Валокордин^® (Valocordin^®)

Фенобарбітал - 18,4 мг/мл

Етилбромізовалеріанат - 18,4 мг/мл

Валокордин — комбінований препарат, дія якого обумовлена властивостями речовин, що входять до його складу. Чинить седативну і спазмолітичну дію. Полегшує настання природного сну.
Етиловий ефір α-бромізовалеріанової кислоти зумовлює седативну (подібно до валеріани) та спазмолітичну дію.
Фенобарбітал підсилює седативний вплив інших компонентів і чинить легку гіпотензивну дію.

- функціональні розлади серцево-судинної системи (в тому числі кардіалгія, синусова тахікардія);
- неврози, що супроводжуються дратівливістю, занепокоєнням, страхом;
- безсоння (утруднення засинання);
- стани збудження, що супроводжуються вираженими вегетативними реакціями.

дорослим призначають зазвичай по 15–20 крапель 3 рази на добу.
При порушеному засинанні дозу можна підвищити до 30 крапель.
Тривалість застосування препарату встановлюється індивідуально лікарем.

підвищена чутливість до компонентів препарату, гостра печінкова порфирія, тяжкі порушення функції печінки та нирок, цукровий діабет, депресія, міастенія. Лікарські препарати, до складу яких входить фенобарбітал, протипоказані при алкоголізмі, медикаментозній та наркотичній залежності; при респіраторних захворюваннях із задишкою, обструктивним синдромом, вираженою артеріальною гіпотензією, при гострому інфаркті міокарда, депресивних розладах зі схильністю хворого до суїцидальної поведінки.

препарат Валокордин, як правило, добре переноситься навіть при тривалому застосуванні. В окремих випадках в денні години можуть спостерігатися сонливість і легке запаморочення.
При тривалому застосуванні у високих дозах можливий розвиток хронічного отруєння бромом, проявами якого є депресивний настрій, апатія, риніт, кон’юнктивіт, геморагічний діатез, порушення координації рухів.
Рідко при підвищеній чутливості можуть виникнути шкірні реакції.

препарат Валокордин містить 55 об.% етанолу та фенобарбітал, тому навіть при правильному застосуванні він може послаблювати здатність хворих швидко реагувати в певних ситуаціях, як, наприклад, під час перебування на вулиці або при обслуговуванні машин. Це особливо виражається при одночасному прийомі алкоголю.
При тривалому застосуванні препарату можливе формування лікарської залежності; можливе накопичення брому в організмі і розвиток отруєння.

при одночасному застосуванні препарату Валокордин із седативними засобами — посилення ефекту. Одночасне застосування з нейролептиками і транквілізаторами підсилює, а зі стимуляторами ЦНС — зменшує вираженість дії кожного з компонентів препарату. Алкоголь посилює ефекти препарату Валокордин і може підвищувати його токсичність. Наявність в складі препарату фенобарбіталу може індукувати ферменти печінки, і це робить небажаним його одночасне застосування з препаратами, які метаболізуються в печінці, оскільки їх концентрація і, відповідно, ефективність, будуть змінюватися в результаті більш прискореного метаболізму (непрямі антикоагулянти, антибіотики, сульфаніламіди та ін.). Фенобарбітал послаблює дію похідних кумарину, ГКС, гризеофульвіну, пероральних контрацептивних засобів.

симптоми: при легкій і средній тяжкості інтоксикації спостерігаються сонливість, запаморочення, психомоторні порушення.
У тяжких випадках — кома, зниження артеріального тиску, порушення дихання, тахікардія, судинний колапс, зниження периферичних рефлексів.
Лікування: промивання шлунка і призначення активованого вугілля. Необхідний терміновий виклик лікаря.

при температурі не вище 25 °C.

Валокордин — комбінований препарат з переважно седативною дією. Також він виявляє деякий снодійний та спазмолітичний ефект. Його терапевтичний ефект пояснюється синергічною дією компонентів, що входять до його складу. Валокордин — препарат, відомий ще з 50-х років ХХ століття, коли він почав випускатися і застосовуватися в Німеччині при лікуванні функціональних та психосоматичних захворювань серцево-судинної системи (Koll J.F., Louis A., 1957), у пацієнтів з неврозами, невротичними розладами, підвищеною тривожністю, збудженням, що супроводжується вираженими вегетативними реакціями, відчуттям страху та підвищеною дратівливістю (Marshall W., 1956). На території СРСР Валокордин з’явився в 1963 р. та швидко завоював популярність. Незважаючи на успіхи фармацевтичної промисловості та відсутність доказової бази щодо його ефективності та безпеки, на сьогодні препарат досить поширений.

Терапевтичні ефекти діючих речовин препарату Валокордин

Фенобарбітал
Відповідно АТС-класифікації належить до протиепілептичних лікарських засобів з групи барбітуратів. Раніше фенобарбітал широко застосовувався для лікування неврозів, безсоння та з метою полегшення тривожних станів (Rickels K., Downing R.W., 1974). Барбітурати, у тому числі фенобарбітал, мають широкий спектр клінічного застосування, проте на сьогодні найчастіше застосовуються в якості протисудомної терапії (Suddock J.T., Cain M.D., 2018). Фенобарбітал також рекомендується для лікування епілептичного статусу. У результаті дослідження, проведеного в Китаї, було встановлено, що внутрішньовенне застосування фенобарбіталу демонструє кращий результат у лікуванні епілептичного статусу, ніж застосування вальпроєвої кислоти (Su Y. еt al., 2016). Незважаючи на це, його широке застосування обмежується побічними ефектами (Hocker S. et al., 2018). Фенобарбітал завдяки своїм протисудомним та седативним властивостям також застосовується в терапії алкогольного синдрому відміни поряд з бензодіазепінами (Oks M. еt al., 2018). Проте все ж при синдромі алкогольної абстиненції він не є препаратом вибору, оскільки відповідно до численних досліджень бензодіазепіни в цьому разі демонструють кращу ефективність при меншій кількості побічних ефектів (Hammond D.A. et al., 2017). Фенобарбітал може застосовуватися для терапії безсоння, проте відомо, що застосування цього препарату в якості снодійного лікарського засобу викликає залежність (Gupta R.N., 1985). Фенобарбітал знижує черепно-мозковий тиск. Однак цей препарат може викликати гіпотензію, несприятливо впливаючи на забезпечення головного мозку киснем, тому він протипоказаний при лікуванні черепно-мозкових травм. У цьому разі гіпоксія головного мозку, що виникає, нівелює будь-яку клінічну користь фенобарбіталу (Roberts I., Sydenham E., 2012).
Механізм дії фенобарбіталу пов’язаний з підвищенням у рецепторах ГАМК кількості відкритих іонних хлоридних каналів (збільшується відтік іонів хлору), що призводить до підвищення чутливості даних рецепторів до ГАМК. Таким чином, фенобарбітал спричиняє неселективний пригнічувальний ефект на ЦНС. Він гіперполяризує клітинну мембрану, таким чином підвищуючи поріг для виникнення потенціалу дії. Цей механізм пояснює його протисудомний ефект (Suddock J.T., Cain M.D., 2018).
Фенобарбітал — гідрофільний, його метаболізм відбувається в печінці. Виділяється переважно нирками (Suddock J.T., Cain M.D., 2018). Фенобарбітал індукує цитохром Р450, це необхідно враховувати при одночасному застосуванні з оральними контрацептивами. Фенобарбітал за рахунок індукції цитихрому Р450 прискорює метаболізм естрогенів та прогестинів, а отже, послаблює ефект пероральних протизаплідних засобів, що може призвести до виникнення небажаної вагітності (Sabers A., 2008). У дослідженнях було доведено, що фенобарбітал знижує рівень стероїдів та теофіліну через систему метаболізму цитохрому Р450 (Sayer W.J., 1975). Таким чином, хворі, що отримують комбіновану пероральну терапію у зв’язку з патологією легень, можуть відчувати неефективність терапії легеневого захворювання, пов’язану з субтерапевтичним рівнем теофіліну та/або кортикостероїдів у крові. Пацієнти обов’язково мають бути поінформовані про потенційні ризики прийому Валокордину до початку проведення терапії.
Етилбромізовалеріанат
Ця діюча речовина препарату Валокордин діє як синергіст фенобарбіталу. Вона чинить седативну, певну снодійну дію в основному за рахунок загального зниження збудливості та тривожності (Носаль М.А., Носаль И.М., 1960). Також етилбромізовалеріанат виявляє спазмолітичний ефект (Пастушенков Л.В., 1989).
Олія м’яти перцевої
Олія м’яти перцевої як допоміжна речовина, що входить до складу препарату Валокордин, чинить м’яку судинорозширювальну дію. Також вона чинить седативну і спазмолітичну дію. Крім того, в народній медицині олія м’яти перцевої застосовується як жовчогінний та протиблювотний засіб, вона знижує вірогідність виникнення нудоти та підвищення кислотності шлункового соку (Носаль М.А., Носаль И.М., 1960).
Олія хмелю
Виявляє заспокійливий, седативний, протисудомний, знеболювальний та спазмолітичний ефект (Пастушенков Л.В. и соавт., 1990). У фітотерапії вона застосовується не лише як м’який заспокійливий засіб, але й для лікування безсоння, запальних захворювань шлунка, жовчного міхура та печінки (Носаль М.А., Носаль И.М., 1960), а місцево — для зменшення вираженості свербежу при захворюваннях шкіри.
Олія м’яти перцевої та олія хмелю в препараті Валокордин містяться в невеликих концентраціях та не є компонентами, що переважно визначають його терапевтичну дію.

Побічні ефекти та можливі ускладнення

Побічні ефекти й ускладнення при прийомі Валокордину найчастіше виникають при безконтрольному застосуванні, перевищенні дози, тривалості прийому та/або самолікуванні.
Найбільш поширені побічні ефекти — порушення координації рухів, сонливість, втрата апетиту, депресивний настрій, роздратованість, біль у кістках, суглобах та м’язах, рідше — ураження печінки, порушення дихання і кома. Описані як випадки виникнення синдрому Стівенса — Джонсона при прийомі фенобарбіталу, так і фіксованої поліморфної бульозної еритеми при прийомі Валокордину (Savcak V.I., 1987).
Особливо схильні до проявів побічних ефектів хворі похилого віку. Існує інформація про лікування 61 хворого похилого і старечого віку в зв’язку з отруєнням фенобарбіталом, що входить до складу препарату Валокордин. Було встановлено, що гостре отруєння фенобарбіталом у пацієнтів похилого і старечого віку частіше супроводжується розвитком ускладнень з боку ЦНС, дихальної системи (пневмонії) та серцево-судинної системи, ніж у більш молодих пацієнтів. Також у таких пацієнтів частіше відмічаються більш тяжкий клінічний перебіг та більш високий ризик розвитку несприятливих наслідків отруєння (Livanov G.A. et al., 2018).
Ризик виникнення ускладнень у пацієнтів з ХОЗЛ також є вищим (Suddock J.T., Cain M.D., 2018).
Під час прийому барбітуратів та комбінованих препаратів, що містять речовини цієї групи, вживати алкоголь суворо заборонено. Це пов’язано з тим, що існує вірогідність пригнічення дихального центру. Алкоголь посилює пригнічувальну дію фенобарбіталу на ЦНС. Валокордин не рекомендується застосовувати хворим з хронічним алкоголізмом чи наркоманією.
Також необхідно попереджати хворих, що приймають Валокордин, про можливе зниження швидкості реакцій та порушення координації. Це особливо важливо для водіїв транспортних засобів та при роботі з механізмами.
Не рекомендується застосовувати Валокордин хворим з депресією, оскільки фенобарбітал може посилювати її прояви.
При безконтрольному прийомі препарату, значному перевищенні дози можливий розвиток токсичної дії фенобарбіталу.
До її симптомів належать когнітивні порушення, запаморочення, м’язова слабкість, полідипсія, олігурія, гіпотермія (зниження температури тіла), мідріаз, нудота, блювання, брадикардія, пригнічення дихання. Вираженість цих симптомів може значно варіювати (Suddock J.T., Cain M.D., 2018).
Можливі розвиток коми та летальний кінець внаслідок вираженого пригнічення дихання та гіпотензії.
Валокордин при тривалому застосуванні за рахунок вмісту фенобарбіталу призводить до прогресування остеопорозу. Необхідно дотримуватися обережності і не призначати Валокордин тривало пацієнтам з остеопорозом.
При тривалому прийомі препарату в високих дозах можливе звикання, а також розвиток синдрому відміни при припиненні прийому даного препарату.
У зв’язку із цим у деяких країнах, наприклад у США, ОАЕ та Естонії, Валокордин як препарат, що містить фенобарбітал, включений до списку препаратів, що заборонені до ввезення на територію країни.
У разі передозування — лікування симптоматичне. Терапія залежить від симптомів та ступеня їх вираженості, може включати респіраторну підтримку (інтубацію та ШВЛ), корекцію брадикардії та гіпотензії (призначення вазопресорів, колоїдних та кристалоїдних розчинів внутрішньовенно для відновлення об’єму рідини), форсований діурез або гемодіаліз (Palmer B.F., 2000).

Висновки

Валокордин — препарат з більше ніж піввіковою історією. Сьогодні він також застосовується як седативний лікарських засіб, для полегшення кардіалгій, безсоння, збудження, неспокою та тривожності. Однак слід інформувати хворих про можливість виникнення серйозних побічних ефектів при зловживанні даним препаратом. Необхідно пам’ятати, що до його складу входить фенобарбітал, який має широкий спектр небажаних побічних ефектів, також можливі розвиток звикання, виникнення синдрому відміни, токсичних уражень і навіть гостре отруєння фенобарбіталом при передозуванні Валокордину. Пацієнти повинні бути попереджені про можливі лікарські взаємодії, тому що фенобарбітал здатен знижувати терапевтичний ефект багатьох препаратів, серед яких — непрямі антикоагулянти та деякі антибіотики та протигрибкові засоби. Жінки репродуктивного віку, що приймають оральні контрацептиви, повинні бути попереджені про послаблення їх ефекту при застосуванні одночасно з даним препаратом. Також необхідно пам’ятати, що під час застосування Валокордину вживання алкоголю категорично заборонено у зв’язку з посиленням токсичних ефектів фенобарбіталу та пригніченням ЦНС. Не рекомендується застосовувати препарат в поєднанні з іншими седативними препаратами, транквілізаторами та нейролептиками через їх синергічний пригнічувальний ефект на ЦНС. Не слід застосовувати препарат в період вагітності та грудного вигодовування. У разі дотримання цих рекомендацій, призначеної дози та режиму прийому Валокордин, як правило, добре переноситься.