Синдром солітарної виразки прямої кишки (ССВПК) являє собою рідкісне захворювання, яке може виявлятися різноманітними клінічними симптомами, тим самим ускладнюючи його діагностику та лікування. Цей стан характеризується утворенням однієї або декількох виразок у прямій кишці, що не пов’язані з наявністю системного захворювання, такого як запальне захворювання кишечника або інфекційні процеси.
ССВПК є рідкісним захворюванням, яке зазвичай розвивається у осіб молодого віку, переважно у жінок. Статистика свідчить, що захворюваність становить близько 1:100 000 осіб на рік, що підкреслює його рідкість.
Віковий розподіл хвороби має певні особливості. Серед чоловіків патологія найчастіше діагностується у III декаді життя, тобто між 20 та 30 роками. У жінок пік захворюваності припадає на IV декаду, тобто між 30 і 40 роками. Ця відмінність може бути пов’язана з різними фізіологічними, гормональними і, можливо, соціально-економічними факторами, які можуть впливати на розвиток та прояв захворювання в різних вікових групах.
Така демографічна тенденція потребує особливої уваги в діагностиці та підходах до лікування, враховуючи, що особи молодого віку, особливо жінки віком 30–40 років, є найбільш уразливою групою. Ефективне лікування та раннє виявлення можуть значно підвищити якість життя пацієнтів та запобігти можливим ускладненням.
Причини розвитку ССВПК залишаються не до кінця з’ясованими, але існує кілька гіпотез, що пояснюють механізми розвитку цієї патології. Основні припущення включають пряме механічне ушкодження слизової оболонки прямої кишки та локальну ішемію, яка може розвинутися внаслідок порушень кровообігу у стінках кишечнику.
Найчастіше ССВПК асоціюється з різними порушеннями акта дефекації. До таких порушень належать тривалі запори, які підвищують тиск у прямій кишці, та випадання слизової оболонки анального каналу. Інший значущий фактор — дисинергія дефекації, при якій відмічається відсутність координації між м’язами тазового дна та анальними сфінктерами під час напруги, що призводить до надмірної напруги та додаткового травмування слизової оболонки.
Ці процеси можуть викликати гіпертрофію м’язового шару прямої кишки, яка, своєю чергою, викликає порушення місцевого кровопостачання і може спричинити ішемічні ураження з утворенням виразок. Також захворювання може супроводжуватися сенсорною ректальною гіперчутливістю, що проявляється болісними позивами до дефекації та відчуттям неповного випорожнення кишечнику.
При діагностиці та лікуванні ССВПК потрібен комплексний підхід, що включає корекцію порушень дефекації, медикаментозне лікування для нормалізації кровопостачання та загоєння слизової оболонки, а в деяких випадках — і хірургічне втручання.
ССВПК може виявлятися такими симптомами, як:
ССВПК може виявлятися низкою симптомів, які завжди є специфічними і можуть перегукуватися з іншими захворюваннями шлунково-кишкового тракту. Однак наявність певних ознак може вказувати на можливу наявність цього синдрому, таких як:
ССВПК починається з ретельного збору анамнезу та фізикального огляду пацієнта, після чого рекомендується проведення ендоскопічного дослідження. Незважаючи на найменування синдрому, важливо відмітити, що виразкове ураження виявляється не у всіх випадках — у близько 40% усіх випадків наявне ураження, і ураження можуть бути не поодинокими.
Діагностика ССВПК зазвичай включає проведення колоноскопії з біопсією ураженої ділянки для візуалізації характерних змін слизової оболонки та підтвердження діагнозу на гістологічному рівні. Макроскопічно виразка або виразки можуть бути неглибокими вадами слизової оболонки з гіперемованими або псевдополіпозними краями. Лікування залежить від ступеня тяжкості симптомів і може включати медикаментозну терапію, корекцію харчування та в окремих випадках — хірургічне втручання.
Ендоскопічно ураження ССВПК зазвичай локалізуються на передній стінці прямої кишки в межах 3–10 см від зубчастої лінії. Зовнішній вигляд цих уражень може сильно варіювати — від плоскої слизової оболонки, яка почервоніла, до опуклих поліпоїдних утворень, що може ускладнювати діагностику.
Важливою частиною ендоскопічного дослідження є забір біопсій як із ділянок ураження, так і незмінених ділянок слизової оболонки для виключення інших запальних захворювань товстої кишки. Цей підхід дозволяє підвищити точність діагностики.
Атипова ендоскопічна картина часто призводить до того, що захворювання залишається нерозпізнаним протягом тривалого часу. У середньому від моменту розвитку перших симптомів до встановлення діагнозу проходить близько 5 років. Це наголошує на необхідності підвищення поінформованості про захворювання серед медичних фахівців та поліпшення діагностичних методів.
На гістологічному рівні ССВПК може проявлятися такими симптомами, як:
Діагностика ССВПК спирається на гістологічне дослідження, яке виявляє специфічні зміни у структурі слизової оболонки прямої кишки. Основними ознаками є фіброз власної плівки та гіпертрофія м’язових волокон оболонки, які можуть проникати в зону криптів, викликаючи порушення їхньої нормальної структури. Ці зміни можуть серйозно впливати на функціональність кишечнику. Гістологічний аналіз допомагає підтвердити діагноз, крім інших причин виразок і патологічних станів.
Для більш детальної оцінки стану та планування лікування, зокрема оперативного, використовуються додаткові методи дослідження. Дефекографія дає змогу оцінити функціональні аспекти дефекації. Аноректальна манометрія досліджує тиск у прямій кишці та анальному каналі, допомагаючи виявити порушення в механіці дефекації. Електроміографія допомагає оцінити електричну активність м’язів, що задіяні у цьому процесі. Крім того, ендосонографія, яка дозволяє оцінити структурні зміни, часто візуалізує збільшену товщину внутрішнього анального сфінктера, що є характерною особливістю ССВПК.
Ці численні методи дослідження дозволяють не лише підтвердити діагноз, а й точно оцінити ступінь тяжкості патології, що є критично важливим для вибору оптимальної стратегії терапії.
Диференційна діагностика ССВПК включає розгляд низки інших захворювань, які можуть імітувати його клінічні та гістологічні прояви. Важливо точно відрізняти ССВПК від таких станів, як:
Для кожного з цих станів характерні свої особливості на гістологічному рівні, які допомагають у їхній диференціації. Ретельний анамнез, фізикальний огляд, лабораторні дослідження, а також інструментальні методи, такі як ендоскопія з біопсією та радіологічні дослідження, необхідні для точної діагностики та визначення адекватної терапії.
Через складність та рідкість ССВПК важливо проводити ретельну діагностику та індивідуалізувати підхід до лікування, щоб оптимізувати результати для пацієнтів.
Консервативна терапія ССВПК орієнтована на контроль симптомів та мінімізацію травм слизової оболонки. Нижче представлені основні аспекти такого підходу:
Ці заходи спрямовані на підвищення якості життя пацієнтів та можуть значно зменшити вираженість симптомів ССВПК, покращуючи функціональний стан кишечнику та зменшуючи вираженість запалення.
Хірургічне лікування ССВПК стає варіантом, коли консервативні методи не сприяють очікуваному покращенню стану, а симптоми серйозно впливають на якість життя хворого. Особливо це актуально у випадках із фізичними ускладненнями, такими як випадання прямої кишки. Розглянемо основні хірургічні підходи:
Вибір конкретного методу залежить від багатьох факторів, включно зі ступенем тяжкості патології, загальним станом здоров’я пацієнта, наявністю супутніх захворювань та очікуваною якістю життя після операції. Завжди важливо зважувати потенційні ризики та вигоди будь-якого хірургічного втручання в консультації із кваліфікованими медичними фахівцями.