Самогубство часто є наслідком глибокого розпачу та безвиході, що відчувається людиною в критичній ситуації. Це стан, коли страждання, викликані обставинами, здаються нестерпними, а можливості зміни ситуації сприймаються як недосяжні. Нерідко це відчуття непереборного безсилля перед проблемами призводить до думки про закінчення свого життя як єдиного виходу.

Клінічна картина та діагностика

Принципи поведінки з пацієнтом із намірами самогубства

У процесі діагностики стану пацієнта лікарі спочатку прагнуть зрозуміти його внутрішній світ, ставлячи питання про думки щодо смерті, причини страждання, відчуття безсилля та відсутність надії на покращення ситуації. Важливо утримуватися від критики чи спростування почуттів пацієнта.

Далі медичні фахівці оцінюють ризик скоєння суїциду та необхідність надання психіатричної допомоги, враховуючи наявність:

1. Пасивних суїцидальних думок, таких як бажання не жити чи думки про те, що оточуючі оцінили б людину по-іншому після її втрати. Це свідчить про складну психологічну ситуацію, але ризик скоєння самогубства невисокий. У разі потреби потрібна планова консультація психіатра.
2. Суїцидальних намірів, коли пацієнт обмірковує аргументи «за» та «проти» самогубства, вибирає спосіб його здійснення. Тут потрібна термінова психіатрична допомога чи госпіталізація без згоди пацієнта для подальшої оцінки необхідності його перебування в стаціонарі.
3. Суїцидальних тенденцій, зокрема підготовки до самогубства, наприклад, написання прощального листа, збирання лікарських засобів або вибір місця для смертельного стрибка. У разі наявності психічних розладів необхідна негайна госпіталізація до психіатричного відділення.
4. Підвищення ризику скоєння самогубства часто пов’язане з психопатологічними симптомами, такими як галюцинації, що спонукають до вчинення суїциду, марення переслідування або відчуття провини. Цей ризик може підвищуватися при одночасному вживанні психоактивних речовин.
5. Важливим аспектом підходу до запобігання самогубству є розуміння, що багато людей, схильних до суїциду, відчувають амбівалентність до смерті. Показуючи розуміння їхньої дилеми і зміцнюючи бажання жити, можна надати більшу підтримку, ніж заперечуючи їхні думки про самогубство. Формування у пацієнта позитивного ставлення до психіатричного лікування та госпіталізації є ключовим. Переважно, щоб пацієнт ухвалив рішення про госпіталізацію добровільно.
6. Імпульсивні думки про самогубство зазвичай виникають у відповідь на зміну обставин або їх сприйняття пацієнтом. У таких випадках психіатрична госпіталізація може стати ефективним способом запобігання суїциду завдяки постійному спостереженню. Важливо донести до пацієнта, що під час госпіталізації він отримає підтримку та допомогу у вирішенні проблем, що спровокували суїцидальні наміри.
7. Ригідність мислення та оцінки власної ситуації можуть перешкоджати пацієнтові в ухваленні альтернативних рішень, відмінних від суїциду. Показуючи пацієнтові різні способи вирішення його проблем, можна змінити його суїцидальні схильності та думки.
8. При цьому вкрай важливо дотримуватися законів, які регламентують умови психіатричного лікування. Терапія без згоди пацієнта допустима лише у випадках тяжких форм психічних розладів. У випадках, коли виникають сумніви щодо психічного стану пацієнта, допускається його госпіталізація з діагностичною метою, що відповідає Закону України «Про психіатричну допомогу». Це допомагає забезпечити як безпеку пацієнта, так і правомірність медичних дій.

Лікування

Загальні тактичні принципи

У межах загальних тактичних принципів догляду за пацієнтами з ризиком скоєння самогубства важливо дотримуватися таких заходів:

1. Розміщення пацієнта у спеціальній палаті, де виключена можливість вистрибування з вікна, та видалення з палати всіх предметів, які можуть бути використані для самогубства.
2. Забезпечення постійного контролю над пацієнтом як у приймальному відділенні, так і в стаціонарі зі створенням умов, що виключають можливість втечі.
3. Проведення медичного огляду з оцінкою психічного стану пацієнта та рівня ризику скоєння самогубства.
4. Застосування адекватної фармакотерапії та психотерапії відповідно до виявлених психічних розладів.
5. У разі прояву аутоагресивної поведінки, що не піддається контролю за допомогою психотерапії та медикаментозного лікування, використати фіксацію пацієнта за допомогою ременів.
6. Включення в план терапії заходів щодо психічної та емоційної підтримки пацієнта, передбачивши можливість допомоги від сім’ї та друзів за згодою пацієнта.
7. За наявності у пацієнта зовнішнього психіатра чи психотерапевта за його згодою здійснювати зв’язок із цим фахівцем для координації догляду.
8. Організація психіатричної консультації та в разі потреби направлення пацієнта до спеціалізованого психіатричного відділення для подальшого лікування.

Фармакологічне лікування

При фармакологічному лікуванні важливо враховувати, що ефективність антидепресантів зазвичай проявляється через 2 тиж після початку їх прийому.

1. У ситуаціях, коли у пацієнта виявляють симптоми тривоги, які потребують медикаментозного втручання, часто застосовують бензодіазепіни. Ці препарати забезпечують швидке зменшення вираженості симптомів тривожності.
2. З огляду на те що наявність порушень сну може підвищувати ризик реалізації суїцидальних намірів, рекомендується призначення снодійних препаратів. Для короткочасної дії підходять такі лікарські засоби, як залеплон, золпідем, зопіклон та короткочасні бензодіазепіни (естазолам, лорметазепам). Вони ефективні, якщо пацієнт має труднощі із засинанням. Якщо пацієнт часто прокидається протягом ночі, можуть бути призначені препарати тривалої дії, такі як нітразепам. У ситуаціях, коли за наявності психічних розладів потрібне негайне лікування, застосовують відповідні лікарські засоби.