Фармацитрон (Pharmacitron) (271239) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Фармацитрон — це комбінований препарат.
Парацетамол — ненаркотичний анальгетик, впливає на центри болю і терморегуляції. Чинить знеболювальну і жарознижувальну дію. Зменшує головний і м’язовий біль, явища лихоманки, пом’якшує біль в горлі.
Фенірамін — блокатор Н₁-гістамінових рецепторів, протиалергічний засіб, зменшує ринорею, сльозотечу, усуває спастичні явища.
Фенілефрин — адреноміметик з помірною судинозвужувальною дію, зменшує закладеність носа і полегшує дихання через ніс.
Аскорбінова кислота — бере участь в регуляції окиснювально-відновних процесів, вуглеводного обміну, згортання крові, підвищує стійкість організму до інфекцій, знижує судинну проникність. Покращує переносимість парацетамолу і подовжує його дію.

препарат Фармацитрон показаний для симптоматичного лікування ГРВІ та грипу: підвищеної температури тіла, головного болю, закладеності носа, нежитю, болю у м’язах.

вміст пакету розчинити у склянці гарячої води (не окропу) та випити. Прийом препарату можна повторюваті кожні 3–4 год, але не більше 3 пакетів на добу. Максимальний термін застосування — 3 дні, подальший прийом — за рекомендацією лікаря.

підвищена чутливість до окремих компонентів препарату; артеріальна гіпертензія; цукровий діабет; закритокутова глаукома; тяжкі захворювання печінки, нирок, серця, щитовидної залози, легень (в тому числі бронхіальна астма), сечового міхура; виразка шлунка та дванадцятипалої кишки; захворювання підшлункової залози; утруднення сечовипускання при аденомі передміхурової залози; захворювання системи крові; дефіцит ферменту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; дитячий вік до 12 років; період вагітності та годування груддю.
З обережністю застосовують при вродженій гіпербілірубінемії (синдроми Жильбера, Дубіна — Джонсона і Ротора), закритокутовій глаукомі, гіперплазії передміхурової залози.

алергічні реакції (шкірний висип, свербіж, кропив’янка, ангіоневротичний набряк), нудота, біль в епігастрії, анемія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз. Підвищена збудливість, підвищення артеріального тиску, запаморочення, серцебиття, порушення засинання. Підвищення сухості у роті, внутрішньоочного тиску, затримка сечі.
При тривалому застосуванні у високих дозах можлива гепатотоксична та нефротоксична дія (ниркова колька, глюкозурія, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз), метгемоглобінемія, гемолітична або апластична анемія, панцитопенія.

не перевищувати рекомендовані дози. Не застосовувати одночасно з препаратами, призначеними для симптоматичного лікування ГРВІ та/або нежитю. З обережністю призначати при хворобі Рейно, артеріальній гіпертензії, захворюваннях серця, аритміях, брадикардії, захворюваннях щитовидної залози, печінки та нирок, глаукомі, хронічних хворобах легень, гіпертрофії передміхурової залози, феохромоцитомі та особам літнього віку. Ризик гепатотоксичності підвищується в осіб з алкогольними ураженнями печінки.
Перед застосуванням препарату необхідно порадитися з лікарем, якщо пацієнт застосовує варфарин чи подібні препарати, які мають антикоагулянтний ефект. Препарат може впливати на результати лабораторних досліджень щодо вмісту в крові глюкози та сечової кислоти.
Пацієнтам, які приймають анальгетики кожного дня при артритах легкої форми, необхідно проконсультуватися з лікарем. Якщо стан пацієнта не покращується, слід звернутися до лікаря.
Препарат протипоказаний у період вагітності та годування груддю.
Діти. Протипоказаний дітям віком до 14 років.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Препарат може викликати сонливість, тому не рекомендоване його застосування при керуванні транспортними засобами або при роботі зі складними механізмами.

підсилює ефекти інгібіторів МАО, седативних препаратів, етанолу. Етанол посилює седативну дію антигістамінних препаратів.
Антидепресанти, протипаркінсонічні й антипсихотичні лікарські засоби, фенотіазинові похідні підвищують ризик розвитку затримки сечі, сухості в роті, запорів. ГКС збільшують ризик розвитку підвищення внутрішньоочного тиску. Парацетамол знижує ефективність урикозуричних препаратів та підвищує ефективність непрямих антикоагулянтів. Трициклічні антидепресанти посилюють симпатоміметичну дію. Одночасне призначення галотану підвищує ризик розвитку шлуночкової аритмії. Знижує гіпотензивну дію гуанетидину, який, у свою чергу, посилює альфа-адреностимулювальну активність фенілефрину.

при передозуванні парацетамолу у перші 24 год з’являються блідість шкіри, нудота, блювання, анорексія та біль у животі. При прийомі високих доз можуть спостерігатися порушення орієнтації, збудження, запаморочення, порушення сну, серцевого ритму і панкреатит. В поодиноких випадках повідомлялося про гостру ниркову недостатність із некрозом канальців, що проявляється болем у ділянці попереку, гематурією, протеїнурією; нефротоксичність (ниркова колька, інтерстиціальний нефрит, капілярний некроз).
При передозуванні необхідна швидка медична допомога. Слід розглянути лікування активованим вугіллям, якщо надмірна доза парацетамолу була прийнята у межах 1 год. Концентрацію парацетамолу у плазмі крові слід вимірювати через 4 год або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними). Лікування N-ацетилцистеїном може бути застосовано протягом 24 год після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект настає при його застосуванні протягом 8 год після прийому.
При передозуванні фенілефрину виникають гіпергідроз, психомоторне збудження або пригнічення ЦНС, головний біль, запаморочення, сонливість, порушення свідомості, аритмії, тремор, гіперрефлексія, судоми, нудота, блювання, дратівливість, неспокій, артеріальна гіпертензія.
При передозуванні феніраміну виникають атропіноподібні симптоми: мідріаз, фотофобія, сухість шкіри та слизових оболонок, гіпертермія, атонія кишечнику. Пригнічення ЦНС призводить до порушення роботи дихальної та серцево-судинної систем (брадикардії, артеріальної гіпотензії, колапсу).
При передозуванні аскорбінової кислоти виникають нудота, блювання, здуття та біль у животі, свербіж, шкірні висипи, підвищена збудливість. Дози понад 3000 мг можуть спричинити тимчасову осмотичну діарею та шлунково-кишкові розлади, порушення обміну цинку, міді, дистрофію міокарда, глюкозурію, кристалурію, нефролітіаз.
Лікування: симптоматична терапія. Протягом 6 год після передозування необхідно провести промивання шлунка, а протягом перших 8 год — перорально ввести метіонін або внутрішньовенно цистеамін або N-ацетилцистеїн.

при температурі не вище 30 °С.

Фармацитрон — популярний препарат, що застосовується для полегшення симптомів застуди або грипу. До його складу входять парацетамол, фенілефрину гідрохлорид, феніраміну малеат та вітамін С (аскорбінова кислота).
Діючі речовини препарату підібрані таким чином, що Фармацитрон має знеболювальні, антипіретичні та деякі протизапальні властивості. Також Фармацитрон полегшує носове дихання (зменшує набряк слизової оболонки носової порожнини та приносових синусів), зменшує відчуття свербіння в очах та носі, а також сльозотечі. За рахунок вмісту аскорбінової кислоти Фармацитрон сприяє підвищенню неспецифічної резистентності організму до інфекційних агентів.

Аскорбінова кислота

Аскорбінова кислота бере участь у багатьох метаболічних процесах, виступає антиоксидантом. Цей вітамін є необхідним для підтримання нормального стану сполучної тканини (зв’язок, стінок судин та ін.). Популярним є застосування аскорбінової кислоти у високих дозах, проте доведено, що з підвищенням добової пероральної дози концентрація аскорбінової кислоти в плазмі крові та інших рідинах організму не підвищується пропорційно. Наприклад, коли добова доза аскорбінової кислоти підвищується з 200 до 2500 мг (з 1,1 до 14,2 ммоль), її середня концентрація у плазмі крові підвищується лише приблизно з 12 до 15 мг/л (з 68,1 до 85,2 ммоль/л). Це пов’язано з так званим насичуваним транспортом вітаміну С у ШКТ та його нелінійним нирковим кліренсом. Унаслідок цього ефекту немає фармакокінетичного обґрунтування для застосування високих доз аскорбінової кислоти (Blanchard J. et al., 1997).
Розщеплення аскорбінової кислоти відбувається неферментативним шляхом та призводить до утворення оксалатів. У організмі людини кожного дня метаболізується близько 60 мг вітаміну С. Всмоктування аскорбінової кислоти є неповним (80–90%). Виходячи з цього, добова потреба в поповненні вітаміну С з їжею, необхідна для підтримання оптимального здоров’я та гомеостазу, становить близько 70 мг у жінок та 90 мг у чоловіків. Відомо, що у курців рівень аскорбату в плазмі крові є зниженим (Hornig D., 1981). Результати дослідження підтверджують підвищення потреби в аскорбіновій кислоті у даної групи населення: вважається, що чоловікам, які палять, необхідно щоденне вживання 140 мг аскорбінової кислоти, а жінкам, що є курцями, відповідно 100 мг.
Також проведені дослідження безпеки аскорбінової кислоти. Було вивчено вплив даного вітаміну на ДНК-аддукти, активність натуральних кілерів (NK-клітин), запрограмовану клітинну загибель та проведено аналіз клітинного циклу лейкоцитів периферичної крові людини. 20 здорових добровольців були розподілені на 4 групи, які отримували плацебо або добову дозу відповідно 500; 1000 або 5000 мг аскорбінової кислоти протягом 2 тиж. За результатами дослідження, виявлено підвищення клітинної концентрації аскорбінової кислоти не призводило до статистично значущих змін рівня 8-гідроксигуанозину, підвищення цитотоксичної активності NK-клітин, зменшення кількості клітин, що піддаються апоптозу, та переключення фаз клітинного циклу. Через 1 тиж вміст аскорбінової кислоти та показники аналізів крові повернулися до вихідного рівня та стали еквівалентними групі плацебо.

Феніраміну малеат

Феніраміну малеат є антигістамінним засобом, блокатором Н₁-рецепторів гістаміну. До його ефектів належать зменшення набряку через зниження проникності судин, а також зменшення вираженості пов’язаних із набряком слизової оболонки порожнини носа сльозотечі та відчуття свербіння в носі та очах. Незважаючи на позитивні ефекти та безрецептурний відпуск, феніраміну малеат, тим не менш, потребує обережності в застосуванні.
Відомо багато випадків його передозування. Феніраміну малеат виявляє антимускариновий ефект, викликаючи тахікардію, розширення зіниць, затримку сечі, сухість та почервоніння шкіри, а також порушення моторики кишечнику (можливі запор, здуття кишечнику внаслідок послаблення моторики), сплутаність свідомості, незначне підвищення температури тіла, порушення серцевого ритму та судоми при введенні в летальних дозах. Він не є частою причиною рабдоміолізу та гострого пошкодження нирок (ГПН). Однак у літературі є повідомлення про випадки викликаного застосуванням феніраміну малеату нетравматичного рабдоміолізу, який призвів до розвитку ГПН з наступним проведенням гемодіалізу. Оскільки специфічний антидот відсутній, лікування передозування чи гострого отруєння феніраміну малеатом здебільшого є симптоматичним та підтримувальним. Зафіксовано випадок летального наслідку, викликаного прийомом високої дози (4,077 г) феніраміну малеату: у молодого чоловіка виникли судоми, пригнічення дихання, нетравматичний рабдоміоліз та ГПН. Незважаючи на проведення гемодіалізу, респіраторну підтримку (штучна вентиляція легень) та іншу інтенсивну підтримувальну терапію, пацієнта врятувати не вдалося. Причиною смерті стала поліорганна недостатність (Venugopal K. et al., 2014).

Фенілефрину гідрохлорид

Безрецептурний препарат фенілефрину гідрохлорид широко застосовується як монопрепарат та у складі популярних засобів від застуди для полегшення носового дихання, порушеного при ГРВІ чи алергічних станах. Фенілефрину гідрохлорид — α-адреноміметик, якому властиві судинозвужувальний та протинабряковий ефекти (зменшує набряк слизової оболонки носової порожнини та придаткових пазух). Проте дані, що підтверджують його ефективність при алергії, є недостатніми.
У нещодавньому дослідженні було оцінено ефективність фенілефрину гідрохлориду для полегшення симптомів алергічного риніту. У дослідженні взяли участь 575 пацієнтів віком старше 18 років, 288 з них отримували фенілефрину гідрохлорид в дозі 30 мг кожні 12 год, 287 — плацебо. Відповідно до отриманих даних ефективність фенілефрину гідрохлориду для усунення закладеності носа, викликаної алергічним ринітом, не перевищувала ефективність плацебо (Meltzer E.O. et al., 2016).
У іншому дослідженні, проведеному роком раніше, також вивчалися ефективність та безпека фенілефрину гідрохлориду для полегшення носового дихання у пацієнтів з сезонним алергічним ринітом. Дослідження включало 539 дорослих пацієнтів із вказаним захворюванням, котрі протягом 7 днів приймали фенілефрину гідрохлорид у дозах відповідно 10; 20; 30; 40 мг або плацебо. Первинною кінцевою точкою була обрана суб’єктивна оцінка відчуття закладеності носа пацієнтом протягом періоду лікування. За результатами дослідження, в жодній із груп лікування фенілефрину гідрохлоридом не виявлено статистично значущих змін показників закладеності носа порівняно з групою плацебо. У високих дозах (40 мг кожні 4 год) фенілефрину гідрохлорид показав незначно кращі результати порівняно з плацебо. Даний препарат добре переноситься в дозах до 30 мг. Щонайменше один побічний ефект спостерігався у 18,4% учасників, найчастішим побічним ефектом був головний біль (3,0%) (Meltzer E.O. et al., 2015).

Парацетамол

Парацетамол є знеболювальним лікарським засобом, який широко застосовується і доступний без рецепта в більшості країн світу. Він застосовується при багатьох захворюваннях, що супроводжуються больовим синдромом.
Наприклад, парацетамол у дозі 1000 мг може застосовуватися для полегшення нападу мігрені у пацієнтів, які не переносять нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) або ацетилсаліцилову кислоту, а також у пацієнтів, у яких виникли побічні ефекти внаслідок прийому триптанів. Парацетамол спричиняє менш виражену дію при мігрені, ніж вищезазначені препарати. Проте, враховуючи низьку вартість та широку доступність, він може бути препаратом першого вибору для лікування нападів мігрені у пацієнтів, які мають протипоказання до застосування препаратів інших груп чи при їх непереносимості. Так, одноразова пероральна доза парацетамолу 1000 мг у дослідженні зменшувала через 2 год вираженість цефалгії від помірного чи сильного ступеня до нульового у 19% пацієнтів порівняно з 10% осіб, що приймали плацебо.
При цьому побічні явища в групі пацієнтів, які приймали парацетамол, виникали не частіше, ніж у групі плацебо. Серйозні чи тяжкі побічні ефекти виникають значно частіше при прийомі суматриптану порівняно з парацетамолом (Derry S., Moore R., 2013).
Іншим захворюванням, при якому може бути показане застосування парацетамолу, є остеоартроз. Дослідження демонструють, що пацієнти, які приймали парацетамол, відчувають менший біль (у процесі відпочинку, руху, у період сну та в денний час) та в цілому кращий стан порівняно з учасниками, які отримували плацебо. Дані, що існують на сьогодні, свідчать про те, що НПЗП є ефективнішими за парацетамол у зменшенні вираженості артралгії (наприклад у кульшових чи колінних суглобах) в осіб з остеоартрозом. Проте при непереносимості НПЗП чи протипоказаннях до їх прийому парацетамол є альтернативним препаратом (Towheed T. et al., 2006).
Післяопераційний біль — це ще одна сфера можливого застосування парацетамолу. Так, у дослідженнях продемонстровано, що одноразова доза парацетамолу забезпечує ефективне знеболення протягом 4 год приблизно у половини хворих після оперативних втручань, включаючи стоматологічні. Також у дослідженні показано, що застосування парацетамолу одноразово не викликає будь-яких серйозних побічних ефектів (Toms L. et al., 2008).
У дорослих зазвичай відмічають 2–4 застуди на рік (ГРЗ/ГРВІ), симптоми яких зазвичай включають закладеність носа, головний біль, біль у горлі, чхання, кашель, нездужання та виділення з носа. Ефективної етіотропної терапії застуди не існує, більшість медикаментів, які застосовуються для лікування ГРЗ/ГРВІ, зумовлюють симптоматичний ефект. Парацетамол широко застосовується як активний фармацевтичний інгредієнт у багатьох комбінованих засобах від застуди, до яких належить і Фармацитрон. До основних властивостей, що притаманні парацетамолу, відносяться антипіретична та знеболювальна дія (остання реалізується через блокування проведення больових імпульсів у ЦНС). Пригнічення парацетамолом синтезу простагландинів зумовлює деякий протизапальний ефект. Парацетамол також полегшує носове дихання та зменшує ринорею при застуді.
У відносно нещодавньому дослідженні безпеки та ефективності парацетамолу при ГРЗ взяли участь 758 дорослих пацієнтів. Відповідно до отриманих даних парацетамол може сприяти полегшенню носового дихання і зменшенню ринореї, а також загальної слабкості, проте, ймовірно, не зменшує вираженості деяких інших симптомів застуди (включаючи біль у горлі, нездужання, чхання та кашель). Дослідники підкреслюють, що необхідні подальші масштабні дослідження, присвячені ефективності парацетамолу при застуді, оскільки не досліджувалося скорочення термінів її проявів на фоні прийому препарату. Також при застосуванні парацетамолу у деяких учасників дослідження відмічався розвиток незначних побічних ефектів (включаючи небажані явища з боку ШКТ, запаморочення, сухість у роті, сонливість та підвищене потовиділення) (Li S. et al., 2013).
При застосуванні препаратів, які містять парацетамол, необхідно пам’ятати, що його максимальна доза на добу не повинна перевищувати 4 г. Рекомендованими засобами для лікування передозування при отруєнні парацетамолом є активоване вугілля та ацетилцистеїн — антидот парацетамолу (Chiew A.L. et al., 2018).

Висновки

Фармацитрон є ефективним безрецептурним препаратом для полегшення симптомів застуди, проте він не впливає на етіологічний фактор захворювання. Перед прийомом препарату необхідна консультація лікаря, яку також слід провести в разі збереження симптомів захворювання (перш за все підвищеної температури тіла) більше 3 днів. Необхідно враховувати можливе передозування та розвиток побічних ефектів. Також категорично не рекомендується приймати Фармацитрон одночасно з вживанням алкоголю.