу.

У близько 60% жінок хоча б раз у житті відмічали це захворювання. У 30% жінок розвивається рецидив захворювання (протягом 12 міс), а у 10% — переходить у хронічну стадію. Категорії пацієнтів, які найбільш схильні до ризику розвитку циститу, включають дітей, жінок у період початку статевого життя, вагітних, а також жінок у період мено- та постменопаузи.

Цистит у чоловіків діагностується досить рідко, переважно одночасно із загостренням хронічного простатиту. У молодих чоловіків цистит, як правило, розвивається на тлі прихованого перебігу захворювань, що передаються статевим шляхом.

Шляхи проникнення інфекції в сечовий міхур

Шлях проникнення інфекції в сечовий міхур може бути різноманітним:

— висхідний — звичайний, включає проникнення бактерій у сечовий міхур через уретру;

— низхідний — включає поширення інфекції з нирки (із запаленням — пієлонефрит) через сечовивідні шляхи;

— пряме проникнення може відбуватися при травмах або оперативних втручаннях;

— інфекція може також поширюватися гематогенним шляхом із віддалених вогнищ запалення або лімфогенним шляхом при запаленні органів малого таза.

Мікроорганізми, що викликають цистит

Цистит може виникнути внаслідок потрапляння в сечовий міхур мікроорганізмів. У 80–95% випадків це Escherichia coli, яка знаходиться в розташованій поблизу органів сечовиділення прямій кишці. Однак за несприятливих обставин, таких як порушення правил гігієни або неправильне підмивання, ці бактерії можуть перетнути анатомічні межі та проникнути в сечовий міхур, викликаючи цистит. Крім Escherichia coli, ряд інших мікроорганізмів може також відігравати роль у розвитку циститу (Staphylococcus saprophyticus, Klebsiella, Proteus, Enterococcus, Pseudomonas). Серед інших причин розвитку хвороби можуть бути вульвіт, кольпіт, кандидоз, уретрит, мікоплазмоз, гонорея, трихомоніаз, хламідіоз, генітальний туберкульоз, гриби роду Candida, вірус герпесу.

Чинники ризику розвитку циститу

Існує безліч факторів, які можуть підвищувати ймовірність розвитку циститу. Ці фактори включають гіпотермію (переохолодження організму), анатомічні особливості уретри (вроджені), хронічний стрес і постійну перевтому, імунодефіцит, схильність до закрепів і патології кишечнику, порушення гігієнічних норм, використання катетера, сперміцидів, зловживання алкоголем і харчовими продуктами або спеціями, гормональні зміни, такі як період вагітності або менопаузи, застійні явища в органах малого таза, хронічні захворювання сечостатевої системи, а також порушення пасажу сечі та неповне випорожнення сечового міхура у разі деяких захворювань або аномалій розвитку органів сечовиділення, велика кількість сексуальних партнерів.

Неінфекційні чинники, що викликають цистит

Слід зазначити, що в окремих випадках цистит може бути викликаний неінфекційними факторами — сенсибілізація організму алергенами, радіаційна, хімічна чи механічна дія.

Класифікація циститу

Цистит може бути класифікований за різними ознаками. Один із способів класифікації — за причиною виникнення: бактеріальний цистит (найчастіший), небактеріальний цистит (включаючи інтерстиціальний цистит, хімічний цистит) і радіаційний цистит. Інший підхід — за тривалістю процесу, що включає гостру та хронічну форми.

Також існують класифікації захворювання за морфологічними змінами — катаральний, геморагічний, виразково-фібринозний, гангренозний та інтерстиціальний.

Симптоми та ознаки циститу

Не помітити цистит неможливо, тому що його симптоми дуже неприємні, сильно виражені та специфічні. У разі гострої форми можуть турбувати:

• больові відчуття. Біль при сечовипусканні, дискомфорт у нижній частині живота, в ділянці попереку. Ступінь вираженості больового синдрому у пацієнтів може змінюватися. Можливі тягнучий, пекучий, колючий, стискаючий біль, посилення болю в кінці акту сечовипускання;
• дизуричні прояви. Можлива поява патологічних домішок у сечі — крові, гною. Також можуть відмічати збільшення або зменшення вираженості діурезу, невідкладні позиви (часті відвідування туалету, позиви можуть виникати кожні кілька хвилин); неможливість повністю випорожнити сечовий міхур; зміна прозорості та кольору (домішки крові) сечі;
• зміна запаху. Можлива поява гнильного, злегка солодкого чи сірчастого запаху.

До неспецифічних проявів можна віднести інтоксикаційні симптоми, що включають підвищення температури тіла, загальну слабкість, зниження працездатності.

Потенційні ускладнення захворювання

При тривалому перебігу захворювання без медичного втручання можливий розвиток різноманітних ускладнень. Інфекційний процес може швидко поширитися висхідним шляхом, вражаючи сечовивідні шляхи, а потім і нирки, що призводить до розвитку пієлонефриту. Пієлонефрит, у свою чергу, може спричинити ускладнення.

Також інфекційний процес може поширитися низхідним шляхом, при цьому вражаючи сечовий міхур і викликаючи формування уретриту. Для запобігання розвитку негативних наслідків захворювання важливо своєчасно провести діагностику та розпочати лікування.

Лікування циститу

Методи лікування циститу залежать від форми захворювання.

Методика лікування циститу визначається його типом. Лікування циститу включає антибактеріальну (фосфоміцин, нітрофурани, фторхінолони, цефалоспорини) та симптоматичну терапію, профілактику та усунення ускладнень, а також запобігання розвитку рецидивів. Наприклад, при бактеріальному запаленні застосовуються антибіотики, при грибковому — антимікотичні препарати. Вибір антибіотика залежить від збудника захворювання. При гострій формі захворювання курс лікування триває 3–7 днів, у той час як при хронічному тривалість лікування збільшується (10–14 днів).

Лікар також може рекомендувати протизапальні, спазмолітичні, сечогінні та інші препарати для зменшення вираженості симптомів захворювання. Крім того, пацієнту радять дотримуватися постільного режиму, статевого спокою, сухого тепла на ділянці сечового міхура, збільшити споживання води, зменшити кількість солоної та гострої їжі.

При частих рецидивах лікар може призначити спеціальні процедури на додаток до медикаментозної терапії. Це можуть бути ультрависокочастотна (УВЧ) терапія, іонофорез, індуктотермія, магнітотерапія. Все залежить від ступеня тяжкості перебігу хвороби, віку пацієнтки, наявності супутніх захворювань.

Якщо цистит проявився на тлі іншого захворювання (основного), наприклад, урогенітальної інфекції, тоді проводиться лікування цього захворювання.

При рідкісних та ускладнених формах захворювання (наприклад флегмонозній, гангренозній) може знадобитися хірургічне втручання — у таких випадках виконується операція.

Заходи профілактики захворювання

Для запобігання розвитку патології важливо усунути фактори ризику, що зумовлюють її виникнення. Слід дотримуватися наступних рекомендацій:

• використовувати захист під час статевого акту;
• уникати гіпотермії;
• своєчасно та ефективно лікувати урологічні та гінекологічні захворювання;
• підтримувати активний спосіб життя;
• збалансувати прийом їжі.

Одним із ключових аспектів є дотримання особистої гігієни. Це включає не лише водні процедури та регулярну зміну нижньої білизни, але й режим сечовипускання. Важливо не затримувати сечовипускання та випорожняти сечовий міхур як мінімум 5 разів на день.

Діагностика циститу

Діагноз циститу встановлюють на підставі скарг пацієнта, анамнезу захворювання, огляду уролога, гінеколога чи андролога, результатів аналізів та даних інструментальних обстежень. Лабораторні дослідження включають клінічний аналіз крові, загальний аналіз сечі, аналіз сечі за Нечипоренком, бактеріологічне дослідження (бакпосів сечі) та антибіотикограму. У рамках інструментального арсеналу використовуються ультразвукова діагностика (УЗД) сечового міхура та органів малого таза, цистоскопія (при хронічному прояві циститу з високою ймовірністю рецидиву), комп’ютерна (КТ) або магнітно-резонансна томографія (МРТ) структур урогенітального сегмента. Додатково жінок зазвичай направляють на консультацію до гінеколога з метою виключення або верифікації урогенітальних інфекцій, здатних активувати розвиток циститу. Застосування вищезгаданих методів зумовлено необхідністю диференційного діагнозу, спрямованого на виключення альтернативних захворювань сечостатевої системи.