0

СТРИБІЦИН розчин для ін’єкцій

М.Біотек Лтд.
Архив

Склад і форма випуску

РечовинаКількість
Епірубіцину гідрохлорид2 мг/мл
№ UA/12242/01/01 від 29.11.2017 до 29.11.2022
За рецептом
Класифікація
Лікарські засоби
Активна речовина

ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування препарату

Затверджено МОЗ Украiни від 2017-11-29 р. № 1495. Р.п. № UA/12242/01/01

Склад

діюча речовина: epirubicin;

1 мл містить епірубіцину гідрохлориду 2,0 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, кислота хлористоводнева розведена, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група

Антинеопластичні засоби. Цитотоксичні антибіотики та споріднені препарати. Антрацикліни та споріднені сполуки. Епірубіцин. 

Код АТС

L01D B03.

Клінічні характеристики

Показання

Стрибіцин ефективний при лікуванні широкого спектра новоутворень, включаючи рак молочної залози, злоякісні лімфоми, саркоми м’яких тканин, рак шлунка, рак печінки, підшлункової залози, прямої кишки, рак шийно-лицьової ділянки, рак легенів, рак яєчників, лейкемію.

Внутрішньоміхурове введення Стрибіцину показане при лікуванні поверхневого раку сечового міхура (перехідноклітинний рак, карцинома in situ) та для профілактики рецидиву після транс- уретральної резекції.

Протипоказання

Підвищена чутливість до епірубіцину або до будь-якого іншого компонента препарату, до інших антрациклінів та антраценедіонів.

Терапія Стрибіцином протипоказана пацієнтам:

  • з активною депресією функції кісткового мозку внаслідок раніше проведених курсів лікування із застосуванням інших протипухлинних засобів або радіотерапії та пацієнтам, які вже отримували лікування із застосуванням максимальних кумулятивних доз епірубіцину та/або інших антрациклінів (наприклад доксорубіцину та даунорубіцину);
  • з тяжкими кардіопатіями, наявними в анамнезі або на даний час;
  • з тяжкими порушеннями функції печінки та за наявності генералізованої інфекції.

Внутрішньовенне введення протипоказано пацієнтам з персистуючою мієлосупресією (кількість нейтрофілів менше ніж 1500/мм3), нещодавно перенесеним інфарктом міокарда, тяжкою аритмією, нестабільною стенокардією та міокардіопатією.

Внутрішньоміхурове введення протипоказано пацієнтам з інфекціями сечовивідних шляхів, інвазивною пухлиною, що проростає у м'язовий шар сечового міхура, запаленням сечового міхура та пацієнтам з гематурією. Особливої уваги потребують труднощі у проведенні катетеризації (а саме: уретральна непрохідність, спричинена значним внутрішньоміхуровим новоутворенням), цистит.

Спосіб застосування та дози

Внутрішньовенне застосування.

Схема застосування при стандартному дозуванні.

При монотерапії Стрибіцином як антибластомним препаратом рекомендована доза для дорослих становить 60 — 90 мг/м2 площі поверхні тіла, яка вводиться шляхом внутрішньовенної ін'єкції протягом 5–10 хвилин з інтервалом у 21 день, відповідно до стану крові/кісткового мозку.

Схема застосування при призначенні високих доз.

Рак легенів.

При монотерапії у високих дозах для лікування раку легенів Стрибіцин повинен вводитися відповідно до нижчезазначених схем:

  • дрібноклітинний рак легенів у пацієнтів, які раніше не отримували лікування: 120 мг/м2 в 1 день кожні 3 тижні;
  • недрібноклітинний рак легенів (епідермоїдний, сквамозний та аденокарцинома) у пацієнтів, які раніше не отримували лікування: 135 мг/м2 в 1 день або 45 мг/м2 в 1, 2, 3 дні кожні 3 тижні.

Рак молочної залози.

Дози до 135 мг/м2 (при монотерапії Стрибіцином) та до 120 мг/м2 (при комбінованій терапії), які вводяться кожні 3 — 4 тижні, ефективні та добре переносяться пацієнтками.

При ад'ювантній терапії раку молочної залози на початкових стадіях рекомендовані дози варіюють від 100 мг/м2 до 120 мг/м2 кожні 3 — 4 тижні.

Препарат слід вводити шляхом внутрішньовенної болюсної ін'єкції протягом 5–10 хвилин або внутрішньовенної інфузії протягом не більше 30 хвилин.

Рекомендовано застосування нижчих доз (60–75 мг/м2 або 105–120 мг/м2 у схемах застосування для високих доз) пацієнтам зі зниженим резервом кісткового мозку внаслідок попереднього лікування із застосуванням хіміотерапії та/або променевої терапії, пацієнтам літнього віку або з пухлинною інфільтрацією кісткового мозку. Загальну дозу на цикл можна розділити для прийому протягом 2–3 послідовних днів.

При застосуванні в комбінованій терапії з іншими протипухлинними препаратами дози Стрибіцину слід відповідним чином зменшувати.

Оскільки основним шляхом елімінації препарату є гепатобіліарна система, пацієнтам з порушеною функцією печінки дозу Стрибіцину слід знижувати, щоб уникнути посилення загальної токсичності.

У цілому, якщо рівень білірубіну знаходиться в діапазоні 1,4 — 3 мг/100 мл, а рівень затримки бромсульфофталеїну (БСФ) становить 9–15%, рекомендовано призначення половини звичайної дози.

Якщо ж рівні білірубіну та рівень затримки БСФ перевищують вищезгадані, рекомендовано призначення чверті звичайної дози.

Помірне порушення функції нирок не є недостатньою причиною для зміни рекомендованих доз через низький рівень екскреції Стрибіцину нирками.

Внутрішньоміхурове застосування.

При лікуванні перехідноклітинної папілярної карциноми рекомендовано проведення щотижневих інсталяцій по 50 мг, які повторюються протягом 8 тижнів. У випадку розвитку місцевої токсичності (хімічного циститу) доцільно знизити дозу до 30 мг. При лікуванні карциноми in situ дозу можна підвищити до 80 мг згідно з індивідуальною переносимістю пацієнта.

Для профілактики рецидиву після трансуретральної резекції поверхневих пухлин рекомендовано проведення щотижневих інсталяцій по 50 мг, які повинні повторюватися протягом 4 тижнів, після чого інсталяція тієї ж дози один раз на місяць триває до повного року.

Спосіб введення.

Стрибіцин неефективний при пероральному прийомі і не повинен вводитися внутрішньом'язово або інтратекально.

Внутрішньовенне введення.

Внутрішньовенне введення повинно тривати протягом 5–10 хвилин через систему для внутрішньовенних інфузій, переконавшись, що голка правильно введена у вену, причому флакон із фізіологічним розчином повинен вже бути встановлений. Ця техніка знижує ризик екстравазації препарату та забезпечує можливість промивання вени фізіологічним розчином наприкінці введення препарату. Витікання Стрибіцину з вени протягом введення може призвести до ураження тканин і навіть до некрозу. Венозний склероз може мати місце в результаті ін'єкції в тонкі судини або при повторних ін'єкціях в одну і ту саму вену.

Внутрішньоміхурове введення.

Розчин Стрибіцину, який вводиться через катетер, повинен лишатися в сечовому міхурі протягом однієї години, після чого пацієнт повинен випорожнити сечовий міхур. Під час інсталяції пацієнту слід повертатися з боку на бік для забезпечення більш рівномірного впливу розчину препарату на стінки сечового міхура.

Побічні реакції

Були отримані повідомлення про такі побічні ефекти.

Інфекції та інвазії: інфекції.

Доброякісні і злоякісні новоутворення: гострий лімфолейкоз, гострий мієлолейкоз.

З боку крові і лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія, фебрильна нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія, гіперурикемія, сепсис, септичний шок, гранулоцитопенія, геморагія.

Розлади метаболізму та живлення: анорексія, гіпоксія тканин у результаті мієлосупресії, дегідратація.

З боку органа зору: кон'юнктивіт, кератит.

З боку серця: застійна серцева недостатність (задишка, набряк, гепатомегалія, асцит, набряк легень, випіт у плевральну порожнину, ритм галопу), кардіотоксичність (анормальні показники ЕКГ, аритмія, кардіоміопатія), вентрикулярна тахікардія, брадикардія, атріовентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса.

Судинні розлади: припливи, тромбоемболія, включаючи емболію легеневої артерії, флебіт, тромбофлебіт, шок.

З боку органів дихання: пневмонія, утруднення дихання.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, мукозит, стоматит, діарея, езофагіт, біль або відчуття жару, ерозії, утворення виразок, кровотеча, гіперпігментація слизової оболонки ротової порожнини.

Мукозит може виникнути через 5–10 днів від початку лікування. Зазвичай спостерігається у формі болісного стоматиту, здебільшого з боку язика та на під'язиковій слизовій оболонці.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: втрата волосся (зазвичай оборотна, зустрічається у 60–90% пацієнтів та у чоловіків супроводжується припиненням росту волосся на обличчі), локальна токсичність, висипання, свербіж, зміна шкіри, еритема, припливи, гіперпігментація шкіри і нігтів, фоточутливість, гіперчутливість до опромінювання (реакція шкіри після опромінення), кропив'янка.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз: аменорея, азооспермія.

З боку нирок та сечовидільної системи: забарвлення сечі у червоний колір на 1 — 2 добу після введення препарату, хімічний цистит, зрідка — геморагічний цистит, відчуття печіння, полакіурія.

З боку імунної системи: іноді повідомлялося про випадки алергічних реакцій з гарячкою, тремтінням, кропив'янкою.

Можливі випадки анафілактичного шоку.

Загальні розлади та стан місця введення: слабкість, запаморочення, астенія, гарячка, озноб.

Дослідження: безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка, зміни рівнів трансаміназ.

Передозування

Дуже високі одноразові дози Стрибіцину можуть спричинити зворотну міокардіальну токсичність протягом 24 годин та тяжку депресію функції кісткового мозку протягом 1 або 2 тижнів.

Особливі заходи безпеки 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Стрибіцин може спричинити ушкодження хромосом сперматозоїдів людини. Чоловіки, які отримують лікування Стрибіцином, повинні використовувати ефективні засоби контрацепції.

Стрибіцин може спричинити аменорею або передчасне настання менопаузи у жінок.

Відомо, що при застосуванні у вагітних епірубіцин може спричиняти ушкодження плода, тому його не можна застосовувати у період вагітності.

Жінкам репродуктивного віку необхідно користуватися ефективними контрацептивними засобами для запобігання запліднення під час і щонайменше протягом 6 місяців після закінчення терапії епірубіцином.

Невідомо, чи виділяється епірубіцин у материнське молоко. У зв’язку з тим, що багато препаратів, у тому числі й антрацикліни, проникають у грудне молоко, а також через можливість тяжких побічних проявів, спричинених епірубіцином, у дітей матерям слід припинити годування груддю до початку застосування препарату.

Діти.

Ефективність і безпека застосування препарату для лікування дітей не досліджувалися, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці. 

Лікування Стрибіцином повинне проводитися тільки кваліфікованими лікарями, які мають досвід застосування протипухлинних препаратів.

З огляду на токсичну природу препарату слід дотримуватися певних запобіжних заходів:

  • персоналу слід мати добру підготовку з техніки розведення і введення;
  • вагітних не слід допускати до роботи з препаратом;
  • персоналу, який працює з епірубіцином, необхідно використовувати захисний одяг: окуляри, халат, одноразові рукавички і маску;
  • робоча поверхня має бути пристосована для розчинення препарату (бажано під системою з ламінарним потоком повітря); робоча поверхня має бути захищена одноразовим абсорбуючим папером на пластиковій основі;
  • усі засоби, що використовуються при приготуванні розчину, введенні препарату чи прибиранні, включаючи рукавички, слід збирати в одноразові пакети для токсичних відходів з метою подальшої утилізації при високій температурі;
  • розлитий або розбризканий розчин слід прибирати з використанням розчину натрію гіпохлориду (1% активного хлору) з подальшим змиванням водою;
  • у разі контакту зі шкірою слід промити уражену ділянку водою з милом або розчином натрію гідрокарбонату, не використовуючи при цьому щітку;
  • у разі контакту з очима утримувати повіку ураженого ока і промивати великою кількістю води протягом щонайменше 15 хвилин; звернутися до лікаря;
  • мити руки після зняття рукавичок.

Особливості застосування

Слід вилікувати прояви гострої інтоксикації (такі як стоматит, нейтропенія, тромбоцитопенія і генералізована інфекція) попереднього курсу цитотоксичної терапії до початку застосування епірубіцину.

Лікування високими дозами Стрибіцину спричиняє побічні прояви, загалом подібні до тих, що виникають при застосуванні стандартних доз (менше 90 мг/м2 кожні 3 — 4 тижні), тоді як тяжкість нейтропенії і стоматиту/мукозиту може бути більшою. У зв'язку з можливістю клінічних ускладнень унаслідок глибокої мієлосупресії лікування високими дозами епірубіцину вимагає особливої уваги.

Вплив на функцію серця. Кардіотоксичність є фактором ризику при лікуванні антрациклінами і може виявлятись у вигляді ранніх (гострих) або пізніх (відстрочених) проявів.

Рання (гостра) токсичність. Ранні прояви кардіотоксичного впливу епірубіцину виявляються головним чином синусовою тахікардією та/або змінами на електрокардіограмі, такими як неспецифічні зміни хвиль і інтервалу ST-T. Також можуть виникати тахіаритмія, з передчасним скороченням шлуночків включно, вентрикулярна тахікардія і брадикардія, а також блокада атріовентрикулярна і ніжок пучка Гіса. Найчастіше ці прояви не супроводжуються виникненням відстроченої кардіотоксичності, рідко мають клінічне значення і зазвичай не вимагають припинення лікування Стрибіцином.

Пізня (відстрочена) кардіотоксичність. Відстрочена кардіотоксичність зазвичай виникає у пізній період застосування епірубіцину або через 2 — 3 місяці після завершення лікування. Також повідомлялося про розвиток пізніх проявів у період кілька місяців — рік після завершення лікування. Відстрочена кардіоміопатія виявляється зменшенням фракції викиду лівого шлуночка та/або симптомами хронічної серцевої недостатності, такими як диспное, набряк легенів, ортостатичний набряк, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, гідроторакс і ритм галопу. Найтяжчою і небезпечною для життя формою антрациклініндукованої кардіоміопатії є хронічна серцева недостатність, яка є кумулятивним дозообмежуючим виявом токсичності препарату.

Ризик розвитку хронічної серцевої недостатності швидко зростає разом зі зростанням загальної кумулятивної дози епірубіцину при перевищенні рівня 900 мг/м2. Цю кумулятивну дозу можна перевищувати лише у виняткових випадках.

Функцію серця слід оцінювати до початку застосування епірубіцину і контролювати її протягом курсу лікування з метою зменшення ризику невиліковних тяжких уражень серця. Ризик може зменшитися при регулярному моніторингу фракції викиду лівого шлуночка протягом курсу лікування з припиненням застосування препарату при перших ознаках погіршення функції серця. Для регулярної оцінки функції серця (величини фракції викиду лівого шлуночка) слід застосовувати такі методи кількісної оцінки, як багатоканальна радіоізотопна ангіографія або ехокардіографія. До початку лікування у хворих, зокрема у пацієнтів, які мають фактори ризику розвитку кардіотоксичності, слід оцінити функцію серця за допомогою ЕКГ і багатоканальної радіоізотопної ангіографії або ехокардіографії. Регулярне визначення фракції викиду лівого шлуночка за допомогою багатоканальної радіоізотопної ангіографії або ехокардіографії особливо важливо при застосуванні високих загальних доз антрациклінів і за наявності факторів ризику розвитку кардіотоксичності.

Оскільки існує ризик кардіоміопатії, загальну дозу 900 мг/м2 можна перевищити лише у разі максимальної обережності.

Фактори ризику розвитку кардіотоксичності включають серцево-судинні захворювання в активній фазі або в період ремісії, раніше проведену або супутню променеву терапію середостіння чи перикардіальної зони, раніше проведену терапію іншими антрациклінами або антраценедіонами, одночасне застосування препаратів, що мають здатність пригнічувати скоротливу функцію серця або кардіотоксичних препаратів (наприклад трастузумаб). Антрацикліни, включаючи епірубіцин, не слід призначати у комбінації з іншими кардіотоксичними препаратами до того часу, поки не буде можливим проведення частого контролю функції серця. Пацієнти, які отримують антрацикліни після припинення лікування іншими кардіотоксичними препаратами, особливо з довгим періодом напіввиведення (наприклад трастузумаб), також можуть бути у групі ризику розвитку кардіотоксичності. Період напіввиведення трастузумабу становить приблизно 28,5 дня і може продовжувати циркулювати у крові до 24 тижнів. Тому слід уникати лікування антрациклінами протягом 24 тижнів після припинення лікування трастузумабом, якщо це можливо. Якщо антрацикліни призначають раніше цього терміну, слід уважно контролювати функцію серця.

Функцію серця слід контролювати у пацієнтів, які отримують високі загальні дози, а також у пацієнтів, які входять до групи ризику. Слід пам'ятати, що епірубіцин може спричинити виникнення проявів кардіотоксичності і при застосуванні низьких кумулятивних доз за наявності чи навіть відсутності зазначених факторів ризику.

Існує ймовірність того, що токсичний вплив епірубіцину та інших антрациклінів або антраценедіонів може додаватися.

Гематологічна токсичність. Як і решта цитотоксичних препаратів, епірубіцин може спричиняти мієлосупресію. Гематологічний профіль, включаючи лейкоцитарну формулу, слід оцінювати перед кожним циклом терапії епірубіцином. Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є основними проявами гематологічного токсичного впливу епірубіцину і найчастішою гострою дозообмежуючою токсичністю препарату. Лейкопенія і нейтропенія є особливо тяжкими у випадках застосування схем лікування з високими дозами і досягають найбільшого вираження на 10–14-й день після введення препарату. Ці явища зазвичай мають транзиторний характер з відновленням лейкоцитарної формули до 21-ї доби у більшості випадків. Також може виникати тромбоцитопенія та анемія. Клінічними проявами тяжкої мієлосупресії є гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, геморагія, тканинна гіпоксія або летальний наслідок.

Вторинний лейкоз. Вторинний лейкоз з або без прелейкемічної фази спостерігався у деяких хворих, які отримували антрацикліни, у тому числі епірубіцин. Вторинний лейкоз виникав частіше тоді, коли епірубіцин застосовувався у комбінації з ДНК-ушкоджуючими антинеопластичними засобами, коли пацієнти раніше пройшли лікування високими дозами цитотоксичних препаратів або при застосуванні антрациклінів у високих дозах. Вторинний лейкоз може мати 1–3-річний латентний період.

Вплив на травний тракт. Епірубіцин чинить еметогенну дію. Вже на початку застосування препарату може розвинутися мукозит або стоматит, які в деяких випадках за кілька днів можуть прогресувати до утворення виразок. У більшості хворих цей побічний ефект зникає на третьому тижні лікування.

Вплив на функцію печінки. Основним шляхом виведення епірубіцину є гепатобіліарна система. Тому до початку і під час застосування епірубіцину слід контролювати загальний білірубін і активність АсАТ у сироватці крові. У хворих з підвищеним рівнем білірубіну та збільшеною активністю АсАТ спостерігається сповільнення кліренсу препарату з подальшим зростанням загальної токсичності. У таких випадках рекомендовано зменшення дози препарату. Хворим з тяжкою печінковою недостатністю епірубіцин призначати не слід.

Вплив на функцію нирок. До початку і під час застосування епірубіцину слід контролювати рівень сироваткового креатиніну. Для хворих з рівнем сироваткового креатиніну понад 5 мг/дл слід зменшити дозу препарату.

Зміни у місці введення. Введення препарату в судину дрібного діаметра або повторні введення в одну й ту ж саму вену можуть спричинити флебосклероз. У разі дотримання рекомендацій щодо процедури введення ризик флебіту/тромбофлебіту в місці введення значно зменшується.

Екстравазація. Екстравазація епірубіцину під час внутрішньовенного введення може спричинити локальний біль, тяжке ураження тканин (утворення пухирів, тяжкий целюліт) і некроз. У разі появи найменших ознак екстравазації слід негайно припинити внутрішньовенне введення препарату.

Інше. Як і при застосуванні інших цитотоксичних препаратів, при застосуванні епірубіцину інколи можуть спостерігатися тромбофлебіт і тромбоемболія, інколи — летальна тромбоемболія легеневих артерій.

Синдром лізису пухлини. Епірубіцин може спричинити гіперурикемію як результат екстенсивного катаболізму пуринів, що супроводжує швидкий медикаментозно індукований лізис неопластичних клітин (синдром лізису пухлини). Тому після початку лікування в крові слід визначити рівень сечової кислоти, калію, фосфату кальцію і креатиніну. Гідратація, алкалізація сечі і профілактика гіперурикемії алопуринолом можуть зменшити ймовірність ускладнень цього синдрому.

Імуносупресорний вплив/підвищення схильності до інфекцій. Призначення живої або живої ослабленої вакцини пацієнтам зі зниженим імунітетом внаслідок прийому хіміотерапевтичних препаратів, включаючи епірубіцин, може призводити до тяжких або летальних інфекцій. Слід уникати вакцинації пацієнтів, які отримують епірубіцин, живою вакциною. Може бути призначена нейтралізована або інактивована вакцина, але відповідь на таку вакцинацію може бути слабка.

Епірубіцин може спричинити ушкодження хромосом сперматозоїдів. Чоловіки, які отримують лікування Стрибіцином, повинні використовувати засоби ефективної контрацепції.

Епірубіцин може спричинити аменорею або передчасне настання менопаузи у жінок передменопаузного віку.

Слід уникати призначення променевої терапії під час лікування Стрибіцином.

Перед початком лікування Стрибіцином пацієнти мають пройти ретельне обстеження з визначення головних лабораторних показників і функції серця.

Епірубіцин може забарвлювати сечу в червоний колір протягом 1 — 2 днів після введення.

Препарат слід використати протягом 24 годин після першого проколювання пробки флакона. Невикористаний розчин слід знищити.

Інструкції для медичного персоналу.

Набирати розчин з флакона слід безпосередньо перед застосуванням.

Дозволяється лише одноразовий відбір препарату з флакона.

Розчин для інфузій готують шляхом розведення концентрату 0,9% розчином натрію хлориду, 5% розчином глюкози або розчином натрію хлориду і глюкози.

З мікробіологічної точки зору, розведений розчин слід використовувати негайно. Якщо розчин для інфузій не використовується одразу ж, за терміном і умовами його зберігання повинна стежити відповідальна особа. Період зберігання розчину зазвичай не повинен перевищувати 24 години при температурі 2 — 8 °C, якщо тільки він не готувався у контрольованих і валідованих асептичних умовах.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Дослідження з впливу препарату на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами не проводилися.

Враховуючи, що в чутливих хворих при застосуванні препарату можуть виникнути побічні реакції (слабкість, астенія, гарячка, озноб, летаргія), таким пацієнтам на час прийому препарату слід утриматися від керування автотранспортом і занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Епірубіцин не слід змішувати з іншими лікарськими засобами. Однак його можна застосовувати в комбінації з іншими протипухлинними препаратами, але ніколи не змішувати його з цими препаратами в одному шприці.

Циметидин збільшує площу під кривою «концентрація-час» для епірубіцину на 50%, і тому його застосування слід припинити при лікуванні Стрибіцином.

Якщо паклітаксель застосовували до початку лікування Стрибіцином, у подальшому відзначали збільшення концентрації епірубіцину та його метаболітів у плазмі без токсичних проявів. Одночасне застосування паклітакселу чи доцетакселу не змінює фармакокінетику епірубіцину, якщо його застосовували до застосування таксану.

Адитивна токсичність особливо негативно впливає на кістковий мозок, інші органи кровотворення і травний тракт. Застосування Стрибіцину в комбінованій хіміотерапії одночасно з іншими кардіотоксичними препаратами, а також сумісне застосування кардіоактивних препаратів (наприклад блокаторів кальцієвих каналів) вимагає ретельного контролю функції серця протягом усього курсу лікування.

Епірубіцин екстенсивно метаболізується печінкою. Пригнічення функції печінки внаслідок супутньої терапії може погіршити метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність епірубіцину.

Можлива взаємодія між Стрибіцином і такими препаратами, як дексверапаміл, дексразоксан, інтерферон α2b, хінін.

Епірубіцину гідрохлорид не слід змішувати з гепарином, оскільки ці дві речовини є несумісними.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Епірубіцин є антрацикліновим цитотоксичним препаратом. Оскільки відомо, що антрацикліни можуть впливати на численні біохімічні і біологічні функції еукаріотичних клітин, точний механізм цитотоксичної та антипроліферативної дії препарату залишається не зовсім ясним.

Епірубіцин утворює комплекс з ДНК шляхом інтеркаляції плоских витків його молекули між парами нуклеотидних основ з подальшим пригніченням нуклеїнових кислот (ДНК і РНК) і синтезу протеїнів. Ця інтеркаляція запускає процес розщеплення ДНК топоізомеразою ІІ, що виявляється цитоцидними ефектами. Епірубіцин також пригнічує геліказну активність ДНК, що запобігає ензиматичній сепарації подвійного ланцюга ДНК і впливає на реплікацію і транскрипцію. Епірубіцин також бере участь в окисно-відновних реакціях шляхом утворення цитотоксичних вільних радикалів. Антипроліферативна і цитотоксична дія епірубіцину є результатом цих або подібних механізмів.

Епірубіцин діє цитотоксично in vitro на різні клітинні лінії людей і первинні культури пухлин людини. Він також активний in vivo проти різних пухлин людини (включно з пухлинами молочної залози).

Фармакокінетика. Фармакокінетика епірубіцину в діапазоні доз 60 — 150 мг/м2 є лінійною. Плазматичний кліренс не залежить від тривалості інфузії чи способу введення.

Розподіл. Після внутрішньовенного введення епірубіцин швидко і добре розподіляється в тканинах. Зв'язування епірубіцину з білками плазми, головним чином з альбуміном, становить приблизно 77% і не залежить від концентрації препарату. Епірубіцин здатний накопичуватися в еритроцитах, загальна концентрація препарату в крові майже вдвічі перевищує концентрацію препарату в плазмі.

Метаболізм. Епірубіцин екстенсивно і швидко метаболізується в печінці та в інших органах і клітинах, включаючи еритроцити.

Епірубіцинол (основний метаболіт) in vitro виявляв цитотоксичну активність в десять разів меншу, ніж епірубіцин. Малоймовірно, що епірубіцинол накопичиться in vivo в концентрації, достатній для досягнення цитотоксичного ефекту, оскільки концентрація його в плазмі нижча, ніж концентрація незміненого препарату. У решти метаболітів не виявлено значної активності або токсичності.

Виведення. Епірубіцин і його основні метаболіти виводяться шляхом біліарної екскреції і меншою мірою — із сечею. Період напіввиведення епірубіцину становить приблизно 40 годин.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин червоного кольору.

Несумісність

Не допускається контакт епірубіцину з розчинами, які мають лужну реакцію, тому що це може спричинити гідроліз препарату. Епірубіцин забороняється змішувати з гепарином через хімічну несумісність, внаслідок якої при певному співвідношенні препаратів у розчині може утворюватися осад.

Не застосовувати розчинники, які не вказані в розділі «Спосіб застосування та дози».

Не змішувати в одній ємності з іншими препаратами.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці у захищеному від світла місці при температурі 2 — 8 °С.

Не заморожувати.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 25 мл або 100 мл препарату вміщують у флакони зі скла темного кольору, закупорені гумовою пробкою та алюмінієвим обтискним ковпачком, спорядженим кришкою фліп-оф, що забезпечує контроль першого відкриття.

По 1 флакону вміщують у пачку з картону.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Онко Терапіз Лімітед.

ONCO THERAPIES LIMITED.

Місцезнаходження

Плот № 284Б, Боммасандра-Джігні Лінк Роад, Індастріал Ареа, Анекал Талук, Бангалор — 560 105, Індія.

Plot № 284В, Bommasandra-Jigani Link Road, Industrial Area, Anekal Taluk, Bangalore — 560 105, India.

Заявник

М.Біотек Лтд

M.Biotech Ltd

Місцезнаходження

Гледстоун Хауз, 77–79 Хай Стріт, Егам ТВ20 9ГИ, Суррей, Велика Британія

Gladstone House, 77–79 High Street, Egham TW20 9HY, Surrey, United Kingdom

Дата додавання: 08.10.2019 р.
Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko