Що таке первинна недостатність яєчників?

Первинна недостатність яєчників — це гетерогенний спектр захворювань, який характеризується порушенням функції яєчників у жінок віком молодше 40 років, що призводить до зменшення вироблення естрогенів та порушення овуляції.

За даними дослідження здоров’я жінок у всьому світі (Study of Women’s Health Across the Nation — SWAN), поширеність первинної недостатності яєчників серед жінок віком молодше 40 років становить близько 1,1% в загальній популяції. Водночас результати пізнішого великомасштабного метааналізу свідчать про більш високу глобальну поширеність — до 3,7%. Первинна недостатність яєчників характеризується значним генетичним компонентом: у близько 30% випадків діагностують сімейну форму, при цьому клінічна маніфестація модифікується факторами навколишнього середовища.

Частота первинної недостатності яєчників залежить від віку жінки та експоненційно знижується у міру його зменшення. Так, орієнтовні показники захворюваності становлять:

1:100 у жінок віком 35–40 років;
1:1000 — віком 25–30 років;
1:10 000 — віком 18–25 років (Federici S. et al., 2024).

Ці показники суттєво відрізняються від фізіологічної менопаузи, середній вік настання якої — 50±4 роки (Sopiarz N. et al., 2023).

Фізіологія оваріального резерву

Ооцити починають формуватися в пренатальний період і досягають максимальної кількості (близько 6–7 млн) до 20-го тижня внутрішньоутробного розвитку. Вони локалізуються у примордіальних фолікулах, розташованих безпосередньо під капсулою яєчника. На цьому етапі ооцити перебувають у стані зупинки у профазі I мейозу.

На момент народження кількість ооцитів зменшується до 1–2 млн, а до періоду статевого дозрівання — до 300 000–400 000. Протягом репродуктивного життя відбувається поступова атрезія фолікулів, у результаті овуляції зазнають лише близько 400–500 ооцитів. Зниження оваріального резерву відбувається постійно незалежно від овуляції та триває до настання менопаузи.

Овуляторний процес ініціюється викидом лютеїнізувального гормону (ЛГ), який стимулює дозрівання домінантного граафового фолікула. Цей фолікул є основним джерелом естрадіолу у жінок репродуктивного віку. У ході дозрівання ооцит завершує I мейоз, після чого знову зупиняється на стадії ІІ метафази до моменту запліднення.

Патофізіологія первинної недостатності яєчників залишається недостатньо вивченою через гетерогенність цього стану. У пацієнток з первинною недостатністю яєчників овуляція може відбуватися епізодично та непередбачувано. Порушення описаних процесів призводить до розвитку ановуляції, зменшення або відсутності продукції естрадіолу та формування гіпоестрогенного стану.

Нормальна функція яєчників відіграє роль у підтримці загального здоров’я жінки. Дефіцит естрадіолу при первинній недостатності яєчників призводить до:

зменшення продукції статевих стероїдів;
зниження мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ);
розвитку остеопенії та остеопорозу;
підвищення ризику переломів.

Причини первинної недостатності яєчників

Первинна недостатність яєчників може мати як вроджену, так і набуту причину. Незважаючи на це, у 90% випадків спонтанної первинної недостатності яєчників встановити конкретну причину не вдається. Відповідно до результатів дослідження, ідіопатичні форми первинної недостатності яєчників становлять 39–67%.

Чому виникає первинна недостатність яєчників? Вона розвивається внаслідок 2 основних механізмів: дисфункції фолікулів або їх передчасного виснаження.

Яким є патогенез первинної недостатності яєчників? Патогенетичною основою цього стану є:

зменшення числа примордіальних фолікулів;
прискорена атрезія фолікулів;
порушення дозрівання фолікулів;
функціональна неспроможність фолікулярного апарату (Federici S. et al., 2024).

Генетичні та хромосомні фактори розвитку первинної недостатності яєчників

Дисфункція яєчників може бути зумовлена генетичними мутаціями, зокрема:

мутаціями в генах рецепторів фолікулостимулювального гормону (ФСГ) та ЛГ, що призводить до зниженої чутливості яєчників до гонадотропінів та формування нефункціональної оваріальної тканини;
хромосомними аномаліями, такими як синдром Тернера (45,X0), при якому відбувається прискорений апоптоз ооцитів ще у внутрішньоутробний період та їх швидке виснаження у ранньому дитинстві (у віці молодше 10 років), що зумовлює дуже низький оваріальний резерв у репродуктивному віці.

Особливе значення має премутація гена FMR1 (59–199 повторів CGG), що значно підвищує ризик розвитку первинної недостатності яєчників. Найбільш висока ймовірність захворювання відзначається у жінок із числом повторів CGG у діапазоні 80–100.

Ятрогенні та інфекційні фактори розвитку первинної недостатності яєчників

До ятрогенних причин первинної недостатності яєчників належать впливи, що призводять до пошкодження оваріальної тканини (6–47% випадків):

хірургічні втручання (кісти яєчників, ендометріоз, перекрут яєчника, емболізація маткових артерій);
хімієтерапія (алкілувальні агенти, циклофосфамід, прокарбазин);
променева терапія (локальна, дистанційна, при дозі опромінення >1 Гр).

Двостороннє висічення ендометріоїдних кіст може викликати розвиток первинної недостатності яєчників у близько 2,4% випадків.

Що спричиняє первинну недостатність яєчників? Додатково викликати деструкцію тканини яєчників та зниження їх функціонального резерву можуть перенесені інфекційні захворювання, такі як:

паротит;
вітряна віспа;
малярія;
шигельоз;
цитомегаловірусна інфекція;
вірус імунодефіциту людини (ВІЛ);
туберкульоз (Federici S. et al., 2024).

Аутоімунні порушення

Як починається аутоімунна первинна недостатність яєчників? В основі первинної аутоімунної недостатності яєчників лежить порушення імунної толерантності, що призводить до пошкодження тканини яєчників. Цей процес може проявлятися як ізольований аутоімунний оофорит або як частина аутоімунних полігландулярних синдромів (АПС):

АПС І типу — розвивається в дитячому віці, включає слизово-шкірний кандидоз, гіпопаратиреоз та хворобу Аддісона; у 60% випадків супроводжується оофоритом;
АПС II типу — асоційований з хворобою Аддісона, інсулінозалежним цукровим діабетом, аутоімунними захворюваннями щитовидної залози; первинну недостатність яєчників діагностують рідше;
АПС IIIА типу — поєднання аутоімунних захворювань щитовидної залози з іншими аутоімунними патологічними станами.

Передбачається, що для запуску аутоімунної реакції необхідна комбінація генетичних та зовнішньосередовищних факторів, проте точні механізми залишаються невідомими. Ключовою морфологічною ознакою є лімфоцитарний оофорит, проте його підтвердження у клінічній практиці утруднене (Federici S. et al., 2024).

Первинна недостатність яєчників часто асоціюється з аутоімунними захворюваннями (діапазон 4–15% випадків):

надниркова недостатність (хвороба Аддісона) (10–20% випадків);
аутоімунний тиреоїдит (тиреоїдит Хашимото) (24% випадків);
ревматоїдний артрит;
системний червоний вовчак;
інсулінозалежний цукровий діабет;
вроджена гіперплазія надниркових залоз;
міастенія гравіс;
запальні захворювання кишечнику (Sopiarz N. et al., 2023).

Найбільш значущими маркерами аутоімунної первинної недостатності яєчників вважаються:

аутоантитіла до кори надниркових залоз (2,5–20% випадків);
антитіла до стероїдогенних клітин (SCA-Ab);
антитіла до ферменту 21-гідроксилази (21-OH-Ab).

Метаболічні та рідкісні генетичні захворювання

Серед генетичних факторів, асоційованих з підвищеним ризиком первинної недостатності яєчників, виділяють анеуплоїдії Х-хромосоми, а також поліморфізми та мутації у низці генів. Зазначені генетичні зміни можуть бути пов’язані як зі спадковими плейотропними синдромами, так і з ізольованими формами первинної недостатності яєчників.

Хромосомні аномалії:

синдром Шерешевського — Тернера;
синдром потрійної Х-хромосоми (трисомія Х-хромосоми);
делеції Xp та Xq;
транслокації Х-хромосоми;
дисгенезія гонад.

Аутосомні синдроми первинної недостатності яєчників:

псевдогіпопаратиреоз Ia типу;
синдром блефарофімозу, птоз, епікантусу інверсус І типу (Blepharophimosis, ptosis, epicanthus inversus — BPES);
синдром Перро;
прогресуюча зовнішня офтальмоплегія;
синдром виснаження мітохондріальної ДНК-11;
лейкоенцефалопатія;
синдром Вудхауса — Сакаті;
синдром Кокейну;
мутації у гені XRCC4;
синдром Неймегена;
атаксія-телеангіектазія (синдром Луї — Бар);
ретинальна дистрофія;
синдром Блума;
синдром Вернера;
прогерія Гатчінсона — Гілфорда;
синдром Ротмунда — Томсона II типу;
проксимальний симфалангізм;
синдром ГАПО (затримка росту, алопеція, псевдоанодонтія, атрофія зорового нерва (Growth retardation, alopecia, pseudoanodontia, optic atrophy — GAPO);
анемія Фанконі;
гіперплазія надниркових залоз;
дефіцит ароматази;
вроджені порушення глікозилювання;
галактоземія (Federici S. et al., 2024).

Чинники довкілля

Що спричиняє первинну недостатність яєчників? У розвитку первинної недостатності яєчників роль можуть відігравати екзогенні фактори:

куріння та нікотин;
хімічні речовини промислового походження (наприклад диметилбензантрацен);
фталати;
бісфенол-А;
стійкі органічні забруднювачі;
важкі метали;
поліциклічні ароматичні вуглеводні;
компоненти косметичних та фармацевтичних засобів.

Передбачається, що ці сполуки взаємодіють з рецепторами гранульозних клітин яєчників, активують проапоптотичні гени та інгібують ароматазу, що призводить до зниження рівня естрадіолу (Sopiarz N. et al., 2023).

Токсичні агенти можуть зумовлювати розвиток первинної недостатності яєчників через:

дисфункцію гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної осі;
зміну експресії мРНК та гормональної регуляції фолікулів;
зменшення об’єму яєчників;
збільшення вираженості фолікулярної атрезії.

Симптоми первинної недостатності яєчників

Як проявляється первинна недостатність яєчників? Клінічна картина первинної недостатності яєчників пов’язана з гіпоестрогенним станом і характеризується:

порушенням менструального циклу — олігоменореєю або аменореєю; нерегулярними кровотечами, мізерними або занадто рясними;
репродуктивними порушеннями — безпліддя у зв’язку з ановуляцією; зменшення фолікулярного резерву та передчасне виснаження яєчників;
вегетативними та метаболічними проявами — припливи, підвищене потовиділення у нічний час доби (аналог клімактеричних симптомів). Сухість піхви, дискомфорт при статевому акті. Зниження лібідо, втома, дратівливість;
кістково-суглобовими змінами — зниження мінеральної щільності кісток, остеопороз, підвищений ризик переломів. Біль у суглобах та м’язах, підвищена ламкість кісток;
серцево-судинними проявами — підвищення ризику атеросклерозу та дисліпідемії, можливе підвищення артеріального тиску.

Які симптоми спричинює первинна недостатність яєчників? Найчастішими симптомами є:

вазомоторні прояви (припливи, підвищене потовиділення у нічний час доби);
психоемоційні порушення (дратівливість, порушення сну);
урогенітальні симптоми (сухість та подразнення піхви, диспареунія).

Зазначені симптоми можуть суттєво знижувати якість життя пацієнток, проте самі собою вони не становлять безпосередньої загрози життю і, як правило, ефективно усуваються за допомогою замісної гормональної терапії (ЗГТ) (Sopiarz N. et al., 2023).

Діагностика первинної недостатності яєчників

Як визначити первинну недостатність яєчників? Незважаючи на відсутність єдиних діагностичних критеріїв первинної недостатності яєчників, обстеженню підлягають усі пацієнтки з первинною або вторинною аменореєю, які мають ретельно зібрати анамнез, провести фізикальне обстеження та лабораторну діагностику.

Анамнез

Анамнестичні дані повинні включати такі ключові аспекти, як:

вік пацієнтки;
наявність супутніх захворювань;
гінекологічний та акушерський анамнез;
сімейний анамнез;
соціальні чинники, включно з можливими стресовими діями.

При збиранні анамнезу важливо уточнити перенесені інфекційні захворювання, такі як паротит, шигельоз, туберкульоз, малярія та вітряна віспа, оскільки вони можуть викликати оофорит та зумовлювати зменшення оваріального резерву.

Особливу увагу слід приділити виявленню ятрогенних причин первинної недостатності яєчників, включно з:

перенесеною оофоректомією;
хімієтерапією (зокрема з прийомом алкілуючих агентів та антрациклінів);
променеву терапію.

Гінекологічний анамнез:

вік менархе;
характеристики менструального циклу (регулярність, тривалість, об’єм крововтрати, зміни циклу);
застосування методів контрацепції;
наявність інфекцій, що передаються статевим шляхом;
результати цитологічного дослідження шийки матки (мазок за Папаніколау).

Акушерський анамнез:

загальна кількість вагітностей;
результати вагітностей (термінові, передчасні пологи, мимовільні та штучні аборти);
кількість живонароджених дітей;
особливості зачаття (природне або із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій);
спосіб розродження;
наявність акушерських ускладнень (гестаційна гіпертензія, гестаційний цукровий діабет, прееклампсія, еклампсія, дистоція плечиків);
епізоди акушерських кровотеч.

Сімейний анамнез, відомості про спадкові захворювання, у тому числі:

когнітивних порушеннях та розумової відсталості;
треморі та атаксії;
вроджених аномаліях;
аутоімунних захворюваннях.

Соціальний анамнез:

сімейний стан;
вживання алкоголю, тютюну та наркотичних речовин;
рівень та характер фізичної активності.

Додатково проводиться ретельне опитування щодо органів та систем для уточнення супутніх симптомів. Зокрема, при вторинній аменореї необхідно з’ясувати наявність головного болю, галактореї та порушень полів зору, що може вказувати на гіперпролактинемію чи пролактиному.

Опитування також має охоплювати:

ендокринні симптоми (непереносимість холоду або спеки, зміни маси тіла, стомлюваність, припливи, підвищене потовиділення вночі, прискорене серцебиття, поліурія, полідипсія, порушення випорожнень);
урогенітальні симптоми (дизурія, патологічні виділення, свербіж, сухість піхви, диспареунія);
неврологічні симптоми (головний біль, порушення пам’яті, зміни поля зору).

Фізикальне обстеження

Фізикальне обстеження починається з оцінки життєво важливих показників:

артеріального тиску;
частоти серцевих скорочень;
частоти дихання;
маси тіла та індексу маси тіла.

Загальний огляд спрямований на виявлення ознак, що вказують на можливу етіологію захворювання.

Коли підозрюють первинну недостатність яєчників? Гірсутизм, ожиріння та акне можуть свідчити про синдром полікістозних яєчників, тоді як низький ріст, широка грудна клітка, шкірні складки на шиї та характерні риси обличчя можуть вказувати на синдром Тернера.

Обов’язкові компоненти обстеження:

пальпація щитовидної залози для виключення тиреоїдної патології;
гінекологічний огляд для виявлення анатомічних та структурних змін органів сечостатевої системи;
ультразвукове дослідження (УЗД) органів малого тазу.

Лабораторна діагностика

Які аналізи здають за первинної недостатності яєчників? Для оцінки ендокринної функції рекомендується визначення в плазмі крові таких гормонів, як:

ФСГ;
ЛГ;
тиреотропний гормон (ТТГ);
пролактин.

Як діагностують первинну недостатність яєчників? Підтвердження діагнозу первинної недостатності яєчників можливе при:

аменореї тривалістю 4–6 міс;
2 підвищених показників ФСГ у плазмі крові у менопаузальному діапазоні (>40 МО/л) з інтервалом не менше ніж 30 днів;
нормальних інших гормональних показників.

Що підтверджує первинну недостатність яєчників?

Як додатковий маркер оваріального резерву при первинній недостатності яєчників можна оцінити антимюллерів гормон (АМГ) у плазмі крові, проте він не входить до обов’язкових діагностичних критеріїв. У більшості пацієнток з первинною недостатністю яєчників рівень АМГ у плазмі крові знижений (як правило, <1 нг/мл).

Критеріями значного виснаження оваріального резерву вважаються АМГ <0,1 нг/мл, кількість антральних фолікулів (Antral Follicle Count — AFC) = 0 при УЗД та ФСГ >30 МО/л. Стан суттєво зниженого резерву характеризується АМГ <1,1 нг/мл, AFC <7 та ФСГ 12–30 МО/л, проте оцінка первинної недостатності яєчників завжди має бути індивідуалізованою.

За наявності клінічних ознак гіперандрогенізму (гірсутизм, акне, кліторомегалія, андрогенетична алопеція) показано визначення:

17-гідроксипрогестерону;
тестостерону;
дегідроепіандростерону-сульфату (ДГЕА-С).

Важливо, що перед встановленням діагнозу необхідно виключити інші причини вторинної аменореї, зокрема:

вагітність;
гіпотиреоз;
генетичні аномалії (Sopiarz N. et al., 2023).

Диференційна діагностика первинної недостатності яєчників

Як відрізнити первинну недостатність яєчників від інших станів? Для виключення інших причин аменореї необхідне проведення лабораторних та клінічних досліджень, включно з:

захворюваннями щитовидної залози (гіпо— та гіпертиреоз);
гіперпролактинемією та пролактиномою;
синдромом полікістозних яєчників (СПКЯ);
некласичною формою вродженої гіперплазії надниркових залоз.

Також слід враховувати можливу роль аутоімунних захворювань, таких як:

системний червоний вовчак;
ревматоїдний артрит;
міастенія;
аутоімунний тиреоїдит (тиреоїдит Хашимото);
цукровий діабет.

Первинну недостатність яєчників слід відрізняти від менопаузи. При первинній недостатності яєчників зберігається залишкова функція яєчників та наявність примордіальних фолікулів, тоді як менопауза характеризується їх повним виснаженням та остаточним припиненням менструацій (Sopiarz N. et al., 2023).

Лікування первинної недостатності яєчників

Як лікувати первинну недостатність яєчників? Основою лікування є ЗГТ естрогенами. Основні цілі терапії:

зменшення вираженості вазомоторних симптомів;
підтримка МЩКТ та зниження ризику переломів;
зниження серцево-судинної та аутоімунної захворюваності, летального результату;
збереження когнітивних функцій;
підвищення загальної якості життя пацієнток.

Цільовим показником терапії є досягнення рівня естрадіолу, який можна порівняти з таким у жінок репродуктивного віку (близько 100 пг/мл).

Гормональна терапія

Препаратом вибору є естрадіол (17β-естрадіол), який за клінічними рекомендаціями необхідно вводити трансвагінально (вагінальні кільця) або трансдермально (пластирі). Зазначені шляхи введення асоційовані з нижчим ризиком венозної тромбоемболії порівняно з пероральними формами. Гормональну терапію рекомендується продовжувати до середнього віку природної менопаузи (близько 50 років).

Терапія 17β-естрадіолом повинна проводитися безперервно з метою запобігання періодам гіпоестрогенізму. ЗГТ сприяє підтримці або підвищенню МЩКТ у поперековому відділі хребта, шийці стегнової кістки та кульшовому суглобі.

Згідно з результатами дослідження, у пацієнток з первинною недостатністю яєчників фізіологічна схема ЗГТ (трансдермальний естрадіол у дозі 100 мкг/добу спільно з циклічним прийомом медроксипрогестерону ацетату по 10 мг/добу протягом 12 днів щомісяця) забезпечувала відновлення МЩКТ до нормальних. Цей режим добре переносився і сприяв підвищенню рівня естрадіолу в плазмі крові до показників, які можна порівняти з показниками у жінок з нормальною функцією яєчників.

Вищі дози естрогенів (2 мг перорально або 100–150 мкг/добу трансдермально) виявляються ефективнішими у підвищенні МЩКТ порівняно з нижчими дозами або комбінованими оральними контрацептивами. Крім того, трансдермальний шлях введення естрадіолу перевершує пероральну форму щодо впливу на кісткову тканину.

Режим ЗГТ повинен підбиратися індивідуально з урахуванням співвідношення користі, ризиків та можливих побічних ефектів. У клінічній практиці доцільно розпочинати лікування з нижчих доз з наступною титрацією до досягнення оптимального терапевтичного ефекту та належної переносимості.

У пацієнток з первинною аменореєю статеве дозрівання слід індукувати або прискорювати за допомогою 17β-естрадіолу у трансдермальній формі. Терапію рекомендується розпочинати з низької дози, що становить близько 10% від дорослої замісної дози, з поступовим підвищенням кожні 6 міс протягом 2–3 років.

У пацієнток із збереженою маткою обов’язковим компонентом лікування є додавання прогестагенів з метою профілактики гіперплазії та раку ендометрію.

У жінок, які перенесли гістеректомію, можливе застосування монотерапії естрогенами.

При послідовній комбінованій схемі прогестин призначають перорально по 200 мг на добу у II фазі циклу протягом 12–14 днів. При достатній дозі естрогенів, що забезпечує проліферацію ендометрію, після відміни прогестину відбувається менструальноподібна кровотеча.

При безперервній комбінованій схемі прогестин приймають щодня у нижчих дозах протягом місяця. Такий режим призводить до вираженої атрофії ендометрію та, як правило, супроводжується відсутністю кровотеч.

Захист ендометрію більш виражений при безперервному режимі терапії. Однак у жінок під час постменопаузи він може асоціюватися з підвищеним ризиком раку грудної залози. Як альтернатива системному введенню прогестинів може розглядатися застосування внутрішньоматкової системи з левоноргестрелом разом з трансдермальними або пероральними естрогенами.

Пацієнткам з можливим збереженням залишкової функції яєчників, які потребують контрацепції, можна порекомендувати приймати комбіновані оральні контрацептиви (КОК). КОК забезпечують надійну контрацепцію, регуляцію менструального циклу, а також зменшують вираженість вазомоторних та інших симптомів. При виникненні вазомоторних симптомів при первинній недостатності яєчників на тлі препаратів, що містять етинілестрадіол, можливий перехід на КОК з естрадіолом.

Особливості терапії первинної недостатності яєчників у жінок, які бажають зберегти фертильність

У пацієнток, які планують вагітність, краще застосовувати циклічні схеми гормональної терапії, що імітують менструальний цикл. Це може сприяти підвищенню ймовірності імплантації ембріона та настання вагітності.

Застосування КОК можливе, однак має низку обмежень:

більш високий ризик венозної тромбоемболії;
відсутність повноцінної фізіологічної заміни естрогенів;
наявність періодів гіпоестрогенії (наприклад під час прийому плацебо), що може зумовлювати збереження симптомів.

Локальна терапія

За наявності урогенітальних симптомів (вагінальної атрофії, сухості, свербежу, диспареунії) рекомендується застосовувати місцеві препарати, що містять естроген (у формі крему, супозиторіїв), які ефективно зменшують вираженість симптомів.

Фертильність та допоміжні репродуктивні технології при первинній недостатності яєчників

На сьогодні відсутні переконливі докази ефективності індукції овуляції з прийомом гонадотропінів або аналогів гонадотропін-рилізинг-гормону у пацієнток із первинною недостатністю яєчників. При цьому можлива спонтанна овуляція та настання вагітності.

Найбільш ефективним методом досягнення вагітності є використання донорських ооцитів у межах допоміжних репродуктивних технологій.

Деякі дослідження вказують на потенційну роль ад’ювантної терапії (наприклад дегідроепіандростерону та мелатоніну) поєднано із ЗГТ, проте доказова база обмежена.

Кріоконсервація тканини яєчників та подальша трансплантація вважаються найбільш відповідним методом збереження фертильності у дівчаток у період препубертату з високим ризиком первинної недостатності яєчників (Federici S. et al., 2024).

Психологічна підтримка

Діагноз первинної недостатності яєчників може чинити значний психоемоційний вплив на пацієнтку та її оточення. У зв’язку з цим важливою частиною ведення жінки є:

тривале клінічне спостереження;
психологічна підтримка;
за необхідності — направлення до фахівців (психологів, психотерапевтів) (Sopiarz N. et al., 2023).

Профілактика первинної недостатності яєчників

Як запобігають первинній недостатності яєчників? Профілактика первинної недостатності яєчників спрямована на зниження ризику ранньої втрати функції яєчників та підтримання репродуктивного та гормонального здоров’я:

збалансоване харчування: достатня кількість білків, жирів, вітамінів (особливо D, E, фолієвої кислоти) та мінералів (цинку, селену, заліза);
підтримання нормальної маси тіла: ожиріння чи кахексія можуть порушувати гормональний баланс;
регулярна фізична активність: помірні навантаження підтримують метаболізм та гормональний фон;
відмова від куріння та зловживання алкоголем: тютюн та алкоголь прискорюють загибель фолікулів;
обмеження контакту з хімічними токсинами: пестициди, важкі метали, деякі промислові розчинники;
уникнення радіаційного та хімієтерапевтичного впливу без медичних показань, особливо у молодому віці;
контроль за хронічними захворюваннями: аутоімунні, ендокринні (захворювання щитовидної залози, цукровий діабет);
генетичне консультування: при сімейних випадках раннього клімаксу чи хромосомних аномалій;
своєчасне лікування запальних захворювань органів малого таза (хронічні інфекції можуть опосередковано впливати на репродуктивне здоров’я);
збереження фертильності: за необхідності можлива кріоконсервація яйцеклітин;
регулярне спостереження: гінекологічний огляд 1–2 рази на рік, за підозри на первинну недостатність яєчників — визначення ФСГ, ЛГ, естрадіолу у плазмі крові.

Ускладнення первинної недостатності яєчників

Які ускладнення можливі при первинній недостатності яєчників? Незважаючи на клінічну ефективність, ЗГТ асоційована із тромбозом глибоких вен, тромбоемболією легеневої артерії, цереброваскулярними порушеннями.

Чим небезпечна первинна недостатність яєчників? Первинна недостатність яєчників супроводжується віддаленими наслідками, зумовленими хронічним дефіцитом естрогенів:

зниження МЩКТ з розвитком остеопенії та остеопорозу;
підвищений ризик переломів;
погіршення когнітивних функцій;
підвищений ризик розвитку ішемічної хвороби серця, що асоційовано з підвищенням ймовірності передчасного смерті.

Якими є наслідки первинної недостатності яєчників? У пацієнток може розвинутися безпліддя, що може призводити до виражених психосоціальних наслідків, включно з:

тривожними розладами;
депресією;
сексуальною дисфункцією (Sopiarz N. et al., 2023).

Прогноз первинної недостатності яєчників

Діагноз первинної недостатності яєчників повинен встановлюватися лише за наявності переконливих клініко-лабораторних даних та після виключення інших можливих причин порушення функції яєчників.

Такий стан має значні довгострокові наслідки, що стосуються:

загального стану здоров’я;
репродуктивної функції;
психоемоційного благополуччя пацієнтки.

На сьогодні не існує методів лікування, здатних:

відновити пошкоджені ооцити;
покращити функцію наявних ооцитів;
індукувати неоовогенез у людини.

Перебіг первинної недостатності яєчників характеризується варіабельністю та непередбачуваністю. В окремих випадках можливе відновлення спонтанної овуляції, що зумовлює ймовірність самовільної вагітності. Проте ймовірність настання вагітності залишається низькою.

Для пацієнток, зацікавлених у реалізації репродуктивної функції, найефективнішим методом настання вагітності є використання донорських ооцитів у програмах допоміжних репродуктивних технологій (Sopiarz N. et al., 2023).