РИФАМПІЦИН+ІЗОНІАЗИД+ПІРАЗИНАМІД+ЕТАМБУТОЛУ ГІДРОХЛОРИД таблетки

діючі речовини: 1 таблетка містить рифампіцину 150 мг, піразинаміду 400 мг, етамбутолу гідрохлориду 275 мг, ізоніазиду 75 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, крохмаль прежелатинізований кукурудзяний, кислота аскорбінова, желатин, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат;

покриття: Опадрай 80W56578 brown: заліза оксид червоний (Е 172), лецетин, спирт полівініловий, титану діоксид (Е 171), ксантанова камедь.

Таблетки, вкриті оболонкою.

Комбіновані протитуберкульозні засоби.
Код АТС J04A M06.

Туберкульоз (початкова фаза легеневого і позалегеневого процесу), у тому числі у комбінації з іншими протитуберкульозними препаратами.

Індивідуальна підвищена чутливість до рифампіцину, піразинаміду, етамбутолу, ізоніазиду або до інших складових препарату. Тяжка печінкова/ниркова недостатність, хронічна ниркова недостатність, порушення функції нирок, тяжка серцево-легенева недостатність, гостра подагра, безсимптомна гіперурикемія, жовтяниця, нещодавно перенесений (менше 1 року) інфекційний гепатит, неврит зорового нерва, катаракта, запальні захворювання очей, діабетична ретинопатія, епілепсія та інші захворювання, що супроводжуються схильністю до судомних нападів; тяжкі психози, поліомієліт (у тому числі в анамнезі), токсичний гепатит в анамнезі внаслідок прийому похідних гідразиду ізонікотинової кислоти (фтивазид тощо), виражений атеросклероз, артеріальна гіпертензія ІІ — ІІІ стадії, ішемічна хвороба серця, захворювання нервової системи, бронхіальна астмі, гепатит у період загострення, цироз печінки, псоріаз, екзема у формі загострення, мікседема, гіпотиреоз. Лікування безсимптомних форм менінгококової інфекції та менінгококового менінгіту внаслідок можливості швидкого розвитку стійкості збудника захворювання.

Добову дозу встановлюють з урахуванням маси тіла пацієнта. Пацієнтам з масою тіла 30 — 39 кг — по 2 таблетки, 40 — 54 кг — по 3 таблетки, 55 — 70 кг — по 4 таблетки, більше 70 кг — по 5 таблеток. Таблетки приймають 1 раз на добу, запиваючи повною склянкою води, протягом 2 — 3 місяців.

З боку травного тракту: нудота, блювання, діарея, анорексія, дискомфорт або біль у ділянці живота, печія, диспептичні явища, відсутність або зниження апетиту, металевий присмак у роті, відсутність апетиту, псевдомембранозний ентероколіт, гастралгія, загострення пептичної виразки, стоматит, сухість у роті, запор, метеоризм.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня сироваткових трансаміназ, підвищення активності печінкових трансаміназ, лужної фосфатази, тимолової проби, гіпербілірубінемія, білірубінурія, порушення функції печінки, жовтяниця, токсичний гепатит, гепатомегалія, фульмінантна печінкова недостатність, що може призвести до розвитку некрозу, ізоніазид-асоційований гепатит (особливо у осіб з хронічними захворюваннями печінки або у тих, хто зловживає алкоголем), у поодиноких випадках — виникнення гострої атрофії печінки, що залежить від дози.

Метаболічні порушення: дефіцит піридоксину, пелагра, гіперглікемія, метаболічний ацидоз, синдром Кушинга, гострий панкреатит.

Алергічні реакції: шкірний свербіж, свербіж шкіри обличчя та голови, дерматит (ексудативний або ексфоліативний), підвищення температури тіла, набряк слизової оболонки бронхів, лімфаденопатія, васкуліт, висипання на шкірі (ексфоліативні, макулопапульозні, пурпура), вовчаковий синдром, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, інтерстиціальний пневмоніт, кропив'янка, еозинофілія, бронхоспазм, сльозотеча, фотосенсибілізація, акне, анафілактичний шок, артралгія, гіпертермія, пемфігоїд.

З боку імунної системи: анафілактоїдні реакції, ангіоневротичний набряк, гарячка; у поодиноких випадках — анафілактичний шок.

З боку системи крові: тромбоцитопенія, лейкопенія, еозинофілія, нейтропенія, агранулоцитоз, анемія, сидеробластна анемія, тромбоцитопенічна пурпура, гемолітична анемія, апластична анемія, вакуолізація еритроцитів, порфірія, підвищення концентрації сироваткового заліза, гіперкоагуляція, схильність до утворення тромбів, спленомегалія, транзиторна лейкопенія, метгемоглобінемія, васкуліт.

З боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, слабкість, роздратованість, ейфорія, безсоння, сонливість, парез, судоми, парестезії, оніміння кінцівок, периферична нейропатія, неврит та атрофія зорового нерва, атаксія, дезорієнтація, поліневрит, психози, зміна настрою, депресії, галюцинації, сплутаність свідомості, підвищена збудливість, у хворих на епілепсію можуть почастішати напади, периферичний неврит, порушення координації рухів, відчуття оніміння, парези, нервозність, м'язові посмикування та генералізовані судоми, порушення чутливості, токсична енцефалопатія, інтоксикаційний психоз, ейфорія, розлади пам'яті, периферичні неврити з атрофією м'язів і паралічем кінцівок, психози, гіперрефлексія.

З боку ендокринної системи: порушення менструального циклу, гінекомастія та менорагії.

З боку сечовидільної системи: підвищення рівня сечовини та сечової кислоти, гемоглобінурія, затримка сечі (у чоловіків), гематурія, гостра ниркова недостатність (оборотна), нефронекроз, інтерстиціальний нефрит, біль при сечовипусканні, утруднене сечовипускання, дизурія, некроз канальців нирок, міоглобінурична ниркова недостатність внаслідок рабдоміолізу, гіперурикемія, що супроводжується артралгіями і міалгіями, оскільки основний метаболіт — піразиноєва кислота — інгібує ниркову екскрецію сечової кислоти. Внаслідок цього іноді потрібне призначення алопуринолу.

З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, стенокардія, біль за грудиною та у ділянці серця, артеріальна гіпертензія, посилення ішемії міокарда в осіб літнього віку.

З боку опорно-рухового апарату: артралгія, міалгія, артрит, рабдоміоліз, подагричні напади, ревматоїдний синдром.

З боку органів зору: ретробульбарне запалення зорового нерва, зорова невропатія, неврит зорового нерва, атрофія зорового нерва, однобічне або двобічне зниження гостроти зору, порушення кольорового сприйняття (головним чином, червоного і зеленого кольорів), розвиток центральної чи периферичної скотоми, обмеження полів зору, крововилив у сітчатку. Виникнення таких порушень залежить від тривалості курсу лікування та попередніх чи існуючих захворювань органа зору.

З боку органів слуху: втрата слуху та дзвін у вухах у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності.

Лабораторні показники: зниження кліренсу сечової кислоти.

Організм в цілому: нездужання, загальна слабкість, оранжево-червоне фарбування сечі, калу, слини, мокротиння, поту, слиз, міастенія, загострення подагри, порфірія, дисменорея, міастенія, гіперурикемія, пелагра, загальна слабкість, фото сенсибілізація, гіпертермія, підвищення концентрації сироваткового заліза, схильність до кровотеч і крововиливів, кандидоз, біль у суглобах, підвищення температури тіла, явища сечокислого діатезу, міокардит, перикардит.

Зазвичай побічні ефекти проходять при зменшенні дози або при тимчасовій перерві у застосуванні препарату. Синдром відміни: головний біль, безсоння, дратівливість, нервозність.

Побічні ефекти частіше виникають у пацієнтів літнього віку, хворих на цукровий діабет, пацієнтів із печінковою недостатністю та хронічним алкоголізмом. При виражених побічних ефектах препарат необхідно відмінити.

Симптоми: зниження гостроти зору, порушення функції печінки, нудота, блювання, сонливість, втрата свідомості, зорові галюцинації, запаморочення, порушення мовлення, гепатомеганія, жовтуха, кома; забарвлення шкіри (червонуватий відтінок шкіри, рота та очних яблук), сечі, поту, слини, сльозової рідини та калу в коричнево-червоний або помаранчевий колір, підвищена стомлюваність, біль у ділянці живота, збільшення печінки, підвищення рівня білірубіну, печінкових трансаміназ, алергічні реакції, підвищення температури тіла, задишка, пропасниця, лейкопенія, тромбоцитопенія, гостра гемолітична анемія, реакції на шкірі, ниркова недостатність, набряк очей або обличчя, свербіж. Інтенсивність забарвлення пропорційна прийнятій дозі препарату.

Лікування: промивання шлунка, приймання активованого вугілля. При розвитку тяжкого ураження печінки — застосування форсованого діурезу або екстракорпорального діалізу.

Специфічного антидоту немає.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат протипоказаний у період вагітності і годування груддю.

Під час лікування препаратом слід припинити годування груддю.

Діти.

Безпека та ефективність застосування препарату у дітей віком до 18 років не вивчені, тому не рекомендується призначати препарат пацієнтам цієї вікової категорії.

Незважаючи на широкі терапевтичні можливості препарату, в кожному випадку слід оцінювати потенційну користь його застосування конкретному пацієнту і ризик розповсюдження стійкості та втрати, як основного протитуберкульозного засобу.

Призначення препарату має бути обґрунтовано з урахуванням функціонального стану органів, з боку яких спостерігаються побічні явища. При застосуванні препарату кожні 2 — 3 тижні необхідно контролювати стан нирок, печінки (рівень аспарагінамінотрансферази), визначати рівень протромбіну, сечової кислоти, глюкози, робити загальний аналіз крові, консультуватись з окулістом та невропатологом.

Слід з обережністю застосовувати препарат літнім пацієнтам через можливість вікових змін функції печінки.

З обережністю застосовують препарат при наявності захворювань печінки в анамнезі. Препарат протипоказаний при тяжких порушеннях функції печінки у зв'язку із зростанням ризику гепатотоксичності.

При алкоголізмі також зростає ризик гепатотоксичності. Під час лікування препаратом слід припинити вживання алкоголю.

Під час лікування препаратом шкіра, мокротиння, піт, кал, слізна рідина, сеча набувають оранжево-червоного кольору. Може стійко забарвлювати м'які контактні лінзи.

У разі розвитку грипоподібного синдрому, неускладненого тромбоцитопенією, гемолітичною анемією, бронхоспазмом, задишкою, шоком і нирковою недостатністю, у хворих, які лікуються препаратом за інтермітуючою схемою, слід розглянути можливість переходу на щоденне застосування. У цих випадках дозу збільшують повільно: у перший день призначають 150 мг, а потрібної терапевтичної дози досягають за 3 — 4 дні.

Якщо відмічені вказані вище тяжкі ускладнення, препарат відміняють.

При застосуванні препарату необхідно контролювати функцію нирок.

Під час лікування препаратом жінкам репродуктивного віку слід застосовувати надійні методи контрацепції (пероральні гормональні контрацептиви і додаткові негормональні методи контрацепції).

При тривалому застосуванні показаний систематичний контроль картини периферичної крові і функції печінки.

Перед початком лікування препаратом, а також протягом усього періоду лікування кожні 2 — 4 тижні необхідно проводити офтальмологічне обстеження, включаючи визначення гостроти зору, здатності розпізнавати кольори (особливо диференціювати червоний та зелений, синій та зелений кольори), перевірку полей зору, внутрішньоочний тиск та дослідження очного дна. У пацієнтів з порушенням функції нирок офтальмологічний контроль слід проводити щотижня. У випадку виникнення порушень зору для запобігання атрофії зорового нерва слід негайно припинити лікування препаратом. У більшості випадків при ранньому виявленні порушення є зворотними. При порушенні зору показане призначення гідроксикобаламіну або ціанокобаламіну. Відновлення зору відбувається звичайно протягом декількох тижнів або місяців.

При лікуванні препаратом необхідно стежити за функцією печінки, проводити біохімічні проби кожні 2 — 4 тижні (тимолова проба, визначення білірубіну, дослідження глутаміно-щавелевої аміноферази, АлТ та АсТ сироватки крові), а також визначення сечової кислоти у крові. Якщо рівень АсТ в сироватці крові зросте більш ніж у 3 рази, або підвищиться рівень білірубіну, прийом препарату необхідно припинити.

При змінах функції печінки слід негайно припинити застосування препарату.

Для зменшення токсичної дії препарату призначають метіонін, ліпокаїн, глюкозу, вітамін В₁₂. Препарат може посилити токсичну дію алкоголю, тому під час прийому препарату не слід вживати алкоголь. Препарат слід з обережністю призначати пацієнтам з гіперчутливістю до етіонаміду, ізоніазиду, ніацину або до інших подібних за хімічною структурою препаратів, оскільки у таких пацієнтів можлива підвищена чутливість також до компонентів препарату. У хворих на порфірію препарат може спричинити гострі напади порфірії.

У результаті монотерапії препаратом утворюються стійкі штами мікобактерій, тому його застосовують у комбінації з іншими протитуберкульозними засобами. При змішаній інфекції одночасно з препаратом призначають антибіотики широкого спектра дії, фторхінолони, сульфаніламіди тощо.

Необхідно правильно підбирати дозу відповідно до спроможності інактивувати ізоніазид. Перед призначенням препарату доцільно визначати швидкість його інактивації за вмістом активних речовин у крові та сечі. Пацієнтам, у яких спостерігається швидка інактивація, препарат призначають у більш високих дозах. «Швидкими інактиваторами» вважають хворих, які виділяють на добу з сечею менше 10% активного ізоніазиду відносно прийнятої дози (період напіввиведення препарату — близько 1 години), «повільними» («слабкими») — що виділяють понад 10% (період напіввиведення ізоніазиду — близько 3 годин).

Для зменшення побічних ефектів одночасно з препаратом призначають піридоксину гідрохлорид (внутрішньо або внутрішньом'язово) або глутамінову кислоту, тіаміну хлорид чи тіаміну бромід (внутрішньом'язово), натрієву сіль АТФ.

Ризик токсичності одного з компонентів препарату — ізоніазиду — підвищується при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв).

Не рекомендується прийом препарату у дозі вище 10 мг/кг при серцево-легеневій недостатності ΙΙΙ ступеня, артеріальній гіпертензії ΙΙ — ΙΙΙ ступеня, ішемічній хворобі серця, захворюваннях нервової системи, бронхіальній астмі, псоріазі, екземі у фазі загострення, гіпотиреозі.

Не застосовувати препарат при епілепсії, схильності до судомних нападів.

Слід з обережністю признати препарат пацієнтам, які приймають інші потенційно гепатотоксичні препарати, які страждають на цукровий діабет, хронічний алкоголізм, при тяжких порушеннях функції печінки або нирок.

Також ризик ізоніазидіндукованої гепатотоксичності зростає у пацієнтів віком від 35 років, особливо жіночої статі, у осіб з повільною інактивацією препарату, у ВІЛ-інфікованих, які страждають від недоїдання, у пацієнтів з нейропатією.

Виразність побічних ефектів знижують піридоксин та глутамінова кислота.

При появі перших симптомів гепатиту (відчуття нездужання, стомлюваність, нудота, відсутність апетиту) лікування необхідно негайно припинити.

Препарат з обережністю призначають пацієнтам з психозами в анамнезі.

Під час лікування слід уникати вживання алкогольних напоїв.

У хворих на цукровий діабет можливий позитивний результат глюкозуричного тесту.

Пацієнтам, у яких є ризик розвитку нейропатії чи піридоксинової недостатності (хворі на діабет, хронічний алкоголізм, пацієнти з гіпотрофією, з термінальною стадією ниркової недостатності, вагітні, ВІЛ-інфіковані), слід призначати піридоксин.

Препарат не слід приймати під час вживання їжі.

На початку лікування можливе посилення кашлю, збільшення кількості мокротиння.

При призначенні препарату хворим з подагрою або гіперурикемією слід бути вкрай обережними.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Під час лікування препаратом слід утримуватися від керування автотранспортом та роботи зі складними механізмами.

Оскільки рифампіцин є сильним індуктором мікросомальних ферментів печінки (цитохрому Р₄₅₀), він може спричинити потенційно небезпечні лікарські взаємодії. Рифампіцин прискорює метаболізм (знижується концентрація в плазмі крові та, відповідно, зменшується дія) теофіліну, тироксину, кортикостероїдів (для системного застосування), антитромботичних засобів (антагоністів вітаміну К), барбітуратів, карбамазепіну, фенітоїну, непрямих антикоагулянтів, пероральних гіпоглікемічних препаратів, мексилетину, дапсону, деяких трициклічних антидепресантів, хлорамфеніколу, флуконазолу, кетоконазолу, інтраконазолу, тербінафіну, галоперидолу, діазепаму, доксицикліну, бісопрололу, пропранололу, дилтіазему, ніфедипіну, нікардипіну, німодипіну, верапамілу, толбутаміду, серцевих глікозидів, хінідину, дизопіраміду, пропафенону, циклоспорину.

При одночасному застосуванні антикоагулянтів і рифампіцину та відміні останнього доза антикоагулянтів має бути зменшеною.

Слід уникати одночасного застосування з інгібіторами ВІЛ-протеази (індинавір, нельфінавір).

Ефект рифампіцину знижується при одночасному застосуванні з натрію парааміносаліцилатом, кетоконазолом.

При застосуванні сульфаніламідів або цефалоспоринів з рифампіцином відбувається взаємне послаблення антибактеріального ефекту, однак бісептол здатний уповільнювати розвиток стійкості мікобактерій до рифампіцину.

При застосуванні рифампіцину з пробенецидом, ізоніазидом підвищується ризик гепатотоксичності, з клозапідом, флекаїнідом — токсичної дії на кістковий мозок.

Рифампіцин прискорює метаболізм естрогенів і гестагенів, тому зменшується контрацептивний ефект пероральних контрацептивів.

Сумісне застосування піразинаміду та ізоніазиду може зменшити концентрацію ізоніазиду в сироватці, особливо у пацієнтів з уповільненим метаболізмом ізоніазиду.

При хронічних деструктивних формах рекомендується поєднувати піразинамід з рифампіцином (виражений ефект) або етамбутолом (краща переносимість).

При одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що блокують канальцеву секрецію, можливе зниження їхнього виведення і посилення токсичних реакцій.

Посилює протитуберкульозну дію офлоксацину і ломефлоксацину. Піразинамід може підвищувати ефект гіпоглікемічних лікарських засобів.

Одночасний прийом піразинаміду та етіонаміду збільшує ризик уражень печінки, особливо у діабетиків. Під час лікування комбінацією цих ліків потрібно робити регулярні функціональні проби печінки. Якщо виникнуть будь-які ознаки порушення функції печінки, лікування такою комбінацією ліків треба припинити.

Піразинамід може знижувати метаболізм циклоспорину і тим самим зменшувати рівень циклоспорину в сироватці та його імунодепресивний ефект. У пацієнтів, які лікуються циклоспорином, слід контролювати рівні циклоспорину в сироватці від початку терапії піразинамідом і після її припинення.

Паралельне застосування піразинаміду і фенітоїну може збільшити концентрацію фенітоїну в сироватці і, відповідно, можуть виникнути ознаки інтоксикації фенітоїном. Якщо під час супутнього прийому піразинаміду та фенітоїну мають місце побічні ефекти з боку ЦНС (наприклад, атаксія, гіперрефлексія, ністагм, тремор), препарати слід відмінити, визначити концентрації фенітоїну в сироватці та відповідно коригувати дозу фенітоїну.

Піразинамід може зменшувати ефективність препаратів, які сприяють виведенню сечової кислоти з організму (алопуринол, колхіцин, пробенецид, сульфінпіразон). Це може підвищити рівні сечової кислоти в сироватці крові пацієнтів, які лікуються піразинамідом, тому дози препаратів, які сприяють виведенню сечової кислоти з організму, мають бути збільшені відповідно.

Сумісне застосування з алопуринолом може уповільнити подальше перетворення метаболітів піразинаміду. Метаболізм самого піразинаміду при цьому суттєво не змінюється.

Зидовудин може значно зменшити рівень піразинаміду в сироватці крові і збільшити ризик анемії.

Піразинамід може підвищити ефект гіпоглікемічних препаратів.

Піразинамід знижує достовірність тестів для визначення кетонів у сечі за допомогою тестових смужок (Ацетонтест та ін.), оскільки він робить колір проби червоно-коричневим.

Піразинамід може заважати визначенню концентрації заліза у сироватці крові за допомогою приладу Феррохем® ІІ, оскільки рівні заліза в сироватці крові виглядають меншими.

Посилює ефекти протитуберкульозних засобів і нейротоксичність аміноглікозидів, аспарагінази, карбамазепіну, ципрофлоксацину, іміпенему, солей літію, метотрексату, хініну.

Антацидні засоби (алюмінію гідроксид та інші) порушують всмоктування етамбутолу із травного тракту, тому не слід приймати їх одночасно з етамбутолом. Етамбутол і піразинамід синергічно підвищують концентрацію сечової кислоти в сечі. Застосування етамбутолу може знижувати ефективність дигітоксину. Комбіноване лікування етамбутолом і ізоніазидом при одночасному застосуванні циклоспорину А приводити до посиленого розпаду циклоспорину А з ризиком відторгнення трансплантату. При одночасному лікуванні дисульфірамом можливе підвищення концентрації етамбутолу у сироватці крові і посилення токсичності.

Взаємно підсилює ефект інших протитуберкульозних препаратів. Імовірність побічних ефектів знижують вітамін В₆ і глутамінова кислота, збільшують — інгібітори моноамінооксидази. При одночасному застосуванні з парацетамолом, рифампіцином або іншими потенційно гепатотоксичними засобами ризик їх гепатотоксичної дії підвищується (особливо у пацієнтів, які мають порушення функції печінки). Одночасний прийом з нейротоксичними засобами підсилює їх нейротоксичну дію. Тривале застосування ізоніазиду може знижувати плазмовий кліренс та збільшувати тривалість дії алфетанілу.

При призначенні ізоніазиду пацієнтам з повільною інактивацією препарату, які одночасно отримують парааміносаліцилову кислоту, тканинна концентрація препарату може бути підвищена, внаслідок чого зростає ризик розвитку побічних ефектів.

Глюкокортикостероїди — при одночасному застосуванні підвищується метаболізм та елімінація ізоніазиду.

Антацидні засоби, особливо ті, що містять алюміній, можуть сповільнювати і зменшувати абсорбцію ізоніазиду в кишечнику; інтервал між прийомом цих препаратів має становити не
менше 1 години.

Ізоніазид може підсилювати ефекти непрямих антикоагулянтів, пригнічувати метаболізм бензодіазепінів.

Ізоніазид може знизити рівень кетоконазолу в сироватці крові. При одночасному застосуванні потрібно контролювати концентрацію препарату в крові і при необхідності збільшити дозування.

Ізоніазид гальмує метаболізм фенітоїну, теофіліну і карбамазепіну, що призводить до підвищення їх концентрацій в плазмі крові з посиленням їх токсичної дії. Ізоніазид підсилює протиаритмічні властивості дифеніну.

При одночасному застосуванні ізоніазиду та стрептоміцину сповільнюється їх виведення з сечею, що потребує витримування максимально можливих інтервалів між введеннями препаратів.

Вальпроат — при одночасному застосуванні підвищується концентрація вальпроату у плазмі крові.

Ставудин – підвищується ризик розвитку дистальної сенсорної нейропатії.

Оскільки кліренс ізоніазиду подвоюється разом з зальцитабіном у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, треба контролювати концентрацію ізоніазиду і зальцитабіну для забезпечення ефективності лікування.

Для посилення ефективності ізоніазид застосовують у комбінації з іншими протитуберкульозними препаратами (наприклад, рифампіцин, етамбутол, піразинамід), а при змішаній інфекції — одночасно з антибіотиками широкого спектра дії: фторхінолонами (наприклад, офлоксацин, ципрофлоксацин), сульфаніламідами (наприклад, ко-тримоксазол), макролідами (наприклад, кларитроміцин, азитроміцин, рокситроміцин) тощо.

Фармакодинаміка. Комбінований протитуберкульозний препарат, дія якого обумовлена складовими компонентами.

Рифампіцин — напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії, чинить бактеріостатичну, а у високих дозах і бактерицидну дію, проявляє активність щодо М.tuberculosis (як внутрішньоклітинних, так і зовнішньоклітинних) і є протитуберкульозним препаратом першого ряду. Рифампіцин пригнічує ДНК-залежну РНК-полімеразу, яка відповідає за синтез геному бактерій.

Етамбутол – хіміотерапевтичний препарат, який чинить бактеріостатичну дію щодо мікобактерій туберкульозу, резистентних до інших протитуберкульозних засобів. Механізм туберкулостатичної дії пов'язаний з гальмуванням синтезу нуклеїнових кислот у бактеріальній клітині. Етамбутол є активний майже всіх штамів М.tuberculosis, у тому числі і М.bovis і M.kansasii.

Ізоніазид — протитуберкульозний препарат, похідний ізонікотинової кислоти. Ізоніазид виявляє високу активність відносно мікобактерій туберкульозу, особливо тих, які діляться з високою інтенсивністю. Позитивний результат лікування спостерігається при комбінації ізоніазиду з іншими протитуберкульозними препаратами. Механізм дії — пригнічення синтезу міколівої кислоти, яка є компонентом клітинної стінки бактерії. Для М.tuberculosis мінімальна інгібуюча концентрація (МІК) ізоніазиду становить 0,05 — 0,025 мг. Резистентність до ізоніазиду виникає швидко, коли його застосовують як монотерапію.

Піразинамід – діє на мікобактерії, стійкі до туберкулостатичних препаратів 1-го та 2-го ряду. Чинить бактерицидну дію в кислому середовищі. Для виявлення своєї активності він перетворюється в активну форму під дією фементів, піразинову кислоту. Добре проникає в осередок туберкульозного ураження, активність речовини не знижується у кислому середовищі казеозних мас, тому її призначають при казеозних лімфаденітах, туберкуломах та казеозно-пневмонічних процесах. При лікуванні одним піразинамідом швидко розвивається резистентність, тому піразинамід комбінують з іншими туберкулостатичними препаратами. МІК піразинаміду in vitro становить 20 мг/л. Піразинамід не діє на атипові мікобактерії.

Фармакокінетика. Не досліджувалась.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 28 таблеток у блустерах; по 24 блістери у картонній коробці.

За рецептом.

ЛЮПІН Лімітед.

A-28/1, М.І.Д.Сі., Чікалтана, Аурангабад 431 210, Індія.