БУПРЕКСОН-ЗН таблетки сублінгвальні

бупренорфін, налоксон;

діючі речовини: 1 таблетка містить бупренорфіну гідрохлориду у перерахуванні на бупренорфін 2,0 мг та налоксону гідрохлориду дигідрату у перерахуванні на налоксон 0,5 мг або бупренорфіну гідрохлориду у перерахуванні на бупренорфін 8,0 мг та налоксону гідрохлориду дигідрату у перерахуванні на налоксон 2,0 мг;

допоміжні речовини: целактоза 80 (суміш лактози моногідрату та целюлози порошкоподібної (75:25)), крохмаль кукурудзяний, кросповідон, кислота лимонна безводна, маніт (Е 421), аспартам (Е 951), магнію стеарат.

Таблетки сублінгвальні.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору з плоскою поверхнею, з фаскою.

Засоби для лікування опіоїдної залежності. Бупренорфін, комбінації. Код ATХ N07В С51.

Фармакодинаміка.

Бупренорфіну гідрохлорид — аналгетик центральної дії. Збуджує опіатні κ-рецептори, чим пояснюється висока аналгетична активність, і одночасно блокує μ-рецептори, які відповідають за розвиток стану ейфорії. За аналгетичною дією бупренорфін у 2-2,5 разу слабший від морфіну. На відміну від інших наркотичних аналгетиків центральної дії, препарат не спричиняє ейфорії, тому менш небезпечний як засіб, до якого виникає залежність.

Налоксон блокує ефекти опіоїдів, таких як морфін, кодеїн та героїн. Якщо бупренорфін і налоксон застосовувати у вигляді ін’єкції, налоксон блокує ефекти бупренорфіну, що веде до виникнення симптомів абстиненції в осіб з наркотичною залежністю. При сублінгвальному прийомі у звичайних дозах ефект налоксону проявляється мало через майже повний його метаболізм при первинному проходженні.

Фармакокінетика.

При сублінгвальному застосуванні всмоктування бупренорфіну відбувається дуже повільно, максимальні рівні у плазмі крові спостерігаються через 90 хвилин.

Після перорального прийому наявність налоксону у плазмі крові ледь помітна.

Бупренорфін та налоксон рівномірно розподіляються у тканинах організму, проникають через гематоенцефалічний бар’єр.

Бупренорфін приблизно на 96% зв’язується з білками крові, переважно з α- та β-глобулінами. Налоксон приблизно на 45% зв’язується з білками крові, переважно з альбумінами.

Метаболізуються активні компоненти фіксованої комбінації у печінці, з організму видаляються переважно з жовчю, проте незначна кількість введеної дози екскретується нирками.

Бупренорфін метаболізується шляхом N-дезалкілування до норбупренорфіну та шляхом глюкуронізації. N-дезалкілування опосередковано ферментною системою цитохрому P450. Норбупренорфін — активний метаболіт, який у подальшому підлягає глюкуронізації. Налоксон підлягає глюкуронізації до налоксон-3-глюкуроніду, а також N-дезалкілуванню та редукції 6-оксо-груп.

Бупренорфін має середній період напіввиведення із сироватки крові — 37 годин.

Для налоксону середній період напіввиведення із сироватки крові становить 1 годину.

Лікування опіоїдної залежності у комплексі з медичною, соціальною та психологічною підтримкою, наданою спеціалістами.

• Підвищена чутливість до бупренорфіну, налоксону або до будь-якого іншого компонента фіксованої комбінації.
• Тяжкий ступінь дихальної недостатності.
• Тяжкий ступінь печінкової недостатності.
• Гостра алкогольна інтоксикація або стан алкогольного делірію.
• Одночасне введення опіоїдних антагоністів (налтрексон, налмефен) для лікування алкогольної або опіоїдної залежності.

Бупрексон-ЗН не слід приймати разом з алкогольними напоями або лікарськими засобами, що містять алкоголь. Алкоголь посилює седативний ефект бупренорфіну.

Препарат слід з обережністю застосовувати одночасно з:

• бензодіазепінами, оскільки ця комбінація може посилювати пригнічення дихання центрального походження, з ризиком летального наслідку; необхідно індивідуально титрувати дозу і ретельно контролювати стан пацієнта; слід враховувати ризик зловживання препаратом;
• іншими засобами, що пригнічують центральну нервову систему (ЦНС); іншими похідними опіоїдів (метадоном, аналгетичними і протикашльовими засобами); певними антидепресантами, антагоністами H₁-рецепторів, барбітуратами, іншими анксіолітичними засобами, нейролептиками, клонідином і спорідненими з ним речовинами; ці комбінації посилюють пригнічення ЦНС;
• габапентиноїдами (габапентином і прегабаліном), оскільки це може призвести до пригнічення дихання, гіпотензії, глибокої седації, коми або смерті;
• інгібіторами моноаміноксидази (MAO); оскільки з досвіду застосування морфіну відомо про можливе посилення ефекту опіоїдів.

Дотепер не відзначалося значущої взаємодії з кокаїном, речовиною, що найчастіше застосовують залежні пацієнти у поєднанні з опіоїдами.

Повідомляли про підозрювану взаємодію між внутрішньовенним введенням бупренорфіну і фенпрокумоном, що призводила до пурпури.

Бупренорфін слід з обережністю приймати при одночасному застосуванні з серотонінергічними лікарськими засобами, такими як інгібітори MAO, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (ІЗЗСіН) або трициклічні антидепресанти, оскільки підвищується ризик розвитку серотонінового синдрому — потенційно небезпечного для життя стану (див. розділ «Особливості застосування»).

Взаємодія бупренорфіну з кетоконазолом (сильним інгібітором CYP3A4) призводить до зростання C_max і AUC бупренорфіну (приблизно на 70% і 50% відповідно) і меншою мірою — його метаболіту норбупренорфіну. У цьому випадку стан пацієнта слід ретельно контролювати і, можливо, зменшувати дозу Бупрексону-ЗН при сумісному прийомі з потужними інгібіторами CYP3A4 (наприклад, з інгібіторами протеаз або протигрибковими азолами).

Подальше титрування дози бупренорфіну слід проводити за клінічними показаннями. Застосування інших інгібіторів CYP3A4 (таких як гестоден, тролеандоміцин, інгібітори ВІЛ-протеази, ритонавір, індинавір і саквінавір) також може підвищувати концентрацію бупренорфіну, тому на початку лікування слід розглянути доцільність зниження дози бупренорфіну.

Індуктори CYP3A4: супутній прийом індукторів CYP3A4 із бупренорфіном може зменшити концентрацію бупренорфіну у плазмі крові. При одночасному застосуванні індукторів ензимів (наприклад, фенобарбіталу, карбамазепіну, фенітоїну, рифампіцину) рекомендується ретельно контролювати стан пацієнтів, які отримують лікування бупренорфіном. Застосування цих препаратів може посилити метаболізм бупренорфіну, тому пацієнтам, які скаржаться на зменшення ефективності бупренорфіну або збільшення потягу до наркотиків, дозу бупренорфіну слід скоригувати.

Досягнення адекватної аналгезії може бути ускладнено при введенні опіоїдного агоніста пацієнтам, які отримують бупренорфін/налоксон, тому існує ризик передозування, особливо при спробі подолати побічні агоністичні ефекти бупренорфіну або коли концентрація бупренорфіну в плазмі крові знижується.

Налтрексон та налмефен — антагоністи опіоїдних рецепторів, блокують фармакологічні ефекти бупренорфіну. Слід уникати сумісного прийому препарату Бупрексон-ЗН із налтрексоном або налмефеном у зв’язку з потенційно небезпечною взаємодією, яка може спровокувати раптовий початок тривалого та інтенсивного синдрому відміни опіоїдів.

Неправильне застосування, зловживання і наркозалежна поведінка

Бупренорфін має потенціал неправильного застосування або зловживання так само, як і інші опіоїди, легальні чи незаконні. Деякі ризики неправильного застосування і зловживання включають передозування, поширення вірусних або локалізованих системних інфекцій, що передаються через кров, пригнічення дихання та ураження печінки. Зловживання бупренорфіном кимось іншим, ніж цільовий пацієнт, створює додатковий ризик для нових наркозалежних осіб, які використовують бупренорфін як основний наркотик для зловживання, і це може статися, якщо лікарський засіб розповсюджується для незаконного використання безпосередньо цільовим пацієнтом або якщо він не захищений від крадіжок.

Неоптимальна терапія бупренорфіном/налоксоном може призвести до неправильного застосування пацієнтом, що веде до передозування або зриву лікування. Пацієнт, який отримує недостатню дозу бупренорфіну/налоксону, може продовжувати реагувати на неконтрольовані симптоми відміни шляхом самолікування опіоїдами, вживанням алкоголю або прийомом інших седативних і гіпнотичних препаратів, особливо бензодіазепінів.

Щоб звести до мінімуму ризик неправильного застосування, зловживання і наркозалежної поведінки, слід вживати відповідних запобіжних заходів під час призначення та відпуску бупренорфіну, наприклад уникати призначення багаторазових доз на початку лікування та проводити контрольні візити пацієнтів із клінічним моніторингом, який відповідає потребам пацієнта.

Поєднання бупренорфіну з налоксоном у препараті має на меті запобігти неправильному застосуванню та зловживанню бупренорфіном. Очікується, що неправильне внутрішньовенне або інтраназальне застосування препарату буде менш вірогідним, ніж застосування одного бупренорфіну, оскільки налоксон у цьому лікарському засобі може прискорити абстиненцію в осіб, залежних від героїну, метадону або інших агоністів опіоїдів.

Розлади дихання під час сну

Опіоїди можуть викликати розлади дихання під час сну, зокрема центральне апное сну (ЦАС) та гіпоксемію під час сну. Застосування опіоїдів підвищує ризик виникнення ЦАС та є дозозалежним. Для пацієнтів з ЦАС слід розглянути можливість зменшення загальної дози опіоїдів.

Залежність

Бупренорфін — це частковий агоніст опіатних рецепторів, постійне застосування якого спричиняє залежність опіоїдного типу. Дослідження на тваринах і наявний клінічний досвід переконують, що бупренорфін також здатний спричиняти медикаментозну залежність, хоча й меншою мірою, ніж морфін. Отже, під час лікування дуже важливо враховувати всі фактори, вести контроль і дотримуватися призначених доз.

Раптове припинення лікування не рекомендується, оскільки це може призвести до синдрому відміни, який може виникнути пізніше.

Пригнічення дихання

Повідомляли про кілька летальних випадків у результаті розвитку пригнічення дихання, особливо при застосуванні бупренорфіну у комбінації з бензодіазепінами або при його неналежному застосуванні. Також повідомлялося про летальні випадки, пов’язані з одночасним прийомом бупренорфіну та інших депресантів, таких як алкоголь або інші опіоїди. Якщо бупренорфін призначати деяким особам, які не залежать від опіоїдів і не мають толерантності до дії опіоїдів, може виникнути потенційно летальне пригнічення дихання.

Цей препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам з астмою або дихальною недостатністю (наприклад із хронічною обструктивною хворобою легень, легеневим серцем, скороченням респіраторного резерву, гіпоксією, гіперкапнією, наявним пригніченням дихання, кіфосколіозом (викривлення хребта, що призводить до потенційної задишки)).

Бупренорфін/налоксон може призвести до серйозних наслідків (у тому числі летальних), пригнічення дихання у дітей і осіб без наркозалежності у разі випадкового або навмисного прийому. Пацієнти повинні зберігати блістер із таблетками у безпечному місці, ніколи не відкривати блістер заздалегідь, тримати таблетки у недоступному для дітей та інших членів сім’ї місці, а також не приймати цей лікарський засіб на очах у дітей. У разі випадкового проковтування або підозри на проковтування препарату слід негайно звернутися до лікаря.

Серотоніновий синдром

Одночасне застосування бупренорфіну та інших серотонінергічних засобів, таких як інгібітори MAO, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (ІЗЗСіН) або трициклічні антидепресанти, може призвести до серотонінового синдрому — потенційно небезпечного для життя стану (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо супутнє лікування іншими серотонінергічними засобами клінічно обґрунтовано, рекомендується ретельне спостереження за пацієнтом, особливо під час початку лікування та під час збільшення дози.

Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану, вегетативну нестабільність, нервово-м’язові порушення та/або шлунково-кишкові симптоми.

При підозрі на серотоніновий синдром слід розглянути можливість зменшення дози або припинення терапії залежно від вираженості симптомів.

Гепатит, печінкові реакції

Метаболізм бупренорфіну може бути змінений у пацієнтів із порушеннями функції печінки.

Повідомляли про випадки гострого ураження печінки. Виявлено спектр аномалій від транзиторного асимптоматичного зростання рівня печінкових трансаміназ до печінкової недостатності. У багатьох випадках причиною або додатковим фактором цього могла бути наявність аномалій печінкових ензимів, зараження вірусом гепатиту В або С, одночасне застосування інших потенційно гепатотоксичних препаратів і постійне внутрішньовенне введення наркотиків. Ці основні фактори слід враховувати перед призначенням бупренорфіну і впродовж лікування. При підозрі на печінкову реакцію з невідомих причин слід оцінити, чи є бупренорфін причиною некрозу печінки або жовтяниці, і відмінити лікування, як тільки це дозволить клінічний стан пацієнта. Всім пацієнтам слід регулярно проводити тести функції печінки.

Пригнічення ЦНС

Цей препарат може спричиняти сонливість, що посилюється іншими засобами центральної дії, такими як алкоголь, бензодіазепіни, транквілізатори, седативні і гіпнотичні засоби.

Ризик, пов’язаний із одночасним застосуванням седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або лікарські засоби з подібною до бензодіазепінів дією

Одночасний прийом бупренорфіну/налоксону і седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або лікарські засоби з подібною до бензодіазепінів дією, може призводити до седації, пригнічення дихання, коми та летального наслідку. Незважаючи на зазначені ризики одночасне призначення цих седативних лікарських засобів має бути збережено для пацієнтів, для яких альтернативні варіанти лікування неможливі. Якщо прийнято рішення про супутнє застосування бупренорфіну/налоксону із седативними препаратами, слід застосовувати найнижчі ефективні дози, а тривалість лікування повинна бути якомога коротшою. Слід уважно спостерігати за станом пацієнтів щодо виникнення ознак і симптомів пригнічення дихання і седації. У зв’язку з цим наполегливо рекомендується інформувати пацієнтів та осіб, які за ними доглядають, щоб знати про ці симптоми (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Виникнення синдрому відміни опіоїдів

Починаючи лікування бупренорфіном/налоксоном, лікар повинен знати про частковий агоністичний профіль бупренорфіну та про те, що він може прискорити абстиненцію у пацієнтів із опіоїдною залежністю, особливо якщо його застосовувати менше ніж через 6 годин після останнього введення героїну чи опіоїдів короткої дії або при застосуванні менш ніж через 24 години після прийому останньої дози метадону. Пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом протягом періоду переходу з бупренорфіну або метадону на бупренорфін/налоксон, оскільки повідомлялося про симптоми відміни. Щоб уникнути прискорення синдрому відміни, лікування бупренорфіном/налоксоном слід розпочати, коли є очевидні об’єктивні ознаки абстиненції (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Симптоми відміни також можуть бути пов’язані з неоптимальним дозуванням.

Печінкова недостатність

Вплив печінкової недостатності на фармакокінетику бупренорфіну та налоксону був оцінений за даними постмаркетингового спостереження. Як бупренорфін, так і налоксон екстенсивно метаболізуються в печінці, і було виявлено, що рівні бупренорфіну та налоксону в плазмі крові були вищими у пацієнтів із помірною та тяжкою печінковою недостатністю порівняно зі здоровими суб’єктами. Слід спостерігати за станом пацієнтів щодо виникнення ознак та симптомів прискореної відміни опіоїдів, токсичності або передозування, викликаних підвищенням рівня налоксону та/або бупренорфіну.

Перед початком терапії рекомендується провести базові тести функції печінки та документувати статус вірусного гепатиту. Пацієнти з позитивним результатом на вірусний гепатит, які приймають супутні лікарські засоби та/або мають порушення функції печінки, мають більший ризик ураження печінки. Рекомендується регулярний моніторинг функції печінки у таких пацієнтів.

Слід з обережністю застосовувати бупренорфін/налоксон пацієнтам із помірною печінковою недостатністю.

Ниркова недостатність
Оскільки 30% застосованої дози виводиться нирками, елімінація в нирках може тривати довше. Метаболіти бупренорфіну накопичуються у хворих із нирковою недостатністю. Рекомендується з обережністю призначати препарат пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Застосування дітям віком від 16 до 18 років
Через відсутність даних у дітей віком від 16 до 18 років препарат слід застосовувати з особливою обережністю.

Подовження інтервалу QT

Ретельні дослідження продемонстрували подовження інтервалу QT (менше або дорівнює 15 мс). Цей ефект подовження інтервалу QT, схоже, не опосередковується калієвими каналами hERG. Виходячи з цих двох висновків, бупренорфін навряд чи буде спричиняти аритмію при самостійному застосуванні у пацієнтів без факторів ризику. Ризик поєднання бупренорфіну з іншими лікарськими засобами, що подовжують інтервал QT, невідомий.

Слід враховувати ці спостереження при прийнятті клінічних рішень щодо призначення лікарського засобу, що містить бупренорфіну гідрохлорид, пацієнтам з такими факторами ризику як гіпокаліємія, брадикардія, нещодавня конверсія фібриляції передсердь, застійна серцева недостатність, терапія дигіталісом, базовий рівень подовження інтервалу QT, субклінічний синдром подовженого інтервалу QT або тяжка гіпомагніємія.

Стоматологічні побічні реакції

Повідомляли про випадки карієсу зубів, у деяких випадках тяжких форм (наприклад, перелом або втрата зубів), після застосування сублінгвальних форм лікарських засобів, що містять бупренорфін.

Повідомляли про випадки карієсу, в тому числі глибокого, руйнування зубів, зубні абсцеси/інфекції, ерозії зубів, випадіння пломб і, в деяких випадках, повної втрати зубів. Лікування включало видалення зуба, кореневих каналів, стоматологічну хірургію, а також відновлювальні процедури (наприклад, пломбування, коронки, імплантати, зубні протези). Повідомляли про чисельні випадки в осіб, які в анамнезі не мали проблем із зубами.

Необхідно направляти пацієнтів до лікарів-стоматологів та рекомендувати їм регулярно проходити стоматологічні огляди під час прийому бупренорфіну гідрохлориду. Існує необхідність навчати пацієнтів звертатися за стоматологічною допомогою та методам підтримки або покращення здоров’я ротової порожнини під час лікування лікарськими засобами, що містять сублінгвальні форми бупренорфіну. Пацієнтам слід почекати принаймні 1 годину після прийому бупренорфіну гідрохлориду перед чищенням зубів.

Інгібітори CYP3A4

Лікарські засоби, які інгібують фермент CYP3A4, можуть призвести до підвищення концентрації бупренорфіну. Для пацієнтів, які вже приймали інгібітори CYP3A4, може бути необхідне скорочення дози бупренорфіну/налоксону.

Ефекти класу

Опіоїди можуть викликати ортостатичну гіпотензію у амбулаторних пацієнтів.

Опіоїди можуть підвищувати тиск спинномозкової рідини, що може спричинити судоми, тому опіоїди слід застосовувати з обережністю пацієнтам із травмами голови, внутрішньочерепними ураженнями, за інших обставин, коли цереброспінальний тиск може бути підвищений, або пацієнтам із судомами в анамнезі.

Слід з обережністю застосовувати опіоїди пацієнтам з артеріальною гіпотензією, гіпертрофією простати або стенозом уретри.

Бупренорфін здатний послабляти больові симптоми при деяких патологіях. Індукований опіоїдами міоз, зміни рівня свідомості або зміни у сприйнятті болю як симптому захворювання можуть заважати оцінці стану пацієнта або замаскувати діагноз чи клінічний перебіг супутнього захворювання.

Слід з обережністю застосовувати опіоїди пацієнтам з мікседемою, гіпотиреозом або недостатністю кори надниркових залоз (наприклад, хвороба Аддісона).

Було показано, що опіоїди підвищують інтрахоледохальний тиск, тому їх слід застосовувати з обережністю пацієнтам із дисфункцією жовчовивідних шляхів.

Літнім або ослабленим пацієнтам опіоїди слід призначати з обережністю.

Судячи з досвіду застосування морфіну, одночасне застосування інгібіторів моноаміноксидази (МАО) може призвести до посилення ефектів опіоїдів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Спортсменам необхідно повідомити, що бупренорфін включено до переліку допінгових сполук (стимуляторів).

Допоміжні речовини

Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Аспартам є похідним фенілаланіну, що являє небезпеку для хворих на фенілкетонурію.

Вагітність

Немає адекватних даних щодо застосування препарату Бупрексон-ЗН вагітним жінкам. Потенційний ризик для людини невідомий. Наприкінці вагітності бупренорфін може спричиняти пригнічення дихання у новонародженого навіть після короткого періоду введення. Тривале застосування бупренорфіну протягом останніх трьох місяців вагітності може спричинити синдром відміни у новонародженого (наприклад, артеріальну гіпертензію, тремор новонароджених, неонатальну ажитацію, міоклонус або судоми). Синдром зазвичай проявляється протягом від декількох годин до декількох діб після народження.

У зв’язку з тривалим періодом напіввиведення бупренорфіну потрібний моніторинг новонароджених протягом декількох днів, щоб запобігти пригніченню дихання або синдрому відміни у новонароджених.

Застосування препарату під час вагітності повинно оцінюватися лікарем. Бупрексон-ЗН слід застосовувати у період вагітності лише у випадку, якщо потенційна користь перевищує потенційний ризик для плода.

Період годування груддю

Невідомо, чи виявляється налоксон, бупренорфін та його метаболіти у грудному молоці, тому годування груддю слід припинити на період лікування.

Фертильність

Дослідження на тваринах продемонстрували зниження фертильності самок при застосуванні високих доз. Дози, які більше ніж у 2,4 раза перевищують максимальні дози для людини, не мали негативного впливу на фертильність у самок піддослідних тварин.

Препарати, що містять бупренорфін та налоксон, можуть спричиняти сонливість, запаморочення, розлади мислення, особливо при одночасному прийомі алкоголю або депресантів ЦНС. Пацієнти повинні знати про можливість препарату впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Бупрексон-ЗН призначає лікар, який має досвід у лікуванні опіатної залежності, у вигляді загальної терапевтичної дози пацієнтам, залежним від опіоїдів, лише після проведення лікарського огляду та за рекомендацією центру лікування залежності, індивідуально, залежно від стану пацієнта.

Препарат призначають сублінгвально: таблетку потрібно покласти під язик та розсмоктати до її повного розчинення. Необхідно попередити пацієнта, що розсмоктування таблетки під язиком — єдиний безпечний шлях введення комбінації бупренорфіну та налоксону.

Цей лікарський засіб призначений лише для лікування опіатної залежності. Лікування повинен призначати лікар, який має забезпечити належне застосування лікарського засобу залежними пацієнтами.

Запобіжні заходи, яких необхідно вжити перед терапією

Перед початком лікування слід розглянути тип опіоїдної залежності (тобто опіоїди тривалої чи короткої дії), час з моменту останнього вживання опіоїдів та ступінь опіоїдної залежності. Щоб уникнути прискорення абстиненції, лікування препаратом слід проводити, коли є очевидні об’єктивні та чіткі ознаки абстиненції.

• Для пацієнтів, залежних від героїну або опіоїдів короткої дії, першу дозу бупренорфіну/налоксону слід прийняти, коли з’являються ознаки відміни, але не пізніше ніж через 6 годин після того, як пацієнт востаннє вживав опіоїди.
• Для пацієнтів, які отримують метадон, дозу метадону необхідно зменшити до максимальної 30 мг/добу перед початком терапії бупренорфіном/налоксоном. На початку лікування бупренорфіном/налоксоном слід враховувати тривалий період напіввиведення метадону. Першу дозу бупренорфіну/налоксону слід прийняти лише при появі ознак відміни, але не пізніше ніж через 24 години після останнього прийому метадону. Бупренорфін може спровокувати симптоми абстиненції у пацієнтів, залежних від метадону.

Ризик помилкового застосування та процес адаптації дози потребують у початковому періоді терапії призначення препарату на короткі терміни та, якщо це можливо, контрольованого введення, що також сприяє дотриманню лікувального режиму. Відміна препарату може супроводжуватися абстинентним синдромом, іноді із затримкою.

Початкова терапія

Рекомендована початкова доза для дорослих та дітей віком від 16 років становить 2 мг/0,5 мг препарату сублінгвально. Додатково 2 мг/0,5 мг препарату може бути призначено у перший день лікування залежно від конкретної клінічної ситуації.

Пацієнтам без клінічних проявів синдрому відміни опіоїдів перша доза препарату Бупрексон-ЗН може бути призначена не раніше ніж через 6 годин після останнього вживання наркотичних речовин.

Для пацієнтів, які отримують метадон, доза метадону повинна бути знижена максимум до 30 мг/добу до початку терапії препаратом Бупрексон-ЗН. Слід враховувати тривалий період напіввиведення метадону, починаючи терапію препаратом Бупрексон-ЗН. Перші дози слід приймати тільки тоді, коли з’являються ознаки виведення, але не менше ніж через 24 години після останнього застосування метадону пацієнтом. Бупренорфін може пришвидшити симптоми відміни у пацієнтів із залежністю від метадону.

Підтримувальна терапія

Рекомендована добова доза фіксованої комбінації не повинна перевищувати 16 мг (за вмістом бупренорфіну). Припустимі межі добових доз визначаються лікарем індивідуально, залежно від соматичного стану пацієнта, ступеня тяжкості та клінічного перебігу захворювання (рекомендовані дози — від 4 до 16 мг). При подальшому лікуванні дозу препарату Бупрексон-ЗН необхідно відкоригувати (збільшену або зменшену) до оптимального терапевтичного рівня, який забезпечить ефективне купірування основних клінічних проявів синдрому відміни опіоїдів. Збільшення або зменшення добової дози фіксованої комбінації проводити поступово, змінюючи її на 2-4 мг протягом однієї доби (залежно від індивідуального стану пацієнта).

Зменшення дози та припинення терапії

Рішення щодо припинення застосування препарату Бупрексон-ЗН після проведення підтримувальної терапії або короткострокової стабілізації стану пацієнта повинно бути обґрунтовано як частина комплексного плану лікування наркозалежного пацієнта. Допускається як поступове, так і одномоментне припинення застосування фіксованої комбінації. За результатами деяких неконтрольованих клінічних досліджень лікарських засобів, аналогічних препарату Бупрексон-ЗН, на кінцевому етапі лікування перевагу слід віддавати поступовому зниженню дози. Після лікування пацієнтам потрібен контроль через ризик рецидиву.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти літнього віку

Безпека та ефективність комбінації бупренорфін/налоксон для пацієнтів віком від 65 років не встановлена.

Пацієнти з печінковою недостатністю

Пацієнти, які є носіями вірусу гепатиту та/або мають дисфункцію печінки, піддаються ризику прискореного ураження печінки. Рекомендується регулярний контроль функції печінки.

Вплив печінкової недостатності на фармакокінетику бупренорфіну і налоксону невідомий. Оскільки активні речовини значною мірою метаболізуються, очікується, що у пацієнтів із помірною та тяжкою печінковою недостатністю плазмові рівні будуть вищими.

Фармакокінетика може бути змінена у пацієнтів із порушеннями функції печінки, рекомендується призначення нижчих початкових доз і ретельне титрування доз для пацієнтів із легкою та помірною печінковою недостатністю.

Пацієнти з нирковою недостатністю

Необхідно з обережністю призначати дозування для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хвилину).

Бупрексон-ЗН, як і аналогічні комбіновані лікарські засоби, що містять бупренорфін та налоксон, не рекомендований для лікування пацієнтів віком до 16 років через недостатність клінічних даних щодо безпеки та ефективності застосування.

Симптоми. При сублінгвальному застосуванні фіксованої комбінації передозування малоймовірне. У разі випадкового перорального передозування можливі такі симптоми, як нудота, блювання та/або порушення мовлення, сонливість, амбліопія, міоз, артеріальна гіпотензія.

Депресія дихання внаслідок депресії ЦНС є основним симптомом, який потребує втручання у разі передозування, тому що може призвести до зупинки дихання та летального наслідку.

Лікування. Перша допомога передбачає негайне промивання шлунка. Слід вжити загальних реанімаційних заходів, включаючи ретельний моніторинг дихальної та серцевої діяльності. Необхідно проводити симптоматичне лікування пригнічення дихання та стандартні заходи інтенсивної терапії. Необхідно забезпечити прохідність дихальних шляхів і допоміжну або контрольовану вентиляцію. Пацієнта слід перевести в середовище, в якому доступні повні засоби реанімації. Якщо у пацієнта блювання, необхідно вжити заходів, щоб запобігти аспірації блювотних мас.

Рекомендується використання опіоїдного антагоніста (тобто налоксону), незважаючи на помірний ефект, який він може виявляти щодо усунення дихальних симптомів, спричинених бупренорфіном, порівняно з його впливом на повні опіоїдні агоністи. Слід враховувати, що налоксон виводиться з організму швидше, ніж бупренорфін, тому необхідно забезпечити повторні інфузії налоксону через ризик повторного виникнення симптомів передозування. Початкові дози налоксону можуть досягати 2 мг (не більше 10 мг) та повторюватись кожні 2-3 хвилини до отримання задовільного ефекту.

У разі необхідності застосувати дихальні аналептики.

Повідомлення про побічні реакції у більшості випадків були пов’язані із синдромом відміни (біль у черевній порожнині, діарея, м’язовий біль, тривожність, підвищена пітливість).

Побічна дія аналогів препарату Бупрексон-ЗН визначається як дозозалежна.

Типові побічні реакції:

З боку нервової системи: головний біль, мігрень, запаморочення, артеріальна гіпертензія, парестезія, сонливість, амнезія, судома, гіперкінез, порушення мовлення, тремор, печінкова енцефалопатія, синкопе.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, розширення кровоносних судин, стенокардія, брадикардія, інфаркт міокарда, відчуття серцебиття, тахікардія, артеріальна гіпотензія, пальпітація, ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи: кашель, пригнічення дихання, задишка, позіхання, астма, бронхоспазм.

З боку шлунково-кишкового тракту: запор, нудота, біль у животі, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання, виразки у роті, знебарвлення язика, карієс (включаючи карієс, перелом зуба і втрату зуба).

З боку органів зору: амбліопія, захворювання слізного апарату очей, кон’юнктивіт, міоз.

Інфекції та інвазії: грип, фарингіт, риніт, інфекції сечовивідних шляхів, вагінальні інфекції.

З боку крові та лімфатичної системи: анемія, лейкоцитоз, лейкопенія, лімфаденопатія, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: підвищена чутливість (наприклад, висипання, кропив’янка, свербіж, бронхоспазм), ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок.

Порушення метаболізму та харчування: зниження апетиту, гіперглікемія, гіперліпідемія, гіпоглікемія.

Психічні розлади: безсоння, тривожність, депресія, зниження лібідо, нервозність, патологічне мислення, аномальні мрії, хвилювання, апатія, деперсоналізація, наркотична залежність, ейфорія, ворожість, галюцинації.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: гіпергідроз, свербіж, висипання, кропив’янка, акне, алопеція, ексфоліативний дерматит, сухість шкіри, ангіодерма.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: біль у спині, артралгія, м’язові судоми, біль у м’язах, артрит.

З боку органів слуху та рівноваги: вертиго.

З боку нирок та сечовидільної системи: аномальні показники у сечі, альбумінурія, розлади сечовиділення, гематурія, нефролітіаз, затримка сечі.

З боку репродуктивної системи: еректильна дисфункція, аменорея, порушення еякуляції, менорагія, метрорагія.

Загальні порушення: синдром відміни препарату, астенія, біль у грудній клітці, озноб, гарячка, нездужання, біль, периферичні набряки, гіпотермія, підвищена пітливість.

Дослідження: ненормальні печінкові проби, зниження маси тіла, підвищений креатинін крові.

Гепатобіліарні порушення: підвищення рівнів трансаміназ печінки та жовтяниця, зазвичай зі сприятливим клінічним перебігом, некроз печінки, гепатит, гепаторенальний синдром.

Травми, отруєння та процедурні ускладнення: травма, сонячний удар.

У випадках зловживання наркотиками із внутрішньовенним введенням були зареєстровані місцеві реакції, іноді септичні (абсцес, целюліт), і потенційно серйозні гострі гепатити та інші інфекційні захворювання, такі як пневмонія, ендокардит.

У пацієнтів із вираженою наркотичною залежністю початкове введення бупренорфіну/налоксону може сприяти виникненню синдрому відміни препарату.

Неонатальний синдром відміни був відзначений серед новонароджених, якщо жінки отримували бупренорфін під час вагітності. Характер синдрому може змінюватися залежно від виду використаних наркотичних засобів.

Непритомність не була виявлена.

Повідомлення про побічні реакції. Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

3 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері, по 1 або 5 блістерів у коробці.

За рецептом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківське фармацевтичне підприємство «Здоров’я народу».

Україна, 61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Куликівська, будинок 41.