Фурункул — це гостре гнійно-некротичне бактеріальне захворювання запального характеру із залученням волосяного фолікула, тканин, що його оточують, а також сальної залози.

Серед факторів, які зумовлюють розвиток фурункулів, як і інших інфекційних запалень шкіри та м’яких тканин, виділяють цукровий діабет, імунодефіцитні стани, гіпотиреоз, гіпергідроз, а також тривалий прийом глюкокортикоїдів, надмірну масу тіла, переохолодження.

Етіологія та патогенез фурункула

У більшості випадків фурункул виникає внаслідок інфікування бактерією Staphylococcus aureus, рідше Staphylococcus pyogenes albus.

Фурункули зазвичай утворюються в ділянках шкіри, де є багато волосяних фолікулів, а саме: на задній поверхні шиї, в пахвових западинах, в сідничній ділянці, на стегнах, з утворенням абсцесів у гіподермі. Волосяні фолікули є воротами для бактерій, що призводять до розвитку інфекції.

Фурункули можуть виникати внаслідок попереднього фолікуліту і виявляються у вигляді болючих, глибоко розташованих еритематозних перифолікулярних вузликів з пустулою, яка їх покриває. Далі уражені тканини некротизуються і навколо них накопичується гнійний ексудат. Згодом вогнище стає флюктуючим, відбувається формування некротичного стержня з подальшим розкриттям фурункула та виділенням гнійного матеріалу. На місці фурункула формується рубець.

Можуть бути як поодинокі, так і множинні вогнища ураження.

Клінічна картина захворювання

До ознак, характерних для всіх видів місцевих гнійних захворювань, належать симптоми запалення та нагноєння.

Ознаки та симптоми фурункула зазвичай включають:

• болюче почервоніле утворення, що може збільшуватися до 5 см у розмірі;
• набряк тканин навколо утворення, шкіра червоного або багряно-синюшного кольору;
• збільшення фурункула у розмірі протягом кількох днів у міру його заповнення гноєм;
• формування жовто-білого стержня, який згодом розривається, і гнійний ексудат виходить назовні (Mayo Clinic, 2021).

Лихоманка та збільшення лімфатичних вузлів відзначаються рідко. Якщо інфіковано кілька сусідніх фолікулів, вони можуть зливатися й утворювати більший запальний інфільтрат, відомий як карбункул.

Діагностика фурункула

Діагноз фурункула зазвичай встановлюють на основі результатів фізикального обстеження. При підозрі на фурункул важливо визначити його збудника. Він може бути ідентифікований за допомогою простих культуральних мазків (переважно з гною або рідини з флюктуючих фурункулів), які необхідно взяти до початку антибіотикотерапії. Бактеріальна культура та чутливість важливі для коректного призначення антибіотикотерапії та виключення MRSA (Methicillin-resistant Staphylococcus aureus) або будь-яких грамнегативних бактерій в ролі збудників. За наявності у пацієнта симптомів системних захворювань слід зробити загальний аналіз крові (Troxell T. et al., 2023).

Лікування фурункула

Для прискорення дозрівання фурункула використовують теплі компреси, які слід прикладати до ураженої ділянки на 10–20 хв і повторювати так кожні кілька годин. Компреси мають бути теплими, але не надмірно гарячими, оскільки можна спричинити опіки шкіри. Теплі компреси можуть зменшити вираженість запалення або посприяти розвитку конічної пустульозної головки, яка спонтанно розривається та дренується.

Також показані місцеві та/або пероральні антибіотики широкого спектру бактерицидної дії з високою активністю проти грампозитивних мікроорганізмів, тому що часто саме вони є причиною розвитку фурункулів. Антибіотик має бути ефективним і проти золотистого стафілококу, адже він є найпоширенішим збудником.

Оскільки Staphylococcus aureus може бути стійким до пеніциліну, початковим вибором терапії є диклоксацилін 250 мг перорально кожні 6 год протягом 7–10 днів або цефалоспорин, наприклад, цефалексин 250–500 мг кожні 6 год протягом 7–10 днів.

Якщо немає відповіді на емпіричну антибактеріальну терапію, необхідно підтвердити або виключити інфікування метицилінрезистентними патогенами. Для цього слід виконати культивування тканини для ідентифікації бактерій та обрати антибактеріальні препарати, ґрунтуючись на результатах тесту на чутливість бактерій. Препаратами вибору є кліндаміцин, триметоприм-сульфаметоксазол, міноциклін або лінезолід (Satter E.K. et al., 2022).

Однак якщо фурункул збільшується у розмірі, стає більш болючим, то потрібно виконати його хірургічний розріз та дренування. Хірургічне лікування доповнюють консервативною антибактеріальною терапією, зазначеною вище.

Прогноз захворювання

При своєчасному лікуванні прогноз сприятливий. Якщо фурункул не лікувати належним чином, він може прогресувати до карбункула (гнійно-некротичне запалення кількох волосяних фолікулів, на відміну від одного при фурункулі), целюліту, абсцесу шкіри, сепсису.

Профілактика фурункула

Пацієнтам з рецидивуючими інфекціями шкіри або м’яких тканин рекомендується ретельно стежити за гігієною та належним доглядом за ранами. Рани мають бути вкриті чистими сухими пов’язками. Пацієнти зобов’язані дотримуватися правил особистої гігієни з регулярним миттям рук з милом і водою або обробкою гелем для рук на спиртовій основі, особливо після дотику до зараженої шкіри або предмета, який безпосередньо контактував з раною, що виділяє ексудат.