Підгострий тиреоїдит, відомий також як тиреоїдит де Кервена, гранулоцитарний, гранулематозний або гігантоклітинний тиреоїдит, є запальним захворюванням щитоподібної залози, ймовірно, викликаним вірусною інфекцією. Це захворювання характеризується чотирифазним перебігом:

Фаза 1-ша — запальна:

• часто починається після нещодавньої інфекції верхніх дихальних шляхів (зазвичай за 2–8 тиж до початку тиреоїдиту);
• у цій фазі відбувається активація імунної системи, що призводить до запалення щитоподібної залози;
• початковий етап супроводжується болючим набряком щитоподібної залози та лихоманкою;
• біль часто іррадіює у вуха, ділянку кута верхньої щелепи та верхню частину грудної клітки.

Фаза 2-га — гіпертиреоз:

• у цій фазі руйнування фолікулярних клітин щитоподібної залози призводить до вивільнення значної кількості тиреоїдних гормонів у кровотік;
• на цьому етапі клінічні симптоми гіпертиреозу можуть бути не виражені або слабко виражені, але можуть відмічатися нездужання та міалгія;
• симптоми можуть включати прискорене серцебиття, зменшення маси тіла, підвищене потовиділення та нервозність.

Фаза 3-тя — гіпотиреоз:

• після початкового «викиду» гормонів щитоподібна залоза може тимчасово «вичерпати» свої запаси, що призводить до гіпотиреозу — нестачі тиреоїдних гормонів;
• симптоми включають втому, збільшення маси тіла, холодову непереносимість та сухість шкіри.

Фаза 4-та — відновлення:

• біль і лихоманка зазвичай зникають самостійно, а гормональні параметри повертаються в норму через 8–16 тиж;
• щитоподібна залоза зазвичай відновлюється та повертається до нормальної функції, хоча у деяких пацієнтів гіпотиреоз може стати постійним.

Лікування підгострого тиреоїдиту залежить від фази захворювання і може включати застосування протизапальних препаратів, блокаторів  бета-адренорецепторів для контролю симптомів тиреотоксикозу та замісної терапії гормонами щитоподібної залози у разі гіпотиреозу. Важливим є регулярне медичне спостереження, щоб адекватно контролювати зміни функції щитоподібної залози.

Додатково, при швидкому збільшенні розмірів вузлових утворень у щитоподібній залозі рекомендується провести цитологічне дослідження для виключення неопластичного процесу. У деяких пацієнтів (близько 2%) захворювання може повторитися після тривалого латентного періоду, навіть через 20 років. Тому потрібні ретельне спостереження та, можливо, додаткові обстеження у разі підозри на рецидив.

Діагностика

Допоміжні дослідження

При підозрі на підгострий тиреоїдит де Кервена проводять комплексне обстеження, що включає лабораторні та візуалізаційні дослідження, а також цитологічний аналіз. Ось основні методи діагностики:

1. Лабораторні дослідження:

• • швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ): зазвичай значно підвищена, що є показником запального процесу в організмі;
  • рівні тиреотропного гормону (ТТГ) та гормонів щитоподібної залози: важливі для оцінки функціонального стану щитоподібної залози;
  • антитиреоїдні антитіла: наприклад, антитіла до тиреоглобуліну та тиреопероксидази, які можуть бути виявлені у 10–20% хворих. Хоча вони не відіграють ключової ролі у розвитку захворювання, їх наявність може вказувати на імунну відповідь.

2. Візуалізаційні дослідження:

• • ультразвукове дослідження (УЗД) щитоподібної залози: показує дифузну або осередкову гіпоехогенність, що свідчить про запальні зміни у тканинах щитоподібної залози;
  • сцинтиграфія щитоподібної залози: зазвичай демонструє знижену або вкрай низьку здатність накопичувати йод, особливо на ранніх стадіях захворювання.

3. Цитологічне дослідження:

• • включає вивчення клітинного складу щитоподібної залози за допомогою тонкоголкової аспіраційної біопсії;
  • характеризується наявністю нейтрофілів, багатоядерних гігантських клітин (макрофагів) та гістіоцитів, що вказує на запальний процес.

Ці дослідження дають змогу підтвердити діагноз підгострого тиреоїдиту, оцінити ступінь ураження щитоподібної залози та виключити інші можливі захворювання, наприклад, неопластичні процеси.

Діагностичні критерії

Діагностика гострого тиреоїдиту спирається на комплексний підхід, що включає як основні, так і додаткові критерії. Діагноз вважається достовірним за одночасної наявності наступних ознак.

Основні критерії:

1. Болючість чи підвищена чутливість щитоподібної залози при пальпації:

• • це ключовий симптом, що вказує на запальний процес у тканинах щитоподібної залози.

2. Підвищена ШОЕ:

• • є загальним показником запалення в організмі та часто відмічається при тиреоїдиті.

Додаткові критерії (необхідні 2 з перерахованих):

1. Істотно знижена йодонакопичувальна здатність:

• • виявляється при сцинтиграфії щитоподібної залози, що свідчить про зниження функції залози.

2. Транзиторний гіпертиреоз:

• • тимчасове підвищення рівня гормонів щитоподібної залози через їх вивільнення при руйнуванні тканин.

3. Типова картина при УЗД:

• • наприклад, дифузна або осередкова гіпоехогенність, характерна для запальних змін.

4. Картина при тонкоголковій аспіраційній біопсії типова для підгострого тиреоїдиту:

• • наприклад, наявність нейтрофілів та гігантських багатоядерних клітин.

5. Відсутність або низький рівень антитиреоїдних антитіл:

• • низькі рівні антитіл до тиреопероксидази та тиреоглобуліну можуть бути характерними для цього захворювання.

Таким чином, діагноз підгострого тиреоїдиту встановлюється на підставі комплексної оцінки клінічних ознак, лабораторних та інструментальних даних.

Диференційна діагностика

Диференційна діагностика підгострого тиреоїдиту де Кервена включає розгляд інших видів тиреоїдиту та запальних захворювань щитоподібної залози, особливо у випадках, коли біль не є домінуючим симптомом. Ось ключові аспекти для диференціації:

1. Рідкісні гранулематозні тиреоїдити:

• • ці стани включають рідкісні запальні захворювання щитоподібної залози, такі як туберкульозне запалення та грибкові інфекції (наприклад викликані Aspergillus, Candida, Cryptococcus);
  • інфекція Pneumocystis jiroveci також може бути причиною тиреоїдиту у пацієнтів з імунодефіцитом.

2. Диференціація з підгострим лімфоцитарним тиреоїдитом:

• • важливо розрізняти підгострий тиреоїдит де Кервена та підгострий лімфоцитарний тиреоїдит, також відомий як безболісний або «тихий» тиреоїдит;
  • підвищена ШОЕ та зв’язок із недавнім вірусним захворюванням можуть вказувати на тиреоїдит де Кервена;
  • тонкоголкова аспіраційна біопсія щитоподібної залози є вирішальним методом дослідження для уточнення діагнозу.

При проведенні диференційної діагностики важливо враховувати як клінічні симптоми, так і результати лабораторних досліджень, і навіть дані інструментальної діагностики. Це дозволить точно діагностувати підгострий тиреоїдит де Кервена та відрізнити його від інших подібних захворювань.

Лікування

Лікування підгострого тиреоїдиту де Кервена варіює залежно від фази захворювання і включає наступні аспекти:

1. Фаза гіпертиреозу:

• • антитиреоїдне лікування зазвичай не потрібне;
  • можна застосовувати пропранолол для контролю серцево-судинних симптомів, пов’язаних із гіпертиреозом;
  • головна мета — знеболення та протизапальне лікування;
  • ацетилсаліцилова кислота (2–4 г на добу) або нестероїдні протизапальні препарати, наприклад ібупрофен, можуть застосовуватися для зменшення вираженості болю та запалення;
  • при сильному болю та неефективності нестероїдних протизапальних препаратів може бути призначений преднізон (40–60 мг на добу на 1-му тижні, потім 40 мг на добу на 2-му тижні з наступним поступовим зниженням дози).

2. Фаза гіпотиреозу:

• • у цій фазі може знадобитися тимчасове призначення L-тироксину (L-T4) для запобігання загостренню захворювання;
  • важливо розуміти, що гіпотиреоз у цьому випадку зазвичай є тимчасовим, тому необхідність у тривалій замісній терапії відсутня;
  • L-T4 зазвичай відміняють через 3–6 міс з наступною оцінкою функції щитоподібної залози.

3. Хірургічне втручання:

• • не рекомендується, оскільки хвороба зазвичай має характер, що самообмежується, і не призводить до стійкого пошкодження щитоподібної залози.

Важливо проводити регулярний моніторинг функції щитоподібної залози та коригувати лікування залежно від динаміки захворювання.