Легеневий гістіоцитоз із клітин Лангерганса

Легенева форма гістіоцитозу з клітин Лангерганса є серйозним захворюванням, що характеризується некерованим розростанням дендритичних клітин, що походять з кісткового мозку. Ці клітини генетично та фенотипно модифіковані, що призводить до формування інфільтратів, які агресивно атакують і ушкоджують навколишні тканини легень. Патологія може виявлятися як у моно- чи мультисистемній формах, але легенева форма найчастіше асоціюється з ураженням легень.

У легенях захворювання проявляється формуванням вузлів навколо дистальних бронхіол, які інфільтрують та руйнують стінки бронхіол та паренхіму легень. Особливо часто цей тип гістіоцитозу виявляється у курців, що підкреслює взаємозв’язок між курінням та розвитком специфічних патологічних змін у легенях. При цьому захворюванні потрібна ретельна діагностика та спеціалізований підхід до лікування, спрямованого на контроль прогресування хвороби та мінімізацію ушкодження тканин.

До симптомів захворювання належать кашель і задишка, особливо при фізичному навантаженні, а також вони можуть супроводжуватися підвищенням температури тіла, втратою маси тіла, підвищеним потовиділенням та болем у грудній клітці. Іноді першою ознакою патології стає пневмоторакс.

При функціональному дослідженні легень часто фіксується зниження трансфер-коефіцієнта легень для чадного газу (TL_CO), що свідчить про порушення газообміну. У деяких випадках фіксуються обструктивні зміни, асоційовані з ознаками емфіземи, які можуть бути частково оборотними.

Рентген грудної клітки на ранніх стадіях захворювання може не допомогти у виявленні помітних змін, але з прогресуванням хвороби можуть розвинутися симетрично локалізовані дифузні нодулярні або ретикулонодулярні зміни, особливо у верхніх і середніх полях легень.

При комп’ютерній томографії з високою роздільною здатністю (КТВЗ) виявляються вузли та поліморфні, зазвичай тонкостінні дрібні кісти, які можуть зливатися, створюючи характерну картину, що нагадує лист конюшини.

Ці дані допомагають лікарям діагностувати захворювання та вибрати адекватне лікування, націлене на підвищення якості життя пацієнта та уповільнення прогресування патології.

Для підтвердження діагнозу легеневого гістіоцитозу з клітин Лангерганса лікарі спираються на комбінацію клінічних даних та результатів досліджень. Остаточний діагноз встановлюється на основі клінічної картини поєднано з наявністю клітин Лангерганса, виявлених у матеріалі, отриманому при трансбронхіальній або хірургічній біопсії легень. Імовірний діагноз може бути встановлений на підставі клінічних проявів та даних КТВЗ.

Диференційний діагноз охоплює низку захворювань, таких як лімфангіолейоміоматоз, який часто діагностують у молодих жінок, емфізема легень, лімфоцитарна інтерстиціальна пневмонія, синдром Берта — Хогга — Дюбе та хвороба депозитів легких ланцюгів, які можуть мати схожі клінічні та радіологічні симптоми.

Лікування передбачає категоричну рекомендацію припинити куріння як основну умову стабілізації стану. Регулярне спостереження та функціональні дослідження дихання (ФДД) необхідні для моніторингу динаміки захворювання: спочатку кожні 3 міс, а потім кожні 6–12 міс. Якщо ступінь тяжкості симптомів підвищується або функціональні показники знижуються, може бути призначена медикаментозна терапія: преднізон у дозі 1 мг/кг маси тіла/добу протягом 1 міс з наступним поступовим зниженням дози протягом 5 міс або кладрибін, що вводиться внутрішньовенно в дозі 6 мг/м² протягом 5 днів кожні 4 тиж протягом 6 курсів. У разі прогресування хвороби як невідкладна допомога може бути призначений цитарабін. При значних змінах, що супроводжуються респіраторною недостатністю й обмежені лише легенями, може бути показана їх трансплантація.

Лімфангіолейоміоматоз

Лімфангіолейоміоматоз (lymphangioleiomyomatosis  — LAM) — це рідкісне прогресуюче захворювання, що уражує переважно молодих жінок. Патологія пов’язана з порушенням функції генів комплексу TSC1 та TSC2, що призводить до проліферації клітин, схожих на міоцити, навколо бронхів, кровоносних та лімфатичних судин. Ці зміни викликають обструкцію дихальних шляхів та спричиняють кістозну деструкцію легень.

До симптоматики LAM належать пневмоторакс, хілоторакс або хільозний асцит, що характеризуються задишкою при фізичних навантаженнях, кашлем та іноді кровохарканням. Крім того, можуть відмічатися ангіоміоліпоми нирок, кісти в нирках або печінці, а також лімфангіолейоміоми в заочеревинному просторі та середостінні. Рентген грудної клітки часто візуалізує гіперінфляцію легень, а також ретикулярні, ретикулонодулярні та дрібнокістозні зміни.

При такому захворюванні потрібен уважний та комплексний підхід до діагностики та лікування, включно з регулярним медичним контролем та в разі потреби оперативним втручанням для зменшення вираженості симптомів та запобігання подальшому прогресу хвороби.

КТВЗ є ключовим інструментом у діагностиці LAM. На КТВЗ виявляють 2 типи характерних змін у легенях:

1. Типова картина для LAM охоплює численні двосторонні тонкостінні округлі дрібні кісти, які добре відмежовані та рівномірно розподілені в обох легенях. При цьому зазвичай відмічається нормальний або збільшений обсяг легень за відсутності ознак інших інтерстиціальних захворювань.
2. Альтернативна картина відповідає LAM і містить наявність 2–9 тонкостінних, добре відмежованих дрібних кіст діаметром <30 мм, що доповнює вищеописані особливості.

Для остаточної діагностики LAM використовуються як дані КТВЗ, так і гістопатологічне дослідження тканин, клінічні критерії і навіть вимірювання рівня VEGF D (фактора зростання судинного ендотелію D) в плазмі крові. Концентрація VEGF D >800 пг/мл підтверджує діагноз, що особливо важливо для початку відповідного лікування та планування подальшого ведення пацієнта.

Терапія LAM передбачає застосування специфічних лікарських засобів та підтримувального лікування, спрямованого на уповільнення прогресування хвороби та підвищення якості життя пацієнтів:

Основна терапія:

• сіролімус є препаратом вибору для випадків швидко прогресуючого LAM. Показання до його призначення містять зниження функції легень, таке як зниження об’єму форсованого видиху за 1-шу с (ОФВ₁) на 200 мл або трансфер-коефіцієнта легень для чадного газу (TL_CO) на 10% протягом року.
• Еверолімус застосовують для лікування ангіоліпом нирок діаметром >3 см, а також контролю великих LAM та випадків хілотораксу або хільозного асциту.

Додаткова терапія:

• бронходилататори застосовують для полегшення дихання у пацієнтів зі зворотною обструкцією дихальних шляхів.
• До профілактичних заходів належать утримання від вагітності та уникнення прийому пероральних контрацептивів, щоб запобігти збільшенню вираженості симптомів.
• У пацієнтів з легеневою гіпертензією можна застосовувати блокатори фосфодіестерази або рецептора ендотеліну для контролю артеріального тиску в артеріях легень.

Радикальні методи:

• трансплантація легень розглядається як можливе рішення для хворих з тяжкою дихальною недостатністю, коли інші методи лікування не мають належного ефекту.

За допомогою цих підходів забезпечується комплексна стратегія для контролю LAM, сповільнюється прогрес захворювання та покращується загальний стан хворих.

Легеневий альвеолярний протеїноз

Легеневий альвеолярний протеїноз (ЛАП) — це рідкісне захворювання, при якому відбувається накопичення сурфактанту в альвеолах, що призводить до значних порушень газообміну. У близько 90% усіх пацієнтів патологія аутоімунного характеру пов’язана з наявністю антитіл до гранулоцитарно-макрофагального колонієстимулювального фактора (Granulocyte-macrophage colony-stimulating factor — GM-CSF), що перешкоджає нормальній функції сурфактанту.

До симптомів ЛАП належать повільно прогресуюча задишка, сухий кашель, іноді стомлюваність, зменшення маси тіла та субфебрилітет. У пацієнтів, які не одержують лікування, фіксується підвищена схильність до інфекцій дихальних шляхів. У близько 10% усіх хворих відмічається спонтанна регресія захворювання, у 30% — стабілізація стану, у решти — поступове прогресування.

Діагностичні ознаки на рентгені грудної клітки можуть проявлятися плямистими затемненнями типу «матового скла» та альвеолярною консолідацією, яка часто утворює картину «крил метелика». У результатах КТВЗ відмічаються ділянки «матового скла» з географічним розподілом, чітко відмежовані від здорової паренхіми, створюючи картину «нерівної бруківки», або «crazy paving».

Лабораторні показники можуть включати підвищений титр аутоантитіл до GM-CSF у плазмі крові >1/400 або їх концентрацію >5 мкг/мл, що підтверджує діагноз.

При контролі цього захворювання потрібен комплексний підхід, включно з моніторингом функції легень і в деяких випадках — застосуванням терапевтичних лаважів легень або імуносупресивної терапії для контролю симптомів та запобігання подальшому прогресу хвороби.

Діагностика ЛАП ґрунтується на комбінації клінічних даних, радіологічних досліджень та лабораторних аналізів. Оцінка бронхоальвеолярного лаважу (БАЛ) відіграє ключову роль, оскільки типовий молочний колір рідини та наявність зернистої ацидофільної білково-ліпідної речовини з пінистими макрофагами в цитологічному дослідженні підтверджують діагноз. Крім того, важливою діагностичною ознакою є підвищений рівень антитіл до GM-CSF у плазмі крові.

Лікування легеневого альвеолярного протеїнозу охоплює кілька ключових методів. Основним є проведення повного легеневого лаважу під загальною анестезією, який допомагає видалити сурфактант, що накопичився, з альвеол. Також може бути призначений GM-CSF субкутанно або інгаляційно, що сприяє відновленню нормальної функції альвеолу. Для пацієнтів з аутоімунною формою захворювання, які мають підвищений рівень антитіл до GM-CSF, може бути рекомендований ритуксимаб, моноклональне антитіло, спрямоване на зниження аутоімунної активності.

Ці методи терапії спрямовані на зменшення вираженості симптомів та запобігання подальшому накопиченню шкідливих речовин у легенях, що дозволяє хворим вести більш активний та здоровий спосіб життя.