Проксіум® (Proxium®)
Пантопразол - 40 мг
фармакодинамічні властивості.
Механізм дії. Пантопразол являє собою заміщений бензимідазол, який інгібує секрецію шлункової кислоти шляхом специфічної реакції з протонними насосами парієтальних клітин.
Пантопразол трансформується в активну форму в кислому середовищі парієтальної клітини та інгібує H+/K+–АТФазу, тобто. завершальну стадію виробництва соляної кислоти в шлунку. Інгібування залежить від дози та впливає як на базальну, так і на стимульовану секрецію шлункової кислоти. У більшості пацієнтів зникнення симптомів захворювання досягається протягом 2 тижнів. Як і інші інгібітори протонної помпи (ІПП) та блокатори Н2-рецепторів, лікування пантопразолом зменшує шлункову кислотність, що призводить до збільшення гастрину пропорційно до зниження кислотності. Збільшення гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв’язується з ферментом дистально, він може інгібувати секрецію кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Пантопразол має однаковий ефект як після перорального так після в/в введення.
Фармакокінетичні властивості. Фармакокінетичні характеристики після однократного та багатократного дозування не відрізняються. Пантопразол має майже лінійну кінетику в діапазоні доз 10-80 мг після перорального та в/в введення.
Розподіл
Зв’язування пантопразолу з плазмовим білком становить близько 98%. Обсяг розподілу становить близько 0,15 л/кг.
Біотрансформації
Пантопразол біотрансформується майже виключно печінкою. Основна метаболізація включає деметилювання CYP 2C19 з наступним сульфатуванням, інші шляхи метаболізму — окислення з допомогою CYP 3A4.
Виведення
Термінальний Т½ становить близько 1 год, кліренс становить близько 0,1 л/год/кг. У деяких випадках спостерігалися суб’єкти з більш повільною елімінацією. Через специфічне зв’язування пантопразолу з протонною помпою, Т½ не корелює з набагато більшою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти).
Більшість метаболітів (близько 80%) виводиться нирками, решта — з калом. Як у плазмі крові, так і в сечі, основним метаболітом є сульфат-кон’югований десметилпантопразол. Т½ основного метаболіту (близько 1,5 год) є незначно більшим, ніж у пантопразолу.
Спеціальні групи пацієнтів.
Пацієнти з уповільненим метаболізмом. У таких осіб з уповільненим метаболізмом пантопразол, ймовірно, переважно каталізує за допомогою CYP 3A4. Після однократної дози 40 мг пантопразолу середня AUC була приблизно в 6 разів вищою у уповільнених метаболізаторах, ніж у осіб з активним ферментом CYP 2C19 (екстенсивні метаболізатори). Середня Cmax в плазмі крові збільшена приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозу пантопразолу.
Пацієнти з порушенням функції нирок (у тому числі хворих на діаліз), зменшення дози пантопразолу не потрібно. Т½ пантопразолу короткий, аналогічний у здорових добровольців. Пантопразол діалізується лише в дуже обмеженій кількості. Хоча основний метаболіт має помірно тривалий Т½ (2-3 год), кумуляція не відбувається.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Хоча у пацієнтів з цирозом печінки (Child А, Child В) Т½ збільшується до значень 7-9 год, а значення AUC збільшуються в 5–7 разів, Cmax в плазмі крові незначно збільшується (в 1,5 рази) в порівнянні зі здоровими суб’єктами.
Пацієнти похилого віку. Можливе незначне підвищення AUC та Cmax , що не має клінічного значення.
Діти. Після в/в введення пантопразолу 0,8 та 1,6 мг на 1 кг ваги у дітей у віці від 2 до 16 років, не було виявлено жодної істотної асоціації між масою тіла або віком та кліренсом пантопразолу. AUC та об’єм розподілу співпадали з такими у дорослих.
Дані доклінічної безпеки. Неклінічні дані звичайних фармакологічних досліджень з безпеки, токсичністі при повторних дозах та генотоксичності не виявили особливої небезпеки для людини.
Нейроендокринні новоутворення були виявлені у 2-річному дослідженні канцерогенності на щурах. Крім того, плоскоклітинні папіломи виникали у лісових щурів. Механізм, який лежить в основі розвитку карциноїдів шлунка є наслідком сильно підвищених рівнів гастрину у щурів під час довготривалого введення високих доз ЛЗ. У 2-річних дослідженнях на гризунах було встановлено збільшення кількість пухлин печінки у щурів та самок мишей, що інтерпретується як наслідок високого рівня метаболізму пантопразолу в печінці.
У щурів спостерігалося невелике збільшення новоутворень щитоподібної залози у групі з дозою 200 мг/кг маси тіла.
У репродуктивних дослідженнях на тваринах ознаки незначної фетотоксичності спостерігалися при дозах вище 5 мг/кг маси тіла.
Дослідження не показали ознак порушення фертильності або тератогенності.
• рефлюкс-езофагіт;
• виразка шлунка та дванадцятипалої кишки;
• синдром Золлінгера-Еллісона та інші порушення, пов’язані з патологічною гіперсекрецією соляної кислоти.
цей ЛЗ вводиться тільки лікарем та під наглядом лікаря.
В/в введення пантопразолу рекомендується тільки в тому випадку, якщо пероральний препарат не може бути застосований. В/в застосування препарату можливе на протязі до 7 днів. Як тільки пероральна терапія можлива, в/в терапію пантопразолом необхідно припинити та продовжити пероральну терапію пантопразолом в дозі 40 мг.
Дозування
Дорослі.
Виразкова хвороба шлунка, дуоденальна виразка, рефлюкс-езофагіт
Рекомендована в/в доза — 40 мг пантопразолу 1 раз на добу.
Синдром Золлінгера-Еллісона і патологічна гіперсекреція шлункової кислоти
Для тривалого лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших станів, пов’язаних з патологічною гіперсекрецією шлункової кислоти, рекомендована початкова доза становить 80 мг пантопразолу на добу. При дозуванні понад 80 мг на добу, добову дозу слід розділити на 2. Можливе тимчасове збільшення дози пантопразолу понад 160 мг на добу; однак так доза не повиненна застосовуватися довше, ніж потрібно для адекватного контролю секреції кислоти.
Спеціальні групи пацієнтів
Діти та підлітки. Безпека та ефективність пантопразолу не встановлена у дітей віком до 18 років.
Пацієнти з порушенням функції печінки. У пацієнтів з важкою печінковою недостатністю не слід перевищувати дозу 20 мг пантопразолу.
Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібно коригувати дозу.
Пацієнти похилого віку. Регулювання дози не вимагається для пацієнтів похилого віку.
Інформація про пригтування розчину
Розчин готують шляхом розчинення вмісту одного флакона ЛЗ в 10 мл 0,9% фізіологічного розчину. Цей приготований розчин можна застосовувати безпосередньо або застосовувати після змішування зі 100 мл 0,9% фізіологічного розчину або 5% розчину декстрози.
Після приготування розчин потрібно використати протягом 12 год.
Введення повинно бути в/в на протязі 2-15 хвилин.
підвищена чутливість до активної речовини, до заміщених бензимідазолів або будь-яких допоміжних речовин ЛЗ.
агранулоцитоз, тромбоцитопенія, лейкопенія, панцитопенія, гіперліпідемія, підвищені рівні ліпідів (ТГ, ХС), гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія, депресія, дезорієнтація, галюцинація, головний біль, запаморочення, втрата смаку, парестезії, нечіткість зору, поліпи очного дна (доброякісні), діарея, блювання, метеоризм, запор, сухість у роті, болі та дискомфорт в животі,підвищення активності печінкових ферментів (трансаміназ, γ-GT), гіпербілірубінемія, пошкодження печінки, жовтяниця, печінкова недостатність, висип, свербіж, кропив’янка, ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона/Лайєлла, еритема, світлочутливість, підгостра еритема, переломи стегна, зап’ястя, хребта, артралгія, міалгія, м’язові спазми, електролітні порушення, інтерстиціальний нефрит (який може привести до ниркової недостатності), гінекомастія, тромбофлебіт в місці введення, астенія, гіпертермія, периферичні набряки.
злоякісні захворювання шлунка. Введення пантопразолу може маскувати симптоми злоякісного шлункового захворювання, та не вірної інтерпретації діагнозу. Якщо виникають будь-які симптоми (наприклад, значне зниження ваги, повторна блювота, дисфагія, гематема, анемія або мелена), і якщо є в наявності або є підозра на виразку шлунка, слід виключити злоякісність.
Якщо симптоми зберігаються, незважаючи на адекватне лікування, слід розглянути додаткові обстеження.
Порушення функції печінки. У пацієнтів з важким ураженням печінки слід регулярно контролювати показники печінкових ферментів під час лікування пантопразолом, особливо під час тривалої терапії. Якщо кількість печінкових ферментів збільшуються, лікування слід припинити.
Одночасне використання інгібіторів протеази ВІЛ. Супутнє застосування пантопразолу з інгібіторами ВІЛ-протеази, поглинання яких залежить від кислого рН шлунка, наприклад, атазанавіру, не рекомендується через значно знижену їх біодоступність.
Бактеріальні шлунково-кишкові інфекції. Лікування пантопразолом може призвести до дещо підвищеного ризику бактеріальних шлунково-кишкових інфекцій, викликаних Salmonella та Campylobacter або C. difficile.
Пантопразол, як і всі ІПП, може збільшити кількість бактерій, які зазвичай знаходяться у верхніх відділах ШКТ.
Гіпомагніємія. Повідомлялося про важку гіпомагнезію у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, принаймні протягом 3 міс, але в більшості випадків протягом 1 року.
Підгострий шкірний червоний вовчак (SCLE). ІПП були пов’язані з виникненням випадками SCLE. Якщо виникають пошкодження, особливо на ділянках шкіри, що знаходяться на сонці, а також при залученні артралгії, пацієнт повинен негайно звернутися до лікаря, який повинен розглянути питання про припинення прийому пантопразолу.
Переломи. ІПП, особливо при застосуванні у високих дозах і протягом тривалого періоду часу (>1 рік), можуть помірно збільшити ризик переломів стегна, зап’ястя і хребта, особливо у людей похилого віку або інших відомих факторів ризику.
Пацієнтів з ризиком остеопорозу слід лікувати відповідно до сучасних клінічних рекомендацій, вони повинні отримувати адекватні рівні вітаміну D і кальцію.
Вплив на лабораторні дослідження. Підвищені рівні хромограніну A (CgA) можуть впливати на діагностику нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути цього ефекту, лікування пантопразолом слід припинити принаймні за 5 днів до вимірювання CgA.
Натрій. Препарат містить натрій, але менше 1 ммоль натрію (23 мг) в 1 флаконі, тобто. це майже «без натрію».
препарати з рН-залежною абсорбцією.. Пантопразол може вплинути на всмоктування лікарських засобів, у яких рН шлунка є важливим фактором для пероральної доступності (наприклад, імідазоли, такі як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, та інші ЛЗ, таких як ерлотиніб).
Інгібітори протеази ВІЛ. При одночасному введенні пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ, всмоктування останніх залежить відзначення рН.
Антикоагулянти (варфарин/фенпрокумон). Супутнє введення пантопразолу з варфарином або фенпрокумоном не впливає на фармакокінетику варфарину, фенпрокумону.
Метотрексат. При одночасному лікуванні високими дозами метотрексату (наприклад 300 мг) разом з ІПП, можливе збільшення рівнів метотрексату в крові.
Інші дослідження взаємодії. Пантопразол метаболізується ферментами системи цитохрому Р450 в печінці. Основний шлях метаболізму є деметилювання за допомогою CYP 2C19, або через окислення CYP 3A4. Не виявлено клінічних взаємодій з препаратами, які метаболізуються тією ж ферментною системою (карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін та оральні контрацептиви, що містить левоноргестрел та етинілестрадіол).
Лікарські засоби, які пригнічують або індукують CYP 2C19. Інгібітори CYP 2C19, такі як флувоксамін можуть збільшити системну концентрацію пантопразолу. Ферментні індуктори, що впливають на CYP 2C19 та CYP 3A4, такі як рифампіцин і звіробій (Hypericum звичайного) може привести до зниження плазмової концентрації ІПП.
симптоми передозування у людини невідомі. Оскільки пантопразол в значній мірі зв’язується з білками плазми крові, він важко піддається діалізу.
У разі передозування з клінічними ознаками інтоксикації рекомендується симптоматичне та підтримуюче лікування.
при температурі не вище 25 °С.