Вестибулярна мігрень

Що таке вестибулярна мігрень?

Вестибулярна мігрень — це неврологічне захворювання, що спричиняє запаморочення. Запаморочення викликає відчуття слабкості та втрати рівноваги. Результати досліджень свідчать, що вестибулярна мігрень є другою за поширеністю причиною запаморочення.

За оцінками експертів, вестибулярна мігрень фіксується у 1% населення загалом, найчастіше її виявляють у пацієнтів середнього віку та осіб жіночої статі.

Пацієнти описують запаморочення як відчуття руху, яке розвивається без такого руху, або як змінене відчуття руху, що розвивається при нормальному русі. При запамороченні, пов’язаному з вестибулярною мігренню, відчуття часто описується як «коливання туди-сюди» або «рух туди-сюди». Вестибулярна мігрень не завжди супроводжується головним болем, основною скаргою є саме запаморочення.

Також для позначення цього стану використовуються застарілі терміни: «запаморочення, пов’язане з мігренню», «вестибулопатія, пов’язана з мігренню» та «мігренозне запаморочення».

Причини вестибулярної мігрені

Чому розвивається вестибулярна мігрень на сьогодні до кінця не вивчено. За оцінками експертів, роль відіграє генетична схильність. Імовірно, тип успадкування є аутосомно-домінантним з варіабельною пенетрантністю з фенотиповою гетерогенністю.

Крім того, низка вестибулярних розладів пов’язана з вестибулярною мігренню, наприклад, синдром Меньєра та доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення.

Чинники ризику розвитку вестибулярної мігрені:

• наявність в анамнезі мігрені, включно з мігренню у дитинстві.
• Стрес.
• Втома.
• Куріння.
• Дисбаланс серотоніну.
• Гормональні зміни, пов’язані з менопаузою чи менструацією.
• Зміни барометричного тиску (зміни погоди).
• Деякі продукти харчування та напої (наприклад такі, що містять кофеїн).

Як розвивається вестибулярна мігрень?

Патогенез вестибулярної мігрені сьогодні до кінця не вивчений.

В основі вестибулярної мігрені лежать складні взаємодії між шляхами модуляції болю та вестибулярними функціями головного мозку.

Розвиток запаморочення пов’язаний з реципрокними зв’язками між каудальним ядром трійчастого нерва та вестибулярними ядрами.

Крім того, експерти припускають, що вестибулярні симптоми можуть бути аурою — симптомом, пов’язаним із головним болем, або наслідком фактичної периферичної вестибулопатії.

Також згідно з однією з теорій, при вестибулярній мігрені відзначається підвищена чутливість до подразників, таких як рух у полі зору, що потенційно може спричинити рецидивне запаморочення.

Діагностика вестибулярної мігрені

При вестибулярній мігрені одним із найважливіших аспектів діагностики є детальний збір анамнезу. При цьому слід враховувати, що близько ¹/₃ пацієнтів фіксують вестибулярну мігрень без головного болю.

У хворих можуть розвиватися інші системні супутні захворювання, наприклад, бронхіальна астма, порушення сну, риніт, тахікардія, шлунково-кишкові розлади, гіперактивний сечовий міхур, ендометріоз, ревматологічні захворювання та порушення пам’яті.

Вестибулярна мігрень: симптоми

• Гострі епізоди запаморочення;
• порушення рівноваги;
• просторова дезорієнтація;
• незначне запаморочення між нападами;
• відчуття «плавання»;
• тяжкість у голові;
• відчуття підйому;
• відчуття поколювання;
• відчуття розгойдування;
• підвищена чутливість до світла, звуку, запахів;
• підвищена сприйнятливість до заколисування;
• нудота та блювання;
• сухість у роті;
• позіхання;
• підвищене потовиділення;
• почервоніння обличчя;
• проблеми з фокусуванням уваги, «затуманеність свідомості»;
• невмотивована втома, швидка стомлюваність;
• болісність шкіри голови;
• минуща флуктуюча втрата слуху під час запаморочення;
• відчуття закладеності у вусі;
• шум у вухах;
• порушення зору, такі як нечіткість, поява плям чи спалахів світла.

Вестибулярна мігрень: тривалість нападів

Епізоди запаморочення можуть тривати від кількох секунд до кількох днів.

Вестибулярна мігрень: особливості захворювання

Запаморочення і головний біль рідко фіксують одночасно; немає послідовної закономірності вестибулярних симптомів під час епізодів головного болю. Вираженість порушень рівноваги при вестибулярній мігрені зазвичай збільшується з прогресуванням захворювання.

Вестибулярна мігрень є хронічною та може бути пов’язана з менструальним циклом у жінок.

Як виявити вестибулярну мігрень?

Для діагностики цієї хвороби розроблено діагностичні критерії.

Так, згідно з критеріями Нойхойзера (Neuheuser), вестибулярну мігрень розподіляють на категорії «певного» та «ймовірного» захворювання (таблиця).

Ознаки мігрені:

• головний біль як мінімум з 2 з наступних характеристик: одностороння локалізація, пульсуючий характер, помірний або тяжкий ступінь болю, збільшення вираженості при звичайній фізичній активності.
• Світло- та звукобоязнь.
• Зорова аура.

Згідно з рекомендаціями ICHD, ключовим критерієм діагностики вестибулярної мігрені є анамнез щонайменше 5 епізодів вестибулярних симптомів помірного або тяжкого ступеня, що тривають 5 хв – 72 год.

Додаткові методи обстеження

Магнітно-резонансна томографія (МРТ). Може бути виявлено гіперінтенсивність білої речовини.

Вестибулярні порушення.

Нейроотологічні обстеження. Може бути виявлено легку форму сенсоневральної втрати слуху на аудіограмах.

Калорічна проба — може бути діагностовано односторонній парез напівкружних каналів та вестибулярну гіпореактивність або гіперреактивність.

Зрештою діагноз вестибулярної мігрені ґрунтується першочергово на клінічній оцінці та анамнезі, він встановлюється лише після виключення інших периферичних вестибулярних розладів.

Лікування вестибулярної мігрені

На сьогодні не розроблено загальноприйнятого специфічного лікування вестибулярної мігрені.

Як лікувати вестибулярну мігрень значною мірою залежить від тяжкості, частоти та тривалості нападів, а також індивідуальної сприйнятливості пацієнта до лікування.

Вестибулярна мігрень: немедикаментозне лікування

Важливо провести модифікацію способу життя, а саме:

• уникати харчових тригерів (наприклад відмовитися від кофеїну, сиру, шоколаду, алкоголю, ферментованих продуктів);
• дотримуватися гігієни сну;
• встановити оптимальний режим праці та відпочинку;
• проявляти достатню фізичну активність;
• виявляти та уникати поведінкових тригерів.

Слід рекомендувати пацієнтам психологічну допомогу та когнітивно-поведінкову терапію для ефективного управління тривогою та стресом, які часто супроводжують вестибулярну мігрень.

Також можуть бути показані фізіотерапія, а при симптомах порушення рівноваги між нападами – вестибулярна реабілітаційна терапія.

Вестибулярна мігрень: медикаментозна корекція

Терапія триптанами, як правило, не є ефективним методом лікування вестибулярної мігрені.

При гострому нападі запаморочення можуть бути призначені протиблювотні препарати (прометазин) та засоби від запаморочення, включно з бензодіазепінами (лоразепамом) та антигістамінні препарати, як-от меклізин.

Зменшенню вираженості симптомів сприяють нортриптилін та топірамат. Топірамат зумовлює зниження частоти нападів запаморочення та головного болю.

Також можуть застосовуватися селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (СІОЗСН) (наприклад венлафаксин сприяє нормалізації емоційного стану та зниженню частоти та тяжкості нападів запаморочення) та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІОЗС) (сертралін, пароксетин).

Протисудомні препарати, наприклад, габапентин та вальпроєва кислота, зумовлюють зниження частоти нападів запаморочення.

При поєднанні з артеріальною гіпертензією може бути рекомендований пропранолол, метопролол.

Неінвазивна стимуляція блукаючого нерва — метод, що використовується пацієнтом самостійно.

Також можна застосовувати моноклональні антитіла, спрямовані на пептид, пов’язаний з геном кальцитоніну (calcitonin gene-related peptide — CGRP).

Диференційна діагностика

• Синдром Меньєра.
• Доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення.
• Запаморочення, пов’язане з тривожністю при мігрені.
• Хронічне суб’єктивне запаморочення.
• Психогенне запаморочення.
• Спіноцеребелярна атаксія.
• Епізодична атаксія II типу.
• Транзиторні ішемічні атаки.

Чим небезпечна вестибулярна мігрень?

Можливий розвиток ускладнень:

• зниження якості життя.
• Зниження слуху.
• Порушення зору.
• Депресія.