Альбумін-Біофарма (Albumin-Biopharma) (260234) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Альбумін людини - 10 %

Альбумін-Біофарма ― 10 та 20% розчин людського альбуміну для в/в введення. Колоїдні розчини ― це розчини молекул великого розміру, масою більше 10 кДа. Ці молекули погано проникають через ендотелій капілярів та підвищують онкотичний тиск плазми. Усі колоїдні розчини поділяються на природні, до яких і належить Альбумін-Біофарма, та синтетичні.

Фізіологічні основи застосування альбуміну

Альбумін в організмі людини становить до 60% усіх білків плазми крові. Це транспортний білок, який зворотно зв’язує і переносить різноманітні низькомолекулярні речовини, у тому числі метаболіти, а також гормони, ферменти і лікарські засоби. Альбумін має антиоксидантні властивості, відіграє суттєву роль у підтриманні онкотичного тиску плазми крові (Шлапак І.П. та співавт., 2013).
Розчин альбуміну 20% збільшує об’єм плазми крові у 4–5 разів більше, ніж введений об’єм самого препарату, за рахунок надходження у судинне русло рідини з міжклітинного простору (Шлапак І.П. та співавт., 2013).

Фізіологічні властивості альбуміну

Альбумін є природнім білком плазми крові, який синтезується виключно печінкою у кількості 9–14 г/добу у здорових людей, із середнім Т_½ близько 18–19 діб. Альбумін містить 585 амінокислот та має молекулярну масу 66 кДа. Цей високорозчинний білок знаходиться в плазмі крові людини в нормі у кількості 35–50 г/л (Roche M. et al., 2008).
Альбумін катаболізується в більшості органів людини із такою ж швидкістю, як і утворюється в печінці, близько 9–14 г/добу, кінцевими продуктами розпаду є амінокислоти.
Альбумін впливає на підтримання балансу рідини в організмі, відповідає за 75–80% колоїдного осмотичного тиску (КОТ) у нормальному фізіологічному стані. У критично хворих пацієнтів процеси підтримання КОТ порушуються, оскільки за рахунок підвищення проникності судин підвищується швидкість транскапілярного виходу рідини в периферичні тканини (Vincent J.-L. еt al., 2014).
Антиоксидантні властивості альбуміну пов’язані з його здатністю зв’язувати певні ліганди, особливо залізо та мідь, що знижує доступність цих сполук для прооксидантних реакцій. Альбумін здатен зв’язувати активні форми кисню або азоту, включаючи оксид азоту, ключовий медіатор у багатьох фізіологічних та патологічних процесах. Більша частка загальних антиоксидантних властивостей сироватки крові пов’язана з альбуміном: більше 70% вільних радикалів у сироватці крові зв’язується саме із сироватковим альбуміном людини (Roche M. et al., 2008).
На додаток до зв’язування іонів заліза та міді альбумін також переносить велику кількість інших ендогенних та екзогенних речовин. Тому зміни концентрації альбуміну під час тяжкого перебігу хвороби можуть потенційно чинити помітний вплив на нормальний гомеостаз та обмін речовин, а також на доставку та ефективність ліків.
Зв’язування антибактеріальних препаратів із білками плазми крові, включаючи цефтріаксон, ертапенем, тейкопланін, знижується у критично хворих пацієнтів із гіпоальбумінемією. Це призводить до прискореного виведення лікарських засобів з організму та може призводити до зниження клінічної ефективності препарату й необхідності корекції дози.
Баланс кислотних та основних залишків молекули альбуміну такий, що його розчин має слабкокислий рН, а зниження концентрації альбуміну в крові призводить до розвитку метаболічного алкалозу за рахунок відносного збільшення % вмісту буферних основ.
Альбумін також має слабковиражені антикоагулянтні властивості та інгібує агрегацію тромбоцитів.
Нарешті, альбумін знижує проникність судин завдяки своїм антиоксидантним, протизапальним та антиапоптотичним ефектам (Vincent J.L. еt al., 2014).

Альбумін-Біофарма: у яких випадках застосовувати?

Уже багато десятиліть розчини альбуміну застосовуються у всьому світі для лікування критично хворих пацієнтів. Альбумін був одним із перших людських білків, які виділені із плазми крові для клінічного застосування. Вперше кристалізований у 1934 р., препарат став доступним для клінічного застосування в 1940-ті роки (Fanali G. et al., 2012). Перші комерційно доступні препарати в/в розчину альбуміну людського були розроблені з використанням методу фракціонування білків плазми крові холодним спиртом, вперше застосованим Едвіном Джозефом Коном (Edwin Joseph Cohn) (Vincent J.L. еt al., 2014). Застосування більш пізніх розробок та удосконалень у сфері отримання та використання методик очищення альбуміну людського призвели до отримання більш очищених препаратів.
Добре відомо, що альбумін виявляє множинні фізіологічні ефекти. Також відомо, що низькі рівні сироваткового альбуміну, які часто відмічаються у критично хворих пацієнтів, корелюють із гіршими клінічними наслідками. Таким чином, є фізіологічне обґрунтування застосування інфузій альбуміну людського у критично хворих пацієнтів (Vincent J.L. еt al., 2014).
Існують дані щодо клінічних переваг трансфузії розчинів альбуміну людського в терапії цілої низки тяжких станів. Перш за все, це виражена гіпоальбумінемія (менше 25 г/л), а також деякі інші стани, серед яких нефротичний синдром, тяжкі опіки (не в першу добу), цироз печінки, ускладнений асцитом, та інші.
У той же час існують деякі протиріччя. У 1998 р. було опубліковано метааналіз Кокрейнівського формату, у якому повідомлялося про підвищення показників летального наслідку у пацієнтів, які отримували розчини альбуміну (Vincent J.L. еt al., 2014). Вірогідно, можливі негативні наслідки введення альбуміну людського при шоку через підвищення проникності ендотелію, оскільки це може призвести до збільшення проникнення альбуміну і зв’язаної з ним води в інтерстиціальний простір. Альбумін може виступати в якості антигену для організму, може провокувати тяжкі алергічні реакції, у найтяжчому випадку навіть анафілактичний шок, окрім того, може містити фрагменти фактора Хагемана (фактор згортання крові XII) і викликати артеріальну гіпотензію (Шлапак І.П. та співавт., 2013).
Введення рідин для відновлення (підтримання) нормоволемії є одним з найбільш розповсюджених терапевтичних втручань, що виконуються в періопераційний період і в критичних станах (Statkevicius S. et al., 2016).
Великі оперативні втручання індукують синдром системної запальної відповіді (SIRS), який порушує нормальну регуляцію обміну транскапілярної рідини із набряком тканин і, як наслідок, гіповолемією. Гіповолемія посилює запальну реакцію, зменшує серцевий викид та доставку кусню, виникає замкнене коло.
Таким чином, інфузійна терапія є наріжним каменем у періопераційному лікуванні пацієнтів, які перенесли серйозні хірургічні втручання. Проте в той же час вона пов’язана із ризиком потенційного посилення набряків. При цьому надмірне введення рідин підвищує ризик дихальної недостатності та розвитку летального наслідку.
Тому, з клінічної точки зору, важливо, щоб рідина, яка вводиться для протидії гіповолемії, залишалася внутрішньосудинно, наскільки це можливо. Колоїди, вірогідно, є оптимальними рідинами в даному випадку, у той же час їх екстравазація (достатньо рідкісне ускладнення інфузійної терапії) при швидкому введенні великих об’ємів також погіршує інтерстиціальний набряк. При цьому альбумін людський є оптимальним препаратом за рахунок мінімальної кількості протипоказань і хорошої переносимості. У одному з досліджень, у якому взяли участь 70 пацієнток, що перенесли порожнинні гінекологічні операції, була продемонстрована ефективність введення розчину альбуміну людського для відновлення та підтримання ОЦК. Також встановлено, що повільне введення препарату може зменшити екстравазацію колоїдів, у тому числі альбуміну, за рахунок мінімізації короткочасної гіперволемії та короткострокового підвищення гідростатичного тиску (Statkevicius S. et al., 2016).
Гіпоальбумінемія (зазвичай визначається як концентрація сироваткового альбуміну ≤30 г/л) дуже часто визначається у критично хворих пацієнтів, основною її причиною, вірогідно, є підвищені втрати альбуміну при кровотечі внаслідок підвищеної проникності капілярів, що призводить до його перерозподілу із внутрішньосудинного до інтерстиціального простору та розбавлення його сироваткової концентрації при в/в введенні рідин. Більше того, у деяких пацієнтів, особливо в похилому віці, вихідні рівні альбуміну можуть бути низькими в результаті поганого харчування або зміненої функції печінки.
Важливо відмітити, що незалежно від механізмів, які лежать в основі, гіпоальбумінемія корелює із підвищеним ризиком ускладнень та зниження короткочасної та довгострокової виживаності у критично хворих пацієнтів (Vincent J.L. еt al., 2014). У метааналізі 90 когортних досліджень, у яких гіпоальбумінемія оцінювалася як прогностичний біомаркер у пацієнтів з гострими проявами захворювання, зниження концентрації альбуміну в сироватці крові на кожні 10 г/л було пов’язане з підвищенням вірогідності розвитку летального наслідку на 137%, а також збільшенням тривалості перебування у стаціонарі на 71% (Vincent J.L. еt al., 2003).
Більше 70 років тому вперше описано застосування в/в альбуміну людського у пацієнтів з опіками (у постраждалих внаслідок бойових дій у Перл-Харборі). Тим не менше, незважаючи на клінічне застосування препарату при опіках протягом десятиліть, оптимальні терміни введення, доза і вибір пацієнтів для застосування альбуміну людського залишаються суперечливими. У результаті одного з метааналізів, який включав 8 досліджень і 688 пацієнтів, було встановлено, що введення альбуміну людського може покращити результати лікування опікового шоку у відділеннях реанімації та інтенсивної терапії (Navickis R.G. еt al., 2016).
Відповідно до існуючих на сьогодні даних, введення великої кількості різноманітних рідин пацієнтам із тяжкими опіками погіршує прогноз та підвищує ризик розвитку пневмонії, сепсису, респіраторного дистрес-синдрому, поліорганної недостатності і, як результат, — летального наслідку. Окрім того, частим серйозним ускладненням, зумовленим надмірним введенням інфузійних розчинів, є абдомінальний та/або міофасціальний компартмент-синдром, зумовлений набряком. Надмірне введення будь-яких інфузійних розчинів може призводити до набряку як опікової рани, так і здорових тканин, з підвищенням внутрішньочеревного тиску, оскільки на ранніх етапах після опікової травми виникає тимчасове підвищення проникності капілярів.
Основною метою реанімації є відновлення та збереження перфузії тканин. Колоїди завдяки своїм онкотичним властивостям можуть краще підтримувати внутрішньосудинний об’єм, ніж кристалоїди, і, таким чином, знижується потреба у введенні більших об’ємів рідини. У той же час задля уникнення розвитку набряків через підвищену проникність капілярів згідно з останніми рекомендаціями Американської опікової асоціації при опіковому шоку слід вводити альбумін та інші колоїдовмісні рідини через 12–24 год після перенесеної травми (Navickis R.G. еt al., 2016).
Існують дані, що включення розчину альбуміну людського в терапію недоношених новонароджених дозволяє швидше досягти набору маси тіла у дітей із низькою масою тіла при народженні, досягти більш ранньої толерантності до ентерального харчування, знизити ризик розвитку пневмонії, сепсису та артеріальної гіпотензії (Vincent J. L. еt al., 2003).

Висновки. Альбумін-Біофарма

Альбумін-Біофарма ― 10 і 20% розчин людського альбуміну, який застосовується для відновлення ОЦК. Він показаний при різних захворюваннях, що супроводжуються гіповолемією та гіпоальбумінемією. У кожному клінічному випадку питання щодо доцільності застосування, а також дози, термінів і швидкості введення препарату повинно вирішуватися індивідуально, базуючись на існуючих клінічних протоколах та рекомендаціях.
Альбумін-Біофарма слід з особливою обережністю застосовувати у пацієнтів з анурією, декомпенсованою СН, набряком легень, анемією тяжкого ступеня, геморрагічним діатезом, опіками, черепно-мозковою травмою та варикозним розширенням вен стравоходу. При застосуванні даного препарату необхідно контролювати загальний стан хворого, показники коагуляції, водно-електролітного обміну, а також гематокрит.
Останніми роками був сформульований ряд рекомендацій щодо застосування альбуміну людського в умовах інтенсивної терапії. Серед них рекомендації щодо введення у якості колоїдного розчину саме альбуміну у хворих із септичним шоком, бактеріальним перитонітом, а також іншими інфекціями (Vincent J.L. еt al., 2014). Введення альбуміну може бути показано хворим із цирозом, гепаторенальним синдромом, рекомендується пацієнтам із респіраторним дистрес-синдромом і гіпоонкотичними набряками. Базуючись на сукупності даних, що існують на сьогодні (Navickis R.G. еt al., 2016), в/в введення альбуміну хворим із великими та/або глибокими набряками у відділенні реанімації може знизити показники летального наслідку і вірогідність розвитку компартмент-синдрому, проте рекомендується вводити його не раніше, ніж через 12–24 год після отримання опікової травми.