Перихондрит вушної раковини

Содержание

Перихондрит вушної раковини: визначення

Перихондрит вушної раковини — це запалення перихондріального шару (надхрящниці), що оточує хрящ вушної раковини, яке виникає внаслідок травми та подальшого інфікування.

Перихондрит вушної раковини: етіологія та патофізіологія

Проникаюча травма, така як трансхрящовий прокол вуха, є найчастішою причиною розвитку перихондриту вушної раковини. Оскільки найчастіше проколювання вух проводять особи без медичної освіти, проникнення інфекції відбувається за умови недотримання ними правил асептики (стерильності) у процесі виконання цієї процедури.

Травматичне ушкодження спричиняє утворення мікротріщин у хрящовій тканині, які, зі свого боку, відокремлюють надхрящницю від хряща, що знаходиться нижче, унаслідок чого відбувається втрата васкуляризації хрящової тканини, яка призводить до її некрозу та формування простору для скупчення крові або гною.

Перихондрит вушної раковини може стати причиною некрозу хряща та зміни форми вушної раковини. Запалення може розвиватися внаслідок скупчення крові в просторі між надхрящницею та хрящем, а також крововиливу безпосередньо в хрящову тканину.

Формування абсцесів відбувається внаслідок задавненої інфекції, наявність якої також є причиною відшарування надхрящниці та подальшого порушення васкуляризації хряща, що знаходиться нижче.

Деформація вуха, форма якої нагадує цвітну капусту, є потенційним ускладненням, що розвивається внаслідок запальної проліферації фіброзно-хрящової тканини.

У разі відсутності належного лікування бактеріальний перихондрит може прогресувати аж до розвитку тяжкої інфекції м’яких тканин або системної інфекції (Khan N. et al., 2024).

Перихондрит вушної раковини: клінічна картина

Хворі з перихондритом вушної раковини скаржаться на значно виражений біль, набряк та еритему вушної раковини. Також при тяжкому перебігу захворювання пацієнти можуть відмічати наявність гнійних виділень.

У разі поширення інфекції за межі вушної раковини у хворого можливе підвищення температури тіла та збільшення шийних лімфатичних вузлів.

Під час збору анамнезу захворювання хворий може повідомити лікаря про нещодавно перенесену травму вуха або бічної поверхні обличчя, наприклад, унаслідок проведення процедур пірсингу або голковколювання; наявність саден, опіків, різних ран, укусів комах.

Хворого опитують щодо наявності / відсутності таких симптомів, як зниження або втрата слуху, оторея або порушення черепно-мозкових нервів, оскільки ці симптоми можуть вказувати на наявність інших захворювань, таких як зовнішній отит, середній отит або мастоїдит.

Особливу увагу також приділяють наявності в анамнезі у пацієнта супутніх захворювань, наприклад, цукрового діабету та різних станів імуносупресії, які потенційно підвищують ризик інфікування.

Фізикальний огляд хворого з перихондритом вушної раковини має передбачати всебічне обстеження вушної раковини, включно із оглядом, пальпацією та фотоскопією.

У особи з перихондритом вушної раковини під час фізикального огляду визначаються еритема, набряк та локальне підвищення температури шкірних покривів у місці ураження. При пальпації вушна раковина болісна.

Також проводять огляд соскоподібного відростка, передаурикулярної та постаурикулярної ділянок щодо наявності / відсутності болісності. Наявність таких системних симптомів, як підвищення температури тіла або поширення еритеми за межі вушної раковини, вказують на поширення інфекції за межі зовнішнього вуха.

Лікар проводить отоскопію ураженого вуха, попередньо оглянувши неуражене. Під час проведення отоскопії особливу увагу лікар звертає на наявність / відсутність некротизованих тканин, виділень у зовнішньому слуховому проході, а також еритеми та набряку. Наявність зазначених патологічних змін може вказувати на зовнішній отит, терапія якого полягає в застосуванні топічних антибіотиків та дотриманні запобіжних заходів при «сухому» вусі. Також під час проведення отоскопії оцінюють стан барабанної перетинки щодо наявності / відсутності рідини або перфорації. Наявність цих симптомів може вказувати на патологію середнього вуха.

Оцінку шийних лімфатичних вузлів та функції черепно-мозкових нервів проводять у разі наявності показань.

Розвиток у хворого рецидивного поліхондриту є можливим, якщо у нього діагностують запалення хрящів носа, двостороннє запалення хрящів вушних раковин, хрящової тканини трахеї та бронхів, суглобів (Hirayama K. et al., 2016).

Перихондрит вушної раковини: діагностика

При перихондриті вушної раковини загальний аналіз крові зазвичай не призначають. Проте при вираженому набряку або еритемі прилеглих до ділянки ураження шкірних покривів, формуванні абсцесу або некрозі м’яких тканин проведення лабораторних досліджень, таких як розгорнутий клінічний, базовий біохімічний аналізи крові (або неповний залежно від клінічної картини захворювання), кількісне визначення С-реактивного білка, бактеріологічний посів крові на стерильність та коагулограма, є необхідним.

Ці лабораторні дослідження слід включати до процесу скринінгу сепсису у пацієнтів із нестабільним загальним станом. Також проводять бактеріологічний посів зразків тканин, які були відібрані із ураженої ділянки, а також будь-яких виділень із рани або дренажу з подальшим виділенням чистої культури мікроорганізму.

Використання методів діагностичної візуалізації є показаним лише в разі підозри щодо наявності внутрішньочерепної патології у хворого (Khan N. et al., 2024).

Перихондрит вушної раковини: лікування

Антибіотикотерапія є основним методом лікування перихондриту вушної раковини. Тактика лікування залежить від наявності абсцесу та ступеня його тяжкості. У разі відсутності абсцесів часто буває достатньо амбулаторного застосування фторхінолонів, наприклад, левофлоксацину, шляхом їхнього прийому всередину (per os).

Наявність абсцесу(ів) потребує проведення як антибіотикотерапії, так і дренування абсцесу хірургічним шляхом.

Лікування абсцесів є подібним до терапії гематоми вушної раковини та передбачає такі етапи:

• розріз стінки абсцесу;
• промивання порожнини абсцесу та у деяких випадках встановлення дренажу;
• накладення тиснучої пов’язки (Hohman H. et al., 2024).

Перихондрит вушної раковини: прогноз

Симптоми перихондриту вушної раковини мають зникнути через 2–3 доби при своєчасному проведенні діагностики та антибіотикотерапії, хоча біль / болісність може зберігатися ще протягом ≥1 міс.

Перихондрит може призвести до косметичної деформації вушної раковини, форма та розмір якої залежать від ступенів тяжкості інфекції і ушкодження хряща. У дослідженнях встановлено, що наявність абсцесу при перихондриті вушної раковини істотно не впливає на результат захворювання.