Паразитарні кісти печінки часто асоціюються з інфекцією, викликаною видами стрічкового гельмінта ехінокока, найпоширенішими з яких є Echinococcus granulosus та Echinococcus multilocularis. Інфекція Echinococcus granulosus призводить до розвитку однокамерних пухирчастих утворень у печінці, відомих як «гідатіозні кісти» або «цистичний ехінококоз». Ці кісти містять личинкові стадії гельмінта і можуть досягати значних розмірів, викликаючи різні симптоми залежно від їх локалізації та розміру.

Гідатіозні кісти характеризуються наявністю товстої зовнішньої капсули та серозним або гнійним вмістом усередині. В окремих випадках кісти можуть луснути, викликаючи алергічну реакцію чи поширення інфекції на інші органи.

Діагностика паразитарних кіст печінки включає візуалізаційні методи обстеження, такі як ультразвукове дослідження (УЗД), комп’ютерна томографія (КТ) і магнітно-резонансна томографія (МРТ), які дозволяють визначити розмір, кількість і локалізацію кіст. Серологічні тести також використовують для підтвердження діагнозу шляхом виявлення антитіл до ехінокока в плазмі крові пацієнта.

Лікування паразитарних кіст печінки може включати медикаментозну терапію протигельмінтними препаратами, наприклад альбендазолом або мебендазолом, для знищення паразитів. У деяких випадках може бути потрібне хірургічне втручання для видалення кісти або її вмісту. При виборі методу лікування важливо враховувати розмір кісти, її локалізацію та наявність ускладнень.

Клінічні симптоми

Клінічні симптоми ехінококозу, паразитарного захворювання печінки, можуть значно змінюватися, що зумовлено низкою факторів, зокрема локалізацією кіст, їх розміром, ступенем розвитку та життєздатністю паразита, а також наявністю ускладнень. Ехінококоз можна виявити у двох основних формах: цистичній (Echinococcus granulosus) та альвеолярній (Echinococcus multilocularis).

Цистичний ехінококоз у більшості випадків (80–98%) проявляється у вигляді кісти в печінці, причому у 60–75% пацієнтів кісти локалізуються в правій ділянці печінки. Кісти можуть залишатися асимптоматичними протягом тривалого часу, але зі збільшенням їх розміру починають викликати симптоми через механічний тиск на сусідні органи. До таких симптомів можуть належати біль у правому підребер’ї, відчуття дискомфорту або переповненості в животі, його здуття та ін.

Альвеолярний ехінококоз характеризується більш агресивним перебігом і може призвести до утворення первинної кісти в печінці та у близько 30% пацієнтів до позапечінкових змін унаслідок інфільтрації або віддалених метастазів. Це може включати ураження легень, кісток та центральної нервової системи. На відміну від цистичного ехінококозу альвеолярний ехінококоз часто викликає більш серйозний та складний для лікування стан.

При діагностиці та терапії ехінококозу потрібен комплексний підхід, зокрема візуалізаційні дослідження, лабораторні аналізи та залежно від стадії патологічного процесу та наявності ускладнень може включати медикаментозне лікування, хірургічне втручання та інші методи, спрямовані на знищення паразита та усунення симптомів.

Діагностика

Діагностика ехінококозу, паразитарного захворювання печінки, починається з виявлення підозр на основі клінічних даних та результатів візуалізаційних досліджень, таких як УЗД, КТ та МРТ. За допомогою цих методів можна виявити кісти в печінці, характерні для ехінококозу, і оцінити їх розмір, кількість, локалізацію, а також наявність можливих ускладнень, таких як розрив кісти або вторинні інфекції.

Для ідентифікації етіологічного фактора, тобто конкретного типу ехінокока, що спричинив захворювання, використовують такі підходи:

1. Серологічні тести: використовуються для виявлення антитіл до Echinococcus у плазмі крові пацієнта. Найчастіше застосовувані методи включають ензимний імуноаналіз (ELISA), індиректну гемаглютинацію (IHA) та імуноблотинг. Ці тести можуть допомогти підтвердити діагноз та в деяких випадках оцінити ефективність лікування.
2. Пункція кісти з подальшим дослідженням вмісту: хоча цей метод використовується рідше через ризик розриву кісти та поширення інфекції, аналіз вмісту кісти може допомогти точно ідентифікувати збудника. Цитологічне, бактеріологічне та паразитологічне дослідження вмісту кісти можуть дати важливу інформацію про тип ехінокока.
3. Гістологічне дослідження: у разі хірургічного втручання або біопсії тканини кісти для інших цілей, гістологічний аналіз може надати додаткові дані, що дозволяють точно визначити тип ехінококозу та стадію захворювання.
4. Молекулярно-генетичні методи: такі методи, як полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР), можуть бути використані для точної ідентифікації генетичного матеріалу паразита у зразках тканини або вмісті кісти.

Ідентифікація етіологічного чинника важлива для визначення оптимальної стратегії лікування, оскільки різні види ехінокока можуть потребувати різних підходів до терапії.

Лікування

При терапії ехінококозу, зокрема паразитарних кіст у печінці, потрібен комплексний підхід, який залежить від безлічі факторів, зокрема типу ехінококозу (цистичний або альвеолярний), розміру та локалізації кіст, наявності ускладнень, а також загального стану здоров’я пацієнта.

1. Хірургічне лікування: є кращим методом, особливо при альвеолярному ехінококозі, при якому кісти характеризуються агресивним зростанням та здатністю до інфільтрації сусідніх тканин. Варіанти хірургічного втручання включають:

• • резекцію печінки: може бути анатомічною (видалення одного або декількох сегментів печінки відповідно до її анатомічних кордонів) або неанатомічною (видалення частини печінки, не дотримуючись анатомічних кордонів);
  • цистоперицистектомія: резекція кісти без її розтину для запобігання ризику поширення інфекції.

2. Черезшкірна терапія: у спеціалізованих центрах може бути використана черезшкірна аспірація вмісту кісти, ін’єкція склерозувальних агентів або інших лікарських засобів безпосередньо в кісту, а потім реаспірація (метод PAIR: пункція, аспірація, ін’єкція, реаспірація). Цей метод менш інвазивний порівняно з хірургічним лікуванням і може бути придатним для певних випадків.
3. Трансплантація печінки: розглядається як крайня міра для пацієнтів з альвеолярним ехінококозом і дуже тяжкими поліосередковими змінами в паренхімі печінки, які не піддаються резекції, або у випадках, коли захворювання призвело до розвитку печінкової недостатності.
4. Медикаментозне лікування: протигельмінтні препарати, такі як альбендазол та мебендазол, можуть застосовуватися як на додаток до хірургічної терапії, так і самостійно у випадках, коли хірургічне або інше інвазивне лікування неможливе.
5. Протигельмінтна терапія може зменшити розмір кіст, вираженість симптомів та знизити ризик розвитку ускладнень.

Вибір методу лікування залежить від комплексної оцінки кожного конкретного випадку, зокрема стадію захворювання, його поширеність та індивідуальні особливості пацієнта. Мультидисциплінарний підхід за участю фахівців у галузі гепатології, інфекційних хвороб, хірургії та трансплантології часто потрібний для оптимального планування терапії.