Аффида плюс (Affida plus)

Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, повідон (E1201), натрію кроскармелоза, целюлоза мікрокристалічна (E460), кремнію діоксид колоїдний безводний, гліцерол дибегенат; Opadry White AMB II (спирт полівініловий, частково гідролізований; тальк; титану діоксид (Е171); гліцерол монокаприлокапрат; натрію лаурилсульфат).

Ібупрофен - 200 мг

Парацетамол - 500 мг

фармакодинаміка. Фармакологічна дія ібупрофену та парацетамолу відрізняється за місцем та способом дії, але є синергічною, що приводить до підвищення аналгетичних та жарознижувальних властивостей, порівняно з такими при застосуванні кожної з речовин окремо.
Ібупрофен — це НПЗП, похідне пропіонової кислоти, який продемонстрував свою ефективність при пригнічуванні синтезу простагландинів — медіаторів болю та запалення. Iбупрофен чинить аналгезуючу, жарознижувальну та протизапальну дії. Крім того, ібупрофен оборотно пригнічує агрегацію тромбоцитів.
Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати ефект низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. Деякі дослідження фармакодинаміки показують, що при застосуванні разових доз ібупрофену по 400 мг у межах 8 год до або у межах 30 хв після застосування ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) спостерігалося зниження впливу ацетилсаліцилової кислоти на утворення тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Хоча існує непевність щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не можна виключити імовірності, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.
Механізм дії парацетамолу досі не повністю визначений; проте існують переконливі дані про аналгетичний вплив на ЦНС. Біохімічні дослідження свідчать про пригнічення активності ЦОГ-2 у ЦНС. Парацетамол також може стимулювати низхідні провідні шляхи активації 5-гідрокситриптаміну (серотоніну), що пригнічує передачу больових сигналів у спинному мозку.
Препарат є особливо придатним для лікування при болю, що вимагає сильнішої знеболювальної дії, ніж в ібупрофену 400 мг або парацетамолу 1000 мг окремо.
Проведені дослідження з використанням цієї комбінації на моделі гострого болю (післяопераційний зубний біль) та хронічного болю в колінному суглобі показали високу ефективність цієї комбінації щодо зменшення вираженості гострого болю (93,2%) та тривалого лікування хронічного болю (60,2%). Цей препарат має швидкий початок дії з підтвердженим відчутним зменшенням вираженості болю, яке в середньому відзначається через 18,3 хв. Суттєве зменшення вираженості болю відзначається в середньому через 44,6 хв. Знеболювальна дія цього препарату значно довша (9,1 год), ніж у парацетамолу 500 мг (4 год).
Фармакокінетика. Ібупрофен швидко всмоктується зі ШКТ та значною мірою зв’язується з протеїнами плазми крові. Ібупрофен визначається у плазмі крові вже через 5 хв, досягаючи C_max через 1–2 год після прийому натще. Ібупрофен метаболізується у печінці, виводиться нирками. Т_½ становить приблизно 2 год.
Парацетамол швидко всмоктується зі ШКТ. У терапевтичних концентраціях рівень зв’язування з протеїнами плазми крові низький, хоча залежить від дози. Парацетамол у плазмі крові визначається через 5 хв, досягаючи C_max через 0,5–0,67 год після прийому натще. Парацетамол метаболізується у печінці і виводиться з сечею головним чином у вигляді кон’югатів. Менше 5% парацетамолу виводиться у незміненому вигляді. Гідроксильований метаболіт, що утворюється в дуже невеликих кількостях у печінці під впливом змішаних оксидаз і детоксикується шляхом зв’язування з печінковим глутатіоном, може накопичуватися при передозуванні парацетамолом і спричиняти ушкодження тканин печінки. Т_½ становить приблизно 3 год. Значущої різниці у фармакокінетичному профілі парацетамолу та ібупрофену у пацієнтів літнього віку не виявлено. Біодоступність та фармакокінетичний профіль ібупрофену та парацетамолу у складі цього препарату не змінюються при прийомі разової або повторної дози такої комбінації.
Склад цього препарату розроблено із застосуванням технології, яка забезпечує одночасне вивільнення ібупрофену та парацетамолу таким чином, щоб потенціювати ефекти кожної з діючих речовин.

симптоматичне лікування при легкому та помірному болю при мігрені, головному болю, болю у спині, менструальному болю, зубному болю, ревматичному та м’язовому болю, болю при легких формах артриту, ознаках застуди та грипу, болю в горлі та лихоманці. Цей препарат є особливо придатним для лікування при болю, що вимагає сильнішої знеболювальної дії, ніж дія ібупрофену або парацетамолу, застосованих окремо.

тільки для перорального короткотривалого застосування.
Найнижчу ефективну дозу слід застосовувати протягом найменшого часу, необхідного для полегшення симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Якщо симптоми захворювання зберігаються більше 3 діб, необхідно звернутися до лікаря для уточнення діагнозу та коригування схеми лікування. Тривалість лікування визначає лікар індивідуально, залежно від перебігу захворювання та стану хворого.
Дорослим застосовувати по 1 таблетці до 3 разів на добу з інтервалом між прийомами не менше 6 год. Таблетки запивати водою.
Якщо 1 таблетка не усуває симптоми захворювання, слід застосовувати по 2 таблетки на прийом, але не більше 3 разів на добу. Інтервал між прийомами повинен бути не менше 6 год. Не слід приймати більше 6 таблеток (3000 мг парацетамолу, 1200 мг ібупрофену) протягом 24 год.
Для мінімізації ймовірності побічних ефектів приймати препарат під час прийому їжі.
Пацієнти літнього віку. Не потребують коригування дозування.
Через можливість розвитку небажаних ефектів стан пацієнтів літнього віку слід особливо ретельно контролювати. Якщо необхідно приймати НПЗП, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду часу. Пацієнт повинен регулярно контролювати наявність шлунково-кишкової кровотечі протягом терапії НПЗП.
Діти. Не застосовувати дітям (віком до 18 років).

· пацієнтам з відомою індивідуальною гіперчутливістю до ібупрофену, парацетамолу або до будь-якої з допоміжних речовин;
· при одночасному застосуванні з іншими препаратами, які містять парацетамол, через підвищений ризик появи серйозних побічних реакцій;
· пацієнтам з наявністю в анамнезі реакцій гіперчутливості (наприклад бронхоспазму, ангіоневротичного набряку, БА, риніту або кропив’янки) після прийому ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП;
· пацієнтам, які мають в анамнезі шлунково-кишкову кровотечу або перфорацію, пов’язану з застосуванням НПЗП;
· при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки/кровотечі в активній формі або рецидивах в анамнезі (два і більше виражених епізоди виразкової хвороби чи кровотечі);
· пацієнтам з порушенням згортання крові;
· пацієнтам з тяжкою печінковою, тяжкою нирковою або тяжкою серцевою недостатністю (IV клас за класифікацією NYHA);
· при одночасному застосуванні інших препаратів, які містять НПЗП, включаючи інгібітори ЦОГ-2 і ацетилсаліцилову кислоту в добовій дозі вище 75 мг, у зв’язку з підвищеним ризиком побічних реакцій;
· протягом останнього триместру вагітності через ризик передчасного закриття артеріальної протоки плода з можливою легеневою гіпертензією.

результати клінічних досліджень, проведених при застосуванні цього препарату, не свідчать про наявність будь-яких інших побічних реакцій, окрім тих, що спостерігалися при застосуванні ібупрофену або парацетамолу окремо.
Нижче наведено побічні реакції, що спостерігалися у пацієнтів, які приймали ібупрофен або парацетамол окремо протягом короткочасного та тривалого застосування.
Частота визначається таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити з наявних даних). У межах кожної групи за частотою побічні реакції подано в порядку зменшення проявів.

Опис окремих побічних реакцій
¹Приклади включають агранулоцитоз, анемію, апластичну анемію, гемолітичну анемію, лейкопенію, нейтропенію, панцитопенію та тромбоцитопенію. Першими ознаками є лихоманка, біль у горлі, виразки у ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, нез’ясована кровотеча, гематоми та носова кровотеча.
²Існують повідомлення про виникнення реакцій підвищеної чутливості. До таких реакцій належать (а) неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія, (б) реакції з боку дихальних шляхів, зокрема БА, загострення БА, бронхоспазм або задишка, або (в) різні реакції з боку шкіри, зокрема висипання різного типу, свербіж, кропив`янка, пурпура, ангіоневротичний набряк та рідше — ексфоліативний та бульозний дерматози (зокрема епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона та мультиформна еритема).
³Механізм патогенезу асептичного менінгіту, зумовленого лікарським засобом, зрозумілий не повністю. Проте наявні дані щодо асептичного менінгіту, пов’язаного із застосуванням НПЗП, вказують на реакцію підвищеної чутливості (у зв’язку з появою симптомів під час прийому препарату та зникнення симптомів після відміни лікарського засобу). Зокрема під час лікування ібупрофеном у пацієнтів із наявними аутоімунними порушеннями (такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) спостерігалися поодинокі випадки симптомів асептичного менінгіту, таких як ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, лихоманка або дезорієнтація (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
⁴Клінічні дослідження припускають, що застосування ібупрофену, особливо у високій дозі (2400 мг/добу), може бути пов’язане з незначним підвищенням ризику виникнення артеріальних тромботичних подій (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
⁵Побічні явища, що виникали найчастіше, спостерігаються з боку ШКТ.
⁶Іноді летальні, особливо у людей літнього віку.
⁷Див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
⁸При передозуванні парацетамол може спричинити гостру печінкову недостатність, печінкову недостатність, печінковий некроз та ураження печінки (див. ПЕРЕДОЗУВАННЯ).
⁹Особливо при тривалому застосуванні, пов’язаному з підвищенням рівня сечовини в сироватці крові та набряком. Також включає папілярний некроз.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Важливо повідомляти про можливі побічні реакції після реєстрації лікарського засобу. Це дає змогу проводити постійний моніторинг співвідношення користі та ризику застосування лікарського засобу. Медичні працівники повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.

ризик, пов’язаний із передозуванням парацетамолу, вищий у пацієнтів з алкогольним ураженням печінки без симптомів цирозу. У разі передозування слід негайно звернутися до лікаря, навіть якщо пацієнт почувається добре, оскільки існує ризик відстроченого серйозного ураження печінки.
Щоб знизити ризик побічних реакцій, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду, необхідного для усунення симптомів, та приймати лікарський засіб разом з їжею.
Парацетамол слід з обережністю призначати пацієнтам із тяжкою нирковою та печінковою недостатністю. Ризик передозування парацетамолом вищий у пацієнтів із нецирозним алкогольним захворюванням печінки. У разі передозування слід негайно звернутися до лікаря, навіть якщо пацієнт почуває себе добре, через ризик відстроченого у часі серйозного ураження печінки.
Не можна приймати інші препарати, що містять парацетамол. Якщо це трапиться, слід негайно звернутися до лікаря, навіть якщо пацієнт почуває себе добре, оскільки це може призвести до передозування.
Рекомендується бути обережними при одночасному застосуванні парацетамолу з флуклоксациліном через підвищений ризик метаболічного ацидозу з високим аніонним дефіцитом, особливо у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю, сепсисом, недоїданням та іншими факторами дефіциту глутатіону (наприклад, хронічним алкоголізмом), а також тих, хто вживає максимальні добові дози парацетамолу. Рекомендується ретельний моніторинг, включаючи вимірювання рівня 5-оксипроліну в сечі.
Ібупрофен. Небажані ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози, потрібної для полегшення вираженості симптомів, протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для усунення симптомів, та під час вживання їжі.
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку підвищується частота побічних реакцій, спричинених застосуванням НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч або перфорацій, які можуть бути летальними. Якщо застосування НПЗП є необхідним, слід приймати найнижчу ефективну дозу протягом мінімального терміну.
Слід регулярно спостерігати за станом пацієнта щодо можливості виникнення шлунково-кишкових кровотеч на тлі терапії НПЗП.
Вплив на органи дихання. У пацієнтів, які страждають на БА або алергічні захворювання після застосування НПЗП або мають ці захворювання в анамнезі, може виникати бронхоспазм.
Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему. Пацієнтам з АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗП, повідомляли про випадки затримки рідини, АГ та набряків.
Дані клінічного дослідження свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг на добу), може бути пов’язане з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту). Загалом дані епідеміологічних досліджень не передбачають, що низька доза ібупрофену (наприклад, ≤1200 мг на добу) пов’язана з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень.
Пацієнтів з неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю (ІІ–ІІІ клас за класифікацію NYHA), діагностованою ІХС, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями слід лікувати ібупрофеном тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Слід уникати високих доз (2400 мг на добу). Також слід ретельно оцінювати клінічну картину перед початком довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних ускладнень (таких як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління), особливо якщо необхідні високі дози ібупрофену (2400 мг на добу).
Кардіоваскулярна, печінкова та ниркова недостатність. Прийом НПЗП може спричинити дозозалежне зменшення утворення простагландинів та розвиток ниркової недостатності. Підвищений ризик мають пацієнти з порушенням функції нирок, роботи серця, функції печінки, пацієнти, які приймають діуретики, та пацієнти літнього віку. У таких пацієнтів потрібно контролювати функцію нирок.
Вплив на шлунково-кишкову систему. НПЗП слід призначати з обережністю пацієнтам зі шлунково-кишковими розладами в анамнезі (виразковим колітом і хворобою Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися.
Повідомляли про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, що можуть бути летальними, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП незалежно від наявності тривожних симптомів або тяжких розладів з боку ШКТ в анамнезі.
Ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації підвищується при підвищенні дози НПЗП, при наявності в анамнезі виразки, особливо виразки з такими ускладненнями, як кровотеча чи перфорація, та у пацієнтів літнього віку. Для даних пацієнтів слід розпочинати лікування з мінімальної ефективної дози. Для цих пацієнтів слід розглядати комбіновану терапію захисними препаратами (наприклад, мізопростол або інгібітори протонної помпи), а також для пацієнтів, які потребують супутньої низької дози ацетилсаліцилової кислоти або інших препаратів, що можуть підвищити ризик з боку ШКТ.
Пацієнтам із наявністю шлунково-кишкових розладів в анамнезі, передусім пацієнтам літнього віку, слід повідомляти про будь-які небажані симптоми з боку травного тракту (насамперед про кровотечу), зокрема на початку лікування.
Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам, які отримують супутні препарати, що можуть підвищити ризик утворення виразки або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти, наприклад варфарин, або антитромбоцитарні препарати, такі як ацетилсаліцилова кислота.
Виникнення шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують препарати, що містять ібупрофен, вимагає негайного припинення лікування цим препаратом.
Системний червоний вовчак і змішане захворювання сполучної тканини. У пацієнтів із системним червоним вовчаком і змішаним захворюванням сполучної тканини може підвищуватися ризик розвитку асептичного менінгіту.
Тяжкі шкірні реакції. Повідомляли про рідкісні серйозні реакції з боку шкіри, що можуть призвести до летального наслідку, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, що пов’язані з застосуванням НПЗП (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Високий ризик виникнення цих реакцій на початку терапії. Початок реакції виникає у більшості випадків протягом першого місяця лікування. Також повідомляли про випадок гострого генералізованого екзантемального пустульозу, що виник після застосування лікарських засобів, що містять ібупрофен.
Слід припинити застосування ібупрофену при появі перших ознак та симптомів уражень шкіри, таких як шкірні висипання, ураження слизової оболонки або будь-які інші ознаки гіперчутливості.
Вплив на фертильність у жінок. Існують обмежені дані, що лікарські засоби, які пригнічують синтез ЦОГ/простагландину, можуть впливати на процес овуляції. Цей процес є оборотним після припинення лікування. Жінкам, які мають проблеми з зачаттям або яких обстежують з приводу безпліддя, слід утриматись від застосування препарату.
Маскування симптомів основних інфекцій. Ібупрофен може замаскувати симптоми інфекційного захворювання, що може призвести до затримки початку відповідного лікування і тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це спостерігалось при бактеріальній позагоспітальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли ібупрофен застосовують при підвищенні температури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичним закладом пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.
Важлива інформація щодо допоміжних речовин. Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на одну таблетку, тобто його можна вважати таким, що не містить натрію.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Відсутній досвід застосування препарату вагітним жінкам.
Велика кількість даних про вагітних не вказує ні на мальформативну, ні на фето/неонатальну токсичність. Епідеміологічні дослідження розвитку нервової системи у дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу парацетамолу, не дають переконливих результатів. Якщо це клінічно необхідно, парацетамол можна застосовувати у період вагітності, однак його слід застосовувати у найнижчій ефективній дозі протягом найкоротшого часу і з найнижчою можливою частотою.
Реєструвалися вроджені аномалії після застосування НПЗП у людей, але вони мають низьку частоту та, як правило, не мають помітної закономірності.
Починаючи з 20-го тижня вагітності застосування ібупрофену може спричинити олігогідрамніон внаслідок дисфункції нирок плода. Це може статися невдовзі після початку лікування і зазвичай є оборотним після припинення лікування. Крім того, є повідомлення про випадки звуження артеріальної протоки після лікування у ІІ триместрі вагітності, більшість з яких пройшли після припинення лікування. Тому у І та ІІ триместр вагітності лікарський засіб Аффида Плюс не слід призначати, якщо в цьому немає потреби. Якщо препарат застосовується жінкою, яка намагається завагітніти, або у І та ІІ триместр вагітності, доза повинна бути повинна бути якомога нижчою, а тривалість лікування якомога коротшою. Допологовий моніторинг олігогідрамніону та звуження артеріальної протоки слід розглянути після впливу ібупрофену протягом декількох днів, починаючи з 20-го гестаційного тижня. Застосування лікарського засобу Аффида Плюс слід припинити, якщо виявлено олігогідрамніон або звуження артеріальної протоки.
Протягом ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть спричинити ризики.
Ризики для плода:
– серцево-легенева токсичність (передчасне звуження/закриття артеріальної протоки та легенева гіпертензія);
– ниркова дисфункція (див. вище);
Ризики для матері наприкінці вагітності та для новонародженого:
– можливе подовження часу кровотечі, антиагрегаційний ефект, який може виникати навіть при дуже низьких дозах;
– пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки чи подовження пологів.
Препарат протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Період годування грудьми. Ібупрофен та його метаболіти можуть проникати в грудне молоко у дуже низьких концентраціях (0,0008% від материнської дози). Шкідлива дія на немовлят невідома.
Парацетамол проникає у грудне молоко, але у клінічно незначних кількостях. Наявні опубліковані дані не заперечують можливості прийому препарату у період годування грудьми.
Тому немає необхідності у припиненні грудного годування під час короткострокової терапії цим препаратом у рекомендованих дозах.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Можливі такі небажані ефекти, як запаморочення, сонливість, втома та порушення зору після прийому НПЗП. Пацієнти при розвитку таких побічних реакцій не повинні керувати транспортними засобами або іншими механізмами.

цей лікарський засіб (як і будь-які інші парацетамолвмісні препарати) протипоказаний при застосуванні з іншими препаратами, які містять парацетамол, через підвищений ризик серйозних побічних реакцій (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Цей препарат (як і інші ібупрофенвмісні препарати та НПЗП) не слід застосовувати в комбінації:
– з ацетилсаліциловою кислотою, оскільки це може підвищити ризик виникнення побічних реакцій, крім випадків, коли ацетилсаліцилова кислота (доза не вище 75 мг на добу) була призначена лікарем. Експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може пригнічувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів. Однак можливість екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію обмежена, тому немає остаточних висновків про те, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними;
– з іншими НПЗП, включно із селективними інгібіторами ЦОГ-2, оскільки це може призвести до підвищеної частоти виникнення побічних реакцій (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Цей препарат (як і інші парацетамолвмісні продукти) з обережністю слід застосовувати у комбінації з нижчезазначеними лікарськими засобами:
– хлорамфенікол: підвищена концентрація хлорамфеніколу у плазмі крові;
– колестирамін: швидкість абсорбції парацетамолу знижується колестираміном, тому парацетамол слід застосовувати за 1 год до прийому колестираміну, якщо потрібна максимальна аналгезія;
– метоклопрамід та домперидон: всмоктування парацетамолу підвищується метоклопрамідом та домперидоном, однак їх можна застосовувати одночасно;
– варфарин: антикоагулянтний ефект варфарину та інших кумаринів може посилюватися при тривалому регулярному застосуванні парацетамолу з підвищеним ризиком кровотечі; періодичне застосування не має суттєвого впливу;
– флуклоксацилін: одночасний прийом асоціюється з метаболічним ацидозом, високим аніонним дефіцитом, особливо у пацієнтів з факторами ризику (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Цей препарат (як і інші ібупрофенвмісні продукти та НПЗП) з обережністю слід застосовувати у комбінації з нижчезазначеними лікарськими засобами.
Антикоагулянти. НПЗП можуть збільшити лікувальний ефект таких антикоагулянтів як варфарин. Антикоагулянтний ефект варфарину та інших кумаринів може бути посилений тривалим регулярним щоденним прийомом парацетамолу з підвищенням ризику кровотечі.
Антигіпертензивні та діуретичні засоби. НПЗП можуть зменшити лікувальний ефект цих препаратів та підвищити ризик виникнення нефротоксичного ефекту. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, у пацієнтів зі зневодненням або у пацієнтів літнього віку з ослабленою функцією нирок) одночасне застосування інгібітору АПФ або антагоніста ангіотензину ІІ і препаратів, що інгібують ЦОГ, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, зокрема може призвести до можливої ГНН, що зазвичай має оборотний характер. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. У разі необхідності довготривалого лікування слід провести адекватну гідратацію пацієнта та розглянути питання про проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також з певною періодичністю надалі. Діуретики можуть підвищити ризик нефротоксичності НПЗП.
Антитромбоцитарні препарати та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. Може підвищуватися ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі.
Ацетилсаліцилова кислота. Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати ефект низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. Однак обмеженість щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію не дає змогу зробити остаточні висновки, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. Вважається, що нерегулярне застосування ібупрофену, імовірно, не має ніяких клінічно значущих наслідків.
Серцеві глікозиди. НПЗП підвищують рівень глікозидів у плазмі крові, можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок.
Циклоспорин. Можливе підвищення ризику нефротоксичності.
Кортикостероїди можуть підвищити ризик появи небажаних реакцій у травному тракті (виразки ШКТ або кровотечі).
Літій та метотрексат. Існують докази потенційного підвищення рівня літію та метотрексату у плазмі крові.
Діуретики. Знижений лікувальний ефект діуретиків. Діуретики можуть підвищувати ризик нефротоксичності НПЗП.
Міфепристон. НПЗП не слід застосовувати раніше ніж через 8–12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони знижують його ефективність.
Хінолонові антибіотики. Дослідження на тваринах вказують на те, що НПЗП можуть підвищити ризик виникнення судом, пов’язаний із застосуванням антибіотиків хінолонового ряду. Ризик виникнення судом зростає у разі одночасного застосування НПЗП та хінолонів.
Такролімус. Можливе підвищення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні НПЗП та такролімусу.
Зидовудин. Підвищений ризик гематологічної токсичності при сумісному застосуванні зидовудину та НПЗП. Існують докази підвищення ризику появи гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які страждають на гемофілію, у разі супутнього лікування зидовудином та ібупрофеном.
Протиблювальні засоби. Швидкість абсорбції парацетамолу може підвищуватися за рахунок метоклопаміду або домперидону.

парацетамол
Ураження печінки можливе у дорослих, які застосували 10 г (що еквівалентно 20 таблеткам) або більше парацетамолу. Застосування 5 г (що еквівалентно 10 таблеткам) або більше парацетамолу може призвести до ураження печінки, якщо:
– пацієнт тривалий час отримує лікування карбамазепіном, фенобарбіталом, фенітоїном, примідоном, рифампіцином, звіробоєм або препаратами, що індукують ферменти печінки;
– пацієнт регулярно вживає алкоголь;
– пацієнт, імовірно, має нестачу глутатіону, наприклад має фіброзно-кістозну дегенерацію, ВІЛ-інфекцію, кахексію або голодує.
Симптоми передозування парацетамолу протягом перших 24 год: блідість, нудота, блювання, відраза до їжі та біль у животі. Ураження печінки може проявлятися через 12–48 год після передозування, що виражається у відхиленні від норми показників функціональних проб печінки. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз. При тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресувати до енцефалопатії, крововиливів, гіпоглікемії, коми та мати летальний наслідок. ГНН із гострим некрозом канальців може проявлятися сильним поперековим болем, гематурією, протеїнурією та розвинутися навіть при відсутності тяжкого ураження печінки. Відзначалися також серцева аритмія та панкреатит.
Лікування. При передозуванні парацетамолом необхідна швидка медична допомога. Пацієнта слід негайно доставити у лікарню для медичного огляду, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням та можуть не відображати тяжкості передозування або ризику ураження органів. Лікування слід проводити відповідно до встановлених рекомендацій щодо лікування.
Слід розглянути лікування активованим вугіллям у межах 1 год після прийому надмірної дози парацетамолy. Концентрацію парацетамолу у плазмі крові слід вимірювати через 4 год або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними).
Лікування N-ацетилцистеїном можна проводити протягом 24 год після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект отримують при його застосуванні протягом 8 год після прийому надмірної дози препарату. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу.
При необхідності пацієнту слід в/в вводити N-ацетилцистеїн згідно зі встановленим переліком доз. При відсутності блювання можна застосувати метіонін перорально як відповідну альтернативу у віддалених районах поза лікарнею.
Лікування пацієнтів, у яких відзначається тяжке порушення функції печінки протягом 24 год після прийому парацетамолу, слід проводити відповідно до встановлених рекомендацій.
Ібупрофен
Застосування ібупрофену у дозі вище 400 мг/кг у дітей може спричинити симптоми передозування. У дорослих дозозалежний ефект є менш вираженим. Т_½ при передозуванні становить 1,5–3 год.
Симптоми. У більшості пацієнтів, які застосовували клінічно значущу кількість НПЗП, може виникнути лише нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці або дуже рідко діарея. Може також виникати шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні можливе токсичне ураження ЦНС, яке проявляється сонливістю, інколи — нервовим збудженням та дезорієнтацією або комою. Інколи у пацієнтів спостерігаються судоми. При тяжкому отруєнні можливий розвиток метаболічного ацидозу; протромбіновий індекс/міжнародне нормалізоване відношення (INR) може бути підвищеним, імовірно, внаслідок впливу на фактори згортання крові. Може виникати ГНН та ураження печінки при наявності зневоднення. У хворих на БА можливе загострення перебігу захворювання.
Лікування повинно бути симптоматичним та підтримуючим, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів та спостереження за серцевими симптомами та показниками життєво важливих функцій до нормалізації стану. Рекомендується пероральне застосування активованого вугілля впродовж 1 год після застосування потенційно токсичної кількості препарату. При частих або тривалих судомах слід застосовувати діазепам або лоразепам в/в. Для лікування пацієнтів з БА слід застосовувати бронходилататори.

при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.