Визначення

Олігоменорея — це порушення менструального циклу, що характеризується рідкісними та нерегулярними менструаціями. У фізіологічних періодах життя жінки, таких як менархе, післяпологовий період та перименопауза, допустимі помірні коливання тривалості та регулярності менструального циклу.

Менархе є початком менструальної функції у дівчаток; середній вік його настання становить близько 12,5 року. У ранній період постменархе часто відзначаються ановуляторні цикли, що можуть супроводжуватися нерегулярними або мізерними кровотечами. Згодом менструальний цикл зазвичай стає регулярним.

Олігоменорею діагностують у випадках, коли тривалість менструального циклу перевищує 35 днів або загальна кількість менструальних циклів становить <9 на рік. При цьому в клінічній практиці олігоменорея розглядається як патологічний стан, який може передувати розвитку аменореї або супроводжуватися іншими порушеннями менструальної функції.

Поширеність олігоменореї у загальній популяції оцінюється у близько 13,5%. Синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) є однією з провідних причин цього порушення та зумовлює 4–10% випадків олігоменореї у жінок репродуктивного віку — від періоду статевого дозрівання до настання менопаузи.

Частота олігоменореї значно вища в окремих групах ризику. Так, серед танцівниць 11–44% жінок повідомляють про наявність олігоменореї в анамнезі, тоді як серед спортсменок поширеність олігоменореї становить 6–60% протягом життя, що відображає вплив інтенсивних фізичних навантажень та білково-енергетичної недостатності на менструальну функцію (Riaz Y. et al., 2025).

Класифікація олігоменореї

Первинна олігоменорея — проявляється у період становлення менструального циклу. Це стан, коли цей цикл від початку статевого дозрівання не встановлюється, менструації відбуваються дуже рідко (з інтервалом >35 днів, іноді раз у 2–3 міс). Частими причинами є гормональні порушення, затримка статевого дозрівання, генетичні особливості, аномалії статевих органів чи хромосомні порушення;
вторинна олігоменорея — це порушення менструального циклу у жінок, які раніше мали регулярні менструальні цикли, коли вони стають рідкісними (інтервал >35 днів) та/або мізерними, розвиваючись на тлі гормональних порушень, стресу, надмірної маси тіла, інтенсивних навантажень або після перенесених захворювань / операцій;
неуточнена олігоменорея.

Причини олігоменореї

Етіологія олігоменореї багатофакторна і включає ендокринні, метаболічні, запальні, ятрогенні та поведінкові причини. У більшості випадків олігоменорея є клінічним проявом основного патологічного процесу, що порушує регуляцію гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової осі.

До найчастіших причин олігоменореї належать:

СПКЯ;
андрогенсекретувальні пухлини яєчників;
андрогенсекретувальні пухлини надниркових залоз;
вроджена гіперплазія надниркових залоз (класична та некласична форми);
синдром Кушинга;
гіпертиреоз;
гіперпролактинемія та пролактиноми;
первинна недостатність яєчників;
інсулінозалежний цукровий діабет;
гіпоталамічна аменорея, зокрема форми, асоційовані з надмірними фізичними навантаженнями, стресом або дефіцитом маси тіла (Awdishu S. et al., 2009);
запальні захворювання органів малого таза (ЗЗОМТ);
синдром Ашермана;
анатомічні аномалії репродуктивного тракту;
хірургічне видалення яєчників;
променеве пошкодження яєчників;
нервова анорексія;
нервова булімія;
побічні ефекти оральних контрацептивів;
антипсихотичні препарати;
протиепілептичні засоби;
інтенсивні фізичні навантаження;
хронічний стрес;
значне збільшення маси тіла (Riaz Y. et al., 2025).

Симптоми олігоменореї

Збір анамнезу при олігоменореї повинен починатися з детальної характеристики менструального циклу. Необхідно уточнити тривалість менструального циклу, кількість днів менструальної кровотечі, об’єм крововтрати (зокрема кількість використовуваних гігієнічних засобів на добу), інтервали між циклами, а також регулярність менструацій у минулому. Ці дані дозволяють оцінити частоту менструальних циклів протягом року, регулярність циклу та передбачуваний об’єм крововтрати, що має ключове значення для підтвердження діагнозу олігоменореї. Важливо також унеможливити наявність міжменструальних кров’янистих виділень.

Для виявлення можливої причини олігоменореї слід додатково оцінити:

вік менархе;
наявність незахищених статевих контактів;
біль унизу живота;
патологічні вагінальні виділення;
епізоди ненавмисного зменшення маси тіла.

Суттєве значення мають супутні симптоми, включно із змінами голосу, гірсутизмом, акне, порушеннями зору, головним болем, зниженням лібідо та галактореєю. Слід уточнити наявність в анамнезі внутрішньоматкових втручань, зокрема процедур розширення та вишкрібання порожнини матки. Зміни з боку шлунково-кишкового тракту та шкіри також можуть вказувати на системні чи ендокринні порушення, що має враховуватися при діагностиці.

При аналізі медикаментозного анамнезу необхідно звернути увагу на прийом комбінованих оральних контрацептивів, антипсихотичних, протиепілептичних препаратів та глюкокортикоїдів, оскільки вони можуть впливати на регуляцію менструального циклу. Сімейний анамнез повинен містити відомості про наявність у родичів першої лінії таких станів, як СПКЯ або хромосомні аномалії, включно із синдромом Шерешевського — Тернера (Dabrowski E. et al., 2019).

Діагностика олігоменореї

Для оцінки олігоменореї рекомендується проведення фізикального, лабораторного та інструментального обстеження. З їхньою допомогою можна визначити етіологію порушення менструального циклу та вибрати подальшу діагностичну тактику.

Фізичне обстеження пацієнтки з олігоменореєю має бути комплексним та включати огляд зовнішніх статевих органів, вагінальне (у тому числі ректовагінальне) дослідження та оцінку стану органів черевної порожнини.

При огляді зовнішніх статевих органів слід звернути увагу на розвиток вторинних статевих ознак та виявити можливі ознаки гіперандрогенії, такі як нерівномірне оволосіння або кліторомегалія.

Ректовагінальне дослідження проводиться з метою оцінки анатомічних особливостей піхви, наявності обструкцій або аномалій розвитку, а також виявлення болісності, об’ємних новоутворень в ділянці придатків або малого таза.

Під час огляду піхви та шийки матки за допомогою дзеркал можна діагностувати патологічні виділення, ознаки запального процесу чи новоутворення.

Огляд черевної порожнини включає оцінку наявності асциту, пальпацію живота для виявлення болісності чи об’ємних новоутворень, і навіть пальпацію пахових ділянок для виявлення лімфаденопатії.

Лабораторні дослідження:

фолікулостимулювальний гормон (ФСГ). Підвищений рівень ФСГ у плазмі крові може вказувати на первинну недостатність яєчників;
лютеїнізувальний гормон (ЛГ). Оцінка співвідношення ЛГ / ФСГ має діагностичне значення за наявності підозри на СПКЯ;
тиреотропний гормон (ТТГ). Зниження рівня ТТГ у плазмі крові характерно для гіпертиреозу, який може супроводжуватися порушеннями менструального циклу;
пролактин. Підвищення рівня пролактину в плазмі крові може вказувати на пролактиному або інші причини гіперпролактинемії;
вільний тестостерон. Підвищення вільного тестостерону в плазмі крові характерно при гіперандрогенних станах, включно з СПКЯ та вродженою гіперплазією надниркових залоз;
17-гідроксипрогестерон (17-ОН-прогестерон) — призначають для діагностики вродженої гіперплазії надниркових залоз;
кортизол. Оцінка рівня кортизолу в плазмі крові показана в разі підозри на синдром Кушинга;
глікований гемоглобін (HbA1c) — для виявлення порушень вуглеводного обміну;
супресивний тест з 1 мг дексаметазону (короткий (нічний) дексаметазоновий тест). Для проведення тесту пацієнтці необхідно перед сном (22:00–24:00) перорально прийняти 1 мг дексаметазону. Супресивний тест призначають для скринінгу синдрому Кушинга, особливо у жінок із клінічними ознаками гіперкортицизму.

Інструментальні методи дослідження:

ультразвукове дослідження (УЗД) органів малого таза та черевної порожнини — можливе виявлення полікістозних змін яєчників, ознак запальних захворювань органів малого таза, наявність асциту або об’ємних новоутворень;
комп’ютерна томографія (КТ) — призначають за підозри на пухлини надниркових залоз або придатків матки;
магнітно-резонансна томографія (МРТ) — метод вибору для підтвердження пролактиноми при виявленні гіперпролактинемії;
ендоцервікальні мазки показані при клінічних ознаках запальних захворювань органів малого таза для уточнення інфекційної етіології (Riaz Y. et al., 2025).

Диференційна діагностика олігоменореї

Олігоменорею необхідно диференціювати з перименопаузою, аномальними матковими кровотечами, вагітністю.

Обов’язковим першим етапом обстеження пацієнток із затримкою чи порушенням менструального циклу є виключення вагітності. Для цього проводиться тест на вагітність з визначенням хоріонічного гонадотропіну людини (ХГЛ) у сечі чи плазмі крові.

Порушення менструального циклу під час перименопаузи можуть імітувати олігоменорею. Однак такі зміни зазвичай супроводжуються характерними клімактеричними симптомами, такими як:

вазомоторні прояви (припливи);
підвищене потовиділення у нічний час доби;
сухість піхви;
збільшення маси тіла;
емоційна лабільність;
диспареунія.

На відміну від цього, олігоменорея, зумовлена іншими патологічними причинами, зазвичай не асоційована із зазначеними симптомами.

Аномальні маткові кровотечі можуть помилково інтерпретуватися як олігоменорея, проте вони характеризуються кров’янистими виділеннями між менструаціями, а не рідкісними менструальними циклами. У жінок пременопаузального віку такі кровотечі можуть свідчити про наявність поліпів ендометрію, тоді як під час постменопаузи необхідно виключити злоякісні новоутворення ендометрію (Riaz Y. et al., 2025).

Лікування олігоменореї

Тактика лікування олігоменореї визначається її етіологією, у зв’язку з чим ключове значення мають ретельний збір анамнезу, детальне фізикальне обстеження та проведення відповідних лабораторно-інструментальних досліджень. Основною метою терапії є усунення чи корекція першопричини порушення менструального циклу.

У випадках коли олігоменорея пов’язана з білково-енергетичною недостатністю, низькою масою тіла або хронічним психоемоційним стресом, ефективними є немедикаментозні методи лікування. До них належать:

корекція харчування;
нормалізація маси тіла. Зменшення маси тіла довело свою ефективність при ановуляції, асоційованій з ожирінням;
психотерапія;
методи керування стресом.

Для відновлення регулярності менструального циклу, особливо у пацієнток із СПКЯ, призначають комбіновані оральні контрацептиви (Kostopoulou E. et al., 2020). Цей метод терапії вважається безпечним і кращим у жінок, які не планують вагітність.

При вторинній олігоменореї, зумовленій системними або ендокринними захворюваннями, проводиться цілеспрямоване етіотропне лікування:

при гіпертиреозі призначають антитиреоїдні препарати, радіойодтерапію або хірургічне втручання (тиреоїдектомію);
при синдромі Кушинга призначають лікарські засоби, що пригнічують синтез кортизолу, зокрема кетоконазол, метирапон чи мітотан;
пролактиноми невеликих розмірів здебільшого успішно лікують агоністами дофаміну (бромокриптин, каберголін).

Хірургічне втручання показано в окремих клінічних ситуаціях:

пухлини придатків матки чи надниркових залоз;
у разі неефективності консервативного лікування гіпертиреозу показана тиреоїдектомія;
при великих пролактиномах, що викликають симптоми компресії навколишніх структур, може знадобитися нейрохірургічне лікування (Riaz Y. et al., 2025).

Ускладнення олігоменореї

Якщо не лікувати олігоменорею, це може призводити до розвитку ускладнень, що зачіпають різні органи та системи, такі як:

порушення репродуктивної функції. Олігоменорея часто супроводжується ановуляцією, що може призводити до безпліддя, особливо за таких станів, як СПКЯ та первинна недостатність яєчників. Крім того, порушення менструального циклу може бути пов’язане із змінами ендометрію, які перешкоджають імплантації ембріону (наприклад при синдромі Ашермана), фіброзом внаслідок запальних захворювань органів малого таза, а також метаболічними порушеннями при тяжкій формі цукрового діабету, що додатково знижує ймовірність настання вагітності;
гіперплазія та рак ендометрію. Тривала відсутність регулярних менструацій призводить до безперервної естрогенної стимуляції ендометрію без значної протидії прогестерону, що спричиняє розвиток гіперплазії ендометрію. Надалі гіперплазія може прогресувати до раку ендометрію. Комбіновані оральні контрацептиви, що містять естроген і прогестин, мають захисну дію щодо цього ризику;
порушення кісткового метаболізму. При олігоменореї, зумовленій ановуляцією, знижується рівень естрогенів, які переважно синтезуються в фолікулах яєчників, що розвиваються. Дефіцит естрогенів призводить до зниження мінеральної щільності кісткової тканини та підвищує ризик розвитку остеопорозу;
серцево-судинні ускладнення. Естрогени зумовлюють кардіопротективний ефект. Їхній дефіцит при хронічній ановуляції може спричиняти підвищення ризику серцево-судинних захворювань, включно з ішемічною хворобою серця;
нейропсихіатричні прояви. Олігоменорея може асоціюватися з психоемоційними та неврологічними порушеннями, зокрема тривожними розладами, астенією, розладами харчової поведінки, а також різними нейровегетативними симптомами, що додатково знижує якість життя пацієнток (Riaz Y. et al., 2025).

Прогноз олігоменореї

Олігоменорея, як правило, не становить безпосередньої загрози здоров’ю. Однак виявлення та лікування її основної причини має вирішальне значення. Відсутність своєчасної корекції може призвести до порушення репродуктивної функції та підвищення ризику розвитку гіперплазії та раку ендометрію (Riaz Y. et al., 2025).