АМАРИЛ® (AMARYL®)

Склад і форма випуску

Ціни в аптеках
Глімепірид
2 мг
Допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип а), повідон, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (е172), індигокармін алюмінієвий лак (е132).
№ UA/7389/01/01 від 07.02.2018
За рецептом
Ціни в аптеках
Глімепірид
3 мг
Допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип а), повідон, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (е172).
№ UA/7389/01/02 від 07.02.2018
За рецептом
Ціни в аптеках
Глімепірид
4 мг
Допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип а), повідон, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, індигокармін алюмінієвий лак (е132).
№ UA/7389/01/03 від 07.02.2018
За рецептом
Ціни в аптеках
Класифікація
Лікарські засоби
Активна речовина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Глімепірид — це гіпоглікемічна речовина, активна при пероральному застосуванні, яка належить до групи сульфонілсечовини. Його можна застосовувати при інсуліннезалежному цукровому діабеті.

Глімепірид діє переважно шляхом стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози.

Як і в інших препаратів сульфонілсечовини, такий ефект ґрунтується на підвищенні чутливості клітин підшлункової залози до фізіологічної стимуляції глюкозою. Крім цього, глімепірид чинить виражену позапанкреатичну дію, яка також характерна і для інших препаратів сульфонілсечовини.

Вивільнення інсуліну. Препарати сульфонілсечовини регулюють секрецію інсуліну шляхом закриття АТФ-залежного калієвого каналу, розташованого в мембрані бета-клітини підшлункової залози. Закриття калієвого каналу викликає деполяризацію бета-клітини і шляхом відкриття кальцієвих каналів приводить до збільшення притоку кальцію в клітину, що, у свою чергу, призводить до вивільнення інсуліну шляхом екзоцитозу.

Глімепірид з високою швидкістю заміщення зв’язується з білком мембрани бета-клітин, пов’язаним з АТФ-залежним калієвим каналом, однак розташування його місця зв’язування відрізняється від звичайного місця зв’язування препаратів сульфонілсечовини.

Позапанкреатична активність. До позапанкреатичних ефектів належать, наприклад, покращення чутливості периферичних тканин до інсуліну та зменшення утилізації інсуліну печінкою.

Утилізація глюкози в крові периферичними тканинами (м’язовою та жировою) відбувається за допомогою спеціальних транспортних білків, розташованих у клітинній мембрані. Транспорт глюкози в ці тканини обмежений швидкістю етапу утилізації глюкози. Глімепірид дуже швидко збільшує кількість активних молекул, які транспортують глюкозу, на плазматичних мембранах клітин м’язової і жирової тканини, що зумовлює стимуляцію захоплення глюкози.

Глімепірид підвищує активність глікозилфосфатидилінозитолспецифічної фосфоліпази С, з якою в ізольованих м’язових та жирових клітинах може корелювати спричинений препаратом ліпогенез та глікогенез.

Глімепірид пригнічує продукцію глюкози в печінці шляхом підвищення внутрішньоклітинних концентрацій фруктозо-2,6-біфосфату, який, у свою чергу, пригнічує глюконеогенез.

Загальні характеристики. У здорових добровольців мінімальна ефективна пероральна доза становила близько 0,6 мг. Вплив глімепіриду є дозозалежним і відтворюваним. Фізіологічна реакція на гострі фізичні навантаження, тобто зниження секреції інсуліну, в умовах дії глімепіриду зберігається.

Не виявлено достовірної різниці в дії глімепіриду при прийомі препарату за 30 хв до прийому їжі або безпосередньо перед прийомом їжі. У пацієнтів із цукровим діабетом належний метаболічний контроль упродовж 24 год може бути досягнутий при прийомі препарату один раз на добу.

Хоча гідроксильований метаболіт викликає незначне, але достовірне зниження рівня глюкози в крові у здорових осіб, це лише незначна складова загальної дії препарату.

Застосування в комбінації з метформіном. У одному дослідженні продемонстровано покращення метаболічного контролю при поєднаній терапії глімепіридом порівняно з монотерапією метформіном у пацієнтів, цукровий діабет у яких належним чином не контролюється максимальними дозами метформіну.

Застосування в комбінації з інсуліном. Дані щодо застосування препарату в комбінації з інсуліном обмежені. У пацієнтів, цукровий діабет у яких належним чином не контролюється при застосуванні максимальних доз глімепіриду, може бути розпочато одночасне лікування інсуліном. У двох дослідженнях завдяки цій комбінації вдалося досягти такого ж покращення метаболічного контролю, як і при монотерапії інсуліном; проте при комбінованій терапії потрібна нижча середня доза інсуліну.

Особливі категорії пацієнтів. Діти, у тому числі підлітки. У 24-тижневому клінічному дослідженні з активним контролем (глімепірид у дозі до 8 мг/добу або метформін у дозі до 2000 мг/добу) брали участь 285 дітей (віком 8–17 років) із цукровим діабетом 2-го типу.

Як глімепірид, так і метформін призвели до достовірного зниження HbA1c порівняно з вихідним показником (глімепірид — 0,95 (стандартна похибка 0,41); метформін — 1,39 (стандартна похибка 0,40)). Проте для глімепіриду не продемонстрована вища ефективність порівняно з метформіном з точки зору середньої зміни HbA1c порівняно з вихідним показником. Різниця між двома видами лікування становила 0,44% на користь метформіну. Верхня межа (1,05) 95% довірчого інтервалу для цієї різниці була не нижче 0,3% межі не нижчої ефективності.

За результатами лікування глімепіридом жодних нових проблем щодо безпеки у дітей порівняно з дорослими пацієнтами із цукровим діабетом 2-го типу не виявлено. Даних стосовно довгострокової ефективності та безпеки у дітей немає.

Фармакокінетика. Всмоктування. Після перорального застосування глімепірид має 100% біодоступність. Прийом їжі не чинить значного впливу на всмоктування, а лише дещо уповільнює швидкість всмоктування. Cmax препарату в сироватці крові досягається приблизно через 2,5 год після перорального застосування препарату (середній показник становить 0,3 мкг/мл при багаторазовому прийомі добової дози 4 мг). Існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax, а також дозою та AUC.

Розподіл. Глімепірид має дуже низький об’єм розподілу (близько 8,8 л), що приблизно дорівнює об’єму розподілу альбуміну, високий ступінь зв’язування з білками плазми крові (більше 99%) і низький кліренс (близько 48 мл/хв).

У тварин глімепірид виділяється в грудне молоко. Глімепірид проникає крізь плаценту. Проникнення через ГЕБ є низьким.

Біотрансформація та виведення. Середній основний Т½ при концентраціях препарату в плазмі крові, що відповідають багаторазовому режиму дозування, становить близько 5–8 год. Після застосування високих доз виявлено незначне збільшення Т½.

Після прийому одноразової дози глімепіриду, міченого радіоактивним ізотопом, 58% радіоактивної речовини виявляли в сечі та 35% — у калі. Незмінена речовина в сечі не виявлена. У сечі та калі виявляються два метаболіти, які найбільш імовірно утворюються в результаті метаболізму в печінці (головний фермент CYP 2C9), один з яких є гідроксипохідним, а інший — карбоксипохідним. Після перорального застосування глімепіриду термінальні Т½ цих метаболітів становили 3–6 та 5–6 год відповідно.

Порівняння фармакокінетики після одноразового прийому та багаторазового застосування препарату 1 раз на добу не виявило достовірних відмінностей. Міжіндивідуальна варіабельність була дуже низькою. Кумуляції, яка б мала важливе значення, не відмічено.

Особливі категорії пацієнтів. Фармакокінетичні параметри у чоловіків та жінок, так само як у молодих та осіб літнього віку (понад 65 років), були подібними. У пацієнтів зі зниженим кліренсом креатиніну відмічена тенденція до підвищення кліренсу глімепіриду та зниження його середньої концентрації в плазмі крові, що, найімовірніше, обумовлено більш швидким виведенням внаслідок меншого ступеня зв’язування з білками. Ниркове виведення обох метаболітів порушувалося. Загалом у цих пацієнтів не очікується підвищення ризику кумуляції препарату.

Фармакокінетичні показники у 5 пацієнтів без цукрового діабету, що перенесли хірургічне втручання на жовчовивідних шляхах, були подібні до таких у здорових добровольців.

Діти, у тому числі підлітки. Дослідження, у якому вивчали фармакокінетику, безпеку та переносимість після одноразового прийому 1 мг глімепіриду в ситому стані у 30 дітей (4 дітей віком 10–12 років та 26 дітей віком 12–17 років) із цукровим діабетом 2-го типу, продемонструвало, що середні показники AUC0–last, Cmax та Т½ були подібні до таких у дорослих.

Доклінічні дані з безпеки. Ефекти, що виявлені під час доклінічних досліджень, виникали при рівнях експозиції, які набагато перевищували максимальні рівні експозиції в людини, що вказує на їх незначну цінність для клінічної практики, або ж були спричинені фармакодинамічною дією препарату (гіпоглікемією). Ці результати отримані в межах традиційних фармакологічних досліджень з безпеки, досліджень токсичності при введенні повторних доз, тестів на генотоксичність, онкогенний потенціал та репродуктивну токсичність. Побічні ефекти, виявлені в ході останніх (які охоплювали вивчення ембріотоксичності, тератогенності та токсичного впливу на розвиток організму), вважалися наслідком гіпоглікемічних ефектів, спричинених препаратом у самиць та у дитинчат.

Показання АМАРИЛ

цукровий діабет 2-го типу у дорослих, якщо рівень глюкози в крові неможливо підтримувати лише дієтою, фізичними вправами та зменшенням маси тіла.

Застосування АМАРИЛ

препарат призначений для перорального застосування.

Успішне лікування цукрового діабету залежить від дотримання хворим відповідного раціону харчування, регулярної фізичної активності, а також постійного контролю рівня глюкози в крові та сечі. Недотримання хворим дієти не може бути компенсоване прийомом таблеток чи застосуванням інсуліну. Дозування залежить від результатів аналізів вмісту глюкози в крові та сечі.

Початкова доза становить 1 мг (½ таблетки по 2 мг) глімепіриду на добу. Якщо така доза дає змогу контролювати захворювання, її слід застосовувати для підтримувальної терапії.

Якщо глікемічний контроль не є оптимальним, дозу слід підвищувати до 2; 3 чи 4 мг глімепіриду на добу поетапно (з інтервалами в 1–2 тиж). Для різних режимів лікування препарат доступний у різних дозуваннях.

Доза вище 4 мг/добу дає кращі результати тільки в окремих випадках. Максимальна рекомендована доза — 6 мг препарату Амарил на добу.

Якщо максимальна добова доза метформіну не забезпечує достатнього глікемічного контролю, можна розпочати додаткову терапію глімепіридом.

Дотримуючись попереднього дозування метформіну, прийом глімепіриду слід розпочати з низької дози, яку потім можна поступово підвищувати до максимальної добової дози, орієнтуючись на бажаний рівень метаболічного контролю. Комбіновану терапію слід проводити під пильним наглядом лікаря.

Якщо максимальна добова доза препарату Амарил не забезпечує достатнього глікемічного контролю, за необхідності можна розпочата додаткову терапію інсуліном. Дотримуючись попереднього дозування глімепіриду, лікування інсуліном слід починати з низької дози, яку потім можна підвищувати, орієнтуючись на бажаний рівень метаболічного контролю.

Комбіновану терапію слід проводити під пильним наглядом лікаря.

Зазвичай одна доза глімепіриду на добу є достатньою. Її рекомендується приймати незадовго до чи під час ситного сніданку або, якщо сніданку немає, незадовго перед або під час першого основного прийому їжі. Помилки в застосуванні препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, ніколи не можна виправляти шляхом наступного прийому вищої дози. Таблетку слід ковтати не розжовуючи, запиваючи рідиною.

Якщо у хворого виявлена гіпоглікемічна реакція на застосування глімепіриду в дозі 1 мг/добу, це означає, що цукровий діабет може бути контрольований тільки за допомогою дотримання дієти.

Поліпшення контрольованості цукрового діабету супроводжується підвищенням чутливості до інсуліну, тому під час курсу лікування потреба в глімепіриді може знижуватися. З метою уникнення гіпоглікемії слід поступово знижувати дозу або взагалі перервати терапію. Необхідність у перегляді дозування також може виникнути, якщо у хворого змінюються маса тіла чи спосіб життя або діють інші чинники, які підвищують ризик гіпо- чи гіперглікемії.

Перехід з пероральних гіпоглікемічних засобів на препарат Амарил. Зазвичай можна здійснити перехід з інших пероральних гіпоглікемічних засобів на Амарил. Під час такого переходу слід враховувати силу та Т½ попереднього засобу. У деяких випадках, особливо якщо протидіабетичний препарат має тривалий Т½ (наприклад хлорпропамід), перед початком застосування Амарилу рекомендується почекати декілька днів. Це дає змогу знизити ризик гіпоглікемічних реакцій внаслідок адитивної дії двох препаратів.

Рекомендована початкова доза — 1 мг глімепіриду на добу. Як зазначалося вище, дозу можна поетапно підвищити з урахуванням реакції на препарат.

Перехід з інсуліну на препарат Амарил. У виняткових випадках хворим на цукровий діабет 2-го типу, які приймають інсулін, може бути показана заміна його на Амарил. Такий перехід слід проводити під пильним наглядом лікаря.

Діти. На сьогодні відсутні доказові дані щодо застосування глімепіриду у пацієнтів віком до 8 років. Для дітей віком 8–17 років існують обмежені доказові дані щодо застосування глімепіриду як монотерапії (див. Фармакодинаміка та Фармакокінетика). Існуючих даних стосовно безпеки та ефективності застосування препарату у дітей недостатньо, тому його не рекомендується застосовувати у цієї категорії пацієнтів.

Протипоказання

Амарил не призначений для лікування інсулінозалежного цукрового діабету, діабетичного кетоацидозу, діабетичної коми. Застосування препарату протипоказане хворим з тяжкими порушеннями функцій нирок або печінки. У разі тяжких порушень функції нирок або печінки слід перевести пацієнта на інсулін.

Амарил не можна приймати хворим із підвищеною чутливістю до глімепіриду або будь-якого допоміжного інгредієнта, що входить до складу препарату, інших похідних сульфонілсечовини або сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій підвищеної чутливості).

Побічна дія

з огляду на досвід застосування Амарилу та інших похідних сульфонілсечовини, під час клінічних досліджень відмічали побічні реакції, наведені нижче за класами органів та систем у порядку зниження частоти виникнення: дуже часто (≥l/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1000 до <1/100), рідко (≥1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо розрахувати за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної системи: рідко — тромбоцитопенія, лейкопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, еритропенія, гемолітична анемія та панцитопенія, які, як правило, є зворотними після відміни препарату; частота невідома — тяжка тромбоцитопенія з кількістю тромбоцитів менше ніж 10 000/мкл та тромбоцитопенічна пурпура.

З боку імунної системи: дуже рідко — лейкоцитокластичний васкуліт, помірні реакції гіперчутливості, які можуть прогресувати до тяжких форм, супроводжуючись задишкою, зниженням АТ та іноді шоком; частота невідома — можлива перехресна алергія з похідними сульфонілсечовини, сульфонамідами або спорідненими речовинами.

Метаболічні та аліментарні розлади: рідко — гіпоглікемія. Такі гіпоглікемічні реакції переважно виникають негайно, можуть бути тяжкими та не завжди легко можуть бути скориговані. Виникнення подібних реакцій, як і у разі лікування іншими гіпоглікемічними засобами, залежить від індивідуальних факторів, таких як звички у харчуванні та доза препарату (детальніше див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

З боку органа зору: частота невідома — можуть виникати транзиторні зорові розлади, особливо на початку лікування, зумовлені зміною рівня глюкози в крові.

З боку ШКТ: дуже рідко — нудота, блювання, діарея, здуття живота, відчуття дискомфорту в животі, біль у животі, які рідко призводять до необхідності припинення лікування.

Гепатобіліарні розлади: частота невідома — підвищення рівнів печінкових ферментів; дуже рідко — порушення функції печінки (наприклад з холестазом або жовтяницею), гепатит та печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: частота невідома — можуть виникнути реакції гіперчутливості, включаючи свербіж, висип, кропив’янку та чутливість до світла.

Лабораторні показники: дуже рідко — зниження рівня натрію в сироватці крові.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після схвалення лікарського засобу дозвільними органами є важливою процедурою. Це дає змогу здійснювати постійний моніторинг співвідношення користь/ризик застосування цього лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про всі підозрювані побічні реакції через національні системи повідомлень.

Особливості застосування

Амарил необхідно приймати незадовго до або під час їди.

У разі нерегулярного харчування або пропуску прийому їжі лікування препаратом Амарил може викликати гіпоглікемію. До можливих симптомів гіпоглікемії належать головний біль, сильне відчуття голоду, нудота, блювання, втома, сонливість, розлади сну, підвищення рухової активності, агресія, порушення концентрації, тривожність і затримка часу реакції, депресивний стан, сплутаність свідомості, порушення мовлення та зорові розлади, афазія, тремор, парез, сенсорні порушення, запаморочення, безпомічність, втрата самоконтролю, делірій, мозкові судоми, сомноленція та втрата свідомості аж до коми, поверхневе дихання і брадикардія. Крім того, можуть бути наявні ознаки адренергічної контррегуляції, такі як спітніння, холодна і волога шкіра, тривожність, тахікардія, АГ, посилене серцебиття, стенокардія та серцеві аритмії.

Клінічна картина тяжкого нападу гіпоглікемії може нагадувати клінічну картину інсульту.

Симптоми гіпоглікемії майже завжди можна швидко усунути негайним вживанням вуглеводів (цукор). Штучні підсолоджувачі неефективні.

Із досвіду застосування інших похідних сульфонілсечовини відомо, що, незважаючи на початкову ефективність заходів з усунення гіпоглікемії, вона може виникнути знову.

Тяжка або тривала гіпоглікемія, яка тільки тимчасово усувається звичайною кількістю цукру, вимагає негайного лікування, іноді — госпіталізації.

До факторів, що зумовлюють розвиток гіпоглікемії, належать:

– небажання або (особливо в літньому віці) нездатність пацієнта до співпраці з лікарем;

– недоїдання, нерегулярне харчування, пропуск прийому їжі або період голодування;

– порушення дієти;

– невідповідність між фізичним навантаженням та споживанням вуглеводів;

– вживання алкоголю, особливо в поєднанні з пропуском прийому їжі;

– порушення функції нирок;

– тяжке порушення функції печінки;

– передозування препарату Амарил;

– певні декомпенсовані захворювання ендокринної системи, які впливають на вуглеводний обмін або контррегуляцію гіпоглікемії (наприклад при деяких порушеннях функції щитовидної залози та недостатності функції передньої частки гіпофіза чи кори надниркових залоз);

– одночасне застосування деяких інших лікарських засобів (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).

Лікування препаратом Амарил потребує регулярного контролю рівня глюкози в крові та сечі. Крім того, рекомендується проводити визначення вмісту глікозильованого гемоглобіну.

Під час лікування препаратом Амарил необхідно регулярно контролювати показники функції печінки та гематологічні показники (особливо кількість лейкоцитів і тромбоцитів).

У стресових ситуаціях (наприклад травма, незаплановані хірургічні втручання, інфекції, що супроводжуються підвищенням температури тіла) може бути показане тимчасове переведення пацієнта на інсулін.

Досвід застосування препарату Амарил у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки або пацієнтів, які перебувають на діалізі, відсутній. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функцій нирок або печінки показано переведення на інсулін.

Лікування пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази препаратами сульфонілсечовини може призвести до розвитку гемолітичної анемії. Оскільки глімепірид належить до класу препаратів сульфонілсечовини, його слід з обережністю призначати пацієнтам із дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Їм слід призначати альтернативні препарати, що не містять сульфонілсечовини.

Амарил містить лактози моногідрат. Цей препарат не слід приймати пацієнтам, які мають досить рідкісну спадкову непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або порушення абсорбції глюкози-галактози.

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Вагітність. Ризик, пов’язаний із цукровим діабетом. Відхилення від нормальних рівнів глюкози в крові під час вагітності можуть бути причиною підвищення імовірності виникнення вроджених вад розвитку та перинатальної смертності. Тому слід ретельно контролювати кількість глюкози в крові вагітної для того, щоб уникнути тератогенного ризику.

Вагітна з цукровим діабетом повинна бути переведена на інсулін. Жінки з цукровим діабетом повинні інформувати свого лікаря про заплановану вагітність для корекції лікування та переходу на інсулін.

Ризик, пов’язаний із глімепіридом. Немає даних щодо застосування глімепіриду у вагітних. Відповідно до результатів експериментів на тваринах препарат має репродуктивну токсичність, пов’язану, ймовірно, із фармакологічною дією глімепіриду (гіпоглікемією).

Тому протягом усього періоду вагітності жінці глімепірид застосовувати не можна.

Якщо пацієнтка, яка приймає глімепірид, планує вагітність або завагітніла, її якомога швидше слід перевести на терапію інсуліном.

Період годування грудьми. Невідомо, чи виділяється препарат у грудне молоко в людини. У щурів глімепірид виділяється у грудне молоко. Оскільки інші похідні сульфонілсечовини виділяються в грудне молоко і існує ризик розвитку гіпоглікемії у дітей, яких годують грудним молоком, на фоні лікування глімепіридом годування грудьми не рекомендується.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Дослідження із впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами не проводилися.

Здатність до концентрації та швидкість реакції можуть знижуватися внаслідок гіпоглікемії чи гіперглікемії або, наприклад, через погіршення зору. Це може створювати ризик у ситуаціях, коли така здатність є особливо важливою (наприклад керування автомобілем або робота з іншими механізмами). Пацієнтів слід застерігати, що вони не повинні допускати розвитку гіпоглікемії під час керування транспортним засобом. Це особливо стосується тих осіб, які погано або зовсім не можуть розпізнавати в себе симптоми — провісники гіпоглікемії, та тих, у кого напади гіпоглікемії є частими. Необхідно серйозно зважити, чи варто за таких обставин сідати за кермо або працювати з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

одночасне застосування препарату Амарил з певними лікарськими засобами може спричиняти як послаблення, так і посилення гіпоглікемічної дії глімепіриду. Тому інші препарати слід приймати тільки за згодою (або призначенням) лікаря. Глімепірид метаболізується за допомогою цитохрому P450 2C9 (CYP 2C9). Відомо, що внаслідок одночасного застосування індукторів (наприклад рифампіцину) або інгібіторів CYP 2C9 (наприклад флуконазолу) цей метаболізм може змінюватися. Результати дослідження взаємодії in vivo показали, що флуконазол, один із найсильніших інгібіторів CYP 2C9, збільшує AUC глімепіриду приблизно вдвічі.

Про існування зазначених нижче типів взаємодії свідчить досвід застосування Амарилу та інших похідних сульфонілсечовини.

Потенціація ефекту зниження рівня глюкози в крові, а, отже, в деяких випадках і гіпоглікемія, можуть виникати в разі одночасного застосування з глімепіридом таких препаратів, як фенілбутазон, азапропазон та оксифенбутазон, сульфінпіразон, інсулін та пероральні протидіабетичні препарати (такі як метформін), деякі сульфонаміди тривалої дії, тетрацикліни, саліцилати та n-аміносаліцилова кислота, інгібітори MAO, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хінолонові антибіотики та кларитроміцин, хлорамфенікол, пробенецид, кумаринові антикоагулянти, міконазол, фенфлурамін, дизопірамід, пентоксифілін (високі дози парентерально), фібрати, тритоквалін, інгібітори АПФ, флуконазол, флуоксетин, алопуринол, симпатолітики, цикло-, тро- та іфосфаміди.

Послаблення ефекту зниження рівня глюкози в крові та, відповідно, підвищення цього рівня можуть відбуватися, коли хворий одночасно приймає такі лікарські засоби, як естрогени та прогестагени; салуретики, тіазидові діуретики; препарати, які стимулюють функцію щитовидної залози, глюкокортикоїди; похідні фенотіазину, хлорпромазин; адреналін та симпатоміметики; нікотинова кислота (високі дози) та її похідні; проносні засоби (довготривале застосування); фенітоїн, діазоксид; глюкагон, барбітурати та рифампіцин; ацетазоламід.

Антагоністи H2-рецепторів, блокатори β-адренорецепторів, клонідин та резерпін можуть призводити як до потенціації, так і послаблення ефекту зниження рівня глюкози в крові.

Під впливом симпатолітиків, таких як блокатори β-адренорецепторів, клонідин, гуанетидин та резерпін, прояви адренергічної контррегуляції гіпоглікемії можуть зменшуватися або зникати.

Вживання алкоголю може посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду непередбачуваним чином.

Глімепірид може як збільшувати, так і зменшувати вплив похідних кумарину.

Колесевелам зв’язується з глімепіридом та знижує всмоктування останнього із ШКТ. Жодних взаємодій не відмічали, якщо глімепірид приймали щонайменше за 4 год до застосування колесевеламу. У зв’язку із цим глімепірид слід приймати щонайменше за 4 год до застосування колесевеламу.

Передозування

передозування може призводити до гіпоглікемії, яка триває 12–72 год і після першого полегшення може з’являтися повторно. Симптоми можуть проявитися через 24 год після застосування препарату. Як правило, для таких хворих рекомендується спостереження в клініці. Можуть виникати нудота, блювання та біль в епігастрії. Гіпоглікемія часто може супроводжуватися неврологічними симптомами, такими як неспокій, тремор, розлади зору, порушення координації, сонливість, кома та судоми.

Лікування передозування. Лікування полягає в першу чергу в перешкоджанні абсорбції препарату. Для цього необхідно викликати блювання, а потім випити води або лимонаду з активованим вугіллям (адсорбент) та сульфатом натрію (проносне). Якщо прийнято велику кількість глімепіриду, показано промивання шлунка, після чого — застосування активованого вугілля та сульфату натрію. У разі тяжкого передозування необхідна госпіталізація до відділення реанімації. Якомога швидше слід розпочати введення глюкози: за необхідності спочатку одноразова в/в ін’єкція 50 мл 50% р-ну, а потім вливання 10% р-ну з постійним контролем рівня глюкози в крові. Подальше лікування — симптоматичне.

При лікуванні гіпоглікемії, спричиненої випадковим прийомом препарату Амарил, у немовлят і дітей молодшого віку дозу глюкози потрібно особливо ретельно коригувати з огляду на можливість виникнення небезпечної гіперглікемії, а її контроль здійснювати шляхом уважного спостереження за рівнем глюкози в крові.

Умови зберігання

при температурі не вище 30 °С.

Дата додавання: 12.06.2021 р.
© Компендіум 2021

Інструкція МОЗ

Діагнози, при яких застосовують АМАРИЛ

На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko