ТеваГрастим (TevaGrastim^®)

діюча речовина: філграстим;

1 попередньо наповнений шприц (0,5 мл розчину) містить філграстиму 30 млн МО (300 мкг);

1 попередньо наповнений шприц (0,8 мл розчину) містить філграстиму 48 млн МО (480 мкг);

допоміжні речовини: кислота оцтова льодяна, полісорбат 80, натрію гідроксид, сорбіт (Е 420), вода для ін'єкцій.

Розчин для ін'єкцій або інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: розчин безбарвний та прозорий.

Імуностимулятори. Колонієстимулюючі фактори. Філграстим. Код АТХ L03A A02.

Фармакодинаміка.

Людський гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (Г-КСФ) − це глікопротеїн, що регулює утворення функціонально активних нейтрофілів і їх вихід у кров із кісткового мозку. ТеваГрастим, що містить рекомбінантний Г-КСФ (філграстим), значно збільшує число нейтрофілів у периферичній крові вже в перші 24 години після введення із невеликим збільшенням числа моноцитів. Філграстим виробляється за технологією рекомбінантної ДНК за допомогою Е. соlі (К802). У деяких хворих з тяжкою хронічною нейтропенією ТеваГрастим може спричиняти незначне збільшення циркулюючих еозинофілів і базофілів порівняно з вихідним рівнем; у деяких з цих хворих спостерігалася еозинофілія або базофілія до початку лікування. ТеваГрастим дозозалежно збільшує число нейтрофілів при використанні рекомендованих доз. Нейтрофіли, що виробляються у відповідь на застосування філграстиму, демонструють нормальну або підвищену функціональну активність, що підтверджується аналізами хемотаксичної та фагоцитарної функцій. Після закінчення лікування філграстимом число нейтрофілів в периферичній крові знижується на 50% протягом 1–2 днів і повертається до нормального рівня протягом 1–7 днів.

Філграстим значно зменшує частоту, тяжкість і тривалість нейтропенії та фебрильної нейтропенії у хворих, які проходять хіміотерапію цитостатиками. Лікування філграстимом значно зменшує тривалість фебрильної нейтропенії, потребу в антибіотикотерапії та госпіталізації після індукційної хіміотерапії при гострому мієлолейкозі або мієлоаблативній терапії з подальшим пересадженням кісткового мозку. Впливу препарату на частоту лихоманки та інфекційних ускладнень виявлено не було. Препарат не зменшує тривалість лихоманки у хворих, які проходять мієлоаблативну терапію з подальшим пересадженням кісткового мозку.

Застосування філграстиму як самостійно, так і після хіміотерапії мобілізує вихід гемопоетичних стовбурових клітин в периферичний кровообіг. Аутологічну трансплантацію стовбурових клітин периферичної крові (СКПК) проводять після високодозової цитотоксичної терапії або замість трансплантації кісткового мозку, або як доповнення до неї. Інфузія СКПК прискорює відновлення кровотворення, зменшуючи тривалість ризику геморагічних ускладнень та потребу в переливанні тромбоцитарної маси.

У порівнянні з алогенною трансплантацією кісткового мозку, застосування алогенних СКПК, мобілізованих за допомогою філграстиму, виявило у реципієнтів більш прискорене відновлення кровотворення, що призвело до значного скорочення часу відновлення кількості тромбоцитів.

Ретроспективне європейське дослідження, яке оцінювало використання Г-КСФ після алогенної трансплантації кісткового мозку у пацієнтів з гострими формами лейкозу, виявило підвищений ризик реакцій «трансплантат проти хазяїна», а також підвищений ризик пов'язаної з лікуванням смертності та загальної смертності у хворих, які приймали Г-КСФ. Інше ретроспективне міжнародне дослідження пацієнтів з гострою та хронічною формами мієлоїдного лейкозу не виявило підвищеного ризику реакцій «трансплантат проти хазяїна», а також пов'язаної з лікуванням смертності та загальної смертності у хворих. Метааналіз досліджень алогенної трансплантації, включаючи 9 проспективних рандомізованих досліджень, 8 ретроспективних досліджень та одне дослідження «випадок-контроль», не виявив впливу препарату на ризик гострої чи хронічної реакції «трансплантат проти хазяїна» або пов'язаних з лікуванням випадків ранньої смерті.

Призначення здоровим донорам філграстиму по 10 мкг/кг маси тіла/добу підшкірно щоденно протягом 4–5 днів зазвичай дає змогу при проведенні 2 лейкаферезів одержати кількість СКПК, яка дорівнює 4×10⁶ CD34⁺-клітин/кг маси тіла реципієнта.

У дітей та дорослих з тяжкою хронічною нейтропенією (уродженою, періодичною або ідіопатичною) філграстим стабільно збільшує кількість нейтрофілів у периферичній крові, зменшує частоту інфекцій і пов'язаних з ними ускладнень.

Призначення філграстиму пацієнтам з ВІЛ-інфекцією дає змогу підтримувати нормальний рівень нейтрофілів, що сприяє планомірному проведенню противірусної та/або мієлосупресивної терапії. Не відмічено ознак збільшення реплікації ВІЛ при лікуванні філграстимом.

Як і інші гемопоетичні фактори росту, Г-КСФ стимулює in vitro проліферацію ендотеліальних клітин людини.

Ефективність та безпека ТеваГрастиму були оцінені в рандомізованих, контрольованих клінічних дослідженнях фази ІІІ раку грудей, легенів та неходжкінської лімфоми. Не було значущої різниці між ТеваГрастимом та референтним препаратом щодо тривалості тяжкої нейтропенії та частоти фебрильної нейтропенії.

Фармакокінетика.

Рандомізовані, сліпі, однодозові, перехресні клінічні дослідження за участю 196 здорових добровольців продемонстрували зіставність фармакокінетичного профілю ТеваГрастиму та референтного препарату при підшкірному або внутрішньовенному застосуванні.

Як при підшкірному, так і при внутрішньовенному введенні препарату елімінація філграстиму відбувається за правилами кінетики 1-го порядку. Середнє значення періоду напіввиведення філграстиму з сироватки крові становить близько 3,5 години, кліренс дорівнює 0,6 мл/хв/кг. При тривалому застосуванні філграстиму (до 28 днів) після аутологічної трансплантації кісткового мозку не спостерігалося ознак кумуляції і збільшення періоду напіввиведення.

При внутрішньовенному і підшкірному введенні філграстиму спостерігається позитивна лінійна залежність між дозою та концентрацією в сироватці крові. Після підшкірного введення терапевтичних доз концентрація в сироватці крові перевищує 10 нг/мл протягом 8-16 годин. Об'єм розподілу в крові становить близько 150 мл/кг.

В онкохворих фармакокінетичний профіль ТеваГрастиму був зіставний з таким референтного препарату при одноразовому та повторному підшкірному застосуванні.

• Скорочення тривалості нейтропенії і зменшення частоти фебрильної нейтропенії у хворих, які отримують цитотоксичну хіміотерапію з приводу злоякісних захворювань (за винятком хронічного мієлолейкозу і мієлодиспластичного синдрому).
• Скорочення тривалості нейтропенії у хворих, які отримують мієлоаблативну терапію з подальшою трансплантацією кісткового мозку, з високим ризиком пролонгованої тяжкої нейтропенії.
• Мобілізація стовбурових клітин периферичної крові (СКПК).
• Довготривала терапія для збільшення кількості нейтрофілів і зменшення частоти і тривалості інфекційних ускладнень у дітей та дорослих з тяжкою уродженою, періодичною або ідіопатичною нейтропенією (абсолютна кількість нейтрофілів ≤ 0,5×10⁹/л) та тяжкими або рецидивуючими інфекціями в анамнезі.
• Зменшення ризику бактеріальних інфекцій при стійкій нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів ≤ 1,0×10⁹/л) у пацієнтів з розгорнутою стадією ВІЛ-інфекції у разі неефективності інших засобів контролю нейтропенії.

Гіперчутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин.

Безпека та ефективність введення філграстиму в один і той же день з мієлосупресивними цитотоксичними препаратами не встановлені. Через чутливість мієлоїдних клітин, що діляться швидко, до мієлосупресивної цитотоксичної хіміотерапії призначати філграстим менше ніж за 24 години до або раніше ніж через 24 години після введення цих препаратів не рекомендується. Попередні дані, одержані від невеликої кількості пацієнтів, які одночасно отримували філграстим і 5-фторурацил, свідчать про ризик посилення тяжкості нейтропенії.

Можлива взаємодія з іншими гемопоетичними факторами росту і цитокінами не вивчалась в клінічних дослідженнях.

Враховуючи той факт, що літій стимулює вихід нейтрофілів, можливе посилення дії філграстиму при комбінованому застосуванні. Хоча дослідження такої взаємодії не проводились, не існує доказів шкідливого впливу цієї взаємодії.

Гіперчутливість

Реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичні реакції, спостерігали у пацієнтів на початку або при подальшому лікуванні філграстимом. У разі виникнення клінічно значущих реакцій гіперчутливості застосування філграстиму необхідно припинити і в подальшому не поновлювати. Не призначати філграстим пацієнтам з гіперчутливістю до філграстиму або пегфілграстиму в анамнезі.

Побічні реакції з боку легень

Повідомляли про побічні реакції з боку легень, зокрема інтерстиціальну хворобу легень, після введення Г-КСФ. Пацієнти з легеневими інфільтратами або пневмонією в недавньому анамнезі можуть мати вищий ризик виникнення таких реакцій. Поява симптомів з боку дихальної системи, таких як кашель, гарячка та задишка в поєднанні з рентгенологічними ознаками легеневих інфільтратів і погіршенням легеневої функції, можуть бути першими ознаками гострого респіраторного дистрес-синдрому (ГРДС). Необхідно відмінити філграстим і призначити відповідне лікування.

Гломерулонефрит

Повідомлялося про розвиток гломерулонефриту у пацієнтів, які отримували філграстим і пегфілграстим. Зазвичай гломерулонефрит зникав після зниження дози або припинення застосування філграстиму і пегфілграстиму. Рекомендується регулярне проведення аналізу сечі.

Синдром капілярного витоку

Повідомляли про випадки синдрому капілярного витоку після застосування Г-КСФ, цей стан характеризується гіпотензією, гіпоальбумінемією, набряком та загустінням крові і може становити загрозу життю у разі відсутності своєчасного лікування. Стан пацієнтів, у яких розвиваються симптоми синдрому капілярного витоку, необхідно ретельно контролювати та забезпечити їм стандартне симптоматичне лікування, яке може включати необхідність інтенсивної терапії.

Спленомегалія та розрив селезінки

Зазвичай асимптоматичні випадки спленомегалії та поодинокі випадки розриву селезінки було зафіксовано у пацієнтів та здорових донорів, які застосовували філграстим. Декілька випадків розриву селезінки були летальними. У зв'язку з цим у таких пацієнтів рекомендується контролювати розміри селезінки (наприклад, клінічний огляд, УЗД). Слід мати на увазі можливість розриву селезінки у донорів і/або пацієнтів, які повідомляють про біль у верхній лівій частині живота або в лівому плечі. Зменшення дози філграстиму сповільнює або зупиняє збільшення селезінки у пацієнтів з тяжкою хронічною нейтропенією, а 3% хворих була потрібна спленектомія.

Ріст злоякісних клітин

Г-КСФ може спричиняти ріст мієлоїдних клітин in vitro. Аналогічні ефекти можливі і для деяких немієлоїдних клітин in vitro.

Мієлодиспластичний синдром або хронічний мієлоїдний лейкоз

Безпека та ефективність застосування філграстиму хворим з мієлодиспластичним синдромом або хронічним мієлолейкозом не встановлені. Філграстим не рекомендується до застосування при цих захворюваннях. Особливу увагу потрібно звертати на диференційну діагностику бластного кризу при хронічному мієлолейкозі та гострого мієлолейкозу.

Гострий мієлоїдний лейкоз

Безпека та ефективність застосування філграстиму хворим із вторинним гострим мієлолейкозом досліджені недостатньо, тому призначати їм філграстим слід з обережністю. Не встановлені безпека та ефективність застосування філграстиму при de novo гострому мієлолейкозі у хворих віком до 55 років у разі прогностично сприятливих цитогенетичних факторів (t (8;21), t (15;17) та inv (16)).

Тромбоцитопенія

Повідомляли про випадки тромбоцитопенії у пацієнтів, які отримували філграстим. Необхідно ретельно контролювати кількість тромбоцитів, особливо протягом перших кількох тижнів лікування філграстимом. Якщо у пацієнтів з тяжкою хронічною нейтропенією розвивається тромбоцитопенія (кількість тромбоцитів < 100×10⁹/л), слід розглянути питання про тимчасову відміну препарату або зменшення дози філграстиму.

Лейкоцитоз

У менш ніж 5% хворих, що одержували філграстим у дозах понад 0,3 млн МО/кг на добу (3 мкг/кг на добу), число лейкоцитів збільшувалося до 100×10⁹/л і більше. Будь-яких побічних реакцій, що безпосередньо були пов'язані з таким лейкоцитозом, не описано. Проте, враховуючи можливий ризик, пов'язаний з високим лейкоцитозом, під час лікування філграстимом необхідно регулярно контролювати кількість лейкоцитів. Якщо після очікуваного зниження кількості лейкоцитів їхня чисельність перевищить 50×10⁹/л, лікування філграстимом слід негайно припинити. Однак якщо філграстим застосовується для мобілізації СКПК, препарат відміняють або знижують дозу при перевищенні кількості лейкоцитів 70×10⁹/л.

Імуногенність

Як і у всіх терапевтичних білків, існує можливість проявів імуногенності. Швидкість вироблення антитіл проти філграстиму зазвичай низька. Поява зв'язуючих антитіл відбувається очікувано, як і при застосуванні інших біологічних препаратів; однак на сьогодні немає даних щодо їхньої нейтралізуючої активності.

Аортит

Були отримані повідомлення про розвиток аортиту після застосування Г-КСФ у здорових осіб і в онкохворих. Симптоми можуть включати гарячку, біль у животі, нездужання, біль у спині і можуть супроводжуватися підвищенням рівня маркерів запалення (наприклад С-реактивного білка, кількості лейкоцитів). У більшості випадків аортит діагностували за допомогою комп'ютерної томографії, і він зазвичай зникав після припинення застосування Г-КСФ.

Особливості застосування, пов'язані з супутніми захворюваннями

Особливі застереження при серпоподібноклітинній аномалії та серпоподібноклітинній анемії

У пацієнтів із серпоподібноклітинною аномалією еритроцитів або серпоподібноклітинною анемією на фоні застосування філграстиму спостерігалися випадки серпоподібноклітинного кризу, іноді з летальним наслідком. Тому хворим із серпоподібноклітинною аномалією еритроцитів або серпоподібноклітинною анемією філграстим слід призначати з обережністю.

Остеопороз

Пацієнтам із супутнім остеопорозом, які отримують безперервну терапію філграстимом протягом більше 6 місяців, показаний контроль щільності кісткової тканини.

Особливі застереження для пацієнтів із онкологічними захворюваннями

Не слід призначати філграстим для збільшення дозування цитотоксичної хіміотерапії понад встановлені межі.

Ризик, пов'язаний з високодозовою хіміотерапією

Особливу обережність слід виявляти при лікуванні хворих, які одержують високодозову хіміотерапію, оскільки в цих випадках результативність лікування не встановлена, тоді як підвищені дози хіміопрепаратів виявляли більш виражену токсичність, призводячи до розвитку серцевих, легеневих, неврологічних і дерматологічних реакцій (див. інструкцію для медичного застосування відповідного хіміотерапевтичного препарату).

Вплив хіміотерапії на еритроцити та тромбоцити

Монотерапія філграстимом не запобігає тромбоцитопенії та анемії, зумовленим мієлосупресивною хіміотерапією. Внаслідок можливості застосування більш високих доз хіміопрепаратів (наприклад, повні дози відповідно до схем) хворий може піддаватися більш високому ризику розвитку тромбоцитопенії та анемії, тому рекомендується регулярно визначати кількість тромбоцитів та гематокрит. З особливою обережністю слід застосовувати однокомпонентні або комбіновані хіміотерапевтичні схеми, які можуть спричинити тяжку тромбоцитопенію.

Застосування СКПК, мобілізованих за допомогою філграстиму, зменшує вираженість і тривалість тромбоцитопенії після мієлосупресивної або мієлоаблативної хіміотерапії.

Мієлодиспластичний синдром і гострий мієлоїдний лейкоз у хворих на рак молочної залози та легенів

У обсерваційному постмаркетинговому дослідженні мієлодиспластичний синдром (МДС) і гострий мієлоїдний лейкоз (ГМЛ) були пов'язані із застосуванням пегфілграстиму, альтернативного Г-КСФ, у поєднанні з хіміотерапією та/або променевою терапією у пацієнтів з раком молочної залози та легенів. Подібного зв'язку між філграстимом і МДС/ГМЛ не спостерігалося. Тим не менш, пацієнти з раком молочної залози та пацієнти з раком легенів повинні перебувати під наглядом щодо ознак та симптомів МДС/ГМЛ.

Інші особливі застереження

Дія філграстиму у хворих зі значно зниженою кількістю мієлоїдних клітин-попередників не вивчалася. Препарат збільшує кількість нейтрофілів шляхом впливу, перш за все, на клітини-попередники нейтрофілів. Тому у хворих з незначною кількістю клітин-попередників (наприклад у тих, хто піддавався інтенсивній променевій терапії або хіміотерапії, а також при пухлинній інфільтрації кісткового мозку) ступінь збільшення кількості нейтрофілів може бути знижений.

Іноді у хворих, які одержували високодозову хіміотерапію з подальшою аутологічною трансплантацією кісткового мозку, відзначалися судинні порушення, включаючи венооклюзійну хворобу та порушення водного обміну.

Повідомляли про розвиток реакції «трансплантат проти хазяїна» з летальним наслідком у хворих, які застосовували гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор після алогенної трансплантації кісткового мозку.

Повідомляли про підвищену гемопоетичну активність кісткового мозку у відповідь на лікування гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором, що проявлялась у тимчасово позитивних результатах сканування кісток. Це слід враховувати при інтерпретації результатів сканування кісток.

Особливі застереження для пацієнтів, які проходять мобілізацію СКПК

Мобілізація

Проспективне рандомізоване порівняння двох рекомендованих методів мобілізації (лише філграстим або в комбінації з мієлосупресивною хіміотерапією) у одній і тій же популяції хворих не проводили. Індивідуальні особливості хворих у різних дослідженнях і ступінь розходження результатів лабораторного визначення кількості CD34⁺-клітин утруднюють безпосереднє порівняння результатів цих досліджень. Тому оптимальний метод рекомендувати важко. Вибір методу мобілізації слід проводити залежно від мети лікування хворого.

До призначення цитотоксичних засобів

У хворих, яким в минулому проводилася активна мієлосупресивна терапія, може не відбуватися достатньої активації СКПК до рекомендованого мінімального рівня (≥ 2,0×10⁶ CD34⁺-клітин/кг) або прискорення нормалізації кількості тромбоцитів.

Деякі цитостатики мають особливу токсичність відносно клітин-попередників гемопоезу і можуть негативно впливати на їх мобілізацію. Такі препарати, як мелфалан, кармустин і карбоплатин, якщо вони призначалися протягом тривалого часу до спроб мобілізації стовбурових клітин, можуть знижувати її ефективність. Однак застосування мелфалану, карбоплатину або кармустину сумісно з філграстимом виявилося ефективним при активації стовбурових клітин. Якщо планується трансплантація СКПК, рекомендується запланувати мобілізацію стовбурових клітин на ранній стадії курсу лікування. Особливу увагу слід звернути на кількість стовбурових клітин, активованих у таких хворих до високодозової хіміотерапії. Якщо результати мобілізації відповідно до вищенаведених критеріїв є недостатніми, слід розглянути альтернативні види лікування, які не вимагають застосування клітин-попередників.

Оцінка кількості мобілізованих стовбурових клітин периферичної крові

Оцінюючи кількість СКПК, мобілізованих у хворих за допомогою філграстиму, слід приділити особливу увагу методу кількісного визначення. Результати протокового цитометричного аналізу кількості CD34⁺-клітин відрізняються залежно від конкретної методики, тому слід з обережністю ставитися до рекомендацій з їх кількості, заснованих на дослідженнях, проведених в інших лабораторіях. Результати статистичного аналізу взаємозв'язку кількості введених CD34⁺-клітин та швидкості нормалізації кількості тромбоцитів після проведення хіміотерапії із застосуванням високих доз хіміопрепаратів свідчать про складну, але постійну залежність. Рекомендована мінімальна кількість СКПК становить ≥ 2,0×10⁶ CD34⁺-клітин/кг і базується на опублікованих даних про досвід належного відновлення гематологічних показників. Кількість клітин-попередників, більша за це значення, судячи з усього, супроводжується більш швидкою нормалізацією, тоді як кількість, менша за вказану, — більш повільною нормалізацією складу крові.

Особливі застереження для здорових донорів, які проходять мобілізацію СКПК

Мобілізація СКПК не забезпечує прямої клінічної користі для здорових донорів і повинна розглядатись лише з метою алогенної трансплантації стовбурових клітин.

Мобілізація СКПК може проводитися у донорів лише у разі відповідності звичайним клінічним та лабораторним критеріям донорства стовбурових клітин, особливо слід звертати увагу на гематологічні показники і наявність інфекційних хвороб.

Безпека та ефективність застосування філграстиму здоровим донорам віком до 16 років або понад 60 років не оцінювалися.

Транзиторна тромбоцитопенія (кількість тромбоцитів менше 100×10⁹/л) після застосування філграстиму і проведення лейкаферезу спостерігалась у 35% досліджуваних осіб. Серед них було 2 випадки тромбоцитопенії менше 50×10⁹/л, що пов'язали з проведенням процедури лейкаферезу.

За необхідності проведення більш ніж одного лейкаферезу особливу увагу потрібно звертати на донорів, у яких кількість тромбоцитів до лейкаферезу становить менше 100×10⁹/л; загалом аферез не слід проводити, якщо кількість тромбоцитів менше 75×10⁹/л.

Лейкаферез не слід проводити у донорів, яким призначені антикоагулянти або у яких є порушення гемостазу.

За донорами, які приймають Г-КСФ для мобілізації СКПК, потрібно спостерігати до нормалізації гематологічних показників.

Особливі застереження для реципієнтів алогенних СКПК, мобілізованих філграстимом

Наявні дані свідчать про те, що імунологічній взаємодії алогенних СКПК і реципієнта властивий більший ризик розвитку гострої та хронічної реакції «трансплантат проти хазяїна» порівняно з трансплантацією кісткового мозку.

Особливі застереження для пацієнтів з тяжкою хронічною нейтропенією

Не слід призначати філграстим пацієнтам з тяжкою формою вродженої нейтропенії, у яких розвивається лейкоз або які мають ознаки розвитку лейкозу.

Визначення кількості клітин крові

Можливі й інші зміни формули крові, в тому числі анемія і тимчасове збільшення кількості мієлоїдних клітин-попередників, що вимагають ретельного контролю кількості клітин.

Трансформація у лейкоз або мієлодиспластичний синдром

Особливу обережність слід виявляти у разі діагностики тяжких хронічних нейтропеній. Необхідно диференціювати їх від інших гематологічних захворювань, таких як апластична анемія, мієлодисплазія та мієлолейкоз. До початку лікування слід провести розгорнутий аналіз крові з визначенням лейкоцитарної формули та кількості тромбоцитів, а також дослідити морфологічну картину кісткового мозку і каріотип.

У клінічних дослідженнях лише у невеликої кількості (3%) пацієнтів з тяжкою хронічною нейтропенією, що отримували філграстим, спостерігались мієлодиспластичний синдром (МДС) або лейкоз. Це спостереження було зроблено тільки у пацієнтів з уродженою нейтропенією. МДС і лейкоз є звичайними ускладненнями даного захворювання; їхній зв'язок із лікуванням філграстимом не визначений. У близько 12% хворих з вихідною нормальною цитогенетикою при повторних дослідженнях виявились аномалії, у тому числі моносомія 7. На сьогодні не встановлено, чи сприяє тривале лікування філграстимом розвитку цитогенетичних аномалій, МДС та лейкозу у пацієнтів з тяжкою хронічною нейтропенією. Таким пацієнтам рекомендується регулярно (приблизно кожні 12 місяців) проводити морфологічні та цитогенетичні дослідження кісткового мозку.

Інші особливі застереження

Слід виключити такі причини тимчасової нейтропенії, як вірусні інфекції.

У незначної кількості пацієнтів виявлялися гематурія та/або протеїнурія, для контролю за ними слід регулярно проводити лабораторне дослідження сечі.

Безпека та ефективність застосування препарату новонародженим та хворим з аутоімунною нейтропенією не встановлені.

Особливі застереження для пацієнтів з ВІЛ-інфекцією

Визначення кількості клітин крові

Слід ретельно контролювати кількість нейтрофілів, особливо протягом перших кількох тижнів лікування філграстимом. У деяких пацієнтів вже після першої ін'єкції дуже швидко виявляється лікувальний ефект і кількість нейтрофілів значно збільшується. Рекомендується проводити контроль кількості нейтрофілів у перші 2–3 дні лікування філграстимом щоденно, потім — в перші два тижні лікування — не рідше 2 разів на тиждень і під час підтримуючого лікування — щонайменше один раз на тиждень або на 2 тижні.

Якщо доза філграстиму 30 млн МО (300 мкг) на добу вводиться пацієнту не щоденно, через деякий час починаються сильні коливання кількості нейтрофілів. Для визначення зменшення кількості нейтрофілів або дійсного мінімального їх рівня рекомендується брати для аналізу зразки крові пацієнта безпосередньо перед введенням чергової дози препарату.

Ризик, пов'язаний із застосуванням високих доз мієлосупресивних препаратів

Монотерапія філграстимом не запобігає тромбоцитопенії та анемії, зумовленим мієлосупресивною хіміотерапією. Внаслідок можливості застосування разом із філграстимом більшої кількості хіміопрепаратів або їхніх високих доз пацієнт може піддаватися більшому ризику розвитку тромбоцитопенії та анемії, у зв'язку з чим рекомендується регулярно визначати кількість клітин крові (див. вище).

Інфекції та злоякісні новоутворення, які спричиняють мієлосупресію

Нейтропенія може бути обумовлена інфільтрацією кісткового мозку збудниками опортуністичних інфекцій (такими як бактерії групи Mycobacterium avium) або пухлинами (лімфома). Таким пацієнтам, окрім призначення філграстиму для лікування нейтропенії, слід застосовувати специфічне лікування основного захворювання. Вплив філграстиму на нейтропенію, спричинену інфекційними збудниками або злоякісними пухлинами кісткового мозку, досліджений недостатньо.

Інші застереження

Сорбіт. ТеваГрастим містить сорбіт (Е 420). Слід враховувати адитивний ефект одночасного застосування лікарських засобів, що містять сорбіт (або фруктозу), і споживання сорбіту (або фруктози) з їжею. Пацієнтам із спадковою непереносимістю фруктози (СНФ) не можна застосовувати цей препарат, окрім випадків, коли це є вкрай необхідним. У немовлят і маленьких дітей (віком до 2 років) СНФ може бути ще не діагностована. Лікарські засоби (що містять сорбіт/фруктозу), які вводяться внутрішньовенно, можуть загрожувати життю та не повинні призначатися цій категорії пацієнтів, за винятком випадків гострої клінічної необхідності та відсутності альтернативи. Перш ніж призначати цей лікарський засіб, потрібно з'ясувати докладний анамнез симптомів СНФ у кожного пацієнта.

Натрій. 1 попередньо наповнений шприц ТеваГрастиму містить менш ніж 1 ммоль (23 мг) натрію, тобто практично вільний від натрію.

Відстежуваність. Для покращення відстежуваності гранулоцитарних колонієстимулюючих факторів у медичній картці пацієнта слід чітко зазначати торгову назву призначеного препарату.

Вагітність. Дані щодо застосування філграстиму вагітним жінкам обмежені або відсутні. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність. Підвищена частота втрати ембріонів спостерігалася у тварин при високій кратності клінічної експозиції та за наявності токсичності для самки. Існують повідомлення про проникнення філграстиму крізь плацентарний бар'єр. Філграстим не рекомендований у період вагітності.

Годування груддю. Невідомо, чи проникає філграстим або його метаболіти у грудне молоко людини. Не можна виключити ризик для новонароджених/немовлят, яких годують груддю. Рішення про припинення годування груддю або переривання/припинення терапії філграстимом слід приймати з урахуванням користі годування груддю для дитини та користі лікування для жінки.

Фертильність. У дослідженнях на тваринах встановлено, що філграстим не впливає на їхню репродуктивну функцію та фертильність.

Філграстим може мати незначний вплив на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами. Після застосування філграстиму може виникнути запаморочення (див. розділ «Побічні реакції»).

Лікування повинно проходити у співпраці з онкологічним центром, що має необхідне діагностичне обладнання, та фахівцями з достатнім досвідом роботи в сфері гематології та лікування із застосуванням гранулоцитарного колонієстимулюючого фактора людини. Процедури мобілізації та аферезу клітин повинні проводити спеціалісти з достатнім досвідом роботи в цій галузі і за наявності адекватного моніторингу клітин-попередників гемопоезу.

Звичайна цитотоксична хіміотерапія

Дозування

Рекомендована доза ТеваГрастиму складає 0,5 млн МО (5 мкг)/кг маси тіла один раз на добу. Першу дозу слід вводити не раніше ніж через 24 години після закінчення курсу цитотоксичної хіміотерапії. В рандомізованих клінічних дослідженнях підшкірно вводили дозу 23 млн МО (230 мкг)/м²/добу (4,0–8,4 мкг/кг маси тіла на добу).

Препарат ТеваГрастим вводять щоденно доти, доки кількість нейтрофілів після очікуваного зниження не відновиться до нормальних значень. У хворих, які одержують цитотоксичну хіміотерапію з приводу солідних пухлин, лімфом і лімфолейкозу, очікувана тривалість терапії, необхідна для виконання цих критеріїв, становить до 14 днів. Після індукційної та консолідаційної терапії гострого мієлолейкозу тривалість лікування може значно збільшитися (до 38 днів) залежно від типу, доз і схеми цитотоксичної хіміотерапії, яку застосовують.

Звичайно тимчасове збільшення кількості нейтрофілів спостерігається через 1–2 дні після початку лікування філграстимом пацієнтів, які отримують цитотоксичну хіміотерапію. Проте для досягнення стабільного терапевтичного ефекту терапію філграстимом не слід переривати до того, як кількість нейтрофілів після очікуваного максимального зниження не відновиться до нормальних значень. Не рекомендується відміняти лікування передчасно, раніше очікуваного максимального зниження кількості нейтрофілів.

ТеваГрастим можна вводити шляхом щоденних підшкірних ін'єкцій або щоденних коротких (30-хвилинних) внутрішньовенних інфузій на 5% розчині глюкози. Більш бажаним є підшкірний шлях введення, оскільки є дані з клінічних випробувань разового застосування про те, що при внутрішньовенному введенні тривалість ефекту філграстиму може зменшуватися. Клінічна релевантність цих даних щодо багаторазового застосування не з'яcована. Шлях введення слід обирати залежно від особливостей кожного клінічного випадку.

Для підшкірного введення

1a 1b

2a 2b

Шприц без пристрою для безпечного введення та запобігання поранень

голкою чи повторного використання (рис. 1а, 1b)

Шприц з пристроєм для безпечного введення та запобігання

поранень голкою чи повторного використання (рис. 2а, 2b)

Переважні ділянки тіла для підшкірного введення (рис. 3, 4)

5

6 7

Підшкірне введення препарату (рис. 5–7)

1. Продезінфікуйте місце введення серветкою, змоченою в спиртовому розчині. Затисніть ділянку шкіри між великим та вказівним пальцями, не стискаючи її (рис. 5).

2. Введіть голку на всю довжину в шкіру (рис. 6 — введення шприца без захисного пристрою; рис. 7 — введення шприца з захисним пристроєм).

3. Злегка потягніть на себе поршень шприца, щоб перевірити, чи при введенні не проколено кровоносну судину. У разі, якщо ви помітили кров у шприці, витягніть голку та введіть її повторно в іншу ділянку шкіри.

Слід вводити препарат щоденно в один і той же час.

Для уникнення болю краще за все щоденно міняти місце введення.

Шприци без пристрою для безпечного введення

Вводити препарат необхідно повільно та рівномірно, затиснувши шкіру між пальцями.

Після введення препарату, спочатку витягують голку, а потім відпускають шкіру.

Для кожної наступної ін'єкції використовують окремий шприц. Забороняється повторне введення ТеваГрастиму, що залишився у шприці.

8

Шприци з пристроєм для безпечного введення

Вводити препарат необхідно повільно та рівномірно, затиснувши шкіру між пальцями, до повного введення дози та зупинки руху поршня шприца.

Забороняється прикладати надмірну силу при натисканні на поршень.

Після введення препарату витягують голку, продовжуючи натискати пальцем на поршень, а потім відпускають шкіру (рис. 8).

Після того як палець знімуть з поршня, захисний пристрій шприца швидко опуститься на голку, щоб закрити її.

Для кожної наступної ін'єкції використовують окремий шприц. Забороняється повторне введення ТеваГрастиму, що залишився у шприці.

Мієлоаблативна терапія з подальшою трансплантацією кісткового мозку

Дозування

Рекомендована початкова доза складає 1,0 млн МО (10 мкг)/кг маси тіла на добу.

Першу дозу ТеваГрастиму слід вводити не раніше ніж через 24 години після проведення цитотоксичної хіміотерапії і не раніше ніж через 24 години після трансплантації кісткового мозку.

Після максимального зниження кількості нейтрофілів добова доза коригується залежно від зміни кількості нейтрофілів (див. табл. 1).

Таблиця 1

ТеваГрастим можна вводити шляхом 30-хвилинної або 24-годинної внутрішньовенної інфузії або безперервної 24-годинної підшкірної інфузії. ТеваГрастим слід розводити у 20 мл 5% розчину глюкози для інфузій.

Мобілізація стовбурових клітин периферичної крові у пацієнтів, які одержують мієлосупресивну або мієлоаблативну терапію з подальшою аутологічною трансплантацією СКПК

Дозування

Для мобілізації СКПК при застосуванні як монотерапії рекомендована доза філграстиму становить 1,0 млн МО (10 мкг)/кг на добу протягом 5–7 днів поспіль. Зазвичай досить одного або двох лейкаферезів на 5-й або 6-й день. У разі додаткового лейкаферезу призначення філграстиму в тій же дозі необхідно продовжувати до завершального лейкаферезу.

Для мобілізації СКПК після мієлосупресивної хіміотерапії рекомендована доза становить 0,5 млн МО (5 мкг)/кг на добу, починаючи з першого дня після завершення хіміотерапії і доти, доки кількість нейтрофілів після очікуваного максимального зниження не відновиться до нормальних значень. Лейкаферез слід проводити протягом періоду зростання абсолютної кількості нейтрофілів з менше 0,5×10⁹/л до більше 5,0×10⁹/л. Хворим, які не одержували інтенсивної хіміотерапії, іноді достатньо лише одного лейкаферезу. В інших випадках рекомендується проводити додаткові лейкаферези.

При застосуванні філграстиму для мобілізації СКПК як монотерапії препарат можна вводити у вигляді безперервної 24-годинної підшкірної інфузії або шляхом підшкірної ін'єкції. Для інфузії лікарський засіб ТеваГрастим розводять у 20 мл 5% розчину глюкози для інфузій.

При застосуванні філграстиму для мобілізації СКПК після мієлосупресивної хіміотерапії препарат слід вводити шляхом підшкірної ін'єкції.

Мобілізація стовбурових клітин периферичної крові у здорових донорів для алогенної трансплантації СКПК

Дозування

Для мобілізації СКПК у здорових донорів філграстим слід вводити в дозі 1,0 млн МО (10 мкг)/кг на добу протягом 4–5 днів поспіль. Лейкаферез слід починати на 5-й день терапії і у разі потреби продовжити до 6-го дня з метою одержання 4×10⁶ CD34⁺-клітин/кг маси тіла реципієнта.

Філграстим слід вводити шляхом підшкірної ін'єкції.

Тяжка хронічна нейтропенія

Дозування

Уроджена нейтропенія. Рекомендована початкова доза становить 1,2 млн МО (12 мкг)/кг на добу одноразово або за кілька введень.

Ідіопатична або періодична нейтропенія. Рекомендована початкова доза становить 0,5 млн МО (5 мкг)/кг на добу одноразово або за кілька введень.

Корекція дози. Філграстим слід вводити щоденно шляхом підшкірної ін'єкції до досягнення і стабільного перевищення кількості нейтрофілів 1,5×10⁹/л. Після досягнення терапевтичного ефекту визначають мінімальну ефективну дозу для підтримання цього рівня. Для підтримання необхідної кількості нейтрофілів потрібне тривале щоденне введення препарату. Через 1 або 2 тижні лікування початкову дозу можна подвоїти або зменшити вдвічі, залежно від ефекту терапії. Далі кожні 1–2 тижні проводять індивідуальну корекцію дози для підтримання середньої кількості нейтрофілів в діапазоні від 1,5×10⁹/л до 10×10⁹/л. Хворим з тяжкими інфекціями можна використовувати схему з більш швидким збільшенням дози. В клінічних дослідженнях 97% пацієнтів, які відповіли на лікування, дали повну відповідь після введення дози ≤ 2,4 млн МО (24 мкг)/кг на добу. Безпека застосування філграстиму при тривалому лікуванні пацієнтів з тяжкою хронічною нейтропенією дозами, що перевищують 2,4 млн МО (24 мкг)/кг на добу, не встановлена.

Уроджена, ідіопатична або періодична нейтропенія. Філграстим слід вводити шляхом підшкірної ін'єкції.

Пацієнти з ВІЛ-інфекцією

Дозування

Для усунення нейтропенії. Рекомендована початкова доза становить 0,1 млн МО (1 мкг)/кг на добу зі збільшенням дози максимально до 0,4 млн МО (4 мкг)/кг на добу до стійкої нормалізації кількості нейтрофілів (абсолютна кількість нейтрофілів більше 2,0×10⁹/л). В клінічних дослідженнях більше 90% пацієнтів відповіли на це дозування, досягнувши відновлення кількості нейтрофілів в середньому за 2 доби.

Незначній кількості пацієнтів (менше 10%) була необхідна доза до 1 млн МО (10 мкг)/кг на добу для усунення нейтропенії.

Для підтримання нормальної кількості нейтрофілів. Після усунення нейтропенії визначають мінімальну ефективну дозу препарату для підтримання нормальної кількості нейтрофілів. Рекомендується починати з введення 30 млн МО (300 мкг) на добу через день. Надалі може бути потрібна індивідуальна корекція дози залежно від рівня нейтрофілів у пацієнта для підтримання кількості нейтрофілів більше 2,0×10⁹/л. В клінічних дослідженнях доза 30 млн МО (300 мкг) на добу з 1 по 7 день тижня була достатньою для підтримання абсолютної кількості нейтрофілів більше 2,0×10⁹/л з середньою частотою введення 3 рази на тиждень. Для підтримання абсолютної кількості нейтрофілів більше 2,0×10⁹/л може бути потрібне тривале застосування препарату.

Усунення нейтропенії або підтримання нормальної кількості нейтрофілів. Філграстим слід вводити шляхом підшкірної ін'єкції.

Особливі категорії пацієнтів

Застосування пацієнтам літнього віку

Клінічні дослідження філграстиму включали невелику кількість пацієнтів літнього віку, але спеціальних досліджень застосування цій групі хворих не проводилось, таким чином, специфічних рекомендацій щодо дозування зробити не можна.

Застосування пацієнтам з порушенням функції нирок або печінки

Пацієнти з тяжкими порушеннями функції нирок або печінки не потребують корекції дози, оскільки дослідження продемонстрували, що їхні фармакокінетичні та фармакодинамічні показники подібні до таких у здорових добровольців.

Застосування дітям з тяжкою хронічною нейтропенією та онкологічними захворюваннями

65% пацієнтів, що брали участь у програмі клінічних досліджень лікування тяжкої хронічної нейтропенії, були віком до 18 років. Ефективність лікування була очевидна для цієї вікової групи, яка включала більшість пацієнтів з уродженою нейтропенією. Не було різниці в профілях безпеки для дітей, що лікувались від тяжкої хронічної нейтропенії.

Клінічні дослідження продемонстрували однакову ефективність та безпеку філграстиму для дорослих та дітей, які отримували цитотоксичну хіміотерапію.

Рекомендації щодо дозування для дітей такі ж, як і для дорослих, що отримують мієлосупресивну цитотоксичну хіміотерапію.

Особливості поводження з препаратом

Препарат ТеваГрастим за потреби розводять 5% (50 мг/мл) розчином глюкози для інфузій.

Розведення до кінцевої концентрації менше ніж 0,2 млн МО (2 мкг)/мл не рекомендується ні за яких умов.

Розчин повинен бути візуально перевірений перед застосуванням. Тільки прозорий розчин без видимих часточок може бути використаний.

Якщо філграстим розводиться до концентрації менше 1,5 млн МО (15 мкг)/мл, необхідно додавати сироватковий альбумін людини в такій кількості, щоб кінцева концентрація становила 2 мг/мл. Наприклад, при розведенні загальної дози філграстиму менше 30 млн МО (300 мкг) до кінцевого об'єму розчину 20 мл слід додати 0,2 мл 20% (200 мг/мл) розчину альбуміну людини.

ТеваГрастим не містить консервантів. Тому через можливий ризик мікробної контамінації шприци з препаратом призначені тільки для одноразового застосування.

Розведений 5% розчином глюкози ТеваГрастим сумісний зі склом та низкою пластмас, у тому числі з полівінілхлоридом (ПВХ), поліолефіном (співполімер поліпропілену та поліетилену) і поліпропіленом.

Хімічна та фізична стабільність розведеного розчину для інфузій — 24 години при температурі від 2 до 8 °С. З мікробіологічної точки зору, препарат слід застосовувати негайно. Якщо препарат не був введений одразу після розведення, час та умови зберігання до використання є відповідальністю користувача та зазвичай становлять не більше 24 годин при температурі від 2 до 8 °С, якщо тільки розведення не було проведено в контрольованих та валідованих асептичних умовах.

Випадкове одноразове замороження шприців не впливає на стабільність ТеваГрастиму.

Дані клінічних досліджень свідчать про те, що безпека та ефективність лікування філграстимом ідентичні у дорослих і дітей, які отримують цитотоксичну хіміотерапію.

Рекомендована доза для дітей та дорослих, що отримують мієлосупресивну цитотоксичну хіміотерапію, однакова.

Дію філграстиму при передозуванні не встановлено. Після відміни препарату кількість циркулюючих нейтрофілів зазвичай знижується на 50% протягом 1–2 днів і потім повертається до норми протягом 1–7 днів.

Найбільш серйозні побічні реакції, які можуть виникати при лікуванні філграстимом, включають: анафілактичну реакцію, серйозні побічні реакції з боку легень (включаючи інтерстиціальну пневмонію і ОРДС), синдром капілярного витоку, тяжку спленомегалію/розрив селезінки, трансформацію в мієлодиспластичний синдром або лейкоз у пацієнтів з тяжкою хронічною нейтропенією, реакцію «трансплантат проти хазяїна» у пацієнтів, які перенесли алогенну трансплантацію кісткового мозку або трансплантацію стовбурових клітин периферичної крові, та серпоподібноклітинний криз у пацієнтів з серпоподібноклітинною анемією.

Найчастіше повідомляли про такі побічні реакції: гіпертермія, м'язово-скелетний біль (який включає біль в кістках, біль у спині, артралгію, міалгію, біль у кінцівках, м'язово-скелетний біль, м'язово-скелетний біль у грудній клітці, біль у шиї), анемія, блювання, нудота. У клінічних дослідженнях за участю онкологічних хворих м'язово-скелетний біль був легким або помірним у 10% пацієнтів і тяжким у 3% пацієнтів.

Побічні реакції, отримані в результаті клінічних досліджень і спонтанних повідомлень, наведено в таблиці 2. В кожній підгрупі за частотою побічні реакції розміщені в порядку зменшення серйозності.

Таблиця 2

^aДив. підрозділ «Опис окремих побічних реакцій».

^bБули повідомлення про реакцію «трансплантат проти хазяїна» і летальні випадки у пацієнтів після алогенної трансплантації кісткового мозку (див. підрозділ «Опис окремих побічних реакцій»).

^cВключає біль у кістках, біль у спині, артралгію, міалгію, біль у кінцівках, м'язово-скелетний біль, м'язово-скелетний біль у грудній клітці, біль у шиї.

^dВипадки спостерігалися в післяреєстраційний період у пацієнтів, які перенесли трансплантацію кісткового мозку або СКПК мобілізацію.

^eПобічні реакції, які з більш високою частотою виникають у пацієнтів, що приймають філграстим, порівняно з частотою у групі плацебо та які пов'язані з наслідками основного онкологічного захворювання або цитотоксичної хіміотерапії.

Опис окремих побічних реакцій

Гіперчутливість

Відмічалися реакції гіперчутливості, включаючи анафілаксію, висипання, кропив'янку, ангіоневротичний набряк, задишку та гіпотензію, які розвивалися на початку або при подальшому застосуванні препарату під час клінічних досліджень та у післяреєстраційний період. Загалом таких реакцій було більше після внутрішньовенного застосування препарату. Іноді відновлення лікування супроводжувалося рецидивом симптомів, що свідчить про причинно-наслідковий зв'язок. У разі виникнення серйозних алергічних реакцій застосування філграстиму слід припинити і в подальшому не поновлювати.

Побічні реакції з боку дихальної системи

Під час клінічних досліджень і у післяреєстраційний період повідомляли про побічні реакції з боку легень, включаючи інтерстиціальне захворювання легень, набряк легень, легеневі інфільтрати, що іноді призводили до дихальної недостатності або гострого респіраторного дистрес-синдрому, які можуть мати летальний наслідок (див. розділ «Особливості застосування»).

Спленомегалія та розрив селезінки

При застосовуванні філграстиму були зафіксовані випадки спленомегалії та розриву селезінки. Деякі випадки розриву селезінки були летальними (див. розділ «Особливості застосування»).

Синдром капілярного витоку

Повідомляли про випадки синдрому капілярного витоку при застосуванні гранулоцитарного колонієстимулюючого фактора. Зазвичай вони спостерігаються у пацієнтів з прогресуючими злоякісними захворюваннями, сепсисом, при одночасному прийомі декількох хіміотерапевтичних препаратів або при аферезі (див. розділ «Особливості застосування»).

Шкірний васкуліт

Повідомляли про випадки шкірного васкуліту у пацієнтів, які отримували філграстим. Механізм васкуліту у пацієнтів, які отримують філграстим, не з'ясований. При тривалому застосуванні про шкірний васкуліт повідомляли у 2% пацієнтів з тяжкою хронічною нейтропенією.

Лейкоцитоз

Лейкоцитоз (кількість лейкоцитів > 50×10⁹/л) спостерігався у 41% здорових донорів, транзиторна тромбоцитопенія (кількість тромбоцитів < 100×10⁹/л) після застосування філграстиму і проведення лейкаферезу спостерігалася у 35% донорів (див. розділ «Особливості застосування»).

Синдром Світа

У пацієнтів, які одержували філграстим, повідомляли про випадки синдрому Світа (гострий фебрильний нейтрофільний дерматоз).

Псевдоподагра (хондрокальциноз)

Повідомляли про псевдоподагру (хондрокальциноз) у онкохворих, які одержували філграстим.

Реакція «трансплантат проти хазяїна»

Повідомляли про розвиток реакції «трансплантат проти хазяїна» з летальним наслідком у пацієнтів, які застосовували Г-КСФ після алогенної трансплантації кісткового мозку (див. розділи «Фармакодинаміка», «Особливості застосування»).

Діти

Дані клінічних досліджень за участю дітей демонструють однакову ефективність та безпеку філграстиму у дорослих і дітей, які отримували цитотоксичну хіміотерапію, що свідчить про відсутність вікових відмінностей у фармакокінетиці філграстиму. Єдиною побічною реакцією, про яку постійно повідомляли, був м'язово-скелетний біль, що не відрізняється від досвіду застосування дорослим. Недостатньо даних для подальшої оцінки застосування філграстиму дітям.

Інші особливі категорії пацієнтів

Застосування пацієнтам літнього віку

Не спостерігалося будь-яких загальних відмінностей щодо безпеки та ефективності у осіб віком понад 65 років порівняно з дорослими особами більш молодого віку (>18 років), які отримували цитотоксичну хіміотерапію; клінічний досвід не виявив відмінностей щодо терапевтичної відповіді у пацієнтів літнього віку і дорослих пацієнтів більш молодого віку.

Недостатньо даних для оцінки застосування філграстиму геріатричним пацієнтам за іншими затвердженими показаннями філграстиму.

Пацієнти дитячого віку з тяжкою хронічною нейтропенією

Повідомляли про випадки зниження щільності кісткової тканини та остеопорозу у дітей з тяжкою хронічною нейтропенією, які отримували тривале лікування філграстимом.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності препарату слід повідомляти за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua/.

2,5 року.

Зберігати при температурі від 2 до 8 °С в оригінальній упаковці.

Несумісність.

ТеваГрастим не можна розводити розчинами хлориду натрію.

ТеваГрастим не можна змішувати з іншими препаратами, окрім зазначених у розділі «Спосіб застосування та дози».

Препарат після розведення може адсорбуватися склом і низкою пластмас, цього не відбувається при розведенні способом, зазначеним у розділі «Спосіб застосування та дози».

По 0,5 мл (30 млн МО) або по 0,8 мл (48 млн МО) в скляному шприці одноразового використання з перманентно приєднаною голкою та захисним ковпачком, з або без пристрою для безпечного введення та запобігання поранень голкою чи повторного використання.

1 шприц у картонній коробці.

За рецептом.

Тева Фармацевтікал Індастріз Лтд.

Вул. Елі Хурвіц 18, Інд. зона, Кфар-Саба, Ізраїль.