САКОРД Н таблетки

Профарма Інтернешнл C09D A03

СКЛАД І ФОРМА ВИПУСКУ

табл. в/плівк. обол. 80 мг + 12,5 мг блістер, № 10, № 30

табл. в/плівк. обол. 160 мг + 12,5 мг блістер, № 10, № 30

Затверджено МОЗ Украiни від 2014-03-05 р. № 159. Р.п. № UA/13498/01/01,UA/13499/01/01

ІНСТРУКЦІЯ для медичного застосування препарату

Склад

діючі речовини: валсартан, гідрохлоротіазид;

1 таблетка містить

валсартану	80 мг,
гідрохлоротіазиду	12,5 мг
або валсартану	160 мг,
гідрохлоротіазиду	12,5 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, повідон К29-К32, тальк, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний;

оболонка таблетки 80 мг/12,5 мг: Opadry II 85G34642 Pink (спирт полівініловий, тальк, титану діоксид (Е 171), макрогол 3350, лецитин, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид чорний (Е 172));

оболонка таблетки 160 мг/12,5 мг: Opadry II 85G25455 Red (спирт полівініловий, тальк, титану діоксид (Е 171), макрогол 3350, лецитин, заліза оксид червоний (Е 172), барвник «Жовтий захід FCF» (Е 110)).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група

Комбіновані препарати антагоністів ангіотензину ІІ. Антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики.

Код АТХ

С09D A03.

Клінічні характеристики

Показання

Артеріальна гіпертензія (у разі неефективності монотерапії).

Протипоказання

Підвищена чутливість до будь-якої речовини препарату, до арахісу чи сої.

Тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки і холестаз.

Анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія та симптоматична гіперурикемія.

Підвищена чутливість до інших сульфонамідів.

Спосіб застосування та дози

Рекомендована доза препарату Сакорд Н — 1 таблетка 80 мг/12,5 мг на день. При недостатньому зниженні артеріального тиску через 3–4 тижні лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 1 таблетка 160 мг/12,5 мг на день. Таблетки 160 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосуванні таблеток 160 мг/12,5 мг. Якщо в подальшому при застосуванні таблеток 160 мг/25 мг артеріальний тиск знижується недостатньо, рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 320 мг/12,5 мг. Таблетки 320 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосуванні таблеток 320 мг/12,5 мг.

Максимальна добова доза становить 320 мг/25 мг.

Максимальний антигіпертензивний ефект досягається протягом 2 — 4 тижнів.

Препарат Сакорд Н можна застосовувати незалежно від вживання їжі. Таблетки слід запивати невеликою кількістю рідини.

Для пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну > 30 мл/хв) регулювання дози не потрібне. Для пацієнтів з незначною та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження і без холестазу, доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг.

Побічні реакції

Частота небажаних реакцій валсартану

З боку системи крові та лімфатичної системи

невідомо: зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи:

невідомо: інші реакції гіперчутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу.

Порушення обміну речовин, метаболізму:

невідомо: підвищення калію у плазмі, гіпонатріємія.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату:

нечасто: вестибулярне запаморочення.

Судинні розлади:

невідомо: васкуліт.

Шлунково-кишкові розлади:

нечасто: біль у животі.

Розлади гепатобіліарної системи:

невідомо: підвищення показників функції печінки.

З боку шкіри і підшкірної клітковини:

невідомо: ангіоневротичний набряк, висип, свербіж.

З боку сечовидільної системи:

невідомо: ниркова недостатність.

Реакції які спостерігалися під час клінічних випробувань у хворих на гіпертонічну хворобу, незалежно від їхнього причинного зв’язку із досліджуваним препаратом: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряк, фарингіт, риніт, синусит, запалення верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції.

Частота небажаних реакцій гідрохлоротіазиду

Гідрохлоротіазид широко застосовується протягом багатьох років, часто у вищих дозах, ніж ті, які містяться у Сакорд Н. Нижчеперелічені небажані реакції були зареєстровані у пацієнтів, які отримували тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, у вигляді монотерапії.

З боку обміну речовин, метаболізму:

дуже часто: при застосуванні високих доз збільшення рівнів ліпідів крові;

часто: гіпомагніємія, гіперурикемія;

рідко: гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та зміна метаболізму хворих на діабет;

дуже рідко: гіпохлоремічний алкалоз.

З боку системи крові та лімфатичної системи:

рідко: тромбоцитопенія, іноді з пурпурою;

дуже рідко: агранулоцитоз, лейкопенія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку;

невідомо: апластична анемія.

З боку імунної системи:

дуже рідко: реакції гіперчутливості.

Психічні розлади:

рідко: депресія, порушення сну.

Неврологічні розлади:

рідко: головний біль, запаморочення, парестезія.

З боку органів зору:

нечасто: нечіткість зору у перші кілька тижнів після початку лікування;

невідомо: гостра закритокутова глаукома.

Кардіальні порушення:

рідко: серцева аритмія.

Судинні розлади:

часто: постуральна гіпотензія, яка може посилюватись при застосуванні алкоголю, анестетиків, седативних препаратів.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:

дуже рідко: дихальна недостатність, включаючи пневмонію та набряк легенів.

Шлунково-кишкові розлади:

часто: втрата апетиту, легка нудота і блювання;

рідко: запор, відчуття шлунково-кишкового дискомфорту, діарея;

дуже рідко: панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи:

рідко: внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця.

З боку шкіри і підшкірної клітковини:

часто: кропив’янка та інші види висипу;

рідко: фотосенсибілізація;

дуже рідко: некротичний васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, подібні до червоного вовчака, реактивація червоного вовчака шкіри;

невідомо: мультиформна еритема.

Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз:

часто: імпотенція.

З боку сечовидільної системи:

невідомо: гостра ниркова недостатність, ниркові розлади.

Загальні розлади та реакції у місці введення препарату:

невідомо: підвищення температури, втома.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини:

невідомо: м’язові спазми.

Передозування

Передозування валсартаном може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії, що, в свою чергу, може призвести до зниження рівня свідомості, серцевої недостатності та/або шоку.

При передозуванні гідрохлоротіазидом можуть виникнути такі симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, електролітичні розлади, пов’язані з аритмією та м’язовими спазмами.

При передозуванні промивають шлунок (якщо препарат був прийнятий недавно). При артеріальній гіпотензії рекомендується внутрішньовенне введення фізіологічного розчину.

Застосування діалізу не є методом вибору через високий ступінь зв’язування валсартану з білками плазми, але гемодіаліз може бути ефективним для виведення гідрохлоротіазиду.

Особливості застосування 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Валсартан

Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II (АІІРА) протипоказано протягом усього періоду вагітності.

Епідеміологічні дані щодо тератогенного ризику після застосування інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не були переконливими; проте невелике збільшення ризику не може бути виключено. Хоча не існує даних контрольованих епідеміологічних досліджень щодо ризику при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II, ці ризики можуть мати місце.

Якщо тільки продовження ерапії антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається необхідним, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні види антигіпертензивного лікування, що мають встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності.

При виявленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити, і, при необхідності, розпочати альтернативну терапію.

Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II протягом ІІ та ІІІ триместрів викликає у людей фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II мало місце, починаючи з ІІ триместру вагітності рекомендується проведення ультразвукового контролю функції нирок та черепа.

Немовлята, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, потребують ретельного спостереження через можливу гіпотензію.

Гідрохлоротіазид

Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності є обмеженим, особливо протягом І триместру. Дослідження на тваринах є недостатніми. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту. В силу фармакологічних механізмів дії гідрохлоротіазиду його використання протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності може призвести до порушення фетоплацентарного кровообігу і викликати у плода та новонародженого такі ефекти, як жовтяниця, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенію.

Період годування груддю

Якщо використання препарату вкрай необхідне, годування груддю слід припинити. Немає жодної інформації щодо застосування валсартану протягом годування груддю. Гідрохлоротіазид проникає у молоко людини в невеликих кількостях. Тіазиди у високих дозах викликають діурез, що може пригнічувати продукування молока. Протягом періоду годування груддю бажано використовувати альтернативні методи лікування із встановленим профілем безпеки, особливо у період годування новонародженого або недоношеної дитини.

Діти.

Немає клінічних даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату дітям. 

Зміна балансу електролітів крові. Валсартан слід з обережністю застосовувати із солями калію, калійзберігаючими діуретиками, замінниками солі, що містять калій, а також із лікарськими засобами, що можуть спричинити підвищення калію в крові (наприклад гепарин).

Є дані щодо розвитку гіпокаліємії при лікуванні тіазидними діуретиками, тому під час лікування слід контролювати рівень калію в крові.

При застосуванні тіазидних діуретиків може виникнути гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз. Тіазидні діуретики стимулюють екскрецію магнію, що може призвести до гіпомагніємії.

Зменшення рівня об’єму циркулюючої крові (ОЦК) і дефіцит натрію в організмі.

У хворих з вираженим дефіцитом натрію в організмі та/або ОЦК, наприклад у пацієнтів, що отримують високі дози діуретиків, зрідка на початку лікування препаратом може виникнути клінічно помітна артеріальна гіпотензія. Перед початком лікування Сакордом Н необхідно провести корекцію рівня натрію у крові та/або об’єму циркулюючої крові, наприклад шляхом зменшення дози діуретика.

У випадку розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти так, щоб ноги були на підвищенні і, за необхідності, почати введення фізіологічного розчину. Після стабілізації артеріального тиску лікування Сакордом Н можна продовжити.

Пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю або іншими випадками активації ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.

Сакорд Н небажано застосовувати хворим, ниркові функції яких залежать від діяльності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад хворі з гострою коронарною серцевою недостатністю), оскільки лікування інгібіторами AПФ може спричинити олігурію і/або прогресивну азотемію, в окремих випадках — до розвитку гострої ниркової недостатності.

Стеноз ниркової артерії.

У хворих з однобічним або білатеральним стенозом ниркової артерії чи стенозом артерії єдиної нирки прийом Сакорду Н призводить до підвищення концентрації креатиніну в плазмі або сечовини крові.

Первинний гіперальдостеронізм.

За наявності первинного гіперальдостеронізму інгібітори АПФ неефективні, тому їх застосування не рекомендується.

Аортальний і мітральний стеноз, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і з іншими вазодилататорами, слід бути особливо обережними при застосуванні препарату пацієнтам з аортальним і мітральним стенозом або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Порушення функції нирок. Пацієнтам з порушенням функції нирок при кліренсі креатиніну більше ніж 30 мл/хв не потрібно коригувати дозу препарату. Періодичний контроль калію в сироватці крові, креатиніну і сечової кислоти рекомендується при застосуванні препарату пацієнтам з порушенням функції нирок.

Трансплантація нирки.

Немає даних про безпеку застосування валсартану пацієнтам із нещодавно проведеною трансплантацією нирки.

Порушення функції печінки. Пацієнтам з легким і помірним порушенням функції печінки за відсутності явищ холестазу препарат слід призначати з обережністю.

Системний червоний вовчак. Є дані, що тіазидні діуретики можуть спричинити загострення системного червоного вовчака.

Інші метаболічні розлади. Тіазидні діуретики можуть спричинити зміни у толерантності до глюкози, а також підвищення концентрації холестерину, тригліцеридів і сечової кислоти в сироватці крові. Хворим на діабет може потребуватися коригування дозування інсуліну чи пероральних гіпоглікемічних препаратів.

Тіазиди можуть зменшити екскрецію кальцію із сечею і можуть призвести до інтермітуючого та невеликого підвищення сироваткового кальцію при відсутності відомих порушень метаболізму кальцію. Така гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Застосування тіазидів необхідно припинити до проведення тесту функції паращитовидної залози.

Фоточутливість.

Були повідомлення про випадки реакції фоточутливості при прийомі тіазидів та тіазидних діуретиків. Якщо під час лікування виникає реакція фоточутливості, слід припинити лікування. Якщо є необхідність у повторному введенні діуретика, рекомендується захистити вразливі ділянки від сонця чи штучного ультрафіолетового опромінювання.

Загальні.

Слід бути особливо обережними при застосуванні препарату пацієнтам, у яких була відмічена гіперчутливість до інших антагоністів ангіотензину ІІ. Алергічні реакції на гідрохлоротіазид частіше виникають у пацієнтів з алергією та астмою.

Непереносимість галактози, недостатність лактази або глюкозо-галактозної мальабсорбції.

Не слід застосовувати цей препарат пацієнтам із рідкісною вродженою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або глюкозо-галактозною мальабсорбцією.

Лецитин.

Не слід застосовувати цей препарат пацієнтам з непереносимістю арахісу або сої.

Гіперчутливість.

Таблетки Сакорд Н по 160/12,5 мг містять барвник «Жовтий захід FCF» (E110), що може викликати реакції гіперчутливості.

Гостра закритокутова глаукома

Застосування гідрохлоротіазиду, сульфонаміду було пов’язане з виникненням ідіосинкратичної реакції, яка може призвести до гострої перехідної короткозорості і гострої закритокутової глаукоми. Відзначається гостре зниження гостроти зору або біль в очах. Ця симптоматика зазвичай триває протягом кількох годин на тиждень при прийомі препарату. Нелікована глаукома може призвести до необоротної втрати зору.

Слід негайно припинити застосування препарату так швидко, як це можливо. Можливо потребуватимется медикаментозне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми є алергічна реакція на застосування сульфонаміду або пеніциліну.

Для пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна.

Гідрохлоротіазид може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові. Гідрохлоротіазид здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Водії автотранспортних засобів та особи, які працюють з точними механізмами, повинні мати на увазі, що іноді при застосуванні препарату можуть розвинутися запаморочення чи швидка втомлюваність.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Взаємодія, пов’язана з комбінацією валсартан/гідрохлоротіазид.

Не рекомендується одночасне застосування.

Літій.

Повідомлялося про тимчасове підвищення концентрації літію в сироватці крові і токсичність під час паралельного прийому інгібіторів АПФ і тіазидів, у тому числі гідрохлоротіазиду.

Досвід одночасного застосування валсартану і літію відсутній, тому ця комбінація не рекомендується. Однак якщо застосування препарату необхідне, рекомендується перевіряти концентрацію літію в сироватці крові під час їх одночасного застосування.

Одночасне застосування, що вимагає особливої обережності.

Інші антигіпертензивні препарати.

Сакорд Н може посилювати дію інших препаратів з антигіпертензивними властивостями (наприклад інгібітори АПФ, бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів).

Пресорні аміни (наприклад норадреналін, адреналін).

Може відмічатися зниження відповіді на пресорні аміни, однак не такою мірою, щоб можна було виключити їх застосування.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу та неселективні НПЗЗ.

НПЗЗ можуть послаблювати гіпотензивний ефект як антагоніста ангіотензину II, так і гідрохлоротіазиду при одночасному застосуванні. Крім того, супутнє застосування валсартану/гідрохлоротіазиду і НПЗЗ може призвести до погіршення функції нирок і збільшення в сироватці крові калію. Тому рекомендується контроль за функцією нирок на початку лікування, а також контроль адекватної гідратації пацієнта.

Взаємодії, пов’язані з валсартаном.

Не рекомендується одночасне застосування.

Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки, замінники солі, що містять калій, та інші лікарські препарати, які можуть підвищувати рівень калію.

Слід бути обережним і часто вимірювати концентрацію калію, якщо є необхідність застосовувати лікарський засіб, що впливає на рівень калію, у поєднанні з валсартаном.

Відсутня взаємодія.

Не було відмічено клінічно значущих взаємодій при проведенні монотерапії валсартаном на тлі прийому таких препаратів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлоротіазид, амлодипін, глібенкламід. Дигоксин і індометацин можуть взаємодіяти з гідрохлоротіазидом у комбінації валсартан/ гідрохлоротіазид.

Взаємодії, пов’язані з гідрохлоротіазидом.

Одночасне застосування, що вимагає особливої обережності.

Якщо лікарські засоби, які пов’язують з втратою калію та гіпокаліємією (наприклад такі, як інші діуретики, що виводять калій, кортикостероїди, проносні засоби, АКТГ, амфотерицини, карбеноксолони, пеніцилін G натрію, саліцилова кислота та похідні), призначають разом із препаратом Сакорд Н, необхідно вимірювати концентрацію калію в крові. Ці лікарські засоби можуть потенціювати ефект гідрохлоротіазиду на рівень калію в сироватці крові.

Лікарські засоби, які можуть викликати шлуночкову тахікардію типу «пірует».

Антиаритмічні засоби Iа класу (наприклад хінідин, дизопірамід).

Антиаритмічні засоби IІІ класу (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід).

Деякі антипсихотичні засоби (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол).

Інші (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин при внутрішньовенному введенні, галофантрин, кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін при внутрішньовенному введенні).

Через ризик виникнення гіпокаліємії гідрохлоротіазид слід застосовувати з обережністю з лікарськими засобами, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «пірует».

Серцеві глікозиди.

У разі наявності аритмії серця, спричиненої дигіталісом, при застосуванні тіазидів може спостерігатися гіпокаліємія або гіпомагніємія.

Солі кальцію і вітамін D.

Одночасне застосування з вітаміном D або солями кальцію може підвищувати концентрації кальцію в сироватці крові.

Протидіабетичні засоби (пероральні препарати та інсулін).

Тіазидні діуретики можуть спричинити змінювати толерантність до глюкози. Хворим на діабет може потребуватися коригування дозування інсуліну. Сумісне застосування гідрохлоротіазиду з метформіном при функціональній недостатності нирок може призвести до метаболічного ацидозу.

Бета-блокатори і діазоксид.

Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з бета-блокаторами збільшує ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, в тому числі гідрохлоротіазид, можуть підвищувати гіперглікемічний вплив діазоксиду.

Лікарські препарати, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон і алопуринол).

Може бути необхідним коригування дози урикозуричних засобів, що стимулюють виведення сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Може бути необхідним збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Супутнє застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, може збільшувати частоту реакцій гіперчутливості на алопуринол.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біпериден).

Підвищення біодоступності тіазидного діуретика спостерігається при одночасному застосуванні холіноблокаторів (наприклад атропіну, піперидину), що може бути пов’язано зі зниженням моторної активності і уповільненням випорожнення шлунка.

Амантадин.

Тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, збільшують ризик небажаних реакцій, спричинених амантадином.

Холестерамін і холестерол.

Всмоктування гідрохлоротіазиду змінюється за наявності аніонообмінних смол.

Цитотоксичні препарати (наприклад циклофосфамід, метотрексат).

Зменшення виведення нирками цитотоксичних препаратів може призвести до потенціювання їх мієлосупресивної дії.

Недеполяризувальні міорелаксанти (наприклад тубокурарин).

Тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, потенціюють дію курареподібних міорелаксантів.

Циклоспорин.

Одночасне застосування циклоспорину та гідрохлоротіазиду підвищує ризик розвитку гіперурикемії і появи симптомів, що нагадують подагру.

Алкоголь, анестетики і седативні засоби.

Можуть потенціювати ортостатичну гіпотонію.

Метилдопа.

Були повідомлення про розвиток гемолітичної анемії у пацієнтів, які отримували супутнє лікування метилдопою і гідрохлоротіазидом.

Карбамазепін.

Збільшується ризик гіпонатріємії. Необхідний клінічний нагляд за хворим та лабораторний контроль крові.

Контрастні речовини, що містять йод.

При дегідратації, спричиненій сечогінними засобами, збільшується ризик гострої ниркової недостатності, особливо при введенні великих доз контрастної речовини.

Перед введенням йоду необхідно відновити водний баланс.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є ангіотензин ІІ, утворений з ангіотензину І за участю ангіотензин перетворюючого ферменту (АПФ). Ангіотензин ІІ зв’язується зі специфічними рецепторами, розташованими на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічної дії, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні артеріального тиску. Як потужна судинозвужувальна речовина, ангіотензин ІІ чинить пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію і стимулює секрецію альдостерону.

Валсартан є активним і специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ, що призначений для внутрішнього застосування. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ_1, які є відповідальними за ефекти ангіотензину ІІ. Збільшені рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ₁-рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ₂-рецептори, що врівноважує ефект АТ₁-рецепторів. Валсартан не має будь-якої часткової активності агоніста відносно АТ₁-рецепторів і має набагато більшу (приблизно у 20000 разів) спорідненість з АТ₁-рецепторами, ніж з АТ₂-рецепторами.

Валсартан не пригнічує АПФ, відомий також під назвою кінінази ІІ, яка перетворює ангіотензин І на ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. Не спостерігається ніяких побічних ефектів, зумовлених брадикініном. У клінічних дослідженнях, де валсартан порівнювався з інгібітором АПФ, частота випадків сухого кашлю була значно меншою (Р < 0,05) у пацієнтів, які лікувалися валсартаном, ніж у пацієнтів, які приймали інгібітор АПФ (2,6% порівняно з 7,9% відповідно). У пацієнтів, які раніше лікувалися інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відзначено у 19,5% випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком — у 19% випадків, у той час як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (Р < 0,05). Валсартан не вступає у взаємодію і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які, як відомо, відіграють важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної системи.

Призначення препарату пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

У більшості пацієнтів після внутрішнього застосування разової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається в межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 4 — 6 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається більше 24 годин після прийому разової дози. За умови регулярного застосування препарату максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається протягом 2–4 тижнів і утримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії. Комбінація з гідрохлоротіазидом ефективніше знижує артеріальний тиск.

Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії діуретиків, і де відбувається пригнічення транспорту іонів Na i Cl. Механізм дії тіазидів пов’язаний з пригніченням насоса Na⁺Cl^—, що, очевидно, відбувається за рахунок конкуренції за місця транспорту Cl^—. Внаслідок цього екскреція іонів натрію і хлору збільшується приблизно однаково. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об’єму циркулюючої плазми, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення з сечею калію і, отже, зниження концентрації калію в сироватці. Взаємозв’язок між реніном і альдостероном опосередковується ангіотензином ІІ, тому призначення антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ зменшить втрату калію, пов’язану із застосуванням тіазидного діуретика.

Фармакокінетика

Валсартан. Після внутрішнього прийому препарату всмоктування валсартану і гідрохлоротіазиду відбувається швидко, однак ступінь всмоктування варіює в широких межах. Середня величина абсолютної біодоступності Сакорду Н становить 23%. Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (t_1/2α < 1 год, t_1/2β майже 9 годин).

У діапазоні вивчених доз кінетика валсартану має лінійний характер. При повторному застосуванні препарату змін кінетичних показників не відзначалося. При прийомі препарату один раз на день кумуляція незначна. Концентрація препарату в плазмі крові у жінок і чоловіків була однаковою. Валсартан значною мірою зв’язується з білками сироватки крові (94 — 97%), переважно з альбуміном. Об’єм розподілу в період рівноважного стану низький (приблизно 17 л). Порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 30 л/год), плазмовий кліренс валсартану відбувається відносно повільно (приблизно 2 л/год). Кількість валсартану, що виводиться з калом, становить 70% (від величини прийнятої внутрішньо дози), а майже 30% виводиться із сечею, переважно в незміненому вигляді.

При призначенні валсартану з їжею площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зменшується на 48%, хоча, починаючи приблизно з 8 годин, після прийому препарату, концентрація препарату в плазмі як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею однакові. Однак зменшення AUC не супроводжується значним зниженням терапевтичного ефекту.

Гідрохлоротіазид. Всмоктування гідрохлоротіазиду після прийому внутрішньо відбувається швидко (t_max — приблизно 2 годин). Фармакокінетика препарату в фазах розподілу і виведення — описується загалом біекспоненційною низхідною кривою; період напіввиведення кінцевої фази становить 6 — 15 годин. У терапевтичному діапазоні доз середня величина AUC зростає прямо пропорційно збільшенню дози. При повторних призначеннях фармакокінетика гідрохлоротіазиду не змінюється; при призначенні один раз на добу кумуляція незначна.

Абсолютна біодоступність гідрохлоротіазиду при прийомі внутрішньо становить 60–80%. Виведення відбувається із сечею: понад 95% дози — у незміненому вигляді і приблизно 4% — у вигляді гідролізату — 2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду.

При одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду з їжею відзначалося як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником при прийомі натще. Діапазон цих змін незначний і не має клінічної значущості.

Валсартан/гідрохлоротіазид. При одночасному застосуванні з валсартаном системна біодоступність гідрохлоротіазиду зменшується приблизно на 30%. Одночасне призначення гідрохлоротіазиду не чинить істотного впливу на кінетику валсартану. Проте ця взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану і гідрохлоротіазиду.

У контрольованих клінічних дослідженнях був виявлений чіткий антигіпертензивний ефект цьої комбінації, який перевищував ефект кожного із компонентів окремо, а також ефект плацебо.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів.

Хворі літнього віку. У деяких хворих літнього віку системний вплив валсартану був дещо більше виражений, ніж у хворих молодого віку, однак він не був клінічно значущим.

Обмежені дані дають змогу припустити, що у хворих літнього віку, як здорових, так і тих, які страждають на артеріальну гіпертензію, системний кліренс гідрохлоротіазиду нижчий, ніж у здорових молодих добровольців.

Хворі з порушенням функції нирок. Хворим з кліренсом креатиніну 30 — 70 мл/хв корекція дози не потрібна.

Немає даних про застосування препарату Сакорд Н хворим із вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) і пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі. Валсартан має високий ступінь зв’язування з білками плазми і не виводиться при гемодіалізі; гідрохлоротіазид, навпаки, виводиться з організму при гемодіалізі.

Виведення гідрохлоротіазиду нирками відбувається шляхом пасивної фільтрації і активної секреції у просвіт ниркових канальців. Стан функції нирок відіграє велику роль у фармакокінетиці гідрохлоротіазиду, що й зрозуміло, враховуючи, що цей препарат виводиться лише нирками.

Порушення функції печінки. Системний вплив валсартану у пацієнтів зі слабко вираженими (n = 6) і помірно вираженими (n = 5) порушеннями функції печінки був у 2 рази більший, ніж у здорових добровольців. Даних щодо застосування валсартану хворим з тяжкими порушеннями функції печінки немає.

Захворювання печінки істотно не впливають на фармакокінетику гідрохлоротіазиду, тому зниження його дози не потрібне.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 80 мг/12,5 мг — овальні рожеві, двоопуклі з плівковим покриттям з логотипом “V” з одного боку та логотипом “H” — з іншого;

таблетки 160 мг/12,5 мг — овальні червоні, двоопуклі з плівковим покриттям з логотипом “V” з одного боку та логотипом “H”- з іншого.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 ºС. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Балканфарма — Дупниця АД.

Balkanpharma — Dupnitsa AD.

Місцезнаходження

вул. Самоковське Шосе 3, Дупниця 2600, Болгарія.

3 Samokovsko Shosse Street, Dupnitsa, 2600, Bulgaria.

Дата додавання: 17.07.2018 р.