Роваміцин^® (Rovamycine) (271038) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Спіраміцин - 1500000 МО

фармакодинаміка. Спіраміцин — це антибіотик групи макролідів, який чинить бактерицидну дію.
Визначення чутливості до антибіотика. Порогові рівні мінімальної інгібуючої концентрації, які дають змогу відрізняти чутливі види мікроорганізмів від видів з проміжною чутливістю і останніх від резистентних видів, є такими: чутливі ≤1 мг/л та резистентні >4 мг/л. Поширеність набутої резистентності у певних видів мікроорганізмів може відрізнятися залежно від географічного положення та певного проміжку часу. Тому корисно мати місцеву інформацію щодо поширеності резистентності, особливо при лікуванні тяжких інфекцій.
Надані дані дають змогу лише оцінити вірогідність чутливості бактеріального штаму до цього антибіотика. Поширеність резистентності видів бактерій до спіраміцину у Франції наведена у таблиці нижче.

Активність спіраміцину проти Toxoplasma gondii показана in vitro та in vivo.
*Поширеність резистентності до метициліну становить 30–50% серед усіх стафілококів, і вона характерна для стаціонарних відділень лікарень.
Фармакокінетика. Абсорбція спіраміцину є швидкою, проте неповною і не залежить від прийому їжі.
Розподіл. Після перорального застосування 6 000 000 МО спіраміцину C_max в плазмі крові становить 3,3 мкг/мл. Видимий Т_½ з плазми крові — близько 8 год.
Спіраміцин не проникає крізь ГЕБ. Однак він потрапляє у грудне молоко. Ступінь зв’язування з білками плазми крові — 10%.
Розподіл у тканинах і слині є дуже високим (легені: 20–60 мкг/г, мигдалини: 20–80 мкг/г, інфіковані синуси: 75–110 мкг/г, кістки скелета: 5–100 мкг/г).
Через 10 днів після припинення лікування концентрація діючої речовини у селезінці, печінці та нирках становить 5–7 мкг/г.
Макроліди проникають та кумулюються у фагоцитах (нейтрофілах, моноцитах, перитонеальних та альвеолярних макрофагах).
У людини концентрація у фагоцитах є високою.
Ці властивості забезпечують дію макролідів на внутрішньоклітинні бактерії.
Метаболізм спіраміцину відбувається у печінці, в результаті чого утворюються активні метаболіти, хімічна структура яких є неідентифікованою.
Виведення:
- 10% отриманої перорально дози виводиться з сечею;
- велика кількість препарату виводиться з жовчю: концентрація спіраміцину в жовчі у 15–40 разів вища, ніж у плазмі крові;
- у значній кількості спіраміцин виводиться з калом.

лікування інфекцій, спричинених мікроорганізмами, чутливими до спіраміцину:
– підтверджений тонзилофарингіт, спричинений бета-гемолітичними стрептококами групи А (як альтернатива лікуванню бета-лактамними антибіотиками, особливо якщо вони не можуть бути застосовані).
– Гострий синусит (зважаючи на мікробіологічні характеристики інфекції, застосування макролідів показане, коли лікування бета-лактамними антибіотиками є неможливим).
– Суперінфекція при гострому бронхіті.
– Загострення хронічного бронхіту.
– Негоспітальна пневмонія у пацієнтів, які не мають факторів ризику, тяжких клінічних симптомів, клінічних факторів, які свідчать про пневмококову етіологію захворювання.
У разі підозри на атипову пневмонію застосування макролідів є доцільним незалежно від тяжкості захворювання та анамнезу.
– Інфекції шкіри з доброякісним перебігом: імпетиго, імпетигінізація, ектима, інфекційний дермо-гіподерміт (особливо бешиха), еритразма.
– Інфекції ротової порожнини.
– Негонококові генітальні інфекції.
– Хіміопрофілактика рецидивів гострої ревматичної лихоманки у хворих з алергією на бета-лактамні антибіотики.
– Токсоплазмоз у вагітних.
– Профілактика менінгококового менінгіту в осіб, яким протипоказане застосування рифампіцину, з метою ерадикації мікроорганізму (Neisseria meningitidis) у носоглотці.
– Спіраміцин показаний як профілактичне лікування: пацієнтам після лікування та перед поверненням до суспільного життя; пацієнтам, які контактували з особою з виділенням мокротиння протягом 10 днів, що передують його/її госпіталізації.
Спіраміцин не призначений для лікування менінгококового менінгіту.
Слід дотримуватися офіційних рекомендацій стосовно належного застосування антибактеріальних агентів.

таблетки, що містять 3 000 000 МО спіраміцину, не застосовують у дітей.
Таблетки, що містять 1 500 000 МО спіраміцину, не застосовують у дітей віком до 6 років через ризик розвитку ядухи.
Таблетки Роваміцин, вкриті оболонкою, подрібнювати та ділити не можна.
Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи склянкою води.
Пацієнтам з нормальною функцією нирок таблетки препарату Роваміцин рекомендовано приймати у таких дозах:
дорослим по 6 000 000–9 000 000 МО (2–6 таблеток на добу за 2–3 прийоми);
дітям віком від 6 років — 1 500 000–3 000 000 МО на кожні 10 кг маси тіла на добу за 2–3 прийоми.
Тривалість терапії при тонзилофарингіті становить 10 днів.
Профілактика менінгококових менінгітів. Дорослим призначають 3 000 000 МО кожні 12 год протягом 5 днів; дітям — 75 000 МО на 1 кг маси тіла кожні 12 год протягом 5 днів.
Для пацієнтів з нирковою недостатністю немає необхідності в корекції дози.

Роваміцин не можна застосовувати:
пацієнтам з гіперчутливістю до спіраміцину або однієї з допоміжних речовин препарату;
пацієнтам, які належать до групи ризику подовження інтервалу Q–T, а саме:
˗ пацієнтам, які мають в особистому або сімейному анамнезі вроджене подовження інтервалу Q–T (окрім випадків, коли цей діагноз був виключений за допомогою ЕКГ);
˗ пацієнтам з подовженням інтервалу Q–T, яке викликане лікарськими засобами або має метаболічне чи серцево-судинне походження;
в комбінації з лікарськими засобами, які викликають шлуночкову тахікардію типу пірует, такими як:
˗ антиаритмічні лікарські засоби класу Ia (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
˗ антиаритмічні препарати класу ІІІ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
˗ сультоприд (нейролептик групи бензамідів);
˗ інші: препарати миш’яку, дифеманіл, доласетрон в/в, мізоластин, левофлоксацин, моксифлоксацин, прукалоприд, тореміфен, вінкамін в/в, еритроміцин в/в, дронедарон, мехітазин, циталопрам, дизопірамід, дофетилід, домперидон, есциталопрам, гідрохінідин, вандетаніб (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

небажані реакції представлено за категоріями «система — орган — клас» та частотою їх виникнення. Частота визначена таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100‒<1/10), нечасто (≥1/1000–<1/100), рідко (≥1/10 000‒<1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити за доступними даними).
Розлади з боку травної системи: часто — біль у животі, нудота, блювання, біль у шлунку, діарея, псевдомембранозний коліт.
Розлади з боку серця: частота невідома — подовження інтервалу Q–T, шлуночкова аритмія, шлуночкова тахікардія, двоспрямована (поліморфна) шлуночкова тахікардія (torsades de pointes), які можуть призвести до зупинки серця (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Розлади з боку імунної системи: частота невідома — васкуліт, у тому числі пурпура Шенлейна — Геноха, або ревматична пурпура, анафілактичний шок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини: часто — висип; частота невідома — кропив’янка, свербіж, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, гострий генералізований екзантематозний пустульоз (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Розлади з боку нервової системи: дуже часто — окремі випадки транзиторної парестезії; часто — транзиторна дисгевзія.
Гепатобіліарні розлади: дуже рідко — відхилення від норми показників функції печінки; частота невідома — змішаний або, у більш рідкісних випадках, цитолітичний холестатичний гепатит.
Розлади з боку крові і лімфатичної системи: частота невідома — лейкопенія, нейтропенія, гемолітична анемія (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Повідомлення про підозрювані побічні реакції після затвердження лікарського засобу є важливою процедурою. Це дає змогу продовжувати моніторинг співвідношення користь/ризик застосування лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про усі підозрювані побічні реакції через національні системи повідомлень.

повідомлялося про випадки розвитку тяжких шкірних реакцій при застосуванні препарату Роваміцин, у тому числі синдрому Стівенса — Джонсона, токсичного епідермального некролізу і гострого генералізованого екзантематозного пустульозу. Необхідно інформувати пацієнтів про ознаки цих реакцій та ретельно контролювати стан шкіри.
При виникненні будь-яких симптомів синдрому Стівенса — Джонсона, токсичного епідермального некролізу (наприклад прогресуючий висип на шкірі, часто з пухирями або ураженнями слизових оболонок) або гострий генералізований екзантематозний пустульоз (див. ПОБІЧНА ДІЯ) слід відмінити препарат і в подальшому будь-яке застосування спіраміцину як самостійно, так і у комбінації з іншими препаратами є протипоказаним.
Оскільки діюча речовина не виділяється нирками, немає необхідності в корекції дози для пацієнтів з нирковою недостатністю.
Відмічали дуже рідкісні випадки гемолітичної анемії у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. У зв’язку з цим застосування спіраміцину у таких пацієнтів не рекомендується.
Подовження інтервалу Q–T. Повідомлялося про випадки подовження інтервалу Q–T у пацієнтів, які отримували макроліди, в тому числі спіраміцин.
Необхідно виявляти обережність при застосуванні спіраміцину у пацієнтів з відомими факторами ризику подовження інтервалу Q–T, такими як, наприклад:
• некориговане порушення електролітної рівноваги (наприклад гіпокаліємія, гіпомагніємія);
• вроджений синдром подовженого інтервалу Q–T;
• захворювання серця (наприклад серцева недостатність, інфаркт міокарда, брадикардія);
• одночасне застосування лікарських засобів з відомою здатністю подовжувати інтервал Q–T (таких як протиаритмічні лікарські засоби класу IA і III, трициклічні антидепресанти, деякі антибіотики і деякі антипсихотики).
Особи літнього віку, новонароджені і жінки можуть бути більш схильними до подовження інтервалу Q–T (див. ЗАСТОСУВАННЯ, ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ, ПОБІЧНА ДІЯ та ПЕРЕДОЗУВАННЯ).
Застосування у період вагітності або годування грудьми
Вагітність. У разі необхідності спіраміцин можна призначати у період вагітності. Дотепер не виявлено жодних тератогенних чи фетотоксичних ефектів, пов’язаних з цим препаратом, при широкому застосуванні спіраміцину у вагітних.
Годування грудьми. У грудне молоко жінки екскретується значна кількість лікарського засобу. Описано випадки розладів травлення у новонароджених. У зв’язку з цим під час лікування спіраміцином жінкам рекомендується відмовитися від грудного вигодовування.
Діти. Таблетки, що містять 3 000 000 МО спіраміцину, не застосовувати у дітей.
Таблетки, що містять 1 500 000 МО спіраміцину, не застосовувати у дітей віком до 6 років через ризик розвитку ядухи.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Не виявлено впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами.

шлуночкова тахікардія типу пірует (torsades de pointes), Це серйозне порушення серцевого ритму можуть викликати певні антиаритмічні препарати або інші лікарські засоби. Спіраміцин для в/в введення належить до лікарських засобів, що спричиняють шлуночкову тахікардію типу пірует. Зумовлюють її розвиток гіпокаліємія (при прийомі діуретиків, які викликають гіпокаліємію, стимулюючих проносних засобів, амфотерицину В (в/в), глюкокортикоїдів, тетракозактиду), а також брадикардія (див. Препарати, які викликають брадикардію) та наявне подовження інтервалу Q–T, вроджене чи набуте.
Лікарські засоби, які впливають на подовження інтервалу Q–T. Спіраміцин, як і інші макроліди, слід призначати з обережністю пацієнтам, які отримують лікарські засоби, що впливають на подовження інтервалу Q–T (наприклад антиаритмічні лікарські засоби класів IA і III, трициклічні антидепресанти, деякі антибактеріальні засоби, нейролептики) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Протипоказані комбінації (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ)
Небажані комбінації
– Протипаразитарні засоби, здатні викликати шлуночкову тахікардію типу пірует (галофантрин, лумефантрин, пентамідин).
Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.
Якщо це можливо, слід відмінити один із препаратів. Якщо комбінованого лікування уникнути не можна, слід попередньо перевірити інтервал Q–T та проводити ЕКГ-моніторинг.
– Нейролептики, здатні викликати шлуночкову тахікардію типу пірует (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сульпірид, тіаприд, зуклопентиксол). Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.
– Метадон. Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.
Комбінації, які потребують особливих запобіжних заходів при застосуванні
– Лікарські засоби, які викликають шлуночкову тахікардію типу пірует: антиаритмічні лікарські засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), антиаритмічні препарати класу ІІІ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід), сультоприд (нейролептик групи бензамідів) та інші торсадогенні засоби (препарати миш’яку, дифеманіл, доласетрон в/в, еритроміцин в/в, левофлоксацин, мізоластин, моксифлоксацин, прукалоприд, тореміфен, вінкамін в/в), дронедарон, мехітазин, циталопрам, дизопірамід, дофетилід, домперидон, есциталопрам, гідрохінідин, вандетаніб, бепридил, цизаприд.
Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.
Блокатори β-адренорецепторів при серцевій недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол), препарати, які викликають брадикардію (зокрема антиаритмічні лікарські засоби класу Ia, блокатори β-адренорецепторів, деякі антиаритмічні лікарські засоби класу III, деякі антагоністи кальцію, серцеві глікозиди, пілокарпін, антихолінестеразні засоби (амбемоніум, донепезил, галантамін, мемантин, неостигмін, піридостигмін, ривастигмін)).
Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.
Потрібно проводити контроль клінічного стану і ЕКГ-моніторинг.
– Препарати, які викликають гіпокаліємію (діуретики, які викликають гіпокаліємію, окремо або разом з іншими препаратами, стимулюючі проносні, глюкокортикоїди, тетракозактид, амфотерицин В в/в). Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.
Необхідна корекція низького рівня калію перед введенням препарату та проведення контролю клінічного стану, рівнів електролітів та показників ЕКГ.
– Азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин. Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.
Під час комбінованого застосування слід проводити контроль клінічного стану і ЕКГ-моніторинг.
– Леводопа. У комбінації з карбідопою: інгібування абсорбції карбідопи та зниження концентрацій леводопи у плазмі крові.
Слід проводити моніторинг клінічних показників і за необхідності — корекцію дози леводопи.
– Гідроксизин. Підвищений ризик розладів шлуночкового ритму, зокрема шлуночкової тахікардії типу пірует.
Специфічні застереження стосовно дисбалансу міжнародного нормалізованого відношення (International Normalized Ratio — INR). Повідомлялося про численні випадки підвищеної активності пероральних антикоагулянтів у пацієнтів, які отримували антибіотикотерапію. Наявність тяжкого ступеня інфекції або чітко вираженого запального процесу, вік пацієнта та його загальний стан є провокуючими факторами ризику. За цих обставин нелегко визначити, якою мірою сама інфекція або її лікування спричиняють дисбаланс міжнародного нормалізованого відношення. Проте певні групи антибіотиків більшою мірою призводять до виникнення цього дисбалансу, а саме: фторхінолони, макроліди, цикліни, ко-тримоксазол та окремі цефалоспорини.

токсична доза спіраміцину невідома.
Після застосування високих доз можуть виникнути ознаки розладу ШКТ, зокрема нудота, блювання і діарея.
Спостерігалися випадки пролонгації інтервалу Q–T, яка зникала після відміни препарату, у новонароджених, яких лікували високими дозами спіраміцину, а також після в/в введення спіраміцину у пацієнтів, які належать до групи ризику пролонгації інтервалу Q–T. У разі передозування спіраміцину слід проводити ЕКГ з визначенням тривалості інтервалу Q–T, особливо якщо також існують інші фактори ризику (гіпокаліємія, вроджена пролонгація інтервалу Q–Tс, застосування комбінацій лікарських засобів, що призводять до пролонгації інтервалу Q–T та/або двоспрямованої (поліморфної) шлуночкової тахікардії (torsades de pointes)).
Специфічний антидот відсутній.
У разі передозування рекомендується симптоматичне лікування.

при температурі не вище 25 °С.