Тривога — це інтуїтивне відчуття, що виникає при сприйнятті потенційної загрози, яке стимулює нас до дії. Коли причина цього відчуття чітко визначена, ми називаємо його страхом. Однак у випадках, коли джерело занепокоєння залишається незрозумілим, це описується як тривога. Патологічні стани виникають, коли наша реакція на загрозу стає невідповідною, що може заважати нормальному життю людини.

Клінічна картина, діагностика

Страх і тривога — складні емоційні стани, що складаються з різних компонентів:

1. Пізнавальний: це наше усвідомлення та сприйняття загрози. Проте при тривозі часто важко визначити конкретне джерело небезпеки.
2. Фізіологічний: активація нашої симпатичної нервової системи, що призводить до прискореного серцебиття, розширення зіниць та інших змін в організмі, що готує нас до швидкої реакції.
3. Емоційний: внутрішні переживання, такі як паніка, страх чи занепокоєння.
4. Поведінковий: це наші дії у відповідь на загрозу, що сприймається, наприклад, як спроба уникнути небезпеки, боротьба з нею чи спроба втекти.

Але важливо розуміти, що страх і тривога можуть проявлятися по-різному у різних людей, і не всі ці аспекти будуть виникати одночасно.

Основні різновиди тривоги та страху

1. Страх може розглядатися як природна відповідь організму на небезпечні ситуації, як механізм адаптації в умовах стресу чи конфлікту. Це є базова реакція, що забезпечує виживання.
2. Однак існують різні форми тривоги, які можуть бути менш адекватними реакціями на світ.

Первинна тривога

• Фобічна тривога: вона характеризується високим ступенем напруги, що викликається конкретним подразником, з яким людина уникає стикатися. Прикладом є різні фобії, такі як страх висоти чи закритого простору.
• Панічна тривога: ця форма тривоги виникає раптово, гостро і може тривати лише кілька хвилин, охоплюючи людину відчуттям неминучої небезпеки. Часто відмічається при епізодичній пароксизмальній тривозі (панічний розлад).
• Генералізована тривога: це постійне почуття занепокоєння, яке може змінюватися через інтенсивність, але часто змушує людину надмірно турбуватися з приводу повсякденних ситуацій. Ця форма тривоги типова для людей із генералізованими тривожними розладами.
• Соматоформна тривога характеризується скаргами на фізичні симптоми, які знаходять пояснення після ретельного медичного обстеження. Ці симптоми можуть включати головний біль, біль у животі або дискомфорт в інших частинах тіла. Часто це проявляється в осіб із соматоформними розладами, де фізичні скарги є головною причиною занепокоєння, але не мають явних медичних причин.
• Стрес-індукована тривога виникає як реакція на конкретну травматичну чи стресову подію. Це може бути реакція на катастрофи, насильство чи інші тяжкі життєві обставини. Залежно від тривалості та інтенсивності стресорного фактора, така тривога може виявлятися у вигляді гострої реакції на стрес, розладів адаптації або навіть посттравматичного стресового розладу, коли симптоми зберігаються тривалий час після травматичної події.

3. Вторинна тривога виступає не як основний прояв, а як наслідок інших захворювань чи станів. Вона може виникати і внаслідок психічних розладів, наприклад депресії, шизофренії чи проблем, пов’язаних з органічними порушеннями головного мозку. Крім того, вона може бути пов’язана з фізичними захворюваннями, споживанням психоактивних речовин або навіть як побічна дія препаратів, які приймаються. Важливо розрізняти первинну та вторинну тривогу, оскільки підходи до лікування та причини їх виникнення можуть значно відрізнятися.

Таким чином, коли страх може бути корисною функцією, різні форми тривоги часто вказують на наявність психологічних проблем або розладів.

Діагностичні критерії

1. Генералізований тривожний розлад характеризується надмірними та нереалістичними побоюваннями, які поширюються на безліч життєвих аспектів, особливо на майбутні події чи ситуації, які складно передбачити чи контролювати. Ці побоювання тривалий час, щонайменше 6 міс, можуть призвести до появи додаткових симптомів. Серед найпоширеніших проявів такого розладу можна назвати:

• постійне відчуття тривоги та внутрішнього тиску, що заважає релаксації;
• швидке виснаження сил навіть за незначних зусиль;
• проблеми з фокусуванням уваги та часті моменти розсіяності;
• схильність до дратівливості та невдоволення дрібницями;
• м’язова напруга, яка може проявлятися як дискомфорт;
• складнощі зі сном, які можуть виражатися в труднощах засинання або пробудження протягом ночі.

Розбір та розуміння цих симптомів важливі для діагностики та вибору правильного підходу до лікування.

2. Епізодична пароксизмальна тривога характеризується різкими та несподіваними нападами паніки, які можуть сильно впливати на повсякденне життя індивіда. Особливості цього стану включають:

• постійне занепокоєння щодо можливості нового нападу навіть після закінчення попереднього;
• занепокоєння, що такі напади можуть призвести до серйозних наслідків, включаючи втрату контролю над собою або навіть загрозу життю;
• зміна поведінкових реакцій, спричинених пережитими нападами. Це може включати уникнення місць або ситуацій, в яких людина відчуває потенційну небезпеку нового нападу.

Розпізнавання та розуміння ознак епізодичної пароксизмальної тривоги важливі для вибору ефективних методів лікування та підтримки.

3. Фобічні тривожні розлади характеризуються наявністю вираженого страху чи тривоги, що пов’язані з конкретними об’єктами чи ситуаціями. Ці прояви можуть містити:

• ірраціональний страх чи тривогу, що виникають, коли людина стикається з певною ситуацією чи об’єктом. Цей страх часто сприймається як непропорційний реальній загрозі;
• уникнення ситуацій чи об’єктів, які викликають тривогу чи страх. Уникнення може ускладнити повсякденне життя.

Приклади таких розладів

• Агорафобія: страх перебування в місці, звідки важко буде піти або де важко знайти допомогу. Наприклад, великі торгові центри або громадський транспорт.
• Соціальна фобія: страх соціальних ситуацій, де людину можуть оцінювати або судити інші люди.
• Специфічні фобії: страх перед певними об’єктами чи ситуаціями, такими як страх висоти, змій, закритих просторів (клаустрофобія) чи навіть виду крові.

Для успішного подолання таких розладів необхідне правильне розуміння їхньої природи, а також підбір ефективних методів лікування.

4. Гостра реакція на стрес:

• реакція на потужні стресові фактори;
• прояв симптомів відмічається протягом 12 год;
• наявність вегетативних проявів;
• відсутність орієнтації, проблеми з концентрацією чи аномальні дії;
• при припиненні впливу стресового фактора прояви зникають за кілька годин, а у разі продовження — за 2 дні.

5. Посттравматичні стресові порушення:

• вплив сильних стресових агентів;
• постійне повернення небажаних хворобливих спогадів про травму;
• схильність уникати моментів, пов’язаних із травмуючою подією;
• труднощі у сприйнятті та відновленні деталей травми, а також ознаки посиленої емоційної реактивності.

6. Особливості нав’язливих компульсивних розладів: наявні постійні думки та переконання, які можуть набувати форми непрошених ідей чи образів, а також імпульси до дій, що виявляються через стереотипи, що повторюються. Крім того, існують нав’язливі дії, що являють собою стандартні дії, які регулярно повторюються.

7. Адаптаційні розлади: виявляються симптомами, що нагадують невротичні чи депресивні порушення, але не відповідають повним критеріям цих станів. Вони зазвичай виникають у відповідь на значні зміни у житті людини протягом короткого часу.

8. Прояви дисоціативних порушень: ці розлади виникають і на відміну від стресових ситуацій можуть виявлятися різними симптомами. До них належать:

• амнезія: втрата пам’яті про конкретні події чи періоди часу;
• фуга: людина може несподівано вирушити в подорож, поводячи себе цілком адекватно, але при цьому нічого про себе не пам’ятає. Вихід із цього стану найчастіше відбувається несподівано;
• ступор: зниження активності, реакції на світ стають мінімальними чи зникають;
• транс: особливий стан, коли особисте сприйняття змінюється, увага зосереджена, а рухова активність обмежена;
• одержимість: впевненість у тому, що людина контролюється зовнішньою силою чи іншою істотою;
• дисоціативні рухові розлади: проблеми з усвідомленими рухами, часом до повної відсутності;
• судомні напади, анестезія або втрата чутливості також можуть виникати, як і інші змішані прояви.

9. Розлади із психічними проявами у формі фізичних симптомів (соматоформні порушення):

• соматизований розлад:
  • постійні скарги на фізичні проблеми, що не підтверджуються медичними даними;
  • фокусування на цих симптомах призводить до страждань, а пацієнт продовжує шукати медичну допомогу, незважаючи на запевнення фахівців щодо відсутності фізичної причини;
  • симптоми можуть бути пов’язані з травною, серцево-судинною, урологічною системами, шкірою або болем;
• недиференційовані соматоформні розлади: прояви частково збігаються з критеріями соматизованих розладів;
• іпохондричні розлади: надмірне занепокоєння з приводу свого здоров’я, сприйняття звичайних відчуттів як ознак хвороби;
• автономні розлади: пацієнти сприймають симптоми, пов’язані з роботою різних систем організму (наприклад серцебиття), як прояви конкретних хвороб;
• тривалий психогенний біль, скарги пацієнта, які не можуть бути пояснені фізіологічними причинами.

Варіанти менш поширених невротичних порушень:

• неврастенічний стан: основною скаргою є постійне відчуття втоми після будь-якого виду активності, наприклад розумові чи фізичні зусилля;
• стан деперсоналізації та дереалізації: пацієнти описують дивні відчуття, коли здається, що навколишній світ або їхнє власне тіло стають незвичними чи спотвореними. Однак важливо відзначити, що, на відміну від психотичних розладів, люди з цими симптомами усвідомлюють, що їх сприйняття спотворене.

Лікування

Загальні принципи

1. Відчуття страху: насамперед необхідно забезпечити підтримку, надаючи чітку та об’єктивну інформацію з проблеми. Якщо такий підхід не призводить до бажаного результату, слід звернутися до психотерапевтичних технік. У крайньому разі можуть бути рекомендовані препарати групи бензодіазепінів.
2. Поява тривоги внаслідок основного захворювання: першочерговий крок — лікування основного захворювання, соматичного чи психічного. Якщо є підозра, що лікарська терапія викликає тривожність, рекомендується її корекція. Однак перш ніж розпочати застосування анксіолітичної терапії, важливо переконатися у відсутності соматичних чи психічних причин тривожності. Це критично важливо, оскільки зменшення вираженості симптомів тривоги може ускладнити процес діагностики, аналогічно тому, як застосування знеболювальних препаратів може ускладнити визначення причин «гострого» живота.
3. Тривога первинна: це тривожні стани, які виникають раптово чи посилюються внаслідок невротичних порушень. Вони часто є реакцією на складність адаптації до нових обставин, що виникають через адаптаційні розлади, реакції на гострий стрес, наслідки травми або дисоціативні порушення. Для успішного лікування важливими є кілька ключових моментів: ретельний аналіз історії захворювання, коректна діагностика, а також психотерапевтична підтримка. Ці заходи можуть допомогти пацієнтові розібратися в причинах своєї тривоги і, за необхідності, перенаправити на консультацію психіатра.
4. При визначенні відповідного підходу до лікування лікарю необхідно враховувати такі особливості:

• фобічна тривога проявляється при зіткненні з певною ситуацією, але зазвичай зникає після її завершення;
• напади панічної тривоги посилюються протягом 10 хв і потім зникають протягом години. Інформування пацієнта про природу його стану та методи лікування може допомогти знизити страх перед майбутніми нападами;
• гостра стресова реакція характеризується динамічним перебігом і, як правило, здатна до самостійної ремісії;
• посттравматичні стресові порушення пов’язані з пережитими травмуючими подіями; немає універсального медикаментозного засобу для швидкого усунення симптомів;
• дисоціативні порушення та синдром деперсоналізації-дереалізації часто виникають у відповідь на складні психологічні події, що травмують.

5. Прагнення забезпечити пацієнта кращим обслуговуванням іноді включає консультацію з психіатром, що може викликати побоювання або упередженість у деяких людей. Щоб зменшити вираженість таких побоювань, під час обстеження важливо повідомити пацієнту, що його симптоми можуть бути пов’язані з різними станами, включаючи тривожні або соматоформні розлади. Це допомагає створити об’єктивніше й усвідомлене сприйняття необхідності консультації з психіатром.

Початкові психотерапевтичні методи

Метою взаємодії з пацієнтом є відновлення його душевної рівноваги та зміцнення впевненості у собі. Для досягнення цієї мети слід:

1. Прояснити для пацієнта особливості його стану, проконсультувавши про симптоми та методи їх лікування.
2. Важливо створити атмосферу довіри та безпеки, виправдавши очікування пацієнта та підтвердивши готовність надати необхідну допомогу.
3. Спробувати переконати пацієнта, що він самостійно не зможе впоратися з проблемами, які не викликають труднощів у здорової людини.
4. Підказати шляхи вирішення конкретних проблем, які могли спричинити нездужання.
5. Підкреслити та заохотити сильні якості пацієнта, допомагаючи зміцнити його самооцінку.
6. Підтримати пацієнта у переконанні, що він може подолати перешкоди, навіть якщо він сам у цьому сумнівається.
7. Надати можливість пацієнту висловити свої почуття, наприклад горе, гнів чи страх, щоб він міг впоратися з емоціями, що накопичилися.
8. Якщо це доцільно та можливо, працювати з оточенням пацієнта, щоб усунути фактори, що викликають у нього дискомфорт.

Фармакотерапевтичне лікування

При лікуванні гострої тривоги важливо спочатку вдаватися до психотерапевтичних методів. Вони, як правило, досить ефективні для зниження тривожності і можуть бути відправною точкою для довгострокової взаємодії. Якщо психотерапевтичний вплив виявився безрезультатним протягом близько 30 хв, можна розглянути варіант фармакотерапії.

При необхідності фармакологічного втручання у разі гострої тривоги найкращими є бензодіазепіни, які можна застосовувати перорально або внутрішньом’язово. Однак їх застосування має бути тимчасовим і доти, доки пацієнт не отримає психіатричну консультацію, яка визначить подальший план лікування.

Якщо застосування бензодіазепінів неможливе через наявність протипоказань, можна використовувати гідроксизин. Якщо ж основними є вегетативні ознаки тривожності, можна розглянути застосування пропранололу в дозі, наприклад, 10 мг перорально.