Лейкоцитоз

Содержание

Що таке лейкоцитоз?

Лейкоцитоз — це термін, що позначає відповідне віку підвищення рівня лейкоцитів. Зазвичай кількість лейкоцитів, що перевищує 11 000 клітин/мкл (11–10⁹/л) у дорослих, вважається лейкоцитозом, а кількість лейкоцитів >100 000 клітин/мкл називається гіперлейкоцитозом. Проте граничний показник змінюється залежно від віку та наявності вагітності.

Крім того, кількість лейкоцитів є нестабільною в однієї і тієї ж особи протягом доби (так, вона зазвичай збільшується до вечора), вище в периферичних судинах, ніж у великих.

Лейкоцитоз є поширеною клінічною ознакою. Важливо встановити, які причини лейкоцитозу у кожному окремому випадку. Причинами лейкоцитозу можуть бути різні інфекційні, запальні, алергічні процеси, інтоксикації, злоякісні новоутворення та спадкові захворювання. Поріг лейкоцитозу змінюється залежно від віку та статусу вагітності, при цьому при значних відхиленнях від типових показників потрібне подальше обстеження. Лейкоцитоз може бути пов’язаний із збільшенням кількості окремих видів лейкоцитів. Наприклад, еозинофілія відзначається при алергічних реакціях чи паразитарних інфекціях; лімфоцитоз — при вірусних чи аутоімунних хворобах.

При виявленні лейкоцитозу інформаційним буде виконання серійних загальних аналізів крові. Так, підвищення ступеня тяжкості лейкоцитозу притаманно для прогресування патологічного процесу.

У випадках стійкого лейкоцитозу може знадобитися аспірація кісткового мозку та біопсія для диференціації лейкемії від доброякісних захворювань.

Лейкоцитоз у багатьох випадках є маркером ступеня тяжкості патології та ризику летального наслідку. При серцево-судинних або цереброваскулярних подіях ступінь тяжкості лейкоцитозу корелює з такою ішемічного пошкодження та наслідками. Так, ризик летального результату при інфаркті міокарда вищий у пацієнтів із лейкоцитозом.

Які розрізняють види лейкоцитозу?

Лейкоцитоз класифікується з урахуванням типу лейкоцитів, кількість яких збільшилася. Лейкоцитоз може розвиватися через збільшення кількості лімфоцитів, нейтрофілів, еозинофілів, базофілів, моноцитів або незрілих клітин, які називаються бластами. Виявлення змін у розподілі лейкоцитів допоможе встановити основну причину.

Чому виникає лейкоцитоз?

Лейкоцитоз: причини

• збільшення продукції лейкоцитів;
• зниження рівня їх видалення з кровообігу;
• демаргінація (маргінація — це феномен скупчення лейкоцитів на межі зон запалення);
• вивільнення із депо зберігання.

Який найімовірніший механізм розвитку лейкоцитозу?

Залежно від механізму розвитку виділяють:

• Істинний фізіологічний лейкоцитоз — це фізіологічне явище, що розвивається у новонароджених (кількість лейкоцитів становить <15–20–10⁹/л), жінок у другій половині вагітності (10–12–10⁹/л). Також може відмічатися підвищення рівня лейкоцитів у період годування грудьми, під час менструації або передменструальний період.
• Патологічний лейкоцитоз — пов’язаний із різними захворюваннями.

Існують такі типи патологічного лейкоцитозу:

• бластоматозний — розвивається за рахунок бластоматозної гіперплазії лейкопоетичного апарату. Характеризується значним зростанням числа лейкоцитів у плазмі крові, їх омолодженням та циркуляцією у крові їх патологічних форм. Фіксується при лейкозі.
• Реактивний лейкоцитоз — це гостра реактивна гіперплазія лейкопоетичного апарату. Носить тимчасовий характер та зникає після усунення причини. За яких станів розвивається реактивний лейкоцитоз? Цей тип лейкоцитозу зазвичай відзначається при інфекціях, інфаркті міокарда, після крововтрат, при отруєннях тощо.

Також виділяють перерозподільний лейкоцитоз — пов’язаний із перерозподілом лейкоцитів у різних ділянках судинної мережі. Так, перерозподільний лейкоцитоз може бути пов’язаний із виходом лейкоцитів з так званих «лейкоцитарних депо» — селезінки, печінки, судин кишечнику, легень та шкіри. Фізіологічний перерозподільний лейкоцитоз виникає під час фізичної роботи, після їди, особливо м’ясної (харчовий лейкоцитоз), емоційних стресах. Перерозподільний лейкоцитоз може бути пов’язаний і з хворобами, наприклад, відмічатися після епілептичного нападу, інфаркту міокарда, при шоці, у післяопераційний період.

За наявності яких захворювань виникає лейкоцитоз?

Причини лейкоцитозу можуть відрізнятися залежно від переважного типу клітин.

Переважне підвищення рівня нейтрофілів у загальному аналізі периферичної крові називається нейтрофілією; еозинофілів — еозинофілією; базофілів — базофілією; моноцитів — моноцитоз; а лімфоцитів — лімфоцитозом.

Нейтрофілія (нейтрофільний лейкоцитоз)

Нейтрофіли становлять близько 40–60% від загальної кількості лейкоцитів. Ця патологія є найпоширенішою причиною лейкоцитозу.

Найчастішою причиною нейтрофілії є бактеріальна інфекція. Вірусні інфекції, викликані вірусом простого герпесу, вірусом вітряної віспи та вірусом Епштейна — Барр, також можуть зумовлювати розвиток нейтрофільного лейкоцитозу у дітей, особливо віком до 5 років.

Неінфекційні причини нейтрофілії включають гострі та хронічні запальні процеси при низці хвороб, включаючи:

• ревматичні захворювання;
• хворобу Кавасакі;
• хворобу Стілла у дорослих;
• запальне захворювання кишечнику;
• хронічний гепатит.

Також нейтрофілія може розвиватися при мієлопроліферативних новоутвореннях, аспленії, курінні сигарет, стресі, вагітності, ожирінні, захворюваннях щитовидної залози, синдромі Дауна, негематологічних злоякісних новоутвореннях і на тлі застосування деяких лікарських засобів (глюкокортикостероїдів, катехоламінів, літію).

Лейкемоїдна реакція

Лейкемоїдна реакція — це тимчасове збільшення кількості лейкоцитів, з кількістю нейтрофілів >50 000 клітин/мкл без мієлопроліферативного новоутворення.

Лейкемоїдна реакція може розвиватися в разі:

• застосуванні деяких лікарських засобів;
• негематологічних злоякісних новоутвореннях;
• інфекції, спричиненої Clostridioides difficile;
• туберкульозі;
• кашлюку.

Лейкемоїдну реакцію необхідно диференціювати від лейкемії, що визначається як збільшення кількості бластних клітин, клітин — попередників лейкоцитів та незрілих лейкоцитів, а не зрілих нейтрофілів, що фіксуються при лейкемоїдній реакції.

Лейкоеритробластоз

Лейкоеритробластоз — це мієлофтизний процес, під час якого нормальний простір кісткового мозку інфільтрується та замінюється негематопоетичними або аномальними клітинами. У мазку периферичної крові виявляють лейкоцитоз із незрілими еритроїдними, мієлоїдними та бластними клітинами.

Подібна картина може виникати внаслідок викиду цитокінів (наприклад при тяжкій формі респіраторної інфекції, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2), прямої мієлотоксичності та деяких вірусних інфекцій.

Лімфоцитарний лейкоцитоз — лімфоцитоз

Лімфоцити загалом становлять близько 20–40% від загальної кількості лейкоцитів людини. Збільшення кількості лімфоцитів у дітей зазвичай є доброякісним та пов’язане зі швидким зростанням та розвитком імунної системи.

Лімфоцитоз може виникати в разі:

• реакції гіперчутливості;
• лейкемії;
• стресі;
• аспленії;
• тимомі;
• лімфомі;
• вірусних інфекціях (інфекційному мононуклеозі, цитомегаловірусній інфекції, грипі, кору, епідемічному паротиті, краснусі, аденовірусній інфекції, інфекції, спричиненої вірусом Коксакі)
• деяких бактеріальних інфекціях (кашлюку, хворобі котячих подряпин, туберкульозі, бруцельозі, бабезіозі та сифілісі).

Еозинофілія (еозинофільний лейкоцитоз)

Еозинофіли в нормі становлять близько 1–4% лейкоцитів людини. Еозинофілією називається вміст еозинофілів на рівні >500 клітин/мкл.

Еозинофілія може розвиватися за наявності:

• алергічних станів, включно з алергічним ринітом та атопічним дерматитом.
• Мієлоїдних новоутворень — характерна тяжка форма еозинофілії (≥20 000 клітин/мкл).
• Інфекційних захворювань (грибкових, викликаних найпростішими, гельмінтозів, деяких бактеріальних інфекцій, вірусу іммунодефіциту людини (ВІЛ), корости та інфекцій, спричинених людським Т-клітинним лімфотропним вірусом I типу).
• Деяких ревматологічних захворюваннях (наприклад еозинофільному гранулематозі з поліангіїтом).
• Недостатності надниркових залоз.
• Синдромів імунодефіциту.
• На тлі застосування деяких лікарських засобів, зокрема нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), алопуринолу, фенітоїну, пеніцилінів, цефалоспоринів та сульфасалазину.

Моноцитоз (моноцитарний лейкоцитоз)

Моноцити у нормі становлять близько 2–8% від загальної кількості лейкоцитів людини. Моноцитоз — це кількість моноцитів >1000 клітин/мкл. Він зазвичай пов’язаний із хронічними інфекційними та запальними захворюваннями, може виникати під час вагітності та аспленії.

Причини моноцитозу:

• запальне захворювання кишечнику;
• ендокардит;
• туберкульоз;
• малярія;
• черевний тиф;
• сифіліс;
• лейкемія;
• лімфома.

Базофілія (базофільний лейкоцитоз)

Базофіли в нормі становлять 0,5–1% лейкоцитів, і підвищення їх рівня є рідкісною причиною лейкоцитозу.

Базофілія: причини

• Мієлопроліферативні захворювання;
• гіперчутливість;
• запальні реакції;
• мікседема;
• інфекційні хвороби.

Транзиторна базофілія є реактивною реакцією, що часто розвивається під час гострих вірусних захворювань. Стійка базофілія, що повторюється в серійних аналізах крові протягом >8 тиж, характерна для злоякісного новоутворення або мієлопроліферативної патології.

Лейкоцитоз: патогенез

Клітини-попередники або стовбурові клітини в кістковому мозку диференціюються в мегакаріобласти, які стають мегакаріоцитами, що продукують тромбоцити; еритробласти, які стають еритроцитами; мієлобласти, що перетворюються на еозинофіли, базофіли та нейтрофіли; монобласти, які трансформуються в моноцити та лімфоїдні клітини-попередники, що стають В- або Т-лімфоцитами.

Колонієстимулювальні фактори, інтерлейкіни, фактор некрозу пухлини та компоненти комплементу регулюють дозрівання лейкоцитів у кістковому мозку та їх викид у кровотік. У ході еволюції нейтрофільного гранулоциту мієлобласт формує промієлоцит, потім мієлоцит і, нарешті, метамієлоцит. Метамієлоцит не здатний піддаватися подальшому мітозу. Ця клітина або вивільняється в кровотік, становлячи 3–5% лейкоцитів, і завершує своє дозрівання, або в кістковому мозку стає нейтрофілом і пізніше вивільняється. Після вивільнення близько 50% нейтрофільних клітин циркулюють, а 50%, що залишилися, прилипають до стінок судин, при цьому нейтрофіли курсують між судинною системою і тканинами. Підтримка цього гомеостазу нейтрофілів, що циркулюють та прилипають, необхідна для тканин, яким необхідна імунна відповідь на патоген. Циркулювальні катехоламіни та глюкокортикостероїди допомагають регулювати цю систему. Катехоламіни також регулюють дозрівання та функцію лейкоцитів через адренорецептори на їхній поверхні.

Підвищені концентрації гормонів стресу в плазмі крові, таких як катехоламіни та глюкокортикостероїди, викликають збільшення кількості циркулювальних гранулоцитів, моноцитів та природних клітин-кілерів. Чинники росту кісткового мозку, ймовірно, викликають лейкоцитоз, пов’язаний із збільшеною продукцією еритроцитів при гемолітичній анемії. Злоякісна трансформація гемопоетичних плюрипотентних стовбурових клітин викликає лейкоцитоз, пов’язаний з лейкемією.

Еозинофіли та базофіли розвиваються подібним чином.

Еозинофіли після вивільнення з кісткового мозку залишають внутрішньосудинний простір і потрапляють у тканини. Вони значною мірою сконцентровані у шлунково-кишковому тракті, легенях та шкірі, а також не можуть повернутися у внутрішньосудинний простір. Нейтрофіли, еозинофіли та базофіли є поліморфноядерними лейкоцитами.

Лімфоцити походять з гранулоцитарно-макрофагального попередника у кістковому мозку та є мононуклеарними лейкоцитами. Вони можуть виходити з кровообігу та повертатися до нього.

Діагностика причин лейкоцитозу

Детальний збір анамнезу, наявних симптомів, фізичний огляд та додаткові методи обстеження мають спрямовуватися на виявлення ознак запальних, інфекційних, алергічних чи злоякісних процесів.

Так, збір анамнезу має включати:

• контакти з інфекційними хворими;
• недавні подорожі;
• будь-які гематологічні злоякісні захворювання;
• куріння цигарок;
• інтенсивні заняття спортом;
• екстремальний емоційний чи фізичний стрес;
• аспленію;
• вагітність;
• захворювання щитовидної залози;
• сімейний анамнез лейкоцитозу;
• прийняті нині і раніше лікарські засоби;
• вплив, у тому числі професійний, бензолу, пестицидів та промислових хімікатів;
• перенесені злоякісні новоутворення;
• перенесену хіміє- або променеву терапію.

При виявленні еозинофілії опитування пацієнта має спрямовуватися на збирання анамнезу та виявлення симптомів:

• бронхіальної астми;
• атопії (кропив’янка, висип, свербіж, ангіоневротичний набряк);
• ревматологічних захворювань;
• інфекційних хвороб;
• злоякісних новоутворень;
• особливостей раціону харчування;
• потенційного впливу препаратів;
• сімейного анамнезу.

Лейкоцитоз: можливі симптоми

• Гарячка;
• озноб;
• підвищене потовиділення у нічний час доби;
• ненавмисне зменшення маси тіла;
• невмотивована втома;
• легке формування синців;
• блідість шкірних покривів;
• тахікардія;
• задишка;
• головний біль;
• запаморочення;
• лімфаденопатія;
• спленомегалія.

Лейкостаз пов’язаний із гіперлейкоцитозом. При ураженні центральної нервової системи відмічаються зміни зору, головний біль, запаморочення, шум у вухах, нестійкість ходи, сплутаність свідомості, сонливість та іноді кома. При ураженні легень фіксується гарячка, задишка та гіпоксія.

Як визначити лейкоцитоз?

Загальний аналіз крові: рівень лейкоцитів

Рівень лейкоцитів у периферичній крові залежить від віку. Загалом рівень лейкоцитів значно вищий у немовлят, ніж у дорослих. У осіб підліткового віку у мазку периферичної крові переважають лімфоцити. До дорослого віку переважною клітинною лінією стають нейтрофіли.

Відповідні віку показники рівня лейкоцитів такі:

• новонароджені: 13 000–38 000 клітин/мкл.
• Діти віком від народження до 2 тиж: 5000–20000 клітин/мкл.
• Діти віком 1 рік: 6000–17 500 клітин/мкл.
• Діти віком 10 років: 4500–13 500 клітин/мкл.
• Дорослі: 4500–11 000 клітин/мкл.
• Вагітні, III триместр: 5800–13 200 клітин/мкл.

Крім того, кількість лейкоцитів може відрізнятися у представників різних рас. Так, у осіб негроїдної раси може відмічатися доброякісна етнічна нейтропенія, і розвиток лейкоцитозу в такому разі може бути в межах нормального діапазону лабораторних референсних показників.

Отже, слід порівнювати рівень лейкоцитозу з таким у попередніх загальних аналізах крові.

Термінове обстеження показано пацієнтам з нейтрофілією та наступними симптомами:

• артеріальна гіпотензія;
• гарячка чи гіпертермія;
• гіпотермія;
• біль у животі при різкому натисканні.

Додаткові методи обстеження:

• імунофенотипування за допомогою проточної цитометрії;
• молекулярне тестування;
• генетичні дослідження;
• пункція та дослідження кісткового мозку;
• біохімічний аналіз крові, включно з нирковими та печінковими пробами;
• маркери запалення (швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), С-реактивний білок (СРБ)); антинуклеарні антитіла (АНА);
• бактеріологічні посіви крові, сечі та мокротиння;
• люмбальна пункція;
• рівень D-димеру;
• вірусні панелі;
• рентгенографія грудної клітки та інші візуалізаційні методи обстеження;
• алергічні тести;
• аналіз калу на яйця глистів та паразитів;
• електрокардіограма та ехокардіограма, рівень серцевих тропонінів;
• коагулограма, оскільки при гіперлейкоцитозі підвищений ризик дисемінованого внутрішньосудинного згортання внаслідок надмірної продукції тромбіну та підвищеного фібринолізу;
• туберкулінові шкірні проби та ін.

Лікування лейкоцитозу

Методи лікування вибираються залежно від основної причини. Багатьом пацієнтам в терапії немає необхідності. У низці випадків рекомендується моніторинг за допомогою загальних серійних аналізів крові.

Лейкоцитоз: диференційна діагностика

Диференційна діагностика причин лейкоцитозу проводиться залежно від того, чи виявляється у пацієнта гострий або хронічний лейкоцитоз, і включає широкий спектр причин.

До чого призводить лейкоцитоз?

Ускладнення лейкоцитозу залежить від його причин. У тяжких випадках надмірна кількість лейкоцитів може призвести до пошкодження тканин внаслідок запалення.

Ускладнення, характерні для гіперлейкоцитозу:

• ішемія міокарда.
• Навантаження правого шлуночка.
• Ниркова недостатність.
• Пріапізм.
• Гостра ішемія кінцівок.
• Інфаркт кишечнику.
• Кома.
• Дихальна недостатність.
• Дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові.
• Внутрішньочерепний крововилив.
• Синдром лізису пухлини.

Синдром лізису пухлини викликається лізисом клітин, найчастіше внаслідок лікування. Синдром лізису пухлини може призводити до розвитку гіперкаліємії, гіперфосфатемії, гіпокальціємії і, відповідно, серцевої недостатності, серцевих аритмій, судом, м’язових спазмів, тетанії, синкопе, гіперурикемії, гострої ниркової недостатності та летального наслідку.