Оземпік розчин для ін'єкцій 1,34 мг/мл картридж у шприц-ручці 3 мл з одноразовими голками НовоФайн® плюс - 4 шт, №1 Лікарський препарат

діюча речовина: семаглутид;

1 мл розчину містить 1,34 мг семаглутиду — аналога людського глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1), виготовленого в Saccharomyces cerevisiae за технологією рекомбінантної ДНК;

одна попередньо заповнена шприц-ручка містить 4 мг семаглутиду в 3,0 мл розчину. Кожна доза містить 1 мг семаглутиду у 0,74 мл розчину;

допоміжні речовини: натрію гідрофосфат, дигідрат; пропіленгліколь; фенол; кислота хлористоводнева (для корекції pH); натрію гідроксид (для корекції pH); вода для ін’єкцій.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий та безбарвний або майже безбарвний ізотонічний розчин; рН=7,4.

Препарати, що застосовуються при цукровому діабеті, аналоги глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1). Код ATХ A10B J06.

Фармакодинаміка.

Механізм дії

Семаглутид є аналогом ГПП-1 з 94% гомологічністю до ГПП-1 людини. Семаглутид діє як агоніст рецепторів ГПП-1, що селективним чином зв’язується та активує рецептори ГПП-1, які є мішенню для нативного ГПП-1.

ГПП-1 є фізіологічним гормоном, що багатьма шляхами впливає на регуляцію концентрації глюкози та апетит, а також на серцево-судинну систему. Вплив на концентрацію глюкози та апетит специфічно опосередкований рецепторами ГПП-1, що розташовуються у підшлунковій залозі та головному мозку.

Семаглутид знижує рівень глюкози в крові, діючи глюкозозалежним чином, стимулюючи секрецію інсуліну і пригнічуючи секрецію глюкагону за умови підвищеної концентрації глюкози в крові. Механізм зниження рівня глюкози в крові також супроводжується незначною затримкою випорожнення шлунка протягом ранньої постпрандіальної фази. При гіпоглікемії семаглутид зменшує секрецію інсуліну і не перешкоджає секреції глюкагону.

Застосування семаглутиду призводить до зменшення маси тіла і маси жирової тканини шляхом зменшення споживання калорій, а також зниження апетиту. Крім того, семаглутид знижує потяг до їжі з високим вмістом жирів.

Експресія ГПП-1 рецепторів відбувається також у серці, судинній системі, імунній системі та у нирках.

В ході клінічних досліджень семаглутид позитивно впливав на рівні ліпідів у плазмі крові, знижував систолічний артеріальний тиск і зменшував запалення. У випробуваннях на тваринах семаглутид пригнічує розвиток атеросклерозу, запобігаючи прогресуванню аортальних бляшок і зменшуючи запалення у бляшках.

Фармакодинамічні ефекти

Всі фармакодинамічні випробування проводилися після 12 тижнів лікування (включаючи підвищення дози) у рівноважному стані при застосуванні семаглутиду у дозі 1 мг один раз на тиждень.

Рівень глюкози натще і постпрандіальний рівень глюкози.

Семаглутид призводить до зменшення концентрації глюкози натще і постпрандіальної концентрації глюкози. У пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу лікування семаглутидом у дозі 1 мг призводило до зменшення концентрації глюкози з точки зору абсолютної зміни від початкового рівня (ммоль/л) та відносного зменшення у порівнянні з плацебо (%) за параметрами концентрації глюкози натще (1,6 ммоль/л; 22%), концентрації глюкози через 2 години постпрандіальної фази (4,1 ммоль/л; 37%), середньої добової концентрації глюкози (1,7 ммоль/л; 22%) та коливання постпрандіальної концентрації глюкози протягом трьох прийомів їжі (0,6–1,1 ммоль/л) у порівнянні з плацебо. Семаглутид знижував рівень глюкози натще після першого застосування.

Функція бета-клітин і секреція інсуліну

Семаглутид покращує функцію бета-клітин. У порівнянні з плацебо семаглутид покращував першу і другу фазу відповіді інсуліну з трикратним і двократним підвищенням відповідно, а також збільшував максимальну секреторну активність бета-клітин у пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу. Крім того, у порівнянні з плацебо лікування семаглутидом призводило до збільшення концентрації інсуліну натще.

Секреція глюкагону

Семаглутид зменшує концентрацію глюкагону натще і постпрандіальну концентрацію глюкагону. У пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу застосування семаглутиду призводило до відносного зниження концентрації глюкагону у порівнянні з плацебо: концентрація глюкагону натще (8–21%), постпрандіальна відповідь глюкагону (14–15%) та середня добова концентрація глюкагону (12%).

Глюкозозалежна секреція інсуліну та глюкагону

Семаглутид знижував високу концентрацію глюкози в крові шляхом стимуляції секреції інсуліну і зниження секреції глюкагону, діючи глюкозозалежним чином. Швидкість секреції інсуліну після застосування семаглутиду у пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу можна порівняти з такою у здорових осіб.

При індукованій гіпоглікемії семаглутид у порівнянні з плацебо не змінював контррегуляторну реакцію підвищення рівня глюкагону і не посилював зниження концентрації C-пептиду у пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу.

Випорожнення шлунка

Семаглутид спричиняв незначну затримку раннього постпрандіального випорожнення шлунка, тим самим зменшуючи швидкість надходження глюкози у кров протягом постпрандіального періоду.

Апетит, споживання калорій та вибір продуктів харчування

У порівнянні з плацебо семаглутид призводив до зменшення споживання калорій на 18–35% під час трьох послідовних довільних прийомів їжі ad libitum. Цьому сприяли індуковане семаглутидом пригнічення апетиту як натще, так і у постпрандіальний період, покращення контролю за вживанням їжі, послаблення потягу до перекусів і відносно менший потяг до їжі з високим вмістом жирів.

Ліпіди натще та у постпрандіальний період

У порівнянні з плацебо семаглутид зменшував концентрації тригліцеридів натще та холестерину ліпопротеїнів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) натще на 12% та 21% відповідно. Постпрандіальна реакція тригліцеридів та реакція холестерину ЛПДНЩ на їжу з високим вмістом жирів зменшувалися більш ніж на 40%.

Електрофізіологія серця (QTc)

Вплив семаглутиду на процес реполяризації в серці перевірявся в ході ретельного дослідження QTc. Семаглутид не подовжував інтервали QTc в дозах до 1,5 мг у рівноважному стані.

Клінічна ефективність та безпека

Як поліпшення глікемічного контролю, так і зниження серцево-судинної захворюваності та смертності є невід’ємною складовою терапії цукрового діабету 2-го типу.

Ефективність і безпеку застосування семаглутиду у дозах 0,5 мг та 1 мг один раз на тиждень оцінювали в шести рандомізованих контрольованих клінічних дослідженнях фази 3a за участю 7215 пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу (семаглутид отримували 4107 пацієнтів). Головною метою п’яти клінічних випробувань (SUSTAIN 1–5) була оцінка ефективності глікемічного контролю, а одного випробування (SUSTAIN 6) — серцево-судинних наслідків лікування.

Було проведено додаткове клінічне випробування фази 3b (SUSTAIN 7) за участю 1201 пацієнта з метою порівняння ефективності та безпеки застосування семаглутиду у дозах 0,5 мг та 1 мг один раз на тиждень із прийомом дулаглутиду у дозах 0,75 мг та 1,5 мг відповідно один раз на тиждень. Випробування фази 3b (SUSTAIN 9) було проведено для дослідження ефективності та безпеки застосування семаглутиду як доповнення до лікування інгібітором натрійзалежного котранспортера глюкози 2 типу (іНЗКТГ-2).

Лікування семаглутидом продемонструвало стійке, статистично більш вагоме і клінічно значуще зниження показників HbA_1c та маси тіла протягом періоду до двох років у порівнянні з плацебо та активним контрольованим лікуванням (ситагліптин, інсулін гларгін, ексенатид ER та дулаглутид).

Ефективність семаглутиду не залежала від віку, статі, раси, етнічного походження, вихідного ІМТ, вихідної маси тіла (кг), тривалості цукрового діабету і ступеня порушення функції нирок пацієнта.

Значення досягли цільових результатів дослідження в усіх рандомізованих групах пацієнтів (аналізи на основі змішаних моделей для повторних вимірювань або багаторазового умовного розрахунку).

Крім того, було проведено дослідження фази 3b (SUSTAIN 11) для вивчення ефекту семаглутиду порівняно з ефектом інсуліну аспарт як доповнення до метформіну та оптимізованого інсуліну гларгін (100 ОД).

Більш детальну інформацію можна знайти нижче.

Випробування SUSTAIN 1. Монотерапія

У подвійно сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні тривалістю 30 тижнів 388 пацієнтів з недостатнім контролем захворювання при застосуванні дієти і фізичних вправ були рандомізовані в групи прийому один раз на тиждень семаглутиду 0,5 мг або 1 мг або плацебо.

Таблиця 1

Дослідження SUSTAIN 1: результати на 30-й тиждень

^a p < 0,0001 (двобічний) для переваги.

Клінічне випробування SUSTAIN 2. Семаглутид у порівнянні з ситагліптином, обидва у комбінації з одним-двома пероральними протидіабетичними лікарськими засобами (метформіном та/або тіазолідиндіонами)

У подвійно сліпому з активним контролем дослідженні тривалістю 56 тижнів 1231 пацієнта рандомізували в групи прийому або семаглутиду 0,5 мг один раз на тиждень або 1 мг один раз на тиждень, або ситагліптину 100 мг один раз на день; всі у комбінації з метформіном (94%) та/або тіазолідиндіонами (6%).

Таблиця 2

Дослідження SUSTAIN 2: результати на 56-й тиждень

^ap < 0,0001 (двобічний) для переваги.

Європейське агентство з лікарських засобів відтермінувало зобов’язання подавати результати досліджень застосування лікарського засобу Оземпік в одній або декількох підгрупах педіатричних пацієнтів при лікуванні цукрового діабету 2- го типу (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Фармакокінетика.

У порівнянні з нативним ГПП-1 семаглутид характеризується подовженим періодом напіввиведення тривалістю 1 тиждень, що забезпечує його можливість введення підшкірно один раз на тиждень. Провідним механізмом такої пролонгованої дії є зв’язування з альбуміном, що призводить до зменшення ниркового кліренсу і захисту від метаболічної деградації. Крім того, семаглутид стабілізується від деградації ферментом DPP-4.

Абсорбція.

Максимальна концентрація досягається протягом 1–3 днів після введення препарату. Рівноважна концентрація досягається через 4–5 тижнів після застосування препарату за схемою один раз на тиждень. У пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу середня рівноважна концентрація після підшкірного введення 0,5 мг та 1 мг семаглутиду становила приблизно 16 нмоль/л та 30 нмоль/л відповідно. При застосуванні доз 0,5 мг та 1 мг експозиція семаглутиду зростала дозозалежним чином. Схожа експозиція була досягнута при підшкірному введенні семаглутиду в ділянку передньої черевної стінки, стегна або плеча. Абсолютна біодоступність семаглутиду після його підшкірного введення становила 89%.

Розподіл.

Середній об’єм розподілу семаглутиду після підшкірного введення у пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу становив приблизно 12,5 л. Семаглутид в значній мірі зв’язувався з альбуміном плазми крові (> 99%).

Метаболізм.

Перед екскрецією семаглутид активно метаболізується шляхом протеолітичного розщеплення пептидної основи білка і наступного бета-окислення жирнокислотного бічного ланцюга. Припускається, що в метаболізмі семаглутиду задіяний фермент нейтральної ендопептидази (НЕП).

Виведення

У дослідженні із підшкірним веденням одноразової дози семаглутиду, міченого радіоактивним ізотопом, виявлено, що пов’язана із семаглутидом речовина виводиться головним чином із сечею і фекаліями; приблизно 2/3 пов’язаної із семаглутидом речовини виводилося з сечею і приблизно 1/3 — з фекаліями. Приблизно 3% введеної дози виводилося із сечею у вигляді незміненого семаглутиду. У пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу кліренс семаглутиду становив приблизно 0,05 л/год. При своєму періоді напіввиведення тривалістю приблизно 1 тиждень семаглутид присутній у кровообігу протягом близько 5 тижнів після введення його останньої дози.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти літнього віку

З огляду на дані, отримані в ході випробувань фази 3а за участю пацієнтів віком 20–86 років, вік не впливає на фармакокінетику семаглутиду.

Стать, раса та етнічна приналежність

Стать, раса (європеоїдна, негроїдна або монголоїдна) та етнічна приналежність (іспанського або латиноамериканського походження, не іспанського або не латиноамериканського походження) не впливали на фармакокінетику семаглутиду.

Маса тіла.

Маса тіла впливала на експозицію семаглутиду. Більш висока маса тіла призводить до нижчої експозиції; різниця маси тіла окремих пацієнтів на рівні 20% призводитиме до майже 16% різниці в експозиції. Дози семаглутиду 0,5 мг та 1 мг забезпечують достатню системну експозицію при масі тіла в діапазоні 40–198 кг.

Порушення функції нирок

Порушення функції нирок не впливало клінічно значущим чином на фармакокінетику семаглутиду. Це було продемонстровано при введенні однократної дози 0,5 мг семаглутиду у пацієнтів з порушенням функції нирок різного ступеня тяжкості (легкого, помірного, тяжкого та у пацієнтів на діалізі) у порівнянні з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Це було також засвідчено даними клінічних випробувань фази 3а у пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу та з порушенням функції нирок, хоча досвід застосування пацієнтам з термінальною стадією захворювання нирок був обмеженим.

Порушення функції печінки.

Порушення функції печінки жодним чином не впливало на експозицію семаглутиду. В ході досліджень із введенням однократної дози 0,5 мг семаглутиду оцінювали фармакокінетику семаглутиду у пацієнтів з різним ступенем порушення функції печінки (легкого, помірного, тяжкого) у порівнянні з пацієнтами з нормальною функцією печінки.

Дослідження застосування семаглутиду педіатричним пацієнтам не проводилися.

Доклінічні дані з безпеки

Доклінічні дані, що базуються на дослідженнях з фармакологічної безпеки, токсичності повторних доз та генотоксичності, не виявили жодного ризику для людини.

Нелетальні пухлини, які походять з C-клітин щитовидної залози і які спостерігалися у гризунів, належать до ефектів, характерних для класу агоністів рецепторів ГПП-1. У дослідженні канцерогенності на щурах і мишах тривалістю 2 роки семаглутид при клінічно значних рівнях експозиції спричиняв виникнення C-клітинних пухлин щитовидної залози. Жодні інші пухлини, виникнення яких могло би бути пов’язано з лікуванням, не спостерігалися. Пухлини у гризунів обумовлені негенотоксичним специфічним ГПП-1-рецептор-опосередкованим механізмом, до якого частково чутливі гризуни. Значущість цього механізму для людей достатньо низька, але не може бути повністю виключена.

В ході досліджень фертильності у щурів семаглутид не впливав на ефективність спарювання чи на фертильність у самців. У самиць щурів спостерігалося подовження тривалості екстрального циклу і невелике зменшення жовтих тіл (овуляцій) при дозах, що супроводжувалися втратою маси тіла у самиць.

У дослідженнях розвитку ембріонів і плодів на щурах семаглутид спричиняв ембріотоксичну дію при експозиції, що була нижчою клінічно важливих рівнів. Семаглутид спричиняв помітне зменшення маси тіла у самиць і зменшення показників виживання і росту ембріонів. У плодах спостерігалися великі скелетні та вісцеральні вади розвитку, включаючи зміни в довгих кістках, ребрах, хребті, кістках хвоста, кров’яних судинах і шлуночках головного мозку. Механістична оцінка засвідчила, що ембріотоксичний ефект включає опосередковане рецепторами ГПП-1 порушення постачання поживних речовин до ембріона вздовж жовткового мішка у щурів. Через відмінності анатомічної будови жовткового мішка та його функцій у різних видів щурів і через нестачу експресії рецепторів ГПП-1 у жовтковому мішку у нелюдиноподібних приматів цей механізм вважається маловірогідним для організму людини. Однак можливість безпосереднього впливу семаглутиду на плід виключити не можна.

У дослідженнях токсичного впливу препарату на розвиток кролів і яванських макак при клінічно значимих рівнях експозиції спостерігалося збільшення частоти випадків втрати вагітності та деяке підвищення частоти випадків аномалій плода. Такі результати збігалися з помітною втратою маси тіла у самиць, що сягала 16%. Невідомо, чи пов’язані такі ефекти зі зменшенням споживання самицями їжі внаслідок безпосереднього впливу ГПП-1.

Постнатальний ріст і розвиток оцінювали на ямайських яванських макаках. Дитинчата були дещо меншими при народженні, але їхня маса тіла нормалізувалася в період грудного вигодовування.

У молодих щурів семаглутид спричиняв затримку статевого дозрівання як у самців, так і у самиць. Така затримка не впливала ані на фертильність і репродуктивну здатність обох статей, ані на здатність самиць зберігати вагітність.

Безпека та ефективність застосування семаглутиду дітям (віком до 18 років) дотепер не встановлені. Немає даних.

Спосіб введення.

Застосовувати підшкірно.

Оземпік вводиться підшкірно в ділянку передньої черевної стінки, стегна або плеча. Місце ін’єкції можна змінювати без корекції дози. Оземпік не можна вводити внутрішньовенно або внутрішньом’язово.

Оземпік потрібно застосовувати один раз на тиждень в будь-який час протягом дня незалежно від прийому їжі.

Для отримання подальшої інформації щодо введення препарату див. розділ «Застереження щодо поводження з препаратом та утилізація».

Застереження щодо поводження з препаратом та утилізація.

Слід рекомендувати пацієнту утилізувати голку після кожної ін’єкції та зберігати шприц-ручку без приєднаної голки. Це може запобігти заблокуванню голки, забрудненню, інфікуванню, витоку розчину та неточному дозуванню. Голки та інші відходи слід утилізувати відповідно до місцевих вимог. Шприц-ручка призначена для лише для індивідуального використання. Лікарський засіб Оземпік не слід застосовувати, якщо він не виглядає прозорим та безбарвним або майже безбарвним. Не використовувати після заморожування. Шприц-ручка призначена для використання з одноразовими голками НовоФайн^® або НовоТвіст^® довжиною до 8 мм. Голки НовоФайн^® Плюс входять до комплекту упаковки з препаратом.

Безпека та ефективність застосування семаглутиду дітям та підліткам (віком до 18 років) не встановлені. Дані відсутні.

Європейське агентство з лікарських засобів відклало зобов’язання подавати результати досліджень семаглутиду в одній або декількох підгрупах дитячого населення при лікуванні цукрового діабету 2-го типу (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Лікарський засіб Оземпік застосовують при недостатньо контрольованому цукровому діабеті 2-го типу як доповнення до дієти та фізичних вправ:

• як монотерапію, коли метформін вважається недоцільним препаратом через непереносимість або протипоказання;
• як доповнення до інших лікарських засобів для лікування цукрового діабету.

Інформацію про результати досліджень застосування комбінацій препаратів, впливу на глікемічний контроль та серцево-судинні явища, а також про популяції досліджуваних пацієнтів див. у розділах «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакодинаміка».

Підвищена чутливість до діючої речовини або до інших компонентів лікарського засобу (див. розділ «Склад»).

Семаглутид уповільнює випорожнення шлунка і здатний впливати на швидкість абсорбції пероральних лікарських засобів, що приймаються одночасно. Семаглутид слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які отримують пероральні лікарські засоби, що вимагають швидкого всмоктування у шлунково-кишковому тракті.

Парацетамол

За результатами оцінки фармакокінетики парацетамолу протягом стандартизованого тесту з їжею, семаглутид уповільнює швидкість випорожнення шлунка. Після одночасного застосування парацетамолу із семаглутидом в дозі 1 мг показники AUC_0–60хв та C_max парацетамолу зменшувалися на 27% та 23% відповідно. Загальна експозиція парацетамолу (AUC_0-5год) не змінювалася. При одночасному застосуванні парацетамолу із семаглутидом корекція дози не потрібна.

Пероральні контрацептиви

Не очікується, що семаглутид знижуватиме ефективність пероральних контрацептивів. Так, при одночасному застосуванні з пероральним контрацептивним комбінованим лікарським засобом (етинілестрадіол 0,03 мг/ левоноргестрел 0,15 мг) семаглутид клінічно значуще не впливав на загальну експозицію етинілестрадіолу і левоноргестрелу. Експозиція етинілестрадіолу не порушувалася; експозиція левоноргестрелу збільшувалася на 20% у рівноважному стані. C_max жодної з цих речовин не змінювалася.

Аторвастатин

Семаглутид не змінював загальну експозицію аторвастатину після застосування одноразової дози аторвастатину (40 мг). C_max аторвастатину знижувалася на 38%. Це було визнано клінічно неважливим.

Дигоксин

Семаглутид не змінював загальну експозицію або C_max дигоксину після застосування одноразової дози дигоксину (0,5 мг).

Метформін

Семаглутид не змінював загальну експозицію або C_max метформіну після застосування останнього по 500 мг двічі на день протягом 3,5 дня.

Варфарин

Семаглутид не змінював загальну експозицію або C_max R- та S-варфарину після застосування одноразової дози варфарину (25 мг), а параметри фармакодинаміки варфарину, що були виміряні за міжнародним нормалізованим співвідношенням (МНС), не змінювалися клінічно значуще. Однак на початку лікування семаглутидом у пацієнтів, які приймають варфарин або інші похідні кумарину, рекомендовано забезпечити частий контроль МНС.

Відстежування

З метою покращення відстежування біологічних лікарських засобів назва та номер серії препарату, що вводиться, мають бути чітко зазначені на упаковці.

Загальна інформація

Семаглутид не слід застосовувати пацієнтам з цукровим діабетом 1-го типу або для лікування діабетичного кетоацидозу. Семаглутид не є замінником інсуліну. Повідомлялося про розвиток діабетичного кетоацидозу у інсулінозалежних пацієнтів, які розпочинали лікування агоністом рецепторів ГПП-1 і тому швидко припиняли застосування інсуліну або швидко зменшували його дозу (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Немає клінічного досвіду лікування пацієнтів із застійною серцевою недостатністю IV класу за класифікацією Нью-Йоркської асоціації кардіологів (NYHA), тому семаглутид не рекомендовано застосовувати цим пацієнтам.

Вплив на шлунково-кишковий тракт

Застосування агоністів рецепторів ГПП-1 може супроводжуватися виникненням побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту. Це потрібно враховувати при лікуванні пацієнтів з порушенням функції нирок, оскільки нудота, блювання і діарея можуть спричинити дегідратацію, що здатна призвести до погіршення функції нирок (див. розділ «Побічні реакції»).

Гострий панкреатит

Спостерігались випадки гострого панкреатиту при застосуванні агоністів рецепторів ГПП-1.

Пацієнтів слід проінформувати про характерні симптоми гострого панкреатиту. При підозрі на панкреатит слід відмінити лікування семаглутидом; якщо панкреатит підтверджений, лікування семаглутидом поновлювати не можна. З обережністю слід застосовувати семаглутид при лікуванні пацієнтів з панкреатитом в анамнезі.

Гіпоглікемія

У пацієнтів, які отримували семаглутид у комплексі із сульфонілсечовиною або інсуліном, може підвищуватись ризик виникнення гіпоглікемії. Ризик гіпоглікемії можна зменшити шляхом зменшення дози сульфонілсечовини або інсуліну на початку лікування семаглутидом (див. розділ «Побічні реакції»).

Діабетична ретинопатія

У пацієнтів з діабетичною ретинопатією, які отримують інсулін і семаглутид, підвищувався ризик розвитку ускладнень діабетичної ретинопатії (див. розділ «Побічні реакції»). Семаглутид необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам з діабетичною ретинопатією, які отримують інсулін. За такими пацієнтами слід ретельно спостерігати і лікувати їх згідно з клінічними рекомендаціями. Швидке покращення контролю глюкози було асоційовано з тимчасовим посиленням діабетичної ретинопатії, однак не можна виключати можливість дії інших механізмів.

Вміст натрію

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг)/дозу, тому лікарський засіб можна вважати таким, що не містить натрію.

Жінки репродуктивного віку

Жінкам репродуктивного віку рекомендовано при застосуванні семаглутиду використовувати контрацептиви.

Вагітність

Дослідження на тваринах продемонстрували наявність репродуктивної токсичності (див. розділ «Доклінічні дані з безпеки»). Дані щодо застосування семаглутиду вагітним жінкам обмежені. Тому не слід застосовувати семаглутид в період вагітності. Якщо пацієнтка планує завагітніти або вагітна, застосування семаглутиду слід припинити. З огляду на тривалий період напіввиведення семаглутиду його застосування слід припинити принаймні за 2 місяці до запланованої вагітності (див. розділ «Фармакокінетика»).

Годування груддю

При лактації у щурів семаглутид виділявся з молоком. Оскільки не можна виключити ризик для дитини, яка отримує грудне молоко, не слід застосовувати семаглутид протягом періоду годування груддю.

Фертильність.

Вплив семаглутиду на фертильність у людей невідомий. Застосування семаглутиду у самців щурів не впливало на фертильність. У самиць щурів спостерігалось подовження естрального циклу і скорочення кількості овуляцій при дозах, що були пов’язані у них з втратою маси тіла (див. розділ «Доклінічні дані з безпеки»).

Семаглутид не впливає або майже не впливає на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами. При його застосуванні у комбінації із сульфонілсечовиною або з інсуліном пацієнтам слід рекомендувати вживати заходів безпеки, щоб уникнути розвитку гіпоглікемії під час керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами (див. розділ «Особливості застосування»).

Дозування

Початкова доза становить 0,25 мг семаглутиду 1 раз на тиждень. Через 4 тижні дозу слід збільшити до 0,5 мг 1 раз на тиждень. Для подальшого покращення глікемічного контролю, після застосування дози 0,5 мг 1 раз на тиждень протягом принаймні 4 тижнів дозу можна збільшити до 1 мг 1 раз на тиждень.

Доза 0,25 мг семаглутиду не є підтримуючою дозою. Щотижневі дози понад 1 мг не рекомендовані.

Коли лікарський засіб Оземпік доповнюється до метформіну та/або тіазолідиндіону чи до інгібітору натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу (іНЗКТГ-2), що вже застосовуються, поточна доза метформіну та/або тіазолідиндіону чи іНЗКТГ-2 може залишатися незміненою.

Коли лікарський засіб Оземпік доповнюється до сульфонілсечовини або інсуліну, що вже застосовуються, слід розглянути можливість зменшення дози сульфонілсечовини або інсуліну, щоб зменшити ризик розвитку гіпоглікемії (див. розділи «Побічні реакції» та «Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами»).

Для корекції дози лікарського засобу Оземпік самостійний контроль рівнів глюкози в крові не потрібен. Самостійний контроль рівнів глюкози в крові потрібен для корекції дози сульфонілсечовини та інсуліну, особливо коли починається застосування лікарського засобу Оземпік і коли зменшується доза інсуліну. Рекомендована покрокова схема зменшення дози інсуліну.

Пропущена доза

Якщо доза пропущена, її потрібно ввести якнайшвидше протягом 5 днів після пропуску. Якщо вже минуло більше п’яти днів, дозу, що не була введена, слід пропустити і ввести наступну дозу в запланований за схемою день. Таким чином, у кожному випадку пацієнти можуть відновити свою схему регулярного застосування препарату один раз на тиждень.

Якщо необхідно, день щотижневого введення препарату можна змінювати, дотримуючись інтервалу між двома дозами принаймні 3 дні (> 72 годин). Після вибору нового дня введення препарату слід продовжувати його застосування за схемою один раз на тиждень.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти літнього віку

Корекція дози за віком не потрібна. Досвід лікування пацієнтів віком ≥ 75 років обмежений (див. розділ «Фармакокінетика»).

Порушення функції нирок

Пацієнтам з легким, помірним або тяжким порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Досвід застосування семаглутиду пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок обмежений. Пацієнтам з термінальною стадією захворювання нирок застосовувати семаглутид не рекомендовано (див. розділ «Фармакокінетика»).

Порушення функції печінки

Пацієнтам з порушенням функції печінки корекція дози не потрібна. Досвід застосування семаглутиду пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки обмежений. Слід з обережністю застосовувати семаглутид таким пацієнтам (див. розділ «Фармакокінетика»).

В ході клінічних випробувань повідомлялося про передозування до 4 мг при одноразовому застосуванні препарату та до 4 мг при застосуванні протягом тижня. Найчастіше повідомлялося про виникнення нудоти. Усі хворі одужали без ускладнень.

Специфічного антидоту для лікування при передозуванні семаглутиду немає. При передозуванні слід проводити підтримуюче лікування відповідно до наявних у пацієнта клінічних ознак і симптомів. Зважаючи на тривалий період напіввиведення семаглутиду, що становить приблизно 1 тиждень, може виникнути потреба у подовженні періоду лікування цих симптомів (див. розділ «Фармакокінетика»).

Резюме профілю безпеки

У восьми клінічних випробуваннях фази 3a 4792 пацієнти отримували семаглутид у дозі до 1 мг. В ході клінічних випробувань найчастіше повідомлялося про побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту, включаючи нудоту (дуже часто), діарею (дуже часто) та блювання (часто). Загалом ці реакції були легкого або помірного ступеня тяжкості та короткотривалими.

Побічні реакції

Нижче наведено побічні реакції, що були виявлені в усіх випробуваннях фази 3а у пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу (описані детальніше у розділі «Фармакодинаміка»). Частота виникнення побічних реакцій визначена за зведеними даними клінічних випробувань фази 3a, за винятком досліджень серцево-судинних наслідків (додаткову інформацію див. нижче).

Побічні реакції класифіковано за системами органів та частотою виникнення. Оцінку частоти виникнення побічних реакцій проводили за такою шкалою: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомо (неможливо оцінити за наявними даними). У кожній групі побічні реакції наведено в порядку зниження їхньої серйозності.

Розлади з боку імунної системи: нечасто — гіперчутливість^c; рідко — анафілактична реакція.

Розлади з боку метаболізму та травлення: дуже часто — гіпоглікемія^a при одночасному застосуванні з інсуліном або сульфонілсечовиною; часто — гіпоглікемія^a при одночасному застосування з іншими ПЦЗП, зменшення апетиту.

Розлади з боку нервової системи: часто — запаморочення; нечасто — дизгезія.

Розлади з боку органів зору: часто — ускладнення діабетичної ретинопатії^b.

Розлади з боку серця: нечасто — підвищена частота серцевих скорочень.

Розлади з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто — нудота, діарея; часто — блювання, біль у животі, здуття живота, запор, диспепсія, гастрит, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, відрижка, метеоризм; нечасто — гострий панкреатит, сповільнена евакуація шлункового вмісту.

Розлади з боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто — холелітіаз.

Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини: невідомо — ангіоневротичний набряк^d.

Загальні порушення і реакції у місці введення: часто — втома; нечасто — реакції в місці введення.

Лабораторні дослідження: часто - підвищений рівень ліпази, підвищений рівень амілази, зниження маси тіла.

^a Гіпоглікемія визначалася як тяжкий (що вимагає допомоги іншої особи) або симптоматичний стан одночасно з показником рівня глюкози в крові < 3,1 ммоль/л.

^b Ускладнення діабетичної ретинопатії є сполученням таких характеристик: фотокоагуляція сітківки, лікування засобами інтравітреальної ін’єкції, крововилив у склисте тіло, сліпота, спричинена цукровим діабетом (нечасто). Частота випадків визначена на основі даних дослідження серцево-судинних наслідків.

^c Загальний термін, що охоплює також небажані явища, пов’язані з гіперчутливістю, такі як висипання і кропив’янка.

^d Звіти в післяреєстраційний період.

Дослідження серцево-судинних наслідків та безпеки тривалістю 2 роки

У пацієнтів з високим ризиком виникнення серцево-судинних захворювань профіль побічних реакцій був схожий на профіль, що спостерігався в інших випробуваннях фази 3a (описані у розділі «Фармакодинаміка»).

Опис окремих побічних реакцій

Гіпоглікемія

При застосуванні семаглутиду як монотерапії епізоди тяжкої гіпоглікемії не спостерігалися. Тяжка гіпоглікемія спостерігалася, головним чином тоді, коли семаглутид застосовували разом із сульфонілсечовиною (1,2% пацієнтів; 0,03 випадку на пацієнто-рік) або інсуліном (1,5% пацієнтів; 0,02 випадку на пацієнто-рік). Декілька епізодів (0,1% пацієнтів; 0,001 випадку на пацієнто-рік) спостерігалося при застосуванні семаглутиду у комбінації з пероральними протидіабетичними препаратами, окрім сульфонілсечовини.

Американська діабетична асоціація класифікувала гіпоглікемію в 11,3% пацієнтів (0,3 випадку на пацієнто-рік) при застосуванні семаглутиду 1,0 мг в комбінації з іНЗКТГ-2 в дослідженні SUSTAIN 9 в порівнянні з 2,0% пацієнтів (0,04 випадку на пацієнто-рік), що застосовували плацебо. Про тяжку гіпоглікемію повідомлялось у 0,7% (0,01 події на рік пацієнта) та 0% пацієнтів відповідно.

Побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту.

При застосуванні семаглутиду 0,5 мг та 1 мг нудота спостерігалася у 17,0% та 19,9% пацієнтів відповідно, діарея — у 12,2% та 13,3% та блювання — у 6,4% та 8,4%. Більшість випадків були від легкого до помірного ступеня тяжкості та нетривалими. Виникнення реакцій призвело до припинення лікування у 3,9% та 5% пацієнтів відповідно. Реакції найчастіше реєструвалися протягом перших місяців лікування.

При лікуванні семаглутидом пацієнтів з низькою масою тіла кількість порушень з боку шлунково-кишкового тракту може бути більшою.

При супутньому застосуванні іНЗКТГ-2 в дослідженні SUSTAIN 9 спостерігався запор та гастроезофагеальна рефлюксна хвороба у 6,7% та в 4% пацієнтів відповідно, які застосовували семаглутид 1,0 мг, порівняно з відсутністю подій у пацієнтів, які застосовували плацебо. Поширеність цих подій з часом не зменшувалась.

Гострий панкреатит.

Частота випадків підтвердженого гострого панкреатиту, зареєстрованих в ході клінічних випробувань фази 3a, становила 0,3% при застосуванні семаглутиду та 0,2% — препарату порівняння. В ході дослідження реакцій з боку серцево-судинної системи, яке тривало 2 роки, частота випадків гострого панкреатиту, підтвердженого експертами, становила 0,5% при застосуванні семаглутиду та 0,6% — плацебо (див. розділ «Особливості застосування»).

Ускладнення діабетичної ретинопатії

У клінічному дослідженні тривалістю 2 роки брали участь 3297 пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу, високим серцево-судинним ризиком, довгою тривалістю цукрового діабету та недостатнім контролем рівня глюкози в крові. У цьому дослідженні підтверджені реакції ускладнення діабетичної ретинопатії розвивались у більшого числа пацієнтів, які отримували семаглутид (3,0%), ніж у тих, хто отримував плацебо (1,8%). Це спостерігалося у пацієнтів з підтвердженою діабетичною ретинопатією, які отримували інсулін. Різниця між варіантами лікування проявлялася рано і зберігалася протягом усього випробування. Системна оцінка ускладнення діабетичної ретинопатії здійснювалася лише у дослідженні серцево-судинних наслідків. У клінічному випробуванні тривалістю до одного року за участю 4807 пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу частка пацієнтів, у яких були зареєстровані побічні реакції, пов’язані з діабетичною ретинопатією, була схожою у групі застосування семаглутиду (1,7%) та у групі препарату порівняння (2,0%).

Припинення лікування через виникнення побічних реакцій

Частота випадків припинення лікування через виникнення небажаних явищ становила 6,1% та 8,7% у пацієнтів, які отримували семаглутид 0,5 мг та 1 мг відповідно, у порівнянні з показником 1,5% у тих, хто приймав плацебо. Найчастішими побічними реакціями, що призводили до припинення лікування, були реакції з боку шлунково-кишкового тракту.

Реакції в місці введення

Про виникнення реакцій в місці введення (таких як висипання, еритема в місці ін’єкції) повідомляли 0,6% та 0,5% пацієнтів, які отримували семаглутид 0,5 мг та 1 мг відповідно. Зазвичай ці реакції були помірними.

Імуногенність

Зважаючи на можливість проявлення імуногенних властивостей у лікарських засобів, що містять білки або пептиди, існує вірогідність утворення антитіл у пацієнтів під час лікування семаглутидом. Відсоток пацієнтів з позитивним результатом аналізу на наявність антитіл до семаглутиду в будь-який час після початку лікування був низьким (1–2%) і у жодного з пацієнтів не було нейтралізуючих антитіл до семаглутиду або антитіл з нейтралізуючим ГПП-1 ефектом до завершення клінічних досліджень.

Збільшення частоти серцевих скорочень

При застосуванні агоністів рецепторів ГПП-1 спостерігалося збільшення частоти серцевих скорочень. У клінічних випробуваннях фази 3а у пацієнтів, які отримували лікарський засіб Оземпік, спостерігалося середнє збільшення частоти серцевих скорочень від 1 до 6 ударів на хвилину (уд./хв.) від початкового показника 72–76 уд./хв. У довготривалому випробуванні за участю пацієнтів з факторами ризику розвитку серцево-судинної патології через 2 роки лікування у 16% пацієнтів, які отримували лікарський засіб Оземпік, спостерігалося збільшення частоти серцевих скорочень на рівні > 10 уд./хв у порівнянні з 11% пацієнтів, які приймали плацебо.

Повідомлення про небажані реакції на препарат

Після реєстрації лікарського засобу важливо повідомляти про підозрювані побічні реакції. Це дає змогу продовжувати моніторинг співвідношення користь/ризик застосування лікарського засобу. Лікарям рекомендується повідомляти про підозрювані побічні реакції через національну систему звітності.

До початку використання — 3 роки.

Після першого застосування — 6 тижнів.

Після першого застосування зберігати при температурі нижче 30 °С або в холодильнику (при температурі 2–8 °С). Не заморожувати.

Зберігати шприц-ручку з надітим ковпачком для захисту від дії світла.

До початку використання: зберігати в холодильнику (2–8 °С) не надто близько до морозильної камери. Не заморожувати. Не використовувати після заморожування.

Зберігати шприц-ручку з надітим ковпачком для захисту від дії світла.

після першого відкриття див. в розділі «Термін придатності».

Несумісність.

Позаяк дослідження несумісності не проводились, цей лікарський засіб не можна змішувати з іншими лікарськими препаратами.

Попередньо заповнена одноразова шприц-ручка, виготовлена з поліпропілену, поліоксиметилену, полікарбонату та акрилонітрилу бутадієну стиролу, містить картридж (скло типу I), з одного боку закритий гумовим (хлорбутил) поршнем, з іншого боку — алюмінієвим ковпачком з ламінованою гумовою прокладкою (бромбутил/поліізопрен).

Шприц-ручка містить 3,0 мл розчину, що дає можливість ввести дози по 1,0 мг. Упаковка містить 1 попередньо заповнену шприц-ручку та 4 одноразових голки НовоФайн^® Плюс.

За рецептом.