Синдром дефіциту уваги та гіперактивності

Содержание

Синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) — це психіатричний розлад, який призводить до виражених труднощів у навчанні, спілкуванні та поведінці у дітей і нерідко зберігається у дорослому віці. СДУГ характеризується невідповідними рівню розвитку поведінкою, неуважністю, гіперактивністю та імпульсивністю.

Раніше виділяли 2 окремих діагнози: синдром дефіциту уваги (СДУ) та синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ). Однак у діагностичному та статистичному посібнику з психічних розладів, 4-те видання (Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, 4^th edition — DSM-IV), ці стани об’єднано в єдиний діагноз — СДУГ, з виділенням 3 підтипів:

• переважно неуважний (діагностують у 183% пацієнтів);
• переважно гіперактивно-імпульсивний (8,3% хворих);
• комбінований тип (70% осіб).

В основі СДУГ лежить дисфункція лобних відділів головного мозку, що проявляється порушенням самоконтролю, концентрації та здатності до цілеспрямованих дій. Для пацієнтів характерне порушення не лише уваги, а й емоційної регуляції, здатності до планування та ухвалення рішень. Це може виявлятися у підвищеній імпульсивності, емоційній нестійкості та труднощах у соціальній взаємодії.

СДУГ — не новий розлад. У 1930-х роках його називали «мінімальною мозковою дисфункцією». У міру накопичення наукових даних відбувалася еволюція як назви, так і клінічного розуміння цього стану. Із середини XX ст. на тлі зростання стандартизації шкільної освіти відзначалося збільшення кількості діагностованих випадків СДУГ.

Загальна поширеність СДУГ серед дорослого населення становить близько 3–6%. У країнах з обмеженими ресурсами поширеність СДУГ — 1,9%, у країнах з багатими ресурсами поширеність цієї патології вища і становить 4,2%. За даними Національного дослідження коморбідності у США, серед осіб віком 18–44 років поширеність СДУГ становить 4,4%.

Співвідношення хлопчиків та дівчаток серед пацієнтів із СДУГ становить близько 2:1. Однак підтип з переважанням неуважності частіше діагностують у дівчаток, у той час як у хлопчиків частіше комбінований або гіперактивно-імпульсивний тип. Початок СДУГ у дорослих пов’язаний із підвищеним ризиком розвитку деменції (Bukstein O.G. et al., 2025).

Без своєчасного лікування СДУГ може призвести до серйозних наслідків:

• порушення соціальної адаптації;
• підвищеного ризику травм та асоціальної поведінки;
• труднощів у навчанні;
• зниження академічної та професійної успішності.

Раннє виявлення та інтервенція СДУГ суттєво знижують ризик розвитку супутніх розладів та хронічних порушень у дорослому віці (Magnus W. et al., 2023).

Причини СДУГ

Причини СДУГ багатокомпонентні та включають як генетичні, так і екологічні чинники. На сьогодні СДУГ вважається одним із найбільш успадкованих психічних розладів. Згідно з результатами дослідження, характерна висока конкордантність у монозиготних близнюків порівняно з дизиготними, що свідчить про значний вплив спадкових факторів. У родичів першого ступеня спорідненості (наприклад у братів і сестер) ризик розвитку СДУГ майже вдвічі вищий, ніж у загальній популяції.

Відповідно до молекулярно-генетичних досліджень, ген транспортера дофаміну (DAT1, SLC6A3) та ген рецептора дофаміну 4 (DRD4) відіграють роль у схильності до СДУГ (Bukstein O.G. et al., 2025).

До можливих екологічних факторів, що зумовлюють розвиток СДУГ, належать:

• вірусні інфекції в перинатальний та ранній постнатальний періоди;
• куріння та вживання алкоголю матір’ю під час вагітності;
• внутрішньоутробний вплив токсичних речовин;
• дефіцит поживних речовин (зокрема заліза, цинку та омега-3 жирних кислот).

Згідно з результатами дослідження, СДУГ пов’язаний з комплексними змінами в анатомії, функціонуванні та нейрохімії головного мозку. Одним із ключових патогенетичних механізмів вважається дисфункція дофамінергічної та норадренергічної нейромедіаторних систем.

У пацієнтів із СДУГ діагностовано зниження щільності дофамінових рецепторів, особливо у лобних частках головного мозку, що корелює з порушеннями виконавчих функцій, уваги та поведінкового контролю. Додатково є докази залучення норадренергічних рецепторів, що підтверджується ефективністю лікарських засобів (наприклад стимуляторів та інгібіторів зворотного захоплення норадреналіну), що впливають на ці нейротрансмітерні системи.

За допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ) діагностовано зменшення обсягу передньої поясної звивини та дорсолатеральної префронтальної кори головного мозку — зон, відповідальних за цілеспрямовану поведінку, когнітивну гнучкість, контроль імпульсів та емоційну регуляцію. Ці зміни, ймовірно, лежать в основі характерних для СДУГ труднощів із плануванням, саморегуляцією та стійкою увагою.

Також зафіксовано знижену активність у фронтостріатних ланцюгах, включно з префронтальною корою, хвостатим та прилеглими ядрами. Ці структури відіграють ключову роль у моторному контролі, переробці інформації, пов’язаної з винагородою, а також у регуляції мотивації. Їх дисфункція може пояснювати імпульсивність та труднощі з підтриманням цілеспрямованої діяльності у пацієнтів із СДУГ (Magnus W. et al., 2023).

Симптоми СДУГ

Симптоми СДУГ проявляються в ранній період, найчастіше у віці молодше 12 років, і включають:

• проблеми з утриманням уваги та концентрацією;
• підвищене відволікання;
• дезорганізацію;
• забудькуватість;
• схильність до втрати предметів;
• проблеми із завершенням завдань;
• імпульсивну поведінку;
• надмірну рухову активність.

Симптоми неуважності включають:

• неакуратність під час виконання завдань, пропуск деталей;
• проблеми із зосередженням;
• дитина не слухає співрозмовника, який до неї звертається;
• неорганізованість;
• уникнення завдань, які потребують тривалого розумового зусилля;
• часта втрата предметів;
• забудькуватість.

Симптоми гіперактивності та імпульсивності включають:

• рухову метушливість;
• відчуття «внутрішнього мотора»;
• нездатність залишатися на одному місці;
• розмова на підвищених тонах;
• вигукування відповідей;
• перебивання інших;
• труднощі з очікуванням своєї черги;
• надмірна активність чи вторгнення у чужу діяльність.

Діагноз СДУГ у дітей встановлюється при виявленні як мінімум 6 з 9 симптомів неуважності та/або гіперактивності/імпульсивності, які:

• зберігаються щонайменше 6 міс;
• з’являються у віці молодше 12 років;
• фіксуються у ≥2  умовах (наприклад вдома та у школі);
• суттєво впливають на соціальну, академічну чи повсякденну діяльність.

Діагностика СДУГ у дорослих

У дорослих симптоматика може бути менш виражена або набувати інших форм. Характерні:

• хронічна прокрастинація;
• проблеми з концентрацією уваги;
• нестабільність настрою;
• низька самооцінка;
• проблеми з організацією та управлінням часом.

Неуважність

Основним проявом неуважності у дорослих з СДУГ є виражені труднощі в підтримці концентрації, особливо при тривалому виконанні завдань. Такі пацієнти часто стикаються з проблемами в організації діяльності, розстановці пріоритетів, дотриманні термінів і завершенні розпочатих справ. Часто відзначаються забудькуватість та незадовільне керування часом, що виявляється у регулярних запізненнях на зустрічі та пропуску важливих термінів. У багатьох виконання завдань відбувається лише із запізненням або зовсім не завершується.

Імпульсивність

Імпульсивність у дорослих проявляється у схильності до швидких і необдуманих дій, часто без урахування можливих наслідків. Це може включати передчасне завершення особистих та професійних відносин, зміну місця роботи без плану чи альтернатив, а також керування транспортними засобами з порушенням правил дорожнього руху та перевищенням швидкості.

Гіперактивність

На відміну від дітей, у дорослих гіперактивність частіше проявляється у формі внутрішнього занепокоєння чи суб’єктивного почуття «внутрішнього моторчика». Також характерні підвищена мовленнєва активність та схильність перебивати співрозмовників.

Емоційна дисрегуляція

У багатьох дорослих із СДУГ фіксуються нестабільність настрою, дратівливість, спалахи гніву, низька толерантність до фрустрації та демотивація. Цей стан описується як емоційна дисрегуляція — нездатність ефективно справлятися з негативними емоціями та адаптуватися до стресових ситуацій.

Соціальні та поведінкові наслідки

Дорослі зі СДУГ частіше мають складності у професійній та соціальній сферах, зокрема підвищені ризики безробіття, вживання психоактивних речовин, дорожньо-транспортних пригод і залучення в протиправні дії. Багато з цих проблем беруть початок ще в дитинстві та пов’язані з труднощами у навчанні, порушеннями самооцінки та складними міжособистісними відносинами (Bukstein O.G. et al., 2025).

Вираженість симптомів гіперактивності може зменшуватися з віком і поступатися місцем переважно неуважним або імпульсивним проявам.

Важливу роль відіграє ретроспективний аналіз симптомів у дитинстві, які були пропущені, але зберігають клінічну значимість.

Крім того, СДУГ може залишатися недіагностованим у дорослих, особливо якщо вони не працюють поза домом. Наприклад, домогосподарка може мати труднощі з організацією повсякденних завдань, такими як своєчасна доставка дітей до школи, дотримання розкладу.

Діагностика СДУГ

СДУГ — клінічний діагноз, і на сьогодні не існує специфічних лабораторних або нейровізуалізаційних тестів для його встановлення. Усі дослідження головного мозку носять допоміжний характер і використовуються переважно у наукових цілях для уточнення патофізіологічних механізмів СДУГ.

Оціночні шкали СДУГ

Для структурованої оцінки симптомів СДУГ застосовують валідовані психометричні інструменти:

• шкала СДУГ Вандербільта — використовується в педіатричній практиці, включає анкети для батьків та вчителів;
• шкала дефіциту уваги Брауна — для оцінки симптомів у дорослих та охоплює ключові сфери, такі як організація, пам’ять, активація та емоційне регулювання;
• шкала оцінки СДУГ Коннерса у дорослих;
• шкала самооцінки Вендера Юти (Bukstein O.G. et al., 2025).

Фізичне обстеження не є специфічним для діагностики СДУГ, але є важливим для виключення інших медичних причин, таких як порушення функції щитовидної залози, неврологічні розлади або побічні ефекти прийому лікарських засобів (Magnus W. et al., 2023).

Диференційна діагностика СДУГ у дорослих

При діагностиці СДУГ у дорослих важливо враховувати клінічні особливості, які можуть перетинатися з іншими психічними розладами. Нижче представлені стани (табл. 1), що найчастіше імітують або супутні СДУГ, а також ключові відмінності, що дозволяють провести диференційну діагностику (Bukstein O.G. et al., 2025).

Лікування СДУГ

Сучасний підхід до лікування СДУГ включає:

• медикаментозну терапію (переважно психостимулятори, такі як метилфенідат та амфетаміни);
• поведінкову терапію;
• психоосвіта для батьків та педагогів;
• когнітивно-поведінкову терапію (КПТ) в окремих випадках.

Фармакологічне лікування є основним методом терапії СДУГ з високою ефективністю, особливо у дітей та підлітків.

Препарати першої лінії при лікуванні СДУГ — метилфенідати та амфетаміни (ефективність застосування фіксують у 70% пацієнтів). Механізм дії психостимуляторів полягає в інгібуванні зворотного захоплення дофаміну (і меншою мірою — норадреналіну) у синаптичній щілині. Амфетаміни, на відміну від метилфенідатів, також сприяють прямому вивільненню дофаміну з пресинаптичних нейронів.

Побічні ефекти стимуляторів включають:

• зниження апетиту;
• безсоння;
• підвищення артеріального тиску та частоту серцевих скорочень;
• ризик розвитку залежності.

Згідно з результатами дослідження, лікування психостимуляторами знижує довічний ризик зловживання психоактивними речовинами у хворих із СДУГ. Психостимулятори вважаються безпечними при правильному застосуванні у пацієнтів з епілепсією та не підвищують частоту нападів. У осіб з тиками психостимулятори можуть підвищувати їх частоту. У таких випадках важливо призначити альфа-агоністи.

Препарати другої лінії при лікуванні СДУГ:

• антидепресанти — атомоксетин (селективний інгібітор зворотного захоплення норадреналіну (СІЗЗН), підвищуючи його концентрацію в синаптичній щілині, покращується увага та зменшується вираженість гіперактивності. Часто застосовують у пацієнтів із супутньою тривогою або при непереносимості стимуляторів), бупропіон — селективний інгібітор зворотного захоплення дофаміну та норадреналіну (СІЗЗДН), призначається рідше, переважно у підлітків та дорослих), трициклічні антидепресанти (ТЦА) — препарати резерву, діють шляхом СІЗЗН, але через побічні ефекти їх рекомендують у поодиноких випадках;
• альфа-адреноміметики — клонідин і гуанфацин (знижують активність симпатичної нервової системи. Ефективні переважно у дітей, особливо при поєднанні СДУГ з тиками або агресією). До побічних ефектів належать седативний ефект (більш виражений при клонідині), артеріальна гіпотензія, запаморочення, збільшення маси тіла (табл. 2).

Основні компоненти поведінкової терапії при СДУГ:

• встановлення цілей та заохочення — встановлення конкретних, вимірюваних цілей (наприклад «не перебивати на уроці») та системи заохочень (наклейки, бали, привілеї) за їх досягнення;
• система наслідків — передбачувана система наслідків за небажану поведінку, наприклад, втрата привілеїв;
• тренінг навичок управління поведінкою — навчання батьків, вчителів чи самого пацієнта стратегіям, таким як тайм-аут, ігнорування незначних проявів гіперактивності, позитивне підкріплення;
• тайм-менеджмент та організація — навчання навичкам планування, структурування завдань, використання розкладів, будильників, чек-листів;
• соціальні навички — вправи для розвитку навичок спілкування, розв’язання конфліктів та роботи у групі;
• когнітивно-поведінкові елементи (у підлітків та дорослих) — включення роботи з мисленням, самоспостереженням, управлінням емоціями та імпульсивністю.

Нові технології лікування СДУГ

Управлінням з контролю якості харчових продуктів та лікарських засобів (Food and Drug Administration — FDA) схвалено використання пристрою стимуляції трійчастого нерва (Trigeminal Nerve Stimulation — TNS) для лікування СДУГ у дітей, які не приймають препарати. Цей пристрій створює низькорівневу електричну стимуляцію, яка допомагає знизити гіперактивність (Magnus W. et al., 2023).

Прогноз при СДУГ

Прогноз при СДУГ варіює залежно від віку пацієнта та ефективності лікування. На жаль, симптоми СДУГ зберігаються і в підлітковому віці, впливаючи на соціальне та академічне життя. Близько ²/₅ осіб продовжують відчувати симптоми СДУГ у підлітковому віці, а у ¼ з них також діагностують супутні антисоціальні розлади. Це може ускладнювати взаємодію у соціальному середовищі та підвищувати ризик правопорушень.

Важливо, що у близько 50% пацієнтів із СДУГ характерне значне зменшення вираженості симптомів до дорослого віку. Це підтверджується тим, що у багатьох осіб симптоми стають менш вираженими з віком, особливо при проведеному лікуванні. Згідно з результатами дослідження, 25% осіб із СДУГ можуть обійтися без активного лікування у зрілому віці, досягнувши стабільного функціонального стану.

Ці зміни теоретично можна пояснити 2 факторами:

• терапія стимуляторами сприяє покращенню функціональності лобної частки головного мозку, що впливає на розвиток когнітивних та поведінкових навичок;
• дорослі, зіткнувшись із потребою у самостійності, часто вибирають кар’єру чи спосіб життя, які потребують постійного контролю уваги.

У зрілому віці багато пацієнтів із СДУГ можуть успішно досягати своїх освітніх та професійних цілей, незважаючи на наявність симптомів розладу.

Лікування СДУГ також позитивно впливає на супутні розлади, такі як опозиційно-викликаючий розлад і розлад поведінки. Це може значно знизити ризик вживання психоактивних речовин та інших шкідливих звичок.

У разі відсутності лікування СДУГ може призвести до стійкої дисфункції. Довгострокові наслідки включають:

• непрацездатність;
• підвищення частоти автомобільних аварій;
• збільшення вживання психоактивних речовин.

Відсутність лікування підвищує ризик соціальної ізоляції та утруднень в особистих та професійних відносинах, що може збільшувати вираженість проявів розладу та призводити до інших психічних розладів (Magnus W. et al., 2023).