Запорожье
Нозологический справочник врача

Ретрофарингеальний абсцес

Що таке ретрофарингеальний абсцес?

Глибокі інфекції шиї включають усі інфекції, локалізовані в потенційних просторах та фасціальних площинах шиї в межах глибокого шару шийної фасції.

Ретрофарингеальний абсцес — це обмежене скупчення гнійних мас у ретрофарингеальному просторі, розташовані між передньою щочно-глотковою та задньою крилоподібною фасцією. Ретрофарингеальний абсцес — це одна з найпоширеніших глибоких інфекцій шиї.

Це рідкісна, але потенційно небезпечна для життя інфекція. Найчастіше діагностують у дітей віком до 5 років, але можлива в будь-який період.

Ретрофарингеальному абсцесу зазвичай передує вірусна інфекція верхніх дихальних шляхів, а також причинами його розвитку можуть бути травми ротоглотки або захворювання зубів. Неліковані ретрофарингеальні абсцеси можуть призвести до обструкції верхніх дихальних шляхів та дихальної недостатності.

Ретрофарингеальний абсцес: причини

Голова та шия повністю оточені фасціальними шарами, які підтримують внутрішні структури та розділяють їх.

У шиї знаходяться 2 шийні фасції: поверхнева та глибока. Остання розподіляється на поверхневий, середній та глибокий шари.

Простір між крилоподібною фасцією та задньою поверхнею середнього шару глибокої шийної фасції є ретрофарингеальним простором — тобто потенційний простір, розташований між переднім краєм шийних хребців та задньою стінкою стравоходу. При цьому справжній ретрофарингеальний простір сформований такими анатомічними елементами:

  • щочно-ковтковою фасцією спереду;
  • передхребцевою фасцією ззаду;
  • основою черепа зверху.

Знизу ретрофарингеальний простір спускається до заднього середостіння, досягаючи приблизно рівня біфуркації трахеї (на рівні 2-го грудного хребця).

Латерально сполучається із парафарингеальними просторами.

Між крилоподібною та передхребцевою гілками глибокого шару глибокої шийної фасції виділяють так званий небезпечний простір, що тягнеться до рівня діафрагми.

У дітей молодшого віку в ретрофарингеальному просторі розташовані ланцюжки лімфатичних вузлів, які відповідають за дренування носоглотки, мигдалини носоглотки, задніх навколоносових пазух і середнього вуха. Зазвичай ці лімфатичні вузли регресують або атрофуються до віку 4–5 років. Розвиток гнійного аденіту цих ретрофарингеальних лімфатичних вузлів після попередньої інфекції верхніх дихальних шляхів може спричинити формування ретрофарингеального абсцесу.

Також можливими причинами розвитку ретрофарингеального абсцесу є травма задньої частини глотки, захворювання зубів.

Чинники ризику розвитку ретрофарингеального абсцесу:

Ретрофарингеальний абсцес: патогенез

Причиною поширення інфекції в ретрофарингеальний простір найчастіше є гнійний лімфаденіт, що ускладнює респіраторну інфекцію, або травма.

Ретрофарингеальний абсцес після застуди найчастіше розвивається в ранньому дитячому віці. Ретрофарингеальний абсцес травматичної етіології розвивається переважно у підлітків та дорослих пацієнтів. Спочатку розвивається целюліт, потім флегмона та/або абсцес ретрофарингеального простору.

Причинними мікроорганізмами часто є Streptococcus pyogenes групи А, Staphylococcus aureus, Fusobacterium, Haemophilus, Haemophilus influenzae та Streptococcus pneumoniae, а також інші респіраторні анаеробні мікроорганізми. Характерна полімікробна мікрофлора.

За відсутності своєчасного адекватного лікування зі збільшенням розмірів ретрофарингеального абсцесу можливий розвиток обструкції верхніх дихальних шляхів, асфіксії та дихальної недостатності. Крім того, вірогідний розвиток сепсису.

Ретрофарингеальний абсцес: діагностика

Насамперед необхідно зібрати детальний анамнез, зокрема недавні застуди, травми глотки, стоматологічні захворювання.

Клінічна картина ранньої стадії ретрофарингеального абсцесу може нагадувати неускладнений фарингіт. У міру прогресу ретрофарингеальної інфекції розвиваються симптоми обструкції верхніх дихальних шляхів.

Ретрофарингеальний абсцес: симптоми

Ретрофарингеальний абсцес: ознаки

Огляд ротоглотки у пацієнта з підозрою на ретрофарингеальний абсцес слід проводити з обережністю, оскільки існує ризик розриву абсцесу під час огляду задньої частини глотки, що може призвести до аспірації та потенційного пневмоніту. Огляд ротоглотки слід проводити в положенні Тренделенбурга, щоб мінімізувати ризик аспірації у разі розриву абсцесу. При цьому необхідно забезпечити наявність устаткування, яке відсмоктує.

На ранніх стадіях захворювання у пацієнтів може фіксуватися лише легка або помірна форма еритеми глотки. Еритема та набряк глотки стають більш вираженими у міру прогресування інфекції. На задній стінці глотки може визначатися випинання на рівні абсцесу. Піднебіння зазвичай не набрякле, односторонній тонзилярний ексудат, медіалізація мигдаликів не характерні.

Під час пальпації виявляється збільшення лімфатичних вузлів.

Ретрофарингеальний абсцес: підтвердження

Для підтвердження діагнозу проводяться додаткові обстеження, серед яких:

  • загальний аналіз крові, швидкість осідання еритроцитів;
  • рівень С-реактивного білка;
  • бакпосів крові;
  • бакпосів вмісту абсцесу;
  • бічна рентгенограма шиї (під час вдиху, при нормальному розгинанні шиї);
  • комп’ютерна томографія (КТ) шиї із внутрішньовенним контрастуванням;
  • магнітно-резонансна томографія.

Ретрофарингеальний абсцес: лікування

Рекомендується госпіталізація.

Усім пацієнтам показано антибіотикотерапію із застосуванням препаратів, активних щодо респіраторної мікрофлори. Зазвичай рекомендуються ампіцилін-сульбактам, кліндаміцин. Також можуть бути призначені цефокситин, цефазолін, іміпенем, меропенем. У разі неефективності початкової терапії чи сепсису можна застосовувати ванкоміцин, лінезолід. Після покращення стану пацієнта рекомендується прийом антибіотиків перорально протягом 14 днів (ампіцилін / клавуланат, кліндаміцин).

Пацієнтам з порушенням прохідності дихальних шляхів необхідний негайний хірургічний розтин та дренування для усунення обструкції. В інших випадках можлива 24–48-годинна антибіотикотерапія з повторною оцінкою стану та визначенням показань до хірургічного втручання.

Хірургічне втручання проводиться за відсутності зменшення вираженості симптомів після 24–48 год антибіотикотерапії або якщо розмір абсцесу перевищує 2–2,5 см у поперечному перерізі. Зазвичай рекомендується внутрішньоротовий доступ. При абсцесах, розташованих нижче рівня С3, показаний трансцервікальний доступ з розрізом уздовж переднього краю грудинно-ключично-соскоподібного м’яза та проведенням подальшої тупої дисекції в напрямку абсцесу.

Інтубація або трахеостомія може бути потрібна для забезпечення прохідності дихальних шляхів у пацієнтів з ретрофарингеальним абсцесом та дихальною недостатністю.

Після розкриття абсцесу спочатку рекомендується парентеральне або назогастральне харчування. Внутрішньовенне введення рідин необхідне, якщо у пацієнта фіксується зневоднення внаслідок гарячки та утруднення ковтання.

Диференційна діагностика

Ретрофарингеальний абсцес: ускладнення

ГлавнаяКорзинаИзбранное