Лорнадо ліофілізат для розчину для ін’єкцій (Lornado lyophilisate for solution for injections)

Допоміжні речовини: маніт (E421), трометамін, динатрію едетат.
1 ампула (2 мл) розчинника містить воду для ін’єкцій.

Лорноксикам - 8 мг

фармакодинаміка. Лорноксикам є НПЗП з анальгезивними та протизапальними властивостями, що належить до класу оксикамів. Механізм його дії в основному пов’язаний з інгібуванням синтезу простагландинів (інгібування ферменту ЦОГ), що призводить до десенсибілізації периферичних ноцицепторів та інгібування запалення. Також передбачається центральний вплив на ноцицептори, який не пов’язаний із протизапальною дією. Лорноксикам не впливає на життєво важливі показники (такі як температура тіла, частота дихання, ЧСС, АТ, ЕКГ, спірометрія).
Анальгезивні властивості лорноксикаму успішно продемонстровані в декількох клінічних дослідженнях у процесі розробки.
У зв’язку з системною ульцерогенною дією, пов’язаною з інгібуванням синтезу простагландину, застосування лорноксикаму, як і інших НПЗП, часто призводить до розвитку шлунково-кишкових ускладнень.
Фармакокінетика
Абсорбція. Після в/м введення C_max у плазмі крові 8 мг лорноксикаму досягається приблизно через 0,4 год. Абсолютна біодоступність (розрахована за AUC) після в/м введення препарату становить 97%.
Розподіл. У плазмі крові лорноксикам знаходиться в незміненому стані та в неактивній формі свого гідроксильованого метаболіту. Зв’язування лорноксикаму з білками плазми крові становить 99% і не залежить від його концентрації.
Метаболізм. Лорноксикам активно метаболізується в печінці шляхом гідроксилювання, переважно в неактивний 5-гідроксилорноксикам. Лорноксикам піддається біотрансформації за участю цитохрому CYP 2С9. Унаслідок генетичного поліморфізму існують особи зі сповільненим та інтенсивним метаболізмом цього ферменту, що може виражатися в помітному підвищенні рівня лорноксикаму у плазмі крові в осіб зі сповільненим метаболізмом. Гідроксильований метаболіт не виявляє фармакологічної активності. Лорноксикам повністю метаболізується. Близько ⅔ виводиться через печінку та ¹/₃ — нирками у вигляді неактивної сполуки. При дослідженнях на моделях тварин лорноксикам не спричиняв індукції печінкових ферментів. У клінічних дослідженнях не отримано даних про кумуляцію лорноксикаму після багаторазового прийому рекомендованих доз. Відсутність кумуляції підтверджена даними моніторингу безпеки та ефективності лікарських засобів у дослідженнях протягом 1 року.
Виведення. Т_½ початкової речовини становить 3–4 год. Після перорального прийому близько 50% виводиться з калом та 42% — нирками, в основному у вигляді 5-гідроксилорноксикаму. Т_½ 5-гідроксилорноксикаму становить близько 9 год після парентерального застосування 1 або 2 рази на добу.
Особливі категорії пацієнтів
Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку (віком від 65 років) кліренс знижується на 30–40%. Крім зниження кліренсу, немає істотних змін у кінетичному профілі лорноксикаму у пацієнтів літнього віку.
Пацієнти з порушеннями функції печінки та/або нирок. Немає істотної зміни кінетичного профілю лорноксикаму у пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю, за винятком кумуляції у пацієнтів із хронічним захворюванням печінки, після 7 днів терапії із застосуванням добових доз 12 та 16 мг.

короткочасне лікування гострого болю легкого та помірного ступеня.

лікарський засіб застосовується для початкової терапії та коли необхідне швидке досягнення знеболювального ефекту або якщо застосування пероральних препаратів чи супозиторіїв неможливе.
Небажані реакції можна мінімізувати шляхом прийому найнижчої ефективної дози лорноксикаму протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Розведення ліофілізату розчинником слід проводити в належних умовах, виходячи з понять дотримання мікробіологічної чистоти.
Після розведення готовий (відновлений) р-н слід використовувати негайно.
Дозування. Для всіх пацієнтів відповідний режим дозування має ґрунтуватися на індивідуальній відповіді на лікування.
Рекомендована доза лікарського засобу становить 8 мг в/в або в/м. Максимальна добова доза становить 16 мг. Деякі пацієнти потребують додаткового введення дози 8 мг у перші 24 год.
Пацієнти літнього віку. Окрім осіб з порушенням функції печінки або нирок, інші пацієнти коригування дози не потребують, але слід з обережністю застосовувати лікарський засіб у таких пацієнтів у зв’язку з вірогідністю виникнення побічних реакцій з боку ШКТ.
Пацієнти з порушеннями функції нирок. Пацієнти з легким та помірним ступенем ниркової недостатності потребують зниження дози лорноксикаму.
Пацієнти з порушеннями функції печінки. Пацієнти з помірним ступенем печінкової недостатності потребують зниження дози лорноксикаму.
Спосіб застосування. Лікарський засіб призначений для в/в та в/м введення. Тривалість в/в введення р-ну має бути не менше 15 с, в/м — не менше 5 с.
Після приготування р-ну голку слід замінити.
Для в/м ін’єкції необхідна довга голка, що забезпечує глибоке введення.
Розведений лікарський засіб призначений лише для одноразового використання.
Р-н для ін’єкцій слід готувати безпосередньо перед застосуванням (вміст 1 флакона (8 мг ліофілізату) розчиняти водою для ін’єкцій (2 мл)).
Діти. Лікарський засіб не рекомендується застосовувати у дітей віком до 18 років у зв’язку з недостатністю клінічних даних щодо ефективності та безпеки застосування лорноксикаму.

• підвищена чутливість до діючої речовини та/або допоміжних речовин лікарського засобу.
• Підвищена чутливість (симптоми, подібні до таких як при БА, риніті, ангіоневротичному набряку або уртикарії) до інших НПЗП, включаючи ацетилсаліцилову кислоту.
• Шлунково-кишкові кровотечі, цереброваскулярні або інші кровотечі.
• Шлунково-кишкова кровотеча або перфорація в анамнезі, пов’язані з попередньою терапією НПЗП.
• Активна рецидивуюча пептична виразка шлунка/кровотеча або рецидивуюча пептична виразка шлунка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих доведених епізоди розвитку виразки або кровотечі).
• Тромбоцитопенія.
• Тяжка форма серцевої недостатності.
• Тяжка форма печінкової недостатності.
• Тяжка форма ниркової недостатності (рівень плазмового креатиніну >700 мкмоль/л).
• ІІІ триместр вагітності (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).

найчастіше побічні реакції на НПЗП були пов’язані з ШКТ. При прийомі НПЗП можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, що іноді закінчуються летально, особливо в осіб літнього віку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, гематемезис, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона були зареєстровані при лікуванні НПЗП. Рідше спостерігалися гастрити.
Вважається, що приблизно у 20% пацієнтів, які лікувалися лорноксикамом, можуть виникати побічні реакції. Найчастішими побічними реакціями є нудота, диспепсія, розлад травлення, біль у животі, блювання, діарея. Ці симптоми загалом відмічали менш ніж у 10% пацієнтів, які брали участь у дослідженні.
Набряки, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність зареєстровані при лікуванні НПЗП.
Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах і при тривалому прийомі, може бути пов’язане з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ, таких як інфаркт міокарда або інсульт (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Винятково під час перебігу вітряної віспи повідомлялося про серйозні інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин.
Побічні реакції за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (частоту неможливо оцінити за наявними даними).
Інфекції та інвазії: рідко — фарингіт.
З боку крові та лімфатичної системи: рідко — анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, подовження тривалості кровотечі; дуже рідко — екхімоз. НПЗП здатні спричинити специфічні для цього класу лікарських засобів потенційно тяжкі гематологічні порушення, такі як нейтропенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія.
З боку імунної системи: рідко — реакції гіперчутливості, анафілактоїдні реакції та анафілаксія.
З боку метаболізму та порушення харчування: нечасто — втрата апетиту, зміни маси тіла.
З боку психіки: нечасто — інсомнія, депресія; рідко — збентеженість, нервовість, збудженість.
З боку нервової системи: часто — легкий та транзиторний головний біль, запаморочення; рідко — сонливість, парестезія, порушення смакових відчуттів (дисгевзія), тремор, мігрень; дуже рідко — асептичний менінгіт у пацієнтів із системним червоним вовчаком та змішаним захворюванням сполучної тканини (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку органа зору: нечасто — кон’юнктивіт; рідко — порушення зору.
З боку органа слуху та рівноваги: нечасто — вертиго, шум у вухах.
З боку серцево-судинної системи: нечасто — відчуття серцебиття, тахікардія, набряки, серцева недостатність, почервоніння обличчя; рідко — АГ, припливи, крововиливи, гематоми.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто — риніт; рідко — диспное, кашель, бронхоспазм.
З боку травного тракту: часто — нудота, біль у животі, диспепсія, діарея, блювання; нечасто — запор, метеоризм, відрижка, сухість у роті, гастрити, виразка шлунка, абдомінальний біль у верхній частині живота, виразка дванадцятипалої кишки, виразки слизової оболонки ротової порожнини; рідко — мелена, блювання з кров’ю, стоматит, езофагіт, гастроезофагеальний рефлюкс, дисфагія, афтозний стоматит, глосит, перфорація пептичної виразки, шлунково-кишкова кровотеча.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто — підвищення рівня печінкових ферментів (АлАТ, АсАТ); дуже рідко — токсична дія на печінку, у результаті чого можливий розвиток печінкової недостатності, гепатиту, жовтяниці, холестазу.
З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто — висип, свербіж, підвищене потовиділення, еритематозний висип, уртикарія, ангіоневротичний набряк, алопеція; рідко — дерматити, екзема, пурпура; дуже рідко — набряк і бульозні реакції, такі як мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: нечасто — артралгія; рідко — відчуття болю в кістках, м’язові спазми, міалгія.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко — ніктурія, порушення сечовиділення, підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну в плазмі крові; дуже рідко — лорноксикам може спричинити гостру ниркову недостатність у пацієнтів із захворюваннями нирок, що залежать від ниркових простагландинів та відіграють важливу роль у підтримці ниркового кровотоку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Нефротоксичність у різних формах, включно з нефритами та нефротичним синдромом, є ефектом, специфічним для НПЗП.
З боку організму в цілому: нечасто — нездужання, набряк обличчя; рідко — астенія.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, дуже важливі. Це дає змогу постійно спостерігати за співвідношенням користі/ризику при застосуванні лікарського засобу. Працівники системи охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему фармаконагляду.

при нижчезазначених випадках лікарський засіб слід застосовувати тільки після ретельної оцінки очікуваної користі від терапії і можливого ризику.
Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з легкою (рівень плазмового креатиніну 150–300 мкмоль/л) та помірною нирковою недостатністю (рівень плазмового креатиніну 300–700 мкмоль/л) через важливу роль простагландинів у підтримці ниркового кровотоку. У разі порушення функції нирок слід припинити застосування лікарського засобу.
Після обширних хірургічних втручань у пацієнтів із серцевою недостатністю, які приймають діуретики або лікарські засоби, що можуть спричинити ураження нирок, необхідно ретельно контролювати функцію нирок.
Під час застосування лікарського засобу пацієнтам із порушенням згортання крові рекомендується проведення ретельного клінічного дослідження та оцінки лабораторних показників (наприклад активованого часткового тромбінового часу).
Під час застосування лікарського засобу в дозі 12–16 мг/добу пацієнтам із печінковою недостатністю (наприклад із цирозом печінки) рекомендується регулярно проводити лабораторні тести у зв’язку з можливістю накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC). Але відхилень фармакокінетичних параметрів у пацієнтів із печінковою недостатністю порівняно зі здоровими добровольцями не виявлено.
При тривалому застосуванні лікарського засобу (понад 3 міс) рекомендується проводити оцінку стану крові (визначення гемоглобіну), функції нирок (визначення креатиніну) і печінкових ферментів.
Під час застосування лікарського засобу у пацієнтів літнього віку рекомендується контролювати функцію нирок і печінки. Лікарський засіб з обережністю слід застосовувати у таких пацієнтів після хірургічних втручань.
Уникати одночасного застосування лікарського засобу з іншими НПЗП, у тому числі з селективними інгібіторами ЦОГ-2.
Небажані реакції можна мінімізувати шляхом прийому найнижчої ефективної дози лорноксикаму протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів захворювання.
Під час застосування будь-якого НПЗП (у тому числі лорноксикаму) у будь-який час протягом лікування можливе виникнення (з або без попереджувальних симптомів або серйозних розладів з боку ШКТ в анамнезі) шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації, що може мати летальний наслідок.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації зростає з підвищенням дози НПЗП у пацієнтів із виразками в анамнезі, особливо ускладненими кровотечами або перфорацією (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ), а також у пацієнтів літнього віку. Розпочинати застосування лікарського засобу у таких пацієнтів слід з особливою обережністю та в найнижчих терапевтичних дозах.
Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати у вищезазначених групах пацієнтів та пацієнтів, які одночасно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші препарати, що підвищують ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Для пацієнтів, які потребують такої поєднаної терапії, лікування можна проводити на тлі одночасного прийому захисних засобів, наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Рекомендується проведення клінічного спостереження через регулярні проміжки часу.
Під час застосування лікарського засобу у пацієнтів з токсичним впливом на ШКТ в анамнезі, особливо літнього віку, слід повідомляти про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкову кровотечу) на початкових етапах лікування.
Лікарський засіб з особливою обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що можуть підвищувати ризик виникнення виразки чи кровотечі, наприклад, пероральні кортикостероїди, антикоагулянти — варфарин, СІЗЗС або антитромботичні препарати, наприклад ацетилсаліцилову кислоту (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
У разі виникнення кровотечі або виразки ШКТ у пацієнтів, які приймають лорноксикам, застосування лікарського засобу слід припинити.
Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати у пацієнтів зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їх стан може погіршитися (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
У пацієнтів літнього віку підвищується частота виникнення побічних реакцій під час застосування НПЗП, зокрема шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, що може призвести до летального наслідку (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або серцевою недостатністю в анамнезі, оскільки внаслідок прийому НПЗП можливі набряки та затримка рідини в організмі.
Під час застосування лікарського засобу необхідно спостерігати за станом пацієнтів з АГ та/або застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості в анамнезі, оскільки лікування НПЗП може супроводжуватися такими явищами, як затримка рідини і набряки.
Є клінічні дослідження та епідеміологічні дані, які дають змогу припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо довготривала терапія та застосування у високих дозах) може бути пов’язано з невеликим підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (інфаркт міокарда або інсульт). Недостатньо даних для того, щоб виключити такий ризик при прийомі лорноксикаму.
Лікарський засіб слід застосовувати тільки після ретельної оцінки показань у пацієнтів із неконтрольованою АГ, хронічною серцевою недостатністю, ІХС, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними порушеннями. Оцінка також потрібна перед тривалим застосуванням лікарського засобу у пацієнтів із факторами ризику виникнення серцево-судинних захворювань (наприклад гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння).
При одночасному застосуванні лорноксикаму з гепарином підвищується ризик спинномозкової/епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній анестезії (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Під час застосування лорноксикаму дуже рідко можливий розвиток тяжких шкірних реакцій, що включають ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, іноді деякі з них закінчуються летально (див. ПОБІЧНА ДІЯ). Ризик розвитку таких реакцій найвищий на початку лікування: у більшості випадків такі реакції виникають у перший місяць прийому лорноксикаму. Застосування лікарського засобу слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, ураженні слизових оболонок та інших проявах гіперчутливості.
Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати у хворих на БА або з даним захворюванням в анамнезі, оскільки повідомлялося, що НПЗП можуть провокувати бронхоспазм у таких пацієнтів.
Під час застосування лорноксикаму у хворих на системний червоний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини може підвищуватися ризик розвитку асептичного менінгіту.
Лорноксикам пригнічує агрегацію тромбоцитів, збільшуючи час згортання крові. Лікарський засіб слід з обережністю застосовувати у пацієнтів зі схильністю до кровотеч.
При одночасному застосуванні лорноксикаму з такролімусом можливе підвищення ризику нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну в нирках. У разі необхідності такої комбінації слід ретельно контролювати функцію нирок.
Під час застосування лорноксикаму можливе епізодичне підвищення трансаміназ, білірубіну в плазмі крові, підвищення плазмових рівнів сечовини і креатиніну та інші відхилення лабораторних показників від норми. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві та тривають довгий час, застосування лікарського засобу слід припинити та провести необхідне дослідження.
Лорноксикам, як і інші засоби, що пригнічують ЦОГ/синтез простагландинів, може послаблювати фертильність, тому його не рекомендується застосовувати у жінок, які намагаються завагітніти. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, слід припинити застосування лікарського засобу.
При наявності вітряної віспи у виняткових випадках можуть розвинутися тяжкі інфекційні ураження шкіри та м’яких тканин. Також не можна виключити вплив НПЗП на погіршення перебігу таких інфекційних уражень. Рекомендується уникати застосування лікарського засобу при наявній вітряній віспі.
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. Лікарський засіб протипоказаний у ІІІ триместр вагітності. Клінічних даних щодо застосування лорноксикаму у І–ІІ триместр вагітності та під час пологів немає, тому лікарський засіб не рекомендується застосовувати в цей період.
Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму у вагітних. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.
Пригнічення синтезу простагландинів може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику невиношування вагітності, а також розвитку вад серця при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Ризик зростає при підвищенні дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до збільшення пре- та постімплантаційної загибелі плода та ембріофетальної летальності. Інгібітори синтезу простагландинів не слід застосовувати у І та ІІ триместр вагітності. Застосування можливе тільки у разі крайньої необхідності.
Застосування НПЗП, починаючи з 20-го тижня вагітності або пізніше, може спричинити рідкісні, але серйозні порушення нирок у ненародженої дитини. Це може призвести до низького рівня навколоплідних вод та можливих ускладнень. Рекомендується уникати застосування НПЗП, починаючи з 20-го тижня вагітності або пізніше.
У разі необхідності застосування НПЗП у період між 20-м та 28-м тижнем вагітності, рекомендується застосовувати найнижчу ефективну дозу лікарського засобу протягом найкоротшого терміну і розглянути можливість контролю рівня навколоплідних вод за допомогою ультразвуку, у випадку якщо лікування перевищує 48 год.
Під час ІІІ триместру вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливий такий вплив на плід:
• серцево-легенева токсичність (передчасне закриття артеріальної протоки і легенева гіпертензія);
• порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності з розвитком олігогідрамніону.
Вагітна та плід наприкінці вагітності можуть піддаватися таким впливам внаслідок застосування інгібіторів синтезу простагландинів:
• можливе збільшення тривалості кровотечі;
• пригнічення скорочувальної функції матки, що може призвести до затримки або збільшення тривалості пологів.
Таким чином, застосування лікарського засобу протипоказане у ІІІ триместр вагітності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Період годування грудьми. Немає даних щодо екскреції лорноксикаму у грудне молоко жінок. Відносно високі концентрації лорноксикаму екскретуються у молоко годуючих щурів. Лікарський засіб не слід застосовувати в період годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. У разі виникнення запаморочення та/або сонливості внаслідок застосування лікарського засобу не слід керувати транспортними засобами або іншими механізмами.
Особливі заходи безпеки. Р-н для ін’єкцій готують безпосередньо перед застосуванням (вміст 1 флакона (8 мг ліофілізату) розчиняється водою для ін’єкцій (2 мл)). Зовнішній вигляд лікарського засобу після відновлення — прозорий р-н зеленувато-жовтого кольору, що практично не містить часток.
При візуальних ознаках псування лікарського засобу його слід утилізувати згідно з місцевими вимогами.

при одночасному застосуванні з лорноксикамом можливі наступні взаємодії.
Циметидин. При одночасному застосуванні можливе підвищення рівня лорноксикаму у плазмі крові (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та антацидами не виявлено).
Антикоагулянти. При одночасному застосуванні можливе посилення дії антикоагулянтів, наприклад, варфарину (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). У разі одночасного застосування цих лікарських засобів слід проводити ретельний моніторинг рівня міжнародного нормалізованого відношення.
Фенпрокумон. При одночасному застосуванні знижується ефективність лікування фенпрокумоном.
Гепарин. При одночасному застосуванні можливе підвищення ризику виникнення спинномозкової/епідуральної гематоми під час спинномозкової або епідуральної анестезії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Інгібітори АПФ. При одночасному застосуванні можливе зменшення вираженості дії інгібіторів АПФ.
Діуретики. При одночасному застосуванні можливе послаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту петльових, тіазидних і калійзберігаючих діуретиків.
Блокатори β-адренорецепторів. При одночасному застосуванні можливе зниження гіпотензивного ефекту блокаторів β-адренорецепторів.
Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ. При одночасному застосуванні можливе зниження гіпотензивного ефекту блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ.
Дигоксин. При одночасному застосуванні можливе зниження ниркового кліренсу дигоксину.
Кортикостероїди. При одночасному застосуванні можливе підвищення ризику виникнення шлунково-кишкових виразок або кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Антибактеріальні засоби групи хінолону. При одночасному застосуванні можливе підвищення ризику виникнення судом.
Антитромбоцитарні засоби. При одночасному застосуванні підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Інші НПЗП. При одночасному застосуванні підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч.
Метотрексат. При одночасному застосуванні підвищується рівень метотрексату у плазмі крові, що призводить до підвищення його токсичності. У разі одночасного застосування цих лікарських засобів слід проводити ретельний моніторинг стану пацієнта.
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). При одночасному застосуванні підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Препарати літію. При одночасному застосуванні знижується нирковий кліренс літію, тому концентрація плазмового літію може перевищувати поріг токсичності. У разі одночасного застосування цих лікарських засобів слід контролювати рівень літію в плазмі крові, особливо на початку лікування, при корекції дози та припиненні лікування.
Циклоспорин. При одночасному застосуванні можливе підвищення рівня циклоспорину у плазмі крові та його нефротоксичності, що зумовлено ефектами, опосередкованими простагландинами нирок. У разі одночасного застосування цих лікарських засобів слід проводити ретельний моніторинг функції нирок.
Похідні сульфонілсечовини (наприклад глібенкламід). При одночасному застосуванні підвищується ризик гіпоглікемії.
Відомі індуктори та інгібітори CYP 2C9 ізоферментів. Лорноксикам (як і інші НПЗП, що залежать від цитохрому P450 2C9 (CYP 2C9 ізофермент)) взаємодіє з відомими індукторами та інгібіторами CYP 2C9 ізоферментів (див. Метаболізм).
Такролімус. При одночасному застосуванні підвищується ризик нефротоксичності внаслідок зниження синтезу простацикліну в нирках. У разі одночасного застосування цих лікарських засобів слід проводити моніторинг функції нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Пеметрексед. При одночасному застосуванні можливе зниження ниркового кліренсу пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та шлунково-кишкова токсичність і мієлосупресія.
Несумісність. Лікарський засіб не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, за винятком зазначених в інструкції для медичного застосування.

на даний час даних про передозування, що дали б змогу визначити його наслідки або запропонувати специфічне лікування, немає. Однак у результаті передозування лорноксикаму можуть відмічати такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору); у тяжких випадках — атаксія з переходом в кому і судоми; ураження печінки і нирок, можливе порушення згортання крові.
У разі реального або ймовірного передозування слід припинити застосування лікарського засобу. Завдяки короткому Т_½ лорноксикам швидко виводиться з організму. Діалізу не піддається. На даний час специфічного антидота немає. Для лікування шлунково-кишкових розладів можна, наприклад, застосовувати аналог простагландину або ранітидин.

при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці та недоступному для дітей місці.
Після розведення готовий (відновлений) р-н слід використовувати негайно.