Содержание

Хвороба «кленового сиропу» (лейциноз, розгалужено-ланцюжкова кетонурія, хвороба розгалужених кислот) — це рідкісне спадкове захворювання з аутосомно-рецесивним типом успадкування, симптоми якого проявляються з перших днів життя новонародженого. В його основі лежить порушення катаболізму розгалужених амінокислот (лейцину, ізолейцину та валіну) внаслідок дефіциту ферментного комплексу дегідрогенази (Branched-chain α-ketoacid dehydrogenase complex — BCKDC). Клінічні прояви у вигляді затримки розвитку, неврологічної симптоматики, характерного солодкуватого запаху сечі, що нагадує кленовий сироп (що і дало назву захворюванню), та інші пов’язані з накопиченням токсичних метаболітів в організмі пацієнта.

Патологія має тяжкий перебіг з високою ймовірністю смерті (особливо у новонароджених). Раннє виявлення захворювання у рамках програм неонатального скринінгу суттєво покращує прогноз.

Історичні дані

Автором першого наукового опису захворювання, опублікованого 1954 р., є американський лікар Джон Менкес (John Hans Menkes). Він спостерігав 4 дітей із прогресуючими неврологічними порушеннями, у яких було виявлено загальний специфічний симптом: сеча за запахом нагадувала кленовий сироп або палений цукор.

У ході подальших досліджень було ідентифіковано біохімічну основу хвороби «кленового сиропу» — підвищений вміст розгалужених амінокислот у крові та сечі пацієнтів. У 1970-х роках встановлено роль ферментного комплексу дегідрогенази розгалужених альфа-кетокислот у розвитку захворювання. Його дефект супроводжується накопиченням лейцину, ізолейцину, валіну та їх кетокислотних похідних, зумовлюючи токсичну дію на центральну нервову систему та інші органи.

Дослідження в галузі молекулярної генетики (1980–1990-ті роки) дозволили ідентифікувати гени, що кодують субодиниці ферментного комплексу BCKDC. Були картовані гени BCKDHA, BCKDHB і DBT, мутації у яких викликають різні форми патології.

Розвиток методів неонатального скринінгу наприкінці XX ст. дозволив проводити швидку діагностику захворювання у перші дні життя, значно покращивши прогноз для пацієнтів.

Епідеміологія

Поширеність захворювання в загальній популяції варіює в інтервалі від 1:87 тис. до 1:185 тис. людей. Винятками є ізольовані популяції з високою частотою близьких родинних шлюбів. Наприклад, у менонітів у Пенсільванії захворюваність досягає 1 випадку на 380 новонароджених. Такий високий показник зумовлений генетичним дрейфом та обмеженим генофондом ізольованої релігійної громади.

Гендерний розподіл лейцинозу однаковий серед хлопчиків і дівчаток, що є типовим для аутосомно-рецесивних захворювань. Вік маніфестації класичної форми хвороби «кленового сиропу» у дітей зазвичай припадає на перший тиждень життя, при цьому симптоми у новонароджених можуть з’являтися вже в перші 24–48 год після народження.

Етіологія

Причина хвороби «кленового сиропу» — мутації в генах, що кодують компоненти мітохондріального ферментного комплексу дегідрогенази розгалужених альфа-кетокислот. Він складається з 3 ферментативних компонентів (E1, E2, E3), кожен з яких має особливу структуру та кодується різними генами:

• E1 — складається з 2 α-субодиниць (кодованих геном BCKDHA) і 2 β-субодиниць (кодованих геном BCKDHB). Ген BCKDHA локалізований на хромосомі 19q13.1-q13.2 і містить 10 екзонів, ген BCKDHB розташований на хромосомі 6q14.1 і включає 11 екзонів. Мутації, що стосуються цих генів, стають причиною більшості випадків захворювання;
• E2 — кодується геном DBT (11 екзонів), який локалізований на хромосомі 1p31;
• E3 — кодується геном DLD на хромосомі 7q31-q32. Його мутації асоційовані з лейцинозом і з додатковими метаболічними порушеннями.

Особливості генетики хвороби «кленового сиропу»:

• успадкування відбувається за аутосомно-рецесивним типом — для розвитку захворювання необхідна наявність 2 копій дефектного гена, по одній від кожного з батьків. Якщо дитина успадкує лише 1 копію, вона стає клінічно здоровим носієм мутантного алеля. Ризик народження хворої дитини у батьків-носіїв становить 25% при кожній вагітності;
• описано понад 200 різних мутацій у генах, що кодують компоненти мітохондріального ферментного комплексу дегідрогенази розгалужених альфа-кетокислот. Найчастіші:
  • місенс-мутації — заміна амінокислот у критичних доменах білка;
  • нонсенс-мутації — передчасна термінація трансляції.

Делеції та інсерції виявляються рідше і зазвичай викликають зсув рамки зчитування.

Патогенез хвороби «кленового сиропу»

У фізіологічних умовах катаболізм розгалужених амінокислот здійснюється переважно в печінці, скелетних м’язах, нирках та жировій тканині у 2 основні етапи:

• зворотне трансамінування — процес відбувається за участю трансамінази розгалужених амінокислот. Фермент каталізує перенесення аміногруп на альфа-кетоглутарат з утворенням відповідних альфа-кетокислот та глутамату;
• альфа-кетокислоти (альфа-кетоізокапронова кислота з лейцину, альфа-кето-β-метилвалеріанова кислота з ізолейцину та альфа-кетоізовалеріанова кислота з валіну) піддаються незворотному окиснювальному декарбоксилюванню під дією мітохондріального ферментного комплексу BCKDC.

Дефіцит ферментного комплексу дегідрогенази розгалужених альфа-кетокислот або його функціональна недостатність спричиняють розвиток хвороби «кленового сиропу» (таблиця).

Класифікація

Класифікація хвороби «кленового сиропу» ґрунтується на ступені зниження активності ферментного комплексу BCKDC та відповідних клінічних проявах. Традиційно виділяють 5 основних фенотипічних форм захворювання, кожна з яких характеризується специфічними особливостями перебігу та прогнозу:

• класична — найтяжчий варіант захворювання з активністю BCKDC менше 2% від нормальних значень. Симптоми (виражені неврологічні порушення, метаболічний ацидоз та характерний запах сечі та ін.) виявляються у перші дні життя. Без лікування патологічний процес швидко прогресує і може спричинити летальний кінець протягом перших тижнів життя;
• проміжна — активність ферменту лише на рівні 3–30% від норми. Ознаки хвороби «кленового сиропу» з’являються в дітей віком від кількох місяців до кількох років. Тригерними факторами часто є інтеркурентні захворювання чи стресові ситуації. Неврологічні порушення менш виражені, але потребують постійного медичного спостереження;
• інтермітуюча — відрізняється відносно високою залишковою активністю BCKDC (5–20% від норми) та епізодичними декомпенсаціями. Тривалі безсимптомні періоди змінюються гострими метаболічними кризами при дії провокуючих факторів (інфекції, хірургічні втручання, надмірне споживання білка та ін.);
• тіамінчутлива — особливий варіант, при якому введення високих доз вітаміну B₁ (тіаміну) супроводжується значним поліпшенням клінічного стану та нормалізацією біохімічних показників. Ця форма зумовлена специфічними мутаціями, що порушують зв’язування тіамінпірофосфату з ферментним комплексом;
• E3-дефіцитна — викликана мутаціями в гені DLD і характеризується як порушенням розщеплення розгалужених амінокислот, так і дефіцитом інших мітохондріальних ферментних комплексів.

Клінічні прояви

Клінічна картина хвороби «кленового сиропу» характеризується значним поліморфізмом. Вона залежить від форми захворювання, віку пацієнта та наявності провокуючих факторів.

Класична форма

Симптоми з’являються у перші дні життя новонародженого, часто протягом 24–72 год після початку ентерального харчування. Початкові ознаки захворювання:

• зниження апетиту;
• млявість ссання;
• монотонний плач;
• прогресуюча летаргія.

Патогномонічна ознака

Характерний солодкуватий запах сечі, шкіри, слини та вушної сірки є патогномонічною ознакою патології (визначається у 90–95% пацієнтів). Запах зумовлений накопиченням різних циклічних сполук, що утворюються під час деградації ізолейцину. Інтенсивність запаху є маркером тяжкості захворювання.

Деякі пацієнти та їхні родичі описують запах як карі, що нагадує пажитник, або палені злаки. У частини хворих запах може бути слабо вираженим або відсутнім, особливо при легких формах захворювання або на тлі дієтотерапії. Запах посилюється при лихоманці, інтеркурентних захворюваннях, порушенні дієти.

Неврологічні прояви

Неврологічні симптоми хвороби «кленового сиропу» розвиваються стадійно:

• І стадія:
  • м’язова гіпотонія;
  • зниження спонтанної рухової активності;
  • пригнічення фізіологічних рефлексів новонародженого — рефлекс Моро стає млявим або відсутній, смоктальний і ковтальний рефлекс прогресивно слабшають;
  • тремор кінцівок, особливо виражений при плачі, занепокоєнні;
• ІІ стадія:
  • наростання неврологічної симптоматики;
  • розвиток опістотонусу — характерне положення тіла із закиданням голови, вигинанням спини;
  • м’язовий тонус набуває спастичного характеру;
  • з’являються патологічні рухи у вигляді «боксерських» або «велосипедних» рухів кінцівками;
• ІІІ стадія:
  • глибоке пригнічення свідомості аж до коми;
  • децеребраційна ригідність;
  • порушення вітальних функцій;
  • судомний синдром може проявлятися як генералізованими тоніко-клонічними нападами, так і субтильними судомами у вигляді посмикування мімічних м’язів, ністагму або апное.

Шлунково-кишкові прояви

Відмова від годування відбувається поступово. Вона починається з подовження інтервалів між годуваннями та зменшення обсягу спожитого молока та закінчується повною відмовою від грудного вигодовування.

Характерне блювання — як зригування, так і блювання фонтаном. Порушення моторики шлунково-кишкового тракту із затримкою їжі у шлунку посилюють блювання і можуть викликати аспірацію шлункового вмісту.

Перистальтика кишечнику ослаблена, про що свідчать:

• здуття живота;
• затримка відходження меконію у новонароджених;
• запори у дітей старшого віку.

Діарея діагностується рідше, при тяжких формах захворювання, особливо на тлі інтеркурентних інфекцій. Мальабсорбція та порушення всмоктування поживних речовин провокують затримку фізичного розвитку.

Респіраторні порушення

Дихальні розлади мають кілька патогенетичних механізмів:

• компенсаторне тахіпное — розвивається у відповідь на метаболічний ацидоз. Частота дихання у новонароджених може досягати 60–80 вдихів за хвилину;
• центральне апное — розвивається внаслідок токсичного ураження дихального центру в довгастому мозку. Епізоди апное можуть бути короткочасними (10–20 с) або тривалими, що потребують респіраторної підтримки;
• обструктивні порушення дихання пов’язані з м’язовою гіпотонією та порушенням координації дихальних рухів;
• у частини пацієнтів розвивається набряк легень нейрогенного походження, пов’язаний із підвищенням внутрішньочерепного тиску та порушенням регуляції судинного тонусу.

Серцево-судинні прояви

Серед можливих кардіоваскулярних порушень виділяють:

• тахікардію — рання і постійна ознака, що відображає компенсаторну реакцію на ацидоз та гіповолемію;
• артеріальну гіпотензію — розвивається при прогресуванні захворювання і може досягати критичних значень;
• порушення серцевого ритму (передсердні та шлуночкові екстрасистоли, атріовентрикулярні блокади різного ступеня);
• кардіоміопатію — описана у кількох пацієнтів з тривалим перебігом захворювання. Ехокардіографічні зміни кардіоміопатії:
  • дилатація порожнин серця;
  • зниження фракції викиду;
  • порушення діастолічної функції.

Неврологічні ускладнення та довгострокові наслідки

Ураження центральної нервової системи має дифузний характер із переважним залученням білої речовини головного мозку. Гострий період характеризується розвитком церебрального набряку, який супроводжується внутрішньочерепною гіпертензією та дислокаційним синдромом.

Судомний синдром відзначається у 60–80% пацієнтів із класичною формою патології. Характерні генералізовані тоніко-клонічні напади, але фіксуються інші типи судом:

• фокальні напади із вторинною генералізацією;
• міоклонічні судоми;
• епілептичний статус — потребує невідкладної терапії.

Рухові порушення в гострий період представлені м’язовою гіпотонією, що змінюється спастичною. Формуються патологічні пози — опістотонус, поза декортикації, децеребрації. Надалі не виключені спастичні тетрапарези, дистонічні синдроми, атаксія.

Когнітивні порушення варіюють від легкої затримки психічного розвитку до тяжкої розумової відсталості. Ступінь інтелектуальних порушень корелює із тривалістю періодів декомпенсації, тяжкістю гострих епізодів. При адекватному лікуванні, розпочатому в перші дні життя, можливий нормальний або близький до нормального інтелектуальний розвиток дитини.

Офтальмологічні прояви

Ще одним фактором ураження органу зору, крім прямої токсичної дії, є підвищення внутрішньочерепного тиску. Набряк диска зорового нерва є частою знахідкою при фундоскопії у гострій стадії захворювання. Описано випадки розвитку катаракти у пацієнтів із тривалим перебігом патологічного процесу та при недостатньо ефективному лікуванні.

Порушення рухів очей (ністагм, парези погляду, косоокість) можуть бути як транзиторними у гострій стадії, так і стійкими при формуванні структурних змін у стовбурі головного мозку.

Особливості клінічної картини у дітей старшого віку

У пацієнтів із проміжною та інтермітуючою формами захворювання клінічні прояви в період компенсації мінімальні. Діти мають нормальний фізичний та психічний розвиток, суб’єктивні скарги відсутні. Періодичні гострі декомпенсації найчастіше розвиваються при впливі тригерних факторів, до яких належать:

• інтеркурентні інфекції (гострі респіраторні вірусні інфекції, гастроентерити);
• хірургічні втручання та анестезія;
• порушення дієти з надмірним споживанням білка;
• стресові ситуації та емоційні навантаження;
• фізична перевтома та нестача сну;
• прийом деяких лікарських засобів (кортикостероїди, вальпроєва кислота).

Гостра декомпенсація характеризується швидким розвитком неврологічної симптоматики: атаксією, дизартрією, поведінковими порушеннями, галюцинаціями. Дитина стає дратівливою, збудженою, повертається специфічний запах сечі, який може бути відсутній у періоди ремісії.

Клінічні особливості E3-дефіцитної форми захворювання

Ключові клінічні прояви:

• рання маніфестація з перших днів життя;
• виражена лактоацидемія (додатково до накопичення розгалужених амінокислот);
• тяжкі неврологічні порушення (судоми, м’язова гіпотонія та ін.);
• кардіоміопатія і серцева недостатність;
• гепатомегалія та порушення функції печінки;
• швидке прогресування та висока летальність;
• погана відповідь на дієтотерапію та тіамін.

Діагностика

Діагностика хвороби «кленового сиропу» ґрунтується на клінічних проявах (патогномонічний симптом — характерний запах сечі) та визначенні концентрації розгалужених амінокислот за допомогою лабораторних методів дослідження (мас-спектрометрія та ін.). При класичній формі рівень лейцину може перевищувати 2000 мкмоль/л (норма 49–256 мкмоль/л), ізолейцину — понад 400 мкмоль/л (норма 5–90 мкмоль/л), валіну — понад 500 мкмоль/л (норма 80–4 мкмоль/л). Важливим діагностичним маркером є співвідношення лейцин / фенілаланін, яке за хвороби «кленового сиропу» підвищено у кілька разів порівняно з нормальними показниками.

Характерні зміни в аналізі сечі при хворобі «кленового сиропу»:

• підвищена екскреція розгалужених амінокислот;
• наявність метаболітів (α-кетоізокапронова кислота, α-кето-β-метилвалеріанова кислота, α-кетоізовалеріанова кислота).

Додаткові лабораторні зміни:

• метаболічний ацидоз із підвищеною аніонною щілиною;
• кетонурія і кетонемія;
• гіпоглікемія (часто у новонароджених);
• підвищення рівня лактату;
• порушення електролітного балансу.

Молекулярно-генетичні методи дозволяють підтвердити діагноз шляхом виявлення мутацій у генах BCKDHA, BCKDHB або DBT. Генетичне тестування важливе при сімейному консультуванні та пренатальній діагностиці. Ферментативна діагностика ґрунтується на визначенні активності комплексу BCKDC у лейкоцитах або фібробластах шкіри. Неонатальний скринінг проводиться за допомогою тандемної мас-спектрометрії. Дослідження висушених крапель крові дозволяє виявити підвищені рівні лейцину та валіну вже у перші дні життя, що критично важливо для своєчасного початку лікування.

Лікування

Дієта

Основу лікування хвороби «кленового сиропу» становить довічна дієта з обмеженням надходження розгалужених амінокислот. Її мета — підтримання концентрації лейцину в плазмі крові в межах 100–200 мкмоль/л, що дозволяє запобігти нейротоксичним ефектам при збереженні адекватного росту та розвитку.

Для харчування дитини використовують спеціалізовані білкові суміші, у складі яких відсутні або містяться мінімальні кількості лейцину, ізолейцину та валіну. Сучасні продукти для пацієнтів з лейцинозом представлені різними формами: порошки для приготування напоїв, готові рідкі суміші, спеціалізовані каші та ін. Вибір конкретного продукту залежить від віку пацієнта, тяжкості захворювання та індивідуальної переносимості.

Дієта визначається з урахуванням вікової потреби у білку:

• у дітей першого року життя добова потреба у лейцині становить 100–150 мг/кг маси тіла, в ізолейцині — 80–120 мг/кг маси тіла, у валіні — 100–150 мг/кг маси тіла;
• з віком потреба у цих амінокислотах знижується, становлячи у дорослих близько 10–15 мг/кг маси тіла для лейцину.

Натуральні білкові продукти повинні вводитись у раціон у строго обмежених кількостях під постійним біохімічним контролем. Допустима кількість натурального білка розраховується індивідуально на підставі толерантності до лейцину (як правило, не більше 0,3–0,8 г/кг/добу при класичній формі захворювання).

Моніторинг ефективності дієти здійснюється шляхом регулярного визначення рівнів розгалужених амінокислот у крові. Частота контролю залежить від віку пацієнта та стабільності стану:

• у дітей першого року життя — щотижня;
• у дітей старшого віку — щомісяця;
• у дорослих — кожні 2–3 міс.

Медикаментозна терапія

Лікарські препарати, які застосовують у фармакотерапії хвороби «кленового сиропу»:

• тіамін (вітамін В₁) — рекомендують при тіамінзалежній формі захворювання в дозі 10–200 мг на добу. Тіамін є кофактором комплексу BCKDC та його додаткове введення може частково відновити ферментативну активність. Ефективність тіаміну оцінюється за зниженням рівня розгалужених амінокислот у крові через 2–4 тиж терапії;
• альфа-кетоаналоги амінокислот — замісна терапія для забезпечення синтезу замінних амінокислот. Найчастіше застосовуються кетоаналоги ізолейцину та валіну, які здатні трансамінуватися у відповідні амінокислоти без участі BCKDC;
• карнітин — застосовують з метою корекції вторинного дефіциту, який може виникнути на тлі обмежувальної дієти та порушень метаболізму. Рекомендована доза становить 50–100 мг/кг/добу, розділена на 2–3 прийоми. Карнітин сприяє покращенню енергетичного метаболізму та знижує ризик метаболічних кризів;
• натрію фенілбутират — препарат пов’язує глутамін та сприяє його виведенню у вигляді фенілацетилглутаміну, тим самим знижуючи загальне азотне навантаження на організм. Доза становить 250–500 мг/кг/добу.

Симптоматична терапія:

• протиепілептичні препарати при епілепсії;
• корекція метаболічного ацидозу;
• інфузійна терапія для підтримки водно-електролітного балансу;
• інтенсивна терапія з використанням глюкозоінсулінових сумішей для пригнічення катаболізму білків.

Екстракорпоральні методи лікування

За відсутності ефекту від консервативних методів лікування виконують екстракорпоральне очищення крові. Гемодіаліз та гемофільтрація дозволяють швидко знизити концентрацію токсичних метаболітів.

Показання до проведення екстракорпоральних методів лікування:

• рівень лейцину у плазмі крові більше 1000 мкмоль/л;
• розвиток коми, тяжких неврологічних порушень;
• неефективність консервативної терапії протягом 24–48 год;
• виражений метаболічний ацидоз.

Трансплантація печінки розглядається як радикальний метод лікування у пацієнтів з тяжкими формами хвороби «кленового сиропу», які не піддаються консервативному лікуванню. Оскільки печінка є основним місцем локалізації комплексу BCKDC, трансплантація може відновити нормальний метаболізм розгалужених амінокислот. Однак цей метод пов’язаний з високими ризиками та потребує довічної імуносупресивної терапії.

Ускладнення хвороби «кленового сиропу»

Ускладнення лейцинозу можуть розвиватися як у гострій фазі, так і при хронічному перебігу захворювання. Найбільш серйозними є неврологічні наслідки хвороби «кленового сиропу», зумовлені нейротоксичною дією накопичуваних метаболітів:

• набряк головного мозку — виникає при значному підвищенні рівня лейцину у крові (понад 1000 мкмоль/л). Механізм розвитку набряку пов’язаний з порушенням осморегуляції та проникності гематоенцефалічного бар’єру. Клінічно набряк головного мозку проявляється порушенням свідомості, судомами, осередковою неврологічною симптоматикою. За відсутності невідкладної медичної допомоги високий ризик вклинення стовбура головного мозку;
• судомний синдром (від генералізованих тоніко-клонічних судом до статусних станів) — патогенез судом пов’язаний з нейротоксичною дією лейцину та порушенням нейротрансмісії. Особливістю судом при хворобі «кленового сиропу» є їхня резистентність до стандартної протисудомної терапії;
• хронічні неврологічні ускладнення — розвиваються при тривалому перебігу захворювання із субоптимальним контролем рівня розгалужених амінокислот. До них належать когнітивні порушення різного ступеня вираженості — від легких труднощів навчання до тяжкої розумової відсталості. Ступінь когнітивних порушень корелює з віком початку лікування та якістю метаболічного контролю;
• рухові порушення (спастичні парези, атаксія, дистонія та інші екстрапірамідні розлади) часто мають прогресуючий характер. Розвиваються на фоні демієлінізації, гліозу та дегенеративних змін нейронів.

Серед інших ускладнень виділяють:

• хронічний метаболічний ацидоз із затримкою росту;
• остеопороз;
• кетоацидоз;
• панкреатит (рідко) — патогенез панкреатиту до кінця не вивчений, але передбачається пряма токсична дія метаболітів, що накопичуються в тканині підшлункової залози;
• нутритивні ускладнення — пов’язані з обмежувальною дієтою. Ознаки: дефіцит різних нутрієнтів, затримка росту, м’язова слабкість;
• психосоціальні ускладнення — порушення адаптації, депресивні стани, соціальний дискомфорт та ізоляція. Суворі дієтичні обмеження можуть суттєво впливати на якість життя пацієнтів та їхніх сімей, потребуючи постійної психологічної підтримки.

Профілактика

Основні напрямки первинної профілактики:

• медико-генетичне консультування — сім’ям з обтяженим анамнезом слід отримати докладну інформацію про ризик народження хворої дитини, особливості успадкування хвороби «кленового сиропу» та можливості пренатальної діагностики;
• пренатальна діагностика:
  • біохімічна діагностика ґрунтується на визначенні активності комплексу BCKDC у клітинах амніотичної рідини або ворсинах хоріону;
  • молекулярно-генетична діагностика проводиться при відомих сімейних мутаціях та дозволяє отримати точний результат на ранніх термінах вагітності;
• неонатальний скринінг — проводиться на 3–5-й день життя з використанням тандемної мас-спектрометрії.

Вторинна профілактика спрямована на запобігання метаболічним кризам у пацієнтів із встановленим діагнозом. Основні напрямки:

• суворе дотримання дієтичних рекомендацій — пацієнти та їхні сім’ї повинні отримати докладну інформацію щодо складання раціону, розрахунку вмісту розгалужених амінокислот у продуктах, правил заміщення натуральних білків спеціалізованими сумішами;
• регулярний моніторинг біохімічних показників — дозволяє своєчасно виявляти порушення метаболічного контролю та коригувати лікування. Рекомендується ведення щоденника харчування із зазначенням кількості спожитого білка та результатів біохімічних аналізів;
• профілактика інтеркурентних захворювань:
  • вакцинація згідно з Календарем профілактичних щеплень;
  • дотримання правил особистої гігієни;
  • уникнення контактів з інфекційними хворими;
  • при розвитку гострих захворювань необхідна корекція дієти для запобігання катаболічному кризу;
• освіта пацієнтів та членів їх сімей — необхідно інформувати про ранні ознаки метаболічної декомпенсації, правила надання першої допомоги, показання до екстреного звернення по медичну допомогу;
• психологічна підтримка — допомагає пацієнтам та їхнім сім’ям адаптуватися до хронічного захворювання, справлятися з дієтичними обмеженнями та соціальними труднощами.

Прогноз

Прогноз у пацієнтів з лейцинозом варіабельний:

• при класичній формі без адекватного лікування прогноз украй несприятливий — летальність у неонатальний період сягає 75–90%. За своєчасного початку лікування класичної форми лейцинозу 10-річне виживання становить понад 95%. Основними факторами, що визначають сприятливий прогноз, є:
  • вік початку лікування (оптимально — у перші дні життя);
  • суворе дотримання дієтичних рекомендацій;
  • регулярний моніторинг біохімічних показників;
• проміжна та інтермітуюча форми хвороби «кленового сиропу» мають більш сприятливий прогноз порівняно з класичною формою. При адекватному лікуванні пацієнти можуть мати практично нормальну тривалість та якість життя. Основне завдання полягає у запобіганні метаболічним кризам;
• тіамінзалежна форма має найбільш сприятливий прогноз серед усіх варіантів захворювання. При призначенні адекватних доз тіаміну багато пацієнтів можуть дотримуватися менш суворих дієтичних обмежень та мати практично нормальну якість життя.

Довгостроковий прогноз лейцинозу продовжує покращуватися завдяки:

• впровадженню неонатального скринінгу;
• покращенню якості спеціалізованих харчових продуктів;
• розвитку телемедичних технологій для моніторингу стану пацієнтів.