Утоплення — це процес розвитку дихальної недостатності через занурення в рідке середовище.
Утоплення є серйозною проблемою громадської охорони здоров’я, особливо у дітей. Утоплення зазвичай відбувається швидко і найчастіше безшумно. У більшості випадків при утопленні можна спостерігати нерухому людину, що плаває у воді, тіло якої швидко занурюється під рідке середовище. Дуже рідко потопельники метушаться у воді. Важливо, що для утоплення, особливо маленьких дітей, не потрібен великий об’єм води / глибини водойми, ванни або басейну.
Чинники ризику утоплення:
У немовлят причиною утоплення часто є випадковість. Більшість смертей, пов’язаних з утопленням, відбувається протягом 5 хв після припинення контролю за дитиною.
При зануренні у воду або інше рідке середовище розвивається дихальна недостатність, гіпоксія та ацидоз, що може призвести до серцевих аритмій (тахікардії, брадикардії, фібриляції шлуночків, електричної активності без пульсу та асистолії). Аспірована рідина може призвести до вимивання та дисфункції сурфактанту, підвищення проникності альвеолярно-капілярної мембрани, зниження податливості легень та невідповідності співвідношення вентиляції та перфузії.
При цьому можливий блискавичний розвиток некардіогенного набряку легень із симптомами, подібними до таких при гострому респіраторному дистрес-синдромі (ГРДС).
При цьому гіпотермічна дія при утопленні може зумовити цитопротекторний ефект.
Зазвичай сольовий склад води не має клінічного значення.
При проковтуванні / аспірації значної кількості солоної води розвивається пошкодження альвеолярно-капілярної мембрани легень, набряк легень із гіпоксемією, підвищення рівня електролітів у плазмі крові (гіперхлоремія, гіпернатріємія, гіперкаліємія, гіпермагніємія).
Так, при попаданні в легені значної кількості прісної води вона інтенсивно всмоктується. При подальшому попаданні в кровоносне русло розвивається зниження осмолярності плазми крові, гіперволемія, зниження рівня електролітів у плазмі крові та ін. Надалі при утопленні у прісній воді можливий розвиток набряку головного мозку.
При утопленні у забрудненій воді підвищений ризик розвитку легеневої інфекції та аспіраційної пневмонії.
Патологічні зміни при утопленні в інших рідких середовищах зумовлені також їх токсичністю.
Виділяють первинне та вторинне (синкопальне) утоплення.
У близько 20% потопельників розвивається напружений ларингоспазм, який зберігається навіть після зупинки серця. При цьому розвивається так зване «сухе утоплення» (синонім — асфіксичне). «Мокре утоплення» характеризується попаданням води у дихальні шляхи.
Вторинне утоплення фіксується при зупинці серця та/або втраті свідомості при пірнанні, наприклад, у холодну воду чи переляку.
Зазвичай через 2 хв після утоплення розвивається втрата свідомості, а через 4–6 хв — незворотне пошкодження головного мозку. Гіпоперфузія центральної нервової системи викликає викиди ексайтотоксичних нейротрансмітерів, вільних радикалів та перекисне окиснення ліпідів. Розвиваються набряк головного мозку та стресове пошкодження міокарда. Гіпоксемія призводить до розвитку шлуночкових аритмій (шлуночкової тахікардії, фібриляції та тріпотіння шлуночків та ін.) та тяжкої форми легеневої гіпертензії.
Анамнез повинен включати обставини утоплення (для визначення, чи був нещасний випадок, вбивство чи самогубство).
Так, факторами ризику навмисної смерті дитини внаслідок утоплення є:
У осіб, що потонули або майже потонули, можуть фіксуватися:
Лабораторні та/або візуалізаційні дослідження:
Найчастіше у плазмі крові виявляють метаболічний ацидоз, вторинний щодо лактоацидозу.
Найбільшим пріоритетом у процесі реанімації є швидке усунення гіпоксії. Серцево-легенева реанімація при утопленні повинна бути розпочата якнайшвидше і включає забезпечення прохідності дихальних шляхів, закритий масаж серця та штучну вентиляцію легень.
Проводити прийом Геймліха не рекомендується.
Важливо! У пацієнтів із гіпотермією слід вимірювати пульс протягом 30 с, оскільки він може бути слабким і важко визначатися, а початок серцево-легеневої реанімації на серці з організованим ритмом може спричинити небезпечну для життя аритмію.
Для підвищення внутрішньої температури пацієнта слід використовувати пасивні та активні методи зігрівання.
Початкове лікування потерпілого включає:
При розвитку некардіогенного набряку легень / ГРДС слід лікувати їх згідно з відповідними протоколами.
Профілактичне застосування глюкокортикостероїдів, діуретиків та антибіотиків нині не рекомендується.
Антибіотики показані в разі розвитку інфекційних ускладнень.
У тяжких випадках при рефрактерній гіпоксії можливе застосування екстракорпоральної мембранної оксигенації (ЕКМО).
Прогноз сприятливий у пацієнтів у свідомості або у яких відзначається легка сплутаність свідомості.
У осіб, які знаходяться у комі або реанімованих, зазвичай розвивається гіпоксична енцефалопатія.