Целіакія, також відома як глютенова ентеропатія, є імунним захворюванням, викликаним глютеном (у людини розвивається непереносимість глютену). Глютен — це група білків, які містяться в зернових культурах, таких як пшениця, жито, ячмінь та їх гібриди, включаючи тритикале.
Захворювання розвивається у людей, які мають генетичну схильність, зокрема з наявністю антигенів HLA-DQ2 або HLA-DQ8. Під впливом глютену в організмі починають вироблятися специфічні антитіла, такі як антитіла до тканинної трансглютамінази типу 2 (TG2), антиендомізіальні антитіла (EMA) і антитіла до дезамінованих пептидів гліадину (DGP). Це викликає аутоімунну запальну реакцію, що призводить до атрофії ворсинок слизової оболонки тонкої кишки.
Антитіла до глютену можна виявити у близько 1% населення. Ризик розвитку целіакії підвищується у пацієнтів з цукровим діабетом I типу, аутоімунними захворюваннями печінки або щитоподібної залози, із синдромом Дауна, синдромом Шерешевського — Тернера, синдромом Вільямса, нефропатією IgA, дефіцитом IgA, а також у родичів першого ступеня спорідненості.
Целіакія є генетично зумовленим захворюванням. Основним фактором ризику є наявність певних генетичних маркерів, таких як HLA-DQ2 або HLA-DQ8. Проте не у всіх людей з цими маркерами розвивається целіакія.
Целіакія — це захворювання, яке може виявлятися різними симптомами, включаючи як шлунково-кишкові, так і позакишкові прояви.
Симптоми целіакії можуть змінюватися від легких до тяжких і включають наступні.
Природний перебіг захворювання залежить від дотримання безглютенової дієти.
Целіакія може призвести до серйозних ускладнень, якщо вона не діагностована або не лікується:
Важливо звернути увагу на ці симптоми та звернутися до фахівця за перших проявів целіакії.
Целіакія — це захворювання, при якому потрібна точна діагностика для його підтвердження. Для достовірності діагностики необхідно враховувати споживання глютену: мінімум 10 г глютену на день (еквівалент 4 скибочки хліба) протягом не менше 6 тиж. Однак результати останніх досліджень демонструють, що нижчі дози глютену (більше 3 г на день протягом 2 тиж або 10 г протягом 18 днів) також можуть бути достатніми.
Серологічні тести відіграють важливу роль у діагностиці целіакії. Ці тести дозволяють виявити специфічні антитіла в крові, які можуть свідчити про достовірність встановленого діагнозу. Ось основні показання до проведення серологічної діагностики:
Процедура забору біоптату: біоптати слизової оболонки беруть із дванадцятипалої кишки. Зазвичай проводиться забір 1–2 зразків, що забезпечує достатню кількість тканини для аналізу та підвищує ймовірність виявлення характерних ознак целіакії.
Гістологічні ознаки целіакії: найбільш характерною ознакою целіакії на гістологічному рівні є атрофія кишкових ворсинок. Ці мікроскопічні вирости слизової оболонки зазвичай відповідальні за всмоктування харчових речовин. За целіакії вони стають укороченими або повністю зникають. Крім того, відзначають збільшення числа ендоепітеліальних лімфоцитів, що вказує на імунну відповідь організму. Ще однією ознакою є гіпертрофія крипт — заглиблення у слизовій оболонці, розташовані між ворсинками.
В цілому гістологічне дослідження відіграє вирішальну роль у підтвердженні діагнозу целіакії, доповнюючи клінічну картину та результати інших діагностичних методів.
Важливо проводити діагностику в комплексі, враховуючи всі симптоми та результати досліджень, щоб точно визначити наявність чи відсутність захворювання.
Целіакія — це захворювання, при якому організм реагує на глютен, що міститься в деяких зернових. Однак симптоми целіакії можуть бути схожі на прояви інших захворювань, що робить діагностику складною. Для правильного діагнозу важливо провести диференційну діагностику.
На даний момент єдиним ефективним методом лікування целіакії є суворе довічне виключення продуктів, що містять глютен, з раціону харчування. Це допомагає відновити пошкоджену слизову оболонку тонкої кишки та запобігти подальшим ускладненням.
Безглютенова дієта: довічне виключення з раціону продуктів, що містять глютен. Це включає всі продукти з пшениці, жита, тритикале та ячменю. У деяких країнах, включаючи Україну, рекомендується також виключити овес через можливість його змішування з іншими злаками.
У разі дефіциту певних вітамінів та мінералів може бути показано призначення препаратів заліза, фолієвої кислоти, кальцію/вітаміну D, а іноді й вітаміну В12.
Імуносупресивна терапія: у деяких випадках, коли целіакія стійка до лікування та не відповідає на безглютенову дієту, можуть бути застосовані імуносупресивні препарати, такі як глюкокортикоїди, азатіоприн або циклоспорин. Ці препарати допомагають пригнічувати імунну систему та зменшувати вираженість запалення.
Целіакія — це серйозне захворювання, яке вимагає суворого дотримання дієти. При своєчасній діагностиці та правильному лікуванні більшість пацієнтів можуть вести повноцінний спосіб життя без ускладнень.