Визначення

Імунопрофілактика — це комплекс заходів, спрямованих на запобігання інфекційним захворюванням за допомогою управління та модифікації імунної відповіді організму. Ось основні види імунопрофілактики, що використовуються в сучасній медицині:

1. Активна імунопрофілактика (вакцинація).

Цей метод включає введення в організм антигенів або атенуйованих (ослаблених) мікроорганізмів для стимулювання імунної системи до виробництва специфічних антитіл та клітинної імунної відповіді. Мета активної імунопрофілактики — змусити імунну систему «запам’ятати» патоген, забезпечуючи довгостроковий захист від хвороби. Приклади включають вакцини проти грипу, кору, поліомієліту.

2. Пасивна імунопрофілактика.

При пасивній імунопрофілактиці в організм вводяться готові антитіла, отримані від іншої людини чи тварини. Цей метод використовується для негайного захисту від інфекції, коли немає часу для розвитку активної імунної відповіді, наприклад, при контакті з рабдовірусом (сказ) або для захисту новонароджених від тяжких інфекцій.

3. Активно-пасивна імунопрофілактика.

Поєднання активної та пасивної імунопрофілактики застосовується для забезпечення негайного захисту антитілами та подальшого розвитку довгострокового імунітету за рахунок вакцинації. Цей підхід може використовуватися в критичних ситуаціях, коли потрібне швидке та ефективне запобігання захворюванню.

4. Передекспозиційна імунопрофілактика.

Цей вид профілактики проводиться до можливих контактів з інфекцією. Часто використовується в осіб, які перебувають у групі високого ризику (наприклад медичні працівники, мандрівники в регіони з високою захворюваністю на певні інфекції), щоб запобігти розвитку хвороби при майбутньому контакті з патогеном.

5. Постекспозиційна імунопрофілактика.

Цей метод застосовується після ризику інфекції у неімунізованих осіб. Наприклад, введення антитіл проти рабдовірусу після укусу зараженої тварини або використання імуноглобулінів після контакту з кором. Метод спрямований на запобігання розвитку хвороби в осіб, які вже зазнали впливу патогенів.

Імунопрофілактика відіграє ключову роль у контролі та запобіганні інфекційним хворобам, значно знижуючи їх поширення та тяжкість наслідків для здоров’я населення.

Основні типи вакцин

Вакцинація є одним із ключових методів профілактики інфекційних захворювань та контролю за їх поширенням. Вакцини можна класифікувати за різними критеріями, включаючи тип вакцини та сфери їх застосування. Нижче наведено огляд основних типів вакцин та відповідних правил вакцинації.

1. Живі атенуйовані вакцини.

Ці вакцини містять ослаблені форми живих мікроорганізмів, які вже не можуть викликати захворювання, але здатні індукувати сильну імунну відповідь. Приклади живих атенуйованих вакцин включають наступні:

• БЦЖ (BCG) проти туберкульозу;
• вакцини проти кору, паротиту та краснухи (часто у комбінованій формі);
• вакцина проти вітряної віспи та оперізувального герпесу (лишай);
• пероральна вакцина проти поліомієліту (OPV);
• вакцина проти жовтої лихоманки.

2. Інактивовані вакцини.

Ці вакцини містять мікроорганізми або їх частини, які були вбиті або інактивовані так, що вони не можуть викликати захворювання, але все ще можуть стимулювати імунну відповідь. Приклади інактивованих вакцин включають такі:

• тривалентна інактивована вакцина проти грипу (TIV);
• вакцини проти дифтерії, правця та кашлюку;
• вакцина проти Haemophilus influenzae типу b;
• вакцини проти пневмококів та менінгококів;
• вакцини проти гепатиту A та B;
• парентеральна вакцина проти поліомієліту (IPV);
• вакцина проти вірусу папіломи людини (HPV).

3. Обов’язкові вакцини.

Ці вакцини є обов’язковими для певних груп населення, таких як діти та підлітки, для забезпечення їх захисту від небезпечних інфекцій. Лікарі зобов’язані інформувати пацієнтів та їхніх батьків про користь та можливі ризики вакцинації, а також про наслідки відмови від неї.

4. Рекомендовані вакцини.

Це вакцини, рекомендовані для конкретних груп людей залежно від віку, здоров’я, професії чи інших чинників. Наприклад, вакцина проти грипу рекомендується людям похилого віку та пацієнтам з хронічними захворюваннями. Хоча вартість таких вакцин може покриватися за рахунок власних коштів, лікарі зобов’язані надати повну інформацію про користь та ризики.

За допомогою комплексної стратегії вакцинації можливо контролювати поширення інфекційних захворювань та знижувати рівень захворюваності та смертності в суспільстві.

Поствакцинальні побічні реакції

Поствакцинальні побічні реакції (ППР) є будь-якими порушеннями здоров’я, що виникають після проведення вакцинації. Ці реакції можуть проявлятися різним ступенем тяжкості і змінюватися від легких тимчасових симптомів до більш серйозних і навіть небезпечних для життя станів. Важливо відрізняти побічні ефекти безпосередньо пов’язані з вакциною від випадкових захворювань, не пов’язаних з імунізацією.

Класифікація ППР

Тяжкі ППР

Включають смерть, загрозу для життя, стан, що потребує госпіталізації або подовжує існуючу госпіталізацію, а також тривале порушення здоров’я. У таких випадках потрібне негайне медичне втручання та ретельне розслідування для визначення причинно-наслідкового зв’язку з вакцинацією.

Серйозні ППР

Характеризуються інтенсивними симптомами, у яких щонайменше не потрібна госпіталізація і де вони не становлять загрози для життя. Ці реакції можуть включати короткочасні алергічні реакції, лихоманку, втому, болючість або набряк у місці ін’єкції.

Приклади ППР та управління ними

Локальні реакції (біль, почервоніння, набряк у місці ін’єкції) часто є м’якими і зникають самостійно через кілька днів.

Системні реакції (лихоманка, втома, біль голови) також можуть виникнути і зазвичай не потрібне спеціальне лікування, крім симптоматичної терапії.

Алергічні реакції, такі як кропив’янка або анафілаксія, хоч і рідкісні, але в цьому випадку потрібне негайне втручання.

Процедура оцінки ППР

Важливим аспектом управління поствакцинальних реакцій є точна документація всіх випадків ППР. Кожен випадок має бути зареєстрований та проаналізований медичними фахівцями для визначення, чи є реакція результатом вакцинації чи збігом обставин. Це допомагає в підвищенні якості вакцин та методів вакцинації, а також у наданні точної інформації та порад пацієнтам щодо ризиків та користі імунізації.

Таким чином, належне інформування пацієнтів про можливі реакції на вакцини та правильне управління будь-якими проявами ППР сприяє підвищенню довіри до програм вакцинації та покращенню громадської охорони здоров’я.

Протипоказання до проведення вакцинації (загальні)

«Живі» вакцини є потужним інструментом у профілактиці інфекційних захворювань, проте при їх застосуванні потрібне дотримання певних правил та обмежень, щоб забезпечити безпеку та ефективність вакцинації. Ось основні рекомендації щодо застосування «живих» вакцин:

1. Обмеження для осіб із імунодефіцитами.

Людям з вродженими чи набутими порушеннями імунної системи, а також тим, хто проходить променеву чи хімієтерапію, слід уникати «живих» вакцин. Це стосується осіб, які отримують імуносупресивну терапію, включаючи препарати кортикостероїдів у дозах, еквівалентних більше 20 мг преднізолону на добу протягом 14 і більше днів.

Застосування місцевих кортикостероїдів (наприклад нашкірно, інтраназально, інгаляційно або внутрішньосуглобово) або фізіологічних замісних доз кортикостероїдів (наприклад при недостатності кори надниркових залоз) не є протипоказанням до вакцинації.

2. Вакцинація та вагітність.

«Живі» вакцини не рекомендується вводити вагітним і тим, хто планує вагітність, протягом наступних 1–3 міс після вакцинації.

3. Регулювання термінів між вакцинаціями.

Між введенням «живих» вакцин має минути щонайменше 4 тиж. У разі необхідності швидкої імунізації під час одного візиту можна вводити кілька «живих» вакцин, крім випадків імунодефіциту у пацієнта.

4. Інтервали між вакцинацією та введенням імуноглобулінів.

Після вакцинації не рекомендується вводити препарати імуноглобуліну та крові, що містять імуноглобуліни, протягом мінімум 2 тиж. Якщо таке введення неминуче, слід розглянути питання про повторну вакцинацію або оцінку рівня специфічних антитіл через 3–11 міс після вакцинації, особливо для вакцин проти кору, вітряної віспи та оперізувального герпесу.

5. Проміжки між введенням імуноглобулінів та вакцинацією.

У разі необхідності введення імуноглобулінів або препаратів крові слід почекати 3–11 міс перед вакцинацією проти кору, вітряної віспи або оперізувального герпесу, залежно від дози та типу препарату крові.

Якщо дотримуватися цих рекомендацій, то можливо максимізувати ефективність вакцинації та мінімізувати ризик виникнення ускладнень. Це важливо для забезпечення громадського здоров’я та індивідуальної безпеки пацієнтів.

На що слід звернути увагу до вакцинації?

При проведенні вакцинації важливо враховувати потенційні ризики, пов’язані з абсолютними протипоказаннями, особливо якщо йдеться про можливі алергічні реакції. Ось огляд основних аспектів, які слід розглядати перед вакцинацією.

1. Абсолютні протипоказання до вакцинації:

а) системна анафілактична реакція. Якщо після попередньої дози вакцини у пацієнта розвинулася системна анафілактична реакція, така як шок, набряк гортані або симптоми анафілаксії, що стосуються двох і більше систем органів, подальше введення цієї вакцини суворо протипоказане;

б) алергія на компоненти вакцини. За наявності алергічної реакції на будь-який із компонентів вакцини, таких як:

• білок курячого яйця (наприклад, у вакцинах проти грипу, кліщового енцефаліту, жовтої лихоманки);
• желатин (у вакцинах проти оперізувального герпесу, деяких вакцин проти кору, епідемічного паротиту, краснухи, вітряної віспи);
• неоміцин, стрептоміцин або гентаміцин (у вакцинах проти кору, паротиту, краснухи, сказу, кліщового енцефаліту);
• дріжджі (у вакцинах проти гепатиту В, герпесвірусу).

Введення такої вакцини має бути виключено.

2. Інше:

• • легкі захворювання, такі як застуда, є протипоказанням до вакцинації;
  • при загостренні хронічного захворювання слід відкласти вакцинацію до стабілізації стану;
  • історія анафілактичного шоку на інші вакцини або компоненти, що не входять до складу майбутньої вакцини, може підвищувати ризик системних реакцій, але не завжди є прямим протипоказанням.

3. Допоміжні компоненти та латексу. Деякі елементи упаковки вакцин, такі як корки флаконів або елементи шприц-ампул, можуть містити латекс, що небезпечно для людей з алергією на натуральний каучук. У таких випадках важливо вибирати препарати, що не містять алергенні компоненти, та уважно ознайомитися з інструкцією виробника.

Перед проведенням вакцинації необхідно ретельно оцінити медичну історію та стан пацієнта, вивчити склад вакцини та можливі ризики, щоб мінімізувати ймовірність поствакцинальних реакцій та забезпечити безпеку пацієнтів.

Алгоритм дій

Вакцинація є основним елементом профілактики інфекційних захворювань. Ось кроки, які медичні працівники мають виконати для забезпечення ефективності та безпеки цього процесу.

1. Інформування пацієнтів про вакцинацію:

• • надання інформації: лікар повинен надати кожному пацієнту повну інформацію про запропоновані вакцини, включаючи їх переваги та можливі ППР. Важливо наголосити, що відмова від вакцинації підвищує ризик захворювання та розвитку ускладнень;
  • підтвердження розуміння: переконатися, що пацієнт повністю зрозумів надану інформацію. Це включає обговорення можливих ризиків і користі від вакцинації;
  • документація згоди: записати в медичній карті пацієнта факт надання інформації та список рекомендованих вакцин. Попросити пацієнта підписати документ про отримання інформації та згоду на вакцинацію.

2. Місце проведення вакцинації:

• • забезпечення безпеки: вакцинацію слід проводити в медичній установі, яка оснащена всім необхідним для надання екстреної допомоги у разі анафілактичного шоку. Це може бути кабінет у поліклініці чи лікарні.

3. Дотримання інструкцій виробника:

• • вивчення інструкції: перед вакцинацією ознайомитися з актуальною інструкцією виробника вакцини. Звернути увагу на повний склад вакцини, список протипоказань та схему вакцинації, що рекомендується;
  • вибір відповідного препарату: переконатися, що обраний вид вакцини підходить для конкретного пацієнта, ґрунтуючись на його медичній історії та поточному стані здоров’я.

4. Оцінка стану пацієнта:

• • збір анамнезу: провести ретельний збір анамнезу, у тому числі попередні реакції на вакцини та наявність хронічних захворювань;
  • визначення протипоказань: ідентифікувати будь-які абсолютні чи відносні протипоказання до вакцинації. У разі відносних протипоказань розглянути можливість введення вакцини з особливими заходами безпеки.

Правильне дотримання цих принципів допомагає мінімізувати ризики, пов’язані з вакцинацією та підвищує довіру пацієнтів до процесу імунізації.

Питання для збирання анамнезу перед вакцинацією

При підготовці до вакцинації важливо ретельно зібрати медичний анамнез пацієнта, щоб унеможливити наявність протипоказань та мінімізувати ризики поствакцинальних ускладнень. Нижче наведено ключові питання, які лікар повинен поставити пацієнтові перед проведенням вакцинації.

Запитання для збору анамнезу перед вакцинацією:

• стан здоров’я:
  • чи наявні нині якісь хронічні захворювання легень, серця, крові, нирок чи цукровий діабет;
• неврологічні проблеми:
  • чи виникали коли-небудь судоми, порушення свідомості, синкопальні стани, парез чи параліч;
• серйозні захворювання:
  • чи діагностовані злоякісні новоутворення, лейкоз, СНІД (ВІЛ-інфекція), чи наявні видалена чи пошкоджена селезінка чи відомий імунодефіцит;
• нещодавнє лікування:
  • чи отримували за останні 3 міс кортикостероїди, протипухлинну терапію або променеву терапію? Якщо так, вказати назви препаратів;
• трансфузії та імуноглобуліни:
  • чи отримували протягом останнього року кров, препарати крові, імуноглобулін чи гамма-глобулін;
• алергічні реакції:
  • чи наявна алергія на лікарські засоби, харчові продукти чи вакцини? Чи був перенесений коли-небудь анафілактичний шок;
• реакції на попередні вакцинації:
  • чи були серйозні реакції після попередніх вакцинацій;
• вагітність
  •  чи вагітні в цей час чи є ймовірність вагітності;
• нещодавні вакцинації:
  • чи проводилася вакцинація протягом останніх 4 тиж;
• реакції на попередню дозу вакцини:
  • чи помічали симптоми після отримання попередньої дози вакцини?

Після збору всієї необхідної інформації лікар повинен оцінити, чи підходить пацієнт для вакцинації, враховуючи всі зібрані дані. Якщо вакцинацію схвалено, лікар повинен дати направлення до кабінету щеплень, вказавши в ньому дату та час кваліфікаційного дослідження, а також назву вакцини або вакцин, які застосовуватимуть. Ця інформація має бути документально підтверджена в медичній карті пацієнта, а сам пацієнт повинен бути поінформований про всі аспекти процедури, що має проводитися.

Детальна інструкція для медичного персоналу

Під час вакцинації потрібне суворе дотримання протоколів для забезпечення безпеки та ефективності процедури. Нижче наведено детальні інструкції для медичного персоналу, які забезпечують правильне проведення вакцинації:

1. Перевірка вакцини перед застосуванням.

Перед введенням вакцини необхідно ретельно перевірити відповідність упаковки та самого препарату опису, вказаному виробником. Зверніть увагу на колір вакцини, наявність включень та стан упаковки. У разі виявлення невідповідностей або пошкоджень не слід застосовувати вакцину та негайно повідомити про знайдені невідповідності до органу нагляду, вказавши тип, серію та номер упаковки.

2. Техніка введення вакцини.

Вакцинацію слід проводити відповідно до рекомендацій виробника, зазвичай шляхом ін’єкції в дельтоподібну ділянку плеча. Пацієнт повинен перебувати в сидячому або лежачому положенні, що особливо важливо для молодих дорослих, у яких ризик втрати свідомості після ін’єкції вищий. Це запобігає можливим травмам у разі падіння.

3. Спостереження після вакцинації.

Після проведення вакцинації пацієнт повинен залишатися під наглядом протягом 20–30 хв для моніторингу можливих симптомів анафілактичної реакції або непритомності. Це допоможе своєчасно надати необхідну допомогу.

4. Інформування пацієнта про ППР.

Необхідно детально поінформувати пацієнта про ППР, на які він повинен звернути увагу, та вказати, у яких випадках слід негайно звернутися до лікаря. Попросити пацієнта передати цю інформацію домашнім, щоб вони також були в курсі можливих реакцій.

5. Документування вакцинації.

Записати в медичну документацію дату проведення вакцинації, тип та виробника вакцини, а також серію та номер препарату. Це забезпечить точне ведення медичних записів та можливість відстеження партій вакцин.

6. Планування наступних візитів.

Якщо для повної вакцинації потрібне введення наступних доз, призначити дату наступного візиту та зафіксувати це в медичній карті пацієнта. Забезпечити, щоб пацієнт отримав нагадування про необхідність повторного відвідування для завершення курсу вакцинації.

Дотримання цих кроків допоможе забезпечити безпеку та ефективність вакцинальної кампанії, а також підвищить довіру пацієнтів до медичних процедур.

Принципи повідомлення про підозру на ППР

У разі підозри на ППР, незалежно від того, виникли вони у пацієнта, якого ви вакцинували, або у пацієнта, який отримав вакцинацію в іншій медичній установі, але звернувся до вас за допомогою, або госпіталізованого, ви маєте юридичний обов’язок негайно повідомити про це найближчий відповідний орган фармаконагляду.

Порядок дій:

1. Повідомлення про ППР: протягом 24 год з моменту появи ППР або отримання інформації про підозру на ППР ви зобов’язані зв’язатися з відповідним органом фармаконагляду. Це можна зробити телефоном або електронною поштою.

2. Заповнення та передача екстреного повідомлення: після початкового повідомлення заповнити спеціальний офіційний бланк, призначений для екстреного повідомлення про ППР, та надіслати його до закладів фармаконагляду. Це необхідно для офіційної фіксації випадку та подальшого аналізу.

Ці заходи спрямовані на забезпечення безпеки пацієнтів та контроль за поствакцинальними реакціями, що дозволяє підвищувати якість медичних послуг та підтримувати високі стандарти вакцинації.

Під час проведення вакцинацій важливо бути уважним до ППР, у яких необхідно обов’язкове повідомлення до медичних органів нагляду. Нижче представлені категорії ППР, які підлягають обов’язковому повідомленню:

1. Місцеві реакції.

Набряк, збільшення регіонарних лімфатичних вузлів: якщо діаметр вузла становить 1,5 см або більше.

Абсцес у місці ін’єкції (бактеріальний або асептичний): особливо якщо набряк поширюється за межі найближчого суглоба або симптоми гіперемії та болю зберігаються більше 3 днів, або знадобилася госпіталізація.

2. ППР із боку центральної нервової системи (ЦНС).

Енцефалопатія: діагностується, якщо протягом 72 год після вакцинації відмічають два або більше наступних симптомів: судоми, виражене порушення свідомості, що триває більше 1 дня, значна зміна поведінки більше 1 дня.

Параліч плечового сплетення: виникає в період 2–28 днів після вакцинації проти правця, супроводжується болем та транзиторним парезом на боці введення вакцини.

Синдром Гійєна — Барре: розвивається протягом 4 тиж після вакцинації, перші симптоми з’являються без лихоманки, можливе порушення чутливості.

3. Інші ППР.

Анафілактичні реакції: проявляються протягом 24 год після вакцинації.

Артралгії, сепсис, лихоманка вище 39 °C, тромбоцитопенія, орхіт, сіалоаденіт — інші серйозні реакції, що виникають протягом 4 тиж після вакцинації.

Процедура сповіщення

У разі виникнення будь-якої з вищевказаних реакцій медичний працівник зобов’язаний протягом 24 год повідомити найближчий відділ фармаконагляду. Інформація має бути передана телефоном або електронною поштою, а також має бути заповнена та надіслана на офіційному бланку екстреного повідомлення.

Своєчасне повідомлення про ППР допомагає медичним органам проводити моніторинг безпеки вакцин та оперативно реагувати на можливі проблеми, пов’язані з вакцинацією, що підвищує суспільну довіру до програм імунізації.

Сезонний грип

Сезонний грип є серйозною загрозою для громадського здоров’я, особливо в періоди епідемічних спалахів. Ефективним засобом профілактики є вакцинація, яка особливо рекомендована особам із груп підвищеного ризику. Нижче наведено ключові аспекти застосування інактивованих грипозних вакцин.

Вакцини проти грипу

• Типи вакцин: для профілактики грипу застосовуються тривалентні або чотиривалентні інактивовані вакцини (TIV), які містять вбиті віруси або їх частини та не можуть спричинити захворювання.

Показання до вакцинації

Вакцинація рекомендована наступним категоріям населення, які перебувають у зоні підвищеного ризику ускладнень від грипу:

1. Вікові рекомендації:

• • всі особи віком 55 років і старше.

2. Особливі умови проживання:

• • особи, які проживають у будинках для людей похилого віку або інших установах, де надається постійний медичний догляд.

3. Хронічні захворювання:

• • пацієнти із серцево-судинними захворюваннями, включаючи перенесений інфаркт міокарда, або діагностованою серцевою недостатністю (крім артеріальної гіпертензії);
  • люди з хронічними дихальними захворюваннями, такими як бронхіальна астма та хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ).

4. Метаболічні та інші хронічні стани:

• • пацієнти з цукровим діабетом, хронічними захворюваннями нирок, такими як ниркова недостатність або нефротичний синдром;
  • особи з гемоглобінопатіями, хронічними захворюваннями печінки, імунодефіцитами (включаючи ті, що викликані імуносупресивною терапією або ВІЛ-інфекцією), а також особи з патологічним ожирінням.

У контексті боротьби з сезонним грипом вакцинація відіграє ключову роль у запобіганні поширенню інфекції та захисту вразливих груп населення. Ось ключові категорії осіб, для яких рекомендується проведення вакцинації.

Категорії осіб, якім рекомендована вакцинація

1. Особи з утрудненою дихальною функцією: пацієнти з порушеннями функції дихальної системи або труднощами евакуації мокротиння, включаючи тих, хто має підвищений ризик аспірації через порушення свідомості, деменцію, травми спинного мозку, захворювання, що супроводжуються судомами, та інші нервово-м’язові захворювання.
2. Вагітні: в поточному або майбутньому епідемічному сезоні, оскільки вони схильні до підвищеного ризику розвитку ускладнень від грипу.
3. Персонал та відвідувачі закладів охорони здоров’я: особи, які працюють у будинках для людей похилого віку, будинках для хронічно хворих, а також ті, хто забезпечує догляд на дому або живе з особами з групи ризику. Це також включає медичний персонал, адміністративних працівників і студентів медичних спеціальностей, що взаємодіють з хворими.
4. Батьки та опікуни маленьких дітей: особливо важлива вакцинація батьків, піклувальників та інших осіб, які проживають з дітьми віком молодше 5 років, особливо якщо дитина віком молодше 6 міс.
5. Особи, діяльність яких пов’язана з великою кількістю контактів: працівники шкіл, торгівлі, транспорту та інші люди, які мають справу з великою кількістю людей, оскільки вони можуть бути як потенційними переносниками, так і жертвами вірусу грипу.

Імунізація оточуючих

• Важливо також імунізувати близьких людей і домочадців з імунодефіцитом та іншими високоризиковими станами, щоб мінімізувати ризик передачі інфекції.

Загальна рекомендація

• Вакцинація пропонується всім, хто бажає знизити ризик захворювання на грип. Вона не тільки захищає індивіда, а й сприяє формуванню колективного імунітету, знижуючи ймовірність великих спалахів хвороби.

Вакцинація проти грипу є ключовим елементом профілактики грипу, особливо в періоди, коли очікується підвищення захворюваності. Важливо враховувати як загальні рекомендації щодо проведення вакцинації, так і специфічні протипоказання та запобіжні заходи.

Протипоказання до вакцинації

Протипоказання до застосування «інактивованих» вакцин є універсальними і включають наступне:

• системна анафілактична реакція на білок курячого яйця: людям, у яких раніше була анафілактична реакція на цей компонент, протипоказана вакцинація проти грипу;
• синдром Гійєна — Барре: особливу увагу слід приділити пацієнтам, у яких синдром Гійєна — Барре розвинувся протягом 6 тиж після попередньої вакцинації проти грипу. Хоча ризик повторного розвитку синдрому Гійєна — Барре після вакцинації дуже низький, ризик його розвитку після захворювання грипом значно вищий.

Схема вакцинації для дорослих

1. Доза та спосіб введення: дорослим зазвичай вводять одну дозу вакцини інтрамускулярно, субкутанно або інтрадермально залежно від типу вакцини та рекомендацій виробника.
2. Термін появи антитіл: специфічні антитіла, які допомагають боротися з вірусом грипу, зазвичай починають формуватися вже через 7 днів після вакцинації.
3. Періодичність вакцинації: рекомендується щорічна вакцинація актуальною для цього епідеміологічного сезону вакциною. Оптимальний час для вакцинації — рання осінь, перед початком періоду підвищеної захворюваності на грип.
4. Можливість вакцинації протягом сезону: якщо з якихось причин вакцинація на початку осені не була виконана, можна вакцинуватися в будь-який час протягом сезону грипу.

Вірусний гепатит В

Вакцинація проти гепатиту В є важливим профілактичним заходом для запобігання інфікуванню цим вірусом. Вакцини проти цього захворювання містять рекомбінантний антиген HBs і належать до категорії «інактивованих», що означає їхню безпеку та ефективність в індукції імунної відповіді без ризику викликати саме захворювання.

Показання до вакцинації проти гепатиту В

Для дорослих вакцинація рекомендована наступним категоріям осіб:

1. Медичний персонал: усі особи, які працюють у сфері охорони здоров’я та мають підвищений ризик зараження вірусом гепатиту В внаслідок своєї професійної діяльності. Це включає лікарів, медсестер, лаборантів та інших працівників медичних закладів, які контактують із кров’ю чи іншими біологічними матеріалами.
2. Студенти медичних спеціальностей: учні медичних шкіл та студенти вищих закладів освіти, які навчаються за медичними напрямками, повинні бути вакциновані протягом першого року навчання для запобігання ризику інфікування під час практичних занять.
3. Особи, які перебувають у тісному контакті із зараженими вірусом гепатиту В:

• • домочадці та близькі контакти осіб, інфікованих вірусом гепатиту або носіїв вірусу;
  • особи, які проживають або працюють в установах довгострокового догляду, виховних закладах, а також у закритих установах, таких як в’язниці;
  • пацієнти, які регулярно проходять процедури діалізу та особи з прогресуючою хронічною нирковою недостатністю.

4. Особи, інфіковані вірусом гепатиту В:

• • пацієнти з хронічним гепатитом С також схильні до підвищеного ризику коінфекції з вірусом гепатиту В, що може посилити перебіг захворювання та підвищити ризик серйозних ускладнень.

Рекомендації щодо вакцинації

Вакцинація повинна проводитися згідно з національними рекомендаціями та рекомендаціями виробника вакцини. Оптимальний період для вакцинації — це рання осінь або перед початком роботи в медичній сфері чи навчання з медичної спеціальності. У разі неможливості проведення вакцинації у цей період рекомендується організувати її за першої можливості.

Ці заходи профілактики спрямовані на зниження ризику зараження вірусом гепатиту В та запобігання розвитку тяжких форм гепатиту В, забезпечуючи здоров’я та безпеку вразливих груп населення.

Вакцинація проти вірусного гепатиту В є ключовим заходом профілактики для запобігання інфекції серед сприйнятливих груп населення. Розглянемо детально, для кого рекомендується вакцинація та які є протипоказання.

Категорії осіб, якім рекомендована вакцинація:

1. Особи, що наражаються на ризик інфікування через спосіб життя або професійну діяльність:

• • люди, що подорожують до ендемічних щодо гепатиту В регіонів, де можливий підвищений ризик зараження через пошкодження шкіри або слизові оболонки;
  • особи, які вступають у ризиковані сексуальні контакти;
  • ін’єкційні наркомани, у яких високий ризик передачі інфекції через загальні голки.

2. Хронічно хворі з високим ризиком інфікування:

• • пацієнти з імунодефіцитом, включаючи тих, хто перебуває на імуносупресивній терапії;
  • особи з хронічними захворюваннями печінки та цукровим діабетом;
  • невакциновані в рамках обов’язкової програми імунізації.

3. Хворі, які готуються до оперативних втручань:

• • пацієнти, націлені на операції та інші інвазивні медичні процедури, повинні бути вакциновані для зниження ризику інфекції через можливі порушення цілісності тканин.

4. Невакциновані дорослі:

• • особливо рекомендується вакцинація людям похилого віку, які можуть бути вразливими через вікові зміни в імунній системі.

Протипоказання до вакцинації:

• універсальні протипоказання для всіх інактивованих вакцин, такі як алергічні реакції на компоненти вакцини;
• період вагітності та годування грудьми не є протипоказаннями до проведення вакцинації, що свідчить про безпеку застосування вакцин у ці періоди.

Важливість вакцинації

Вакцинація надає надійний захист від вірусу гепатиту В і допомагає запобігти його серйозним наслідкам, таким як цироз і рак печінки. Рішення про вакцинацію має бути ухвалене з урахуванням індивідуальних факторів ризику, медичної історії та поточного стану здоров’я пацієнта, з обов’язковим дотриманням правил усіх медичних рекомендацій та посібників.

Схеми вакцинації проти гепатиту В призначені для забезпечення надійного захисту від вірусу. Основна схема включає адміністрування трьох доз вакцини, що дозволяє досягти стійкого імунітету.

Основна схема вакцинації

1. Доза та режим: вакцинація проводиться трьома дозами, які вводяться внутрішньом’язово в дельтоподібний м’яз за схемою: перша доза — у вихідний момент, друга — через 1 міс, третя — через 6 міс.
2. Особливі вказівки:

• • при значній тромбоцитопенії або геморагічному діатезі рекомендується підшкірне введення вакцини, хоча це може призвести до більш слабкої імунної відповіді;
  • ін’єкції в сідничну ділянку вважаються неефективними через ризик поганої абсорбції вакцини, і таку вакцинацію слід повторити.

3. Корекція схеми у разі порушення інтервалів:

• • якщо проміжки між дозами були збільшені (але не більше 12 міс), не потрібно починати схему заново; достатньо ввести відсутні дози;
  • для підтвердження ефективності вакцинації після порушення графіка можна перевірити рівень антитіл до антигену HBs у крові через 1–2 міс після третьої дози, особливо якщо є ризик субоптимальної відповіді на вакцинацію.

4. Ревакцинація:

• • особам, які успішно пройшли повний первинний курс вакцинації, зазвичай не потрібна ревакцинація, навіть якщо через кілька років після вакцинації рівень антитіл анти-HBs виявляється нижчим від захисного (<10 МО/л). Виняток становлять особи з хронічними захворюваннями, яким може знадобитися індивідуальний підхід до питання ревакцинації.

Ця структурована схема вакцинації дозволяє максимально ефективно використовувати переваги вакцини, мінімізуючи ризик інфекції та розвитку серйозних захворювань, пов’язаних із вірусом гепатиту В.

У деяких ситуаціях може виникнути необхідність прискореної вакцинації проти вірусного гепатиту В, особливо коли має бути терміновий виїзд в ендемічні райони або оперативне медичне втручання. Для таких випадків розроблено спеціальну прискорену схему імунізації.

Прискорена схема вакцинації проти вірусного гепатиту В

1. Вибір вакцини: важливо обрати препарат, спеціально призначений для застосування за прискореною схемою. Слід звернути увагу на поради виробника, оскільки не всі вакцини підходять для такого застосування.
2. Схема вакцинації:

• • прискорена схема включає введення 4 доз основної вакцинації;
  • дози вводяться за наступним графіком: перша доза — у вихідний момент, друга — на 7-й день, третя — на 21-й день та четверта доза — через 12 міс після першої.

3. Ефективність:

• • після третьої дози, введеної на 21-й день, у 75–83% вакцинованих формується захисний рівень антитіл (серопротекція);
  • до 2 міс після третьої дози рівень серопротекції досягає 90–97%. Ефективність може бути навіть вищою при застосуванні комбінованих вакцин.

Застосування прискореної схеми

Прискорена схема вакцинації є оптимальним рішенням у таких випадках:

• необхідність швидкої імунізації перед подорожжю в регіон з високим рівнем поширення вірусного гепатиту В;
• планування оперативних медичних втручань, які можуть підвищити ризик зараження вірусом гепатиту В;
• інші екстрені ситуації, які потребують негайного захисту від вірусного гепатиту В.

При прискореній схемі можна швидко досягти потрібного рівня імунітету та забезпечити захист у ситуаціях, коли часу на стандартний курс вакцинації недостатньо. Завжди слід консультуватися з медичним фахівцем перед початком вакцинації, щоб обрати найбільш підходящий та безпечний варіант.

Для хронічно хворих із такими захворюваннями, як хвороби нирок (включаючи діаліз), печінки, цукровий діабет та імунодефіцити, при підході до вакцинації потрібна особлива увага. Ці стани часто призводять до незадовільної чи нестійкої імунної відповіді на стандартні дози вакцин. Тому для забезпечення ефективної імунізації рекомендується застосовувати адаптовані схеми вакцинації.

Спеціальні рекомендації для вакцинації хронічно хворих

1. Використання підвищеної дози вакцини:

• • для покращення імунної відповіді хронічним хворим рекомендується застосовувати подвійну дозу вакцини (40 мкг), що перевищує стандартну дозу.

2. Модифікована схема вакцинації:

• • може знадобитися введення додаткової дози основної вакцинації. Приклад такої схеми: вакцинація проводиться за графіком 0; 1; 2 та 6 міс, що дозволяє посилити та продовжити імунну відповідь;
  • завжди дотримуватися рекомендацій виробника вакцини для застосування конкретного препарату.

3. Моніторинг рівня антитіл:

• • після завершення основної вакцинації через 1–2 міс перевірте концентрацію антитіл HBs у плазмі крові. Якщо рівень антитіл менше 10 МО/л, це вказує на недостатню імунну відповідь;
  • регулярно (кожні 6–12 міс) моніторувати рівень антитіл. У разі зниження рівня антитіл нижче 10 МО/л ввести додаткову дозу вакцини для підтримки захисного рівня антитіл вище 10 МО/л.

4. Особливі умови:

• • у пацієнтів зі злоякісними новоутвореннями в період імуносупресивної терапії та у пацієнтів після трансплантації органів рекомендується підтримувати рівень антитіл анти-HBs не менше 100 МО/л для забезпечення достатнього захисту.

Ці заходи спрямовані на забезпечення максимально можливого захисту для осіб з високим ризиком ускладнень через інфекцію гепатиту В та на підтримку стабільної та ефективної імунної відповіді на вакцинацію.

Для осіб, які не свідчать про імунну відповідь на основну серію вакцинації проти гепатиту В, існують спеціальні рекомендації, які враховують підвищений ризик недостатнього захисту від вірусу. Нижче наведено кроки для керування такими випадками.

Оцінка імунної відповіді після вакцинації

Після завершення основної серії вакцинації (зазвичай три дози) необхідно перевірити рівень антитіл проти поверхневого антигену вірусу гепатиту B (анти-HBs). Якщо через 1–2 міс після останньої дози концентрація антитіл менше 10 МО/л, це вказує на недостатню імунну відповідь. Така ситуація може виникнути у близько 10% дорослих, причому найбільш схильні чоловіки віком старше 40 років, особи з ожирінням, курці та пацієнти з хронічними захворюваннями.

Повторна вакцинація

1. Повторення основної серії вакцинації:

• • для тих, у кого не розвинулася достатня імунна відповідь, рекомендується повторити повну схему основної вакцинації. Це може підвищити шанси досягнення захисного рівня антитіл до 50–70%.

2. Перевірка антитіл після повторної вакцинації:

• • через 1–2 міс після завершення повторної серії вакцинації знову виміряти рівень антитіл HBs. Якщо результати знову показують рівень антитіл нижче 10 МО/л, пацієнт може бути визнаний як такий, що довго не відповідає на вакцинацію.

Заходи у разі невдачі вакцинації

Якщо у пацієнта продовжує бути відсутньою достатня імунна відповідь на вакцинацію:

• пасивна імунопрофілактика: у випадках можливого впливу на вірус гепатиту В, наприклад, при професійному ризику або подорожі до ендемічних регіонів, слід використовувати пасивну імунопрофілактику. Це може включати введення імуноглобуліну проти гепатиту B для надання негайного, хоч і тимчасового захисту від інфекції.

Такий підхід дозволяє максимально знизити ризик зараження вірусом гепатиту В в осіб, які погано або зовсім не відповідають стандартній вакцинації.

Пасивна імунопрофілактика із застосуванням специфічного анти-HBs імуноглобуліну (HBIG) є важливим методом захисту від інфекції вірусом гепатиту B. Цей метод застосовується в певних випадках, щоб запобігти розвитку захворювання в особливо вразливих груп населення.

Застосування HBIG для пасивної імунопрофілактики

1. Цільова група:

• • HBIG особливо показаний для людей, які зазнали впливу вірусу гепатиту В і не мають захисного імунітету. Це можуть бути особи, які не були вакциновані або ті, у кого вакцинація не викликала адекватної імунної відповіді.

2. Тимчасові рамки введення:

• • для досягнення максимальної ефективності HBIG повинен бути введений протягом 48–72 год після можливої експозиції вірусу гепатиту В. Швидке введення після контакту з вірусом підвищує шанси на запобігання зараженню.

3. Повторне запровадження:

• • в певних ситуаціях, таких як тривала госпіталізація або ризик зараження, що триває, може знадобитися повторне введення HBIG. Це повторення зазвичай проводиться кожні 4–8 тиж залежно від тривалості ризику.

Значення пасивної імунопрофілактики

Застосування HBIG є ключовим елементом у стратегії контролю над поширенням вірусу гепатиту В, особливо в екстрених випадках, коли швидка дія необхідна для запобігання розвитку інфекції. Це особливо важливо для медичних працівників, пацієнтів у відділеннях інтенсивної терапії або осіб, які з інших причин наражаються на підвищений ризик зараження.

Пасивна імунопрофілактика HBIG не замінює необхідності вакцинації, але є додатковим заходом захисту в ситуаціях, коли власний імунітет людини не здатний впоратися з можливим інфікуванням.