Днепр

Утоплення

Содержание

Що таке утоплення?

Утоплення — це процес розвитку дихальної недостатності через занурення в рідке середовище.

Утоплення є серйозною проблемою громадської охорони здоров’я, особливо у дітей. Утоплення зазвичай відбувається швидко і найчастіше безшумно. У більшості випадків при утопленні можна спостерігати нерухому людину, що плаває у воді, тіло якої швидко занурюється під рідке середовище. Дуже рідко потопельники метушаться у воді. Важливо, що для утоплення, особливо маленьких дітей, не потрібен великий об’єм води / глибини водойми, ванни або басейну.

Чинники ризику утоплення:

У немовлят причиною утоплення часто є випадковість. Більшість смертей, пов’язаних з утопленням, відбувається протягом 5 хв після припинення контролю за дитиною.

Патогенез утоплення

При зануренні у воду або інше рідке середовище розвивається дихальна недостатність, гіпоксія та ацидоз, що може призвести до серцевих аритмій (тахікардії, брадикардії, фібриляції шлуночків, електричної активності без пульсу та асистолії). Аспірована рідина може призвести до вимивання та дисфункції сурфактанту, підвищення проникності альвеолярно-капілярної мембрани, зниження податливості легень та невідповідності співвідношення вентиляції та перфузії.

При цьому можливий блискавичний розвиток некардіогенного набряку легень із симптомами, подібними до таких при гострому респіраторному дистрес-синдромі (ГРДС).

При цьому гіпотермічна дія при утопленні може зумовити цитопротекторний ефект.

Чим відрізняється утоплення в морській та прісній воді?

Зазвичай сольовий склад води не має клінічного значення.

При проковтуванні / аспірації значної кількості солоної води розвивається пошкодження альвеолярно-капілярної мембрани легень, набряк легень із гіпоксемією, підвищення рівня електролітів у плазмі крові (гіперхлоремія, гіпернатріємія, гіперкаліємія, гіпермагніємія).

Так, при попаданні в легені значної кількості прісної води вона інтенсивно всмоктується. При подальшому попаданні в кровоносне русло розвивається зниження осмолярності плазми крові, гіперволемія, зниження рівня електролітів у плазмі крові та ін. Надалі при утопленні у прісній воді можливий розвиток набряку головного мозку.

При утопленні у забрудненій воді підвищений ризик розвитку легеневої інфекції та аспіраційної пневмонії.

Патологічні зміни при утопленні в інших рідких середовищах зумовлені також їх токсичністю.

Які види утоплення розрізняють?

Виділяють первинне та вторинне (синкопальне) утоплення.

Які типи класифікують первинне утоплення?

У близько 20% потопельників розвивається напружений ларингоспазм, який зберігається навіть після зупинки серця. При цьому розвивається так зване «сухе утоплення» (синонім — асфіксичне). «Мокре утоплення» характеризується попаданням води у дихальні шляхи.

Чим характеризується синкопальне утоплення?

Вторинне утоплення фіксується при зупинці серця та/або втраті свідомості при пірнанні, наприклад, у холодну воду чи переляку.

Як довго живе головний мозок під час утоплення?

Зазвичай через 2 хв після утоплення розвивається втрата свідомості, а через 4–6 хв — незворотне пошкодження головного мозку. Гіпоперфузія центральної нервової системи викликає викиди ексайтотоксичних нейротрансмітерів, вільних радикалів та перекисне окиснення ліпідів. Розвиваються набряк головного мозку та стресове пошкодження міокарда. Гіпоксемія призводить до розвитку шлуночкових аритмій (шлуночкової тахікардії, фібриляції та тріпотіння шлуночків та ін.) та тяжкої форми легеневої гіпертензії.

Діагностика утоплення

Анамнез повинен включати обставини утоплення (для визначення, чи був нещасний випадок, вбивство чи самогубство).

Так, факторами ризику навмисної смерті дитини внаслідок утоплення є:

  • післяпологова депресія у матері;
  • одинока мати;
  • молодий вік матері;
  • тяжке фінансове становище матері / батьків;
  • нездатність упоратися з доглядом за новонародженим;
  • наркоманія / алкоголізм матері чи батьків.

Ознаки та симптоми утоплення

У осіб, що потонули або майже потонули, можуть фіксуватися:

  • порушення дихання (поверхневе дихання, апное);
  • тахікардія;
  • артеріальна гіпотензія;
  • синюшне забарвлення або блідість шкіри;
  • ціаноз слизових оболонок;
  • витікання води з рота;
  • виділення пінистого або кров’янистого мокротиння;
  • наявність блювотних мас у ротовій порожнині;
  • порушення свідомості;
  • рухове збудження;
  • кашель;
  • загальна слабкість;
  • судоми;
  • розширення зіниць;
  • інші неврологічні симптоми та ознаки;
  • травматичні пошкодження (переломи, рани, кровотеча).

Додаткові методи обстеження

Лабораторні та/або візуалізаційні дослідження:

  • рентгенографія грудної клітки при продовженні гіпоксії або збільшенні вираженості респіраторних симптомів;
  • визначення газового складу крові;
  • комп’ютерна томографія голови;
  • рівень глюкози у плазмі крові;
  • токсикологічний аналіз;
  • рівень етанолу у плазмі крові;
  • біохімічний аналіз крові.

Найчастіше у плазмі крові виявляють метаболічний ацидоз, вторинний щодо лактоацидозу.

Лікування утоплення

Як надавати першу допомогу при утопленні?

Найбільшим пріоритетом у процесі реанімації є швидке усунення гіпоксії. Серцево-легенева реанімація при утопленні повинна бути розпочата якнайшвидше і включає забезпечення прохідності дихальних шляхів, закритий масаж серця та штучну вентиляцію легень.

Проводити прийом Геймліха не рекомендується.

Важливо! У пацієнтів із гіпотермією слід вимірювати пульс протягом 30 с, оскільки він може бути слабким і важко визначатися, а початок серцево-легеневої реанімації на серці з організованим ритмом може спричинити небезпечну для життя аритмію.

Для підвищення внутрішньої температури пацієнта слід використовувати пасивні та активні методи зігрівання.

Початкове лікування потерпілого включає:

  • кисневу терапію з подачею кисню через носову канюлю, нереверсивний дихальний апарат, неінвазивну вентиляцію з позитивним тиском або ендотрахеальну трубку. Рекомендується підтримувати насичення киснем у діапазоні 92–96%.
  • При бронхоспазмі — інгаляції сальбутамолу.
  • Інфузія кристалоїдів та вазопресорів може знадобитися при рефрактерній артеріальній гіпотензії.

При розвитку некардіогенного набряку легень / ГРДС слід лікувати їх згідно з відповідними протоколами.

Профілактичне застосування глюкокортикостероїдів, діуретиків та антибіотиків нині не рекомендується.

Антибіотики показані в разі розвитку інфекційних ускладнень.

У тяжких випадках при рефрактерній гіпоксії можливе застосування екстракорпоральної мембранної оксигенації (ЕКМО).

Диференційна діагностика

  • Аритмія
  • Сексуальне / фізичне насильство над дітьми.
  • Вбивство.
  • Знущання.
  • Травми спинного мозку.
  • Суїцид.

Прогноз

Прогноз сприятливий у пацієнтів у свідомості або у яких відзначається легка сплутаність свідомості.

У осіб, які знаходяться у комі або реанімованих, зазвичай розвивається гіпоксична енцефалопатія.

Ускладнення утоплення