ТІАПРОСАН (TIAPROSAN) (263752) - інструкція із застосування ATC-класифікація

діюча речовина: тіаприд;

1 таблетка містить тіаприду гідрохлориду, що відповідає тіаприду 100 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, повідон, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білі круглі таблетки з хрестоподібною рискою для поділу з одного боку, діаметром приблизно 9,5 мм.

Антипсихотичні засоби. Код АТХ N05A L03.

Фармакодинаміка.

Тіаприд — це атиповий нейролептик, незалежний від аденілатциклази, який вибірково блокує дофамінергічні D₂-рецептори. Його спорідненість з дофамінергічними D₁-рецепторами низька. Доведено, що його активність потенціює стимуляцію і сенсибілізацію рецепторів.

Анксіолітичний вплив тіаприду було продемонстровано на декількох стресових моделях у тварин, які включали й експерименти, спрямовані на вивчення ознак абстиненції. Крім того, було доведено, що тіаприд чинить позитивну знеболювальну дію та сприяє ясності мислення у літніх пацієнтів. Механізм його анксіолітичної дії дотепер невідомий, проте відомо, що він відмінний від його антидофамінової активності.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Після перорального застосування 200 мг тіаприду максимальна концентрація його у плазмі крові 1,3 мкг/мл досягається протягом 1 години.

Біодоступність тіаприду у формі таблеток становить 75%. Біодоступність збільшується на 20% при прийомі тіаприду перед їдою. В осіб літнього віку всмоктування препарату уповільнюється.

Розподіл в організмі

Розподіл в організмі досить швидкий (менше 1 години). Тіаприд без накопичення проникає через гематоенцефалічний і плацентарний бар’єр. Експерименти на тваринах виявили, що проникнення в грудне молоко спостерігається у співвідношенні молоко/кров 1:2. Тіаприд не зв’язується з білками плазми крові, але незначною мірою зв’язується з еритроцитами.

Метаболізм
У людей метаболізується незначною мірою. 70% прийнятої дози виводиться у незміненому вигляді із сечею.

Виведення з організму

Період напіввиведення препарату становить 2,9 години у жінок і 3,6 години — у чоловіків. Виведення відбувається переважно зі сечею, нирковий кліренс становить 330 мл/хв, виведення корелює із кліренсом креатиніну.

Доклінічні дані, пов’язані з безпекою препарату

Доведено, що гостра і субхронічна токсичність тіаприду низька, ознаки отруєння зазвичай обумовлені центральною антидофаміновою дією та гормональними змінами в організмі (гіперпролактинемія). Жодних випадків мутагенності не зафіксовано. Дослідження ембріофетального розвитку у тварин не довели прямого або непрямого шкідливого тератогенного впливу й ембріофетальної токсичності тіаприду у гризунів. Однак дослідження на кроликах показали деяку ембріотоксичну дію при підвищених досліджуваних дозах (80 і 160 мг/кг/добу). Результати дослідження порушень нервової системи у дитинчат тварин дотепер недостатні. В пери- та постнатальних дослідженнях на щурах спостерігалася токсична дія на нащадків при застосуванні високих доз препарату. При тривалому застосуванні препарату у піддослідних тварин з’явилися зміни статевих органів (тестикули, простати, матки, яєчників), була пошкоджена фертильність. Проявилася підвищена гіперплазія і неоплазія молочних залоз, гіпофіза й ендокринних панкреатичних та адренальних тканин. Всі вищеописані ефекти настали в результаті хронічно підвищеного рівня пролактину в крові.

Дорослі:

• короткострокове лікування ажитацій та агресивних станів у пацієнтів з алкогольною залежністю;
• лікування тяжких форм хореї при хворобі Гентінгтона;
• лікування тяжких форм тикових розладів, якщо нефармакологічні препарати є недостатніми.

Пацієнти віком від 6 років та підлітки:

• лікування тяжких форм тикових розладів, якщо нефармакологічні препарати є недостатніми.

Пацієнти похилого віку:

• короткочасне лікування ажитацій та агресивних станів у пацієнтів похилого віку.

• Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якого компонента препарату.
  — Пролактинзалежні пухлини (наприклад, гіпофізарна пролактинома).
• Рак молочної залози.
• Феохромоцитома.
• Комбінація з леводопою або з іншими дофамінергічними агоністами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Протипоказані комбінації

Слід уникати одночасного застосування з агоністами дофамінергічних препаратів, за винятком пацієнтів із хворобою Паркінсона (каберголін, хінаголід), оскільки є зворотний антагонізм між агоністами дофамінергічними та нейролептиками, взаємне зменшення ефектів один одного.

Нерекомендовані комбінації

Через ризик злоякісного нейролептичного синдрому (ЗНС) тіаприд слід призначати з обережністю пацієнтам, які одночасно приймають інші нейролептики або препарати, що викликають ЗНС (див. «Особливості застосування»). Поєднання з нижчезазначеними лікарськими засобами, які можуть спричинити torsades de pointes або подовження інтервалу QT:

• Антиаритмічні препарати класу Iа, такі як хінідин, гідрохінідин, дизопірамід.
• Антиаритмічні препарати класу III, такі як аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід.
• Деякі нейролептики, такі як сультоприд, піпотіазид, сертиндол, вераліпід, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, пімозид, галоперидол, дроперидол, флуфеназин, піпамперон, флупентиксол, циклопентиксол.
• Деякі протипаразитарні препарати, такі як галофантрин, лумефантрин, пентамідин.
• Інші лікарські засоби, такі як бепридил, цизаприд, еритроміцин внутрішньовенний, вінкаміцин внутрішньовенний, спіраміцин внутрішньовенний, моксифлоксацин, дифеманіл, мізоластин.
• У зв’язку з підвищеним ризиком шлуночкових аритмій, особливо тріпотіння-мерехтіння шлуночків, якщо це можливо, слід припинити лікування антибактеріальними засобами, яке може індукувати тріпотіння-мерехтіння шлуночків. Якщо комбінована терапія не може бути припинена, слід перевірити інтервал QT на ЕКГ перед початком лікування.

Алкоголь

Алкоголь посилює седативну дію нейролептиків, тому під час застосування препарату необхідно уникати вживання алкогольних напоїв і застосування препаратів, що містять етиловий спирт. Розлади уваги можуть бути особливо небезпечними при управлінні транспортними засобами та роботі з механізмами.

Вживання алкоголю може викликати електролітний дисбаланс і цим подовжити інтервал QТ (див. «Особливості застосування»).

Леводопа

Спостерігається спільний антагонізм леводопи та нейролептиків. Хворим, які страждають на хворобу Паркінсона, необхідно застосовувати мінімальні ефективні дози обох препаратів.

Агоністи дофамінергічні, крім леводопи (амантадин, апоморфін, бромокриптин, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, ропінірол, селегілін)

У пацієнтів із хворобою Паркінсона у зв’язку із взаємним антагонізмом ефектів агоністів дофамінергічних препаратів та нейролептиків дофамінергічні препарати можуть спричинити або підкреслити психотичні розлади. Коли терапії нейролептиком не можна уникнути у пацієнтів із хворобою Паркінсона, які отримували агоністи дофамінергічних препаратів, застосування цих лікарських засобів слід звузити і припинити (раптове припинення застосування агоністів дофамінергічних може спричинити ЗНС).

Метадон

Підвищення ризику шлуночкової аритмії, зокрема типу torsades de pointes.

Комбінації, що потребують особливої обережності

• Лікарські засоби, що викликають брадикардію (насамперед антиаритмічні засоби Іа класу, бета-блокатори, деякі антиаритмічні засоби ІІ класу, деякі блокатори кальцієвих каналів, серцеві глікозиди, пілокарпін, інгібітори холінестерази).

Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема типу torsades de pointes. Необхідний клінічний нагляд та проведення ЕКГ.

• Бета-блокатори при серцевому колапсі (бісопролол, карведіол, метопролол, небіволол). Підвищений ризик вентрикулярних аритмій, особливо типу torsades de pointes. Необхідний клінічний нагляд та проведення ЕКГ.
• Препарати, що знижують вміст калію (діуретики, що виводять калій, стимулюючі проносні, амфотерицин В внутрішньовенний, глюкокортикоїди, тетракозактид).

Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема типу torsades de pointes. Необхідно підвищити низький рівень калію, а потім забезпечити клінічний нагляд та проведення ЕКГ.

• Антигіпертензивні препарати (всі).

Антигіпертензивний ефект, підвищений ризик ортостатичної гіпотензії.

• Інші засоби, що пригнічують функцію ЦНС: похідні морфіну (аналгетики-опіоїди, протикашльові препарати та опіоїдна субституційна терапія), барбітурати, бензодіазепіни, інші небензодіазепінові анксіолітики, снодійні препарати, нейролетики, антидепресанти зі седативною дією (амітриптилін, доксепін, міансерин, міртазапін, триміпрамін), антигістамінні Н₁ зі седативною дією, антигіпертензивні засоби центральної дії, інші лікарські засоби (баклофен, талідомід, пізотифен).

Підвищена центральна седація. Порушення уваги може бути особливо небезпечним при управлінні транспортними засобами та роботі з механізмами.

• Бета-блокатори (крім есмололу, соталолу та бета-блокаторів, що застосовуються при серцевому колапсі). Вазодилататорний ефект та ризик гіпотензії, насамперед постуральної (додатковий ефект).
• Похідні нітрату та споріднені речовини.

Злоякісний нейролептичний синдром

При застосуванні інших препаратів з нейролептичною дією разом із тіапридом існує ризик появи ЗНС, з потенційним летальним ускладненням, що характеризується гіпертермією, ригідністю м’язів та автономною дисфункцією (див. розділ «Побічні реакції»). Також були отримані відомості про випадки, що супроводжувалися нехарактерними ознаками, такими як гіпертермія навіть без ригідності м’язів або гіпертензії та субфебрилітету. При підозрі на ЗНС або при появі гіпертермії невстановленого походження, що можна розглядати як ранній симптом ЗНС, так і атиповий ЗНС, курс лікування тіапридом під наглядом лікаря слід перервати.

Через ризик розвитку ЗНС, що спостерігається при застосуванні будь-якого нейролептика, тіаприд слід призначати з обережністю пацієнтам, які одночасно приймають інші нейролептики або препарати, які, як відомо, викликають ЗНС (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Нейролептичні препарати можуть знижувати судомний поріг епілептичних нападів. Незважаючи на те, що даний факт при застосуванні тіаприду не був підтверджений, за пацієнтами з епілепсією в анамнезі при лікуванні тіапридом необхідно вести ретельний нагляд.

Пацієнтам з нирковою недостатністю дозу препарату потрібно знизити, враховуючи потенційний ризик коми в результаті передозування (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Передозування»).

Пацієнтам із хворобою Паркінсона препарат слід призначати тільки у виняткових випадках.

Літнім пацієнтам тіаприд, як і інші нейролептичні препарати, слід призначати з обережністю, враховуючи потенційний ризик пригнічення свідомості аж до коми.

Рак молочної залози

Тіаприд здатен викликати підвищення рівня пролактину, тому при його застосуванні слід дотримуватися обережності у пацієнтів з раком молочної залози у сімейному чи особистому анамнезі.

Подовження інтервалу QT

Тіаприд може викликати подовження інтервалу QT. Даний ефект підвищує ризик серйозних шлуночкових аритмій типу torsades de pointes (див. розділ «Побічні реакції»). Перед будь-яким введенням, якщо це можливо згідно з клінічним станом пацієнта, рекомендується контролювати чинники, які можуть спричинити виникнення цього розладу ритму, наприклад:

• брадикардія менше 55 уд/хв;
• електролітний дисбаланс, зокрема гіпокаліємія;
• вроджене подовження інтервалу QT, позитивний сімейний анамнез подовження інтервалу QT;
• комбінація з препаратами, що можуть викликати сильну брадикардію (<55 уд/хв), електролітний дисбаланс, порушення серцевої провідності або подовження інтервалу QT (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• вживання алкоголю може спричинити електролітний дисбаланс і тим самим подовжити інтервал QT (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пацієнтам з факторами ризику, що можуть призвести до подовження інтервалу QT, препарат призначають з особливою обережністю.

При призначенні тіаприду слід по можливості постійно контролювати роботу серця пацієнта.

Ішемічний інсульт головного мозку

Під час рандомізованих клінічних досліджень з плацебо, що проводились за участю літніх пацієнтів з деменцією, при лікуванні певними атиповими антипсихотичними препаратами спостерігалося збільшення у 3 рази ризику інсульту. Механізм підвищення ризику інсульту в цьому випадку невідомий. Підвищення ризику інсульту у зв’язку з іншими антипсихотичними препаратами або в інших груп пацієнтів не можна виключити. При застосуванні тіаприду пацієнтам із підвищеним ризиком виникнення інсульту потрібно ретельно зважити співвідношення користь/ризик.

Зростання летальних випадків у пацієнтів літнього віку із деменцією

У пацієнтів літнього віку з деменцією, які проходили лікування антипсихотичними препаратами, спостерігалася підвищена кількість летальних випадків. Аналіз 17 клінічних досліджень із плацебо-контролем (зі середньою тривалістю досліджень 10 тижнів), насамперед у пацієнтів, які проходили лікування атиповими антипсихотичними препаратами, показав 1,6–1,7-кратне підвищення ризику смерті пацієнтів, які застосовували антипсихотичні препарати, порівняно з контрольною групою пацієнтів із плацебо. Протягом типового 10-тижневого клінічного дослідження процент летальних випадків у пацієнтів, які застосовували антипсихотичні препарати, досяг приблизно 4,5%, тоді як кількість летальних випадків у контрольній групі склала 2,6%. Незважаючи на те, що у клінічній оцінці групи, яка застосовувала антипсихотичні препарати, наведені різні причини летальних випадків пацієнтів, у більшості їх смерть була пов’язана зі серцево-судинними (наприклад, серцевий колапс, раптова смерть) або інфекційними (наприклад, пневмонія) захворюваннями. Спостережні дослідження показують, що, подібно до атипових антипсихотиків, ризик смертності може бути підвищений і при застосуванні конвенційних антипсихотичних засобів. Однак за доступними даними неможливо в точності встановити ступінь ризику, пов’язаний із застосуванням антипсихотичних препаратів.

Венозний тромбоемболізм (ВТЕ)

У зв’язку із застосуванням нейролептиків було зареєстровано збільшення кількості випадків ВТЕ. Враховуючи, що у пацієнтів, які лікувалися нейролептиками, часто наявні набуті фактори виникнення ВТЕ, необхідно перед і під час застосування препарату ці фактори розпізнати і в подальшому забезпечити проведення профілактичних заходів.

Тіаприд не був ретельно досліджений на дітях, тому слід бути обережним при його призначенні дітям (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Тривалість курсу лікування

Ефект та безпеку застосування тіаприду при лікуванні хореї Гентінгтона систематично досліджували не довше 3-х тижнів.

Ефект та безпеку застосування тіаприду при лікуванні тикових розладів (включаючи синдром Жиля де ла Туретта) систематично досліджували не довше 10 тижнів.

При застосуванні тіаприду протягом більш тривалого періоду часу необхідно, щоб лікар для кожного окремого пацієнта піддавав тривалу користь препарату періодичній переоцінці.

У зв’язку зі застосуванням антипсихотичних препаратів, включаючи тіаприд, були зафіксовані випадки виникнення лейкопенії, тромбоцитопенії та агранулоцитозу. Одним із проявів порушень кровотворення можуть бути незрозумілі інфекції або жар (див. розділ «Побічні реакції»), які вимагають негайного проведення гематологічного аналізу.

Препарат Тіапросан^® містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію в одній таблетці, тобто він практично не містить натрію.

Оскільки досвід застосування тіаприду дітям недостатній, потрібно бути обережним при застосуванні препарату даній категорії пацієнтів.

Вагітність.

Досвід застосування тіаприду у вагітних недостатній або відсутній. Тіаприд проникає через плаценту. Дослідження на тваринах показали, що препарат володіє репродуктивною токсичністю.

Лікарський засіб не рекомендують застосовувати в період вагітності, а також жінкам дітородного віку, які не застосовують надійні засоби контрацепції. У новонароджених, які піддавалися дії антипсихотичних лікарських засобів (включаючи Тіапросан^®) протягом третього триместру вагітності, існує ризик побічних реакцій, включаючи екстрапірамідні розлади та/або ознаки, що проявляються після відміни препарату. Ознаки можуть відрізнятися по тривалості та серйозності (див. розділ «Побічні реакції»).

Існують повідомлення про ажитацію, артеріальну гіпертензію, артеріальну гіпотензію, тремор, сонливість, респіраторний дистрес або розлади годування у новонароджених. Отже, новонароджені повинні перебувати під ретельним наглядом.

Період годування груддю

Дослідження на тваринах показали, що тіаприд проникає у грудне молоко. Невідомо, чи проникає тіаприд у грудне молоко жінок. Ризик для немовлят при грудному годуванні не можна виключати. Тому при застосуванні препарату необхідно вирішити питання щодо користі лікування для матері/ризику для дитини (або перервати грудне вигодовування, або перервати лікування препаратом Тіапросан^®).

Фертильність

У тварин спостерігалося зниження фертильності, пов’язане з фармакологічною дією препарату (дія через пролактин). Тіаприд може аналогічним чином впливати на фертильність людини (див. розділ «Побічні реакції»).

Тіаприд може викликати седацію, таким чином впливаючи на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Лікар повинен завжди підбирати мінімальну ефективну дозу тіаприду для кожного пацієнта. Враховуючи стан пацієнта, рекомендується починати терапію з низьких доз тіаприду, поступово збільшуючи дозу. Добову дозу слід ділити на 2–4 дози, якщо не призначено інше.

Таблетки можна приймати під час вживання їжі або в будь-який інший час.

Лікарський засіб призначений для лікування дорослих, підлітків та дітей віком від 6 років. Дорослі

Короткочасне купірування ажитації й агресивних станів у пацієнтів із алкогольною залежністю:

Звичайна доза: 200 мг, максимум 300 мг на добу. Тривалість лікування не повинна перевищувати 28 днів.

Тяжка форма хореї при хворобі Гентінгтона:

Звичайна доза становить 300–800 мг на добу. Лікування необхідно починати з низької дози — 25 мг на добу, потім її слід повільно підвищувати до досягнення мінімальної ефективної дози. У деяких пацієнтів доза може бути вища, ніж 1200 мг на добу.

Тяжкі тикові розлади, якщо немедикаментозне лікування є недостатнім:

Звичайна доза складає 300–800 мг на добу.

Лікування слід починати з низької дози — 25 мг на добу, потім її слід повільно підвищувати до досягнення мінімальної ефективної дози.

Діти віком від 6 років та підлітки

Звичайна доза складає 100–150 мг на добу. Максимальна добова доза складає 300 мг.

Дітям рекомендується назначати препарат в іншій лікарській формі.

Пацієнти похилого віку

Початкова доза складає 100 мг/добу. У разі потреби доза може бути поступово збільшена до максимальної 300 мг/добу.

Особливі групи пацієнтів

Виражена ниркова недостатність

У пацієнтів із кліренсом ендогенного креатиніну в діапазоні 30–60 мл/хв доза препарату повинна бути знижена на 75% від нормальної дози, у пацієнтів із кліренсом ендогенного креатиніну в діапазоні 10–30 мл/хв доза препарату повинна бути знижена на 50% нормальної дози, у пацієнтів із кліренсом ендогенного креатиніну в діапазоні менше 10 мл/хв — на 25% нормальної дози.

Виражена печінкова недостатність

Метаболізм препарату не дуже великий, тому в даному випадку немає необхідності в зниженні дози.

Симптоми. Досвід передозування тіаприду обмежений. Може спостерігатися сонливість і седація, кома, артеріальна гіпотензія та екстрапірамідні симптоми.

У разі гострого передозування слід враховувати можливість одночасного прийому інших лікарських засобів.

Летальні випадки зафіксовано насамперед при застосуванні препарату в комбінації з іншими психотропними речовинами.

Лікування. Враховуючи той факт, що тіаприд дуже слабко діалізується, проведення гемодіалізу для виведення цієї речовини неефективне. Специфічний антидот невідомий. Тому необхідна симптоматична інтенсивна терапія та ретельний безперервний моніторинг функції серця (ризик подовження інтервалу QT з подальшою шлуночковою аритмією) аж до повного зникнення симптомів передозування і ретельний контроль дихальної функції.

При тяжких екстрапірамідних симптомах слід призначити антихолінергічні засоби.

Побічні реакції, зафіксовані при застосуванні тіаприду гідрохлориду, систематизовані за класами органів і систем та за частотою їх виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), включаючи поодинокі випадки; частота невідома (неможливо встановити за доступними даними).

У кожній частотній групі побічні реакції представлені в порядку зменшення ступеня тяжкості.

Слід враховувати, що у деяких випадках побічні реакції важко відрізнити від основного захворювання.

З боку кровоносної та лімфатичної системи

Рідко: лейкопенія, нейтропенія та агранулоцитоз (див. «Особливості застосування»).

З боку ендокринної системи

Часто: гіперпролактинемія, що може призвести до аменореї, ненормального оргазму, збільшення молочних залоз, болю у ділянці молочних залоз, галактореї, гінекомастії, еректильної дисфункції, що зникають після припинення прийому препарату.

Розлади метаболізму та харчування

Рідко: гіпонатріємія, синдром Пархона (синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону — SIADH).

Психічні розлади

Часто: безсоння, ажитація, апатія.

Нечасто: розгубленість, галюцинації.

З боку нервової системи

Часто: сонливість, запаморочення, вертиго, головний біль; паркінсонізм та паркінсонподібні симптоми, наприклад тремор, гіпертонія, гіпокінезія, посилене слиновиділення. Більшість ознак є оборотними після прийому протипаркінсонічних засобів.

Нечасто: акатизія, дистонія (наприклад, спазми, тортиколіс, окулогірна криза, тризм). Більшість ознак є оборотними після прийому протипаркінсонічних засобів. Конвульсія, синкопа.

Рідко: гостра дискінезія. Більшість ознак є оборотними після прийому протипаркінсонічних засобів. Як і при застосуванні всіх інших антипсихотичних засобів, після прийому тіаприду довше трьох місяців може розвинутися пізня дискінезія (характеризується ритмічними мимовільними рухами, особливо язика і/або обличчя). В такому випадку протипаркінсонічні засоби не допомагають, а можуть навіть погіршити ознаки.

Розвиток ЗНС — потенційно небезпечне для життя ускладнення, що може виникнути внаслідок лікування антипсихотичними засобами, може стати летальним ускладненням.

Втрата свідомості.

Серцеві розлади

Рідко: подовження інтервалу QT, шлуночкова аритмія, що виявляється як torsades de pointes; шлуночкова тахікардія, яка може призвести до фібриляції шлуночків або зупинки серця і раптової смерті.

Захворювання судин

Нечасто: гіпотензія, зазвичай ортостатична, тромбоз глибоких вен.

Рідко: емболія легеневої артерії, інколи з летальним наслідком (див. «Особливості застосування»).

Дихальні та грудні розлади, медіастинальний синдром

Рідко: аспіраційна пневмонія, дихальна недостатність у зв’язку із застосуванням інших препаратів, які пригнічують ЦНС.

Функціональні гастроінтестинальні розлади

Нечасто: запор.

Рідко: кишкова обструкція, кишкова непрохідність.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів

Рідко: підвищений рівень печінкових ферментів.

З боку шкіри та підшкірної тканини

Нечасто: висипання, включаючи еритематозні та макулопапульозні.

Рідко: кропив’янка.

З боку м’язової та кісткової системи та сполучної тканини

Рідко: підвищення креатинфосфокінази у крові, рабдоміліоз.

Стани, пов’язані з вагітністю, післяпологовим та перинатальним періодом

Частота невідома: синдром відміни у новонароджених (див. розділ «Вагітність та годування груддю»).

Порушення системи репродукції та молочних залоз

Нечасто: аменорея, ненормальний оргазм.

Рідко: збільшення молочних залоз, болючість молочних залоз, галакторея, гінекомастія, еректильна дисфункція.

Загальні порушення та реакції в місці застосування

Часто: слабкість, астенія.

Нечасто: підвищення маси тіла.

Травми, отруєння, процедурні ускладнення

Частота невідома: падіння (насамперед у пацієнтів літнього віку).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

5 років.

Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

По 10 таблеток у блістері, по 3 або 6, або 9 блістерів у картонній коробці.

За рецептом.

ПРО.МЕД.ЦС Прага а.с./PRO.MED.CS Prahа a.s.

Телчска 377/1, Міхле, Прага 4, 140 00, Чеська Республіка/Telсska 377/1, Michle, Praha 4, 140 00, Czech Republic.