Що таке синдром Негелі — Франческетті — Ядассона?

Синдром Негелі — Франческетті — Ядассона — це рідкісне спадкове захворювання з групи ектодермальних дисплазій з аутосомно-домінантним типом успадкування. В основі патогенезу синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона лежать мутації в гені KRT14, який кодує кератин 14. Такі генетичні зміни призводять до порушення формування та функціонування ектодермальних структур.

Синдром Негелі — Франческетті — Ядассона вперше був описаний Оскаром Негелі (Oscar Naegeli) в 1927 р. як стан, пов’язаний з формуванням пігментного невуса («невус з вираженим хроматофором»). У подальшому захворювання було більш докладно вивчено А. Франческетті (A. Franceschetti) і В. Ядассоном (W. Jadassohn) в 1954 р. Пізніше, в 1976 і 1993 рр., дослідження Г. Сперроу (G. Sparrow) і П. Ітіна (Pet. Itin) розширили уявлення про клінічні та генетичні особливості цього захворювання (Jangili B. et al., 2025).

Які симптоми характерні для синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона? Клінічна картина синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона характеризується мультисистемним ураженням, що першочергово зачіпає похідні ектодерми, зокрема:

шкірні покриви;
нігтьові пластини;
зубощелепну систему;
потові залози (Shah H.H. et al., 2025).

Поширеність синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона становить 1 : 2–4 млн осіб. Це захворювання найчастіше уражує чоловіків, ніж жінок, у співвідношенні 7:9. Вік встановлення діагнозу варіює в межах 2–66 років (Jangili B. et al., 2025).

Причини синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона

Чому розвивається синдром Негелі — Франческетті — Ядассона? Цей синдром зумовлений мутаціями в гені KRT14, який кодує кератин 14, що призводить до порушення нормального розвитку та диференціювання ектодермальних тканин (Jangili B. et al., 2025).

Патогномонічною ознакою синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона є адерматогліфія — відсутність відбитків пальців, що дозволяє диференціювати вищезгаданий синдром від інших ектодермальних дисплазій.

Які мутації викликають синдром Негелі — Франческетті — Ядассона? Генетична основа синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона пов’язана переважно з гетерозиготними нонсенс-мутаціями та мутаціями зі зсувом рамки зчитування в гені KRT14, особливо в ділянці E1/V1 (відповідає за підтримку структурної цілісності епітелію). Ці мутації призводять до гаплонедостатності білка кератину 14. Локус захворювання картований на хромосомі 17q, в ділянці між маркерами D17S933 і D17S1789/D17S934, з максимальним показником LOD-коефіцієнта, зареєстрованим для маркера D17S800, що підтверджує ключову роль KRT14 в патогенезі захворювання (Shah H.H. et al., 2025).

Синдром Негелі — Франческетті — Ядассона характеризується повною пенетрантністю, тобто всі носії патогенної мутації проявляють клінічні ознаки захворювання. У зв’язку з цим в уражених сім’ях захворювання простежується у наступних поколіннях.

Патогенез синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона

Етіопатогенез відсутності дерматогліфіки при синдромі Негелі — Франческетті — Ядассона остаточно не встановлено. Передбачається, що ключову роль можуть відігравати дефекти білків, що беруть участь у розвитку епітелію та/або регуляції епітеліально-мезенхімальних взаємодій, що призводить до порушення нормального морфогенезу шкіри.

Формування дерматогліфічного малюнка

У нормі формування дерматогліфічного малюнка починається на ранніх етапах внутрішньоутробного розвитку. До 7-го тижня гестації відбувається формування долонних подушечок за рахунок мезенхімальної проліферації. До 8-го тижня починають формуватися апікальні подушечки на пальцях, а також подушечки в тенарній, гіпотенарній та міжпальцевих ділянках долонь та підошов. Ці структури є тимчасовими анатомічними утвореннями, що передують формуванню епідермальних гребенів.

Надалі, у міру розвитку первинних епідермальних гребенів, поверхня шкіри над подушечками піднімається, формуючи індивідуальні дерматогліфічні візерунки. Ці малюнки закладаються на межі дерми та епідермісу та відрізняються високою стабільністю, зберігаючись протягом усього життя, та стійкістю до поверхневих пошкоджень, за винятком тяжких травм, таких як глибокі опіки.

В основі гіпогідрозу може лежати дегенерація еккринних потових залоз та їх вивідних проток, пов’язана з накопиченням колоїдного амілоїду в ділянці потових структур і глибоких шарів дерми, що в кінцевому підсумку призводить до зниження або втрати потовиділення (Jangili B. et al., 2025).

Симптоми синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона

При народженні клінічні прояви синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона, як правило, відсутні.

Як проявляється синдром Негелі — Франческетті — Ядассона? Перші характерні зміни у вигляді коричневої або сіро-коричневої сітківки пігментації шкіри зазвичай стають помітними приблизно до 2-річного віку.

Коли розвивається синдром Негелі — Франческетті — Ядассона? Гіперпігментація шкіри часто дебютує у віці 6 міс, спочатку локалізуючись на шкірі кінцівок (кистях та стоп), з подальшим поширенням на обличчя та тулуб. Згодом формується характерна генералізована сітчаста пігментація (Jangili B. et al., 2025).

Згідно з результатами дослідження, гіперпігментація локалізується в ділянці шиї, верхній частині тулуба та грудній клітці, а також на згинальних поверхнях — у пахвових западинах, пахвинній ділянці, ліктьових та підколінних ямках. Крім того, ураження часто охоплює проксимальні відділи кінцівок.

Рідше сітчаста гіперпігментація з’являється в ділянці талії та на бічних поверхнях живота, а також на слизовій оболонці, зокрема на спинці язика. У частини пацієнтів пігментація поширюється на долонні та підошовні поверхні, включно з навколонігтьовими зонами пальців кистей та стоп, що нерідко поєднується з долонно-підошовною кератодермією.

Чим атипово характеризується синдром Негелі — Франческетті — Ядассона?

У поодиноких випадках описані атипові локалізації синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона — ураження шкіри обличчя (чоло, ніс, щоки). Рідко діагностують гіпопігментовані плями в навколишніх ділянках гіперпігментації, особливо в зоні живота та згинальних поверхонь (Shah H.H. et al., 2025).

В окремих випадках можлива пігментація слизової оболонки язика, його дорсальної поверхні. У частини новонароджених описані рідкісні ранні прояви — бульозні висипи на стопах, генералізований ксероз шкіри та атрофічні зміни шкіри обличчя (Jangili B. et al., 2025).

Клінічна картина синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона характеризується вираженою сітчастою гіперпігментацією шкіри в різних анатомічних ділянках тіла.

Чим супроводжується синдром Негелі — Франческетті — Ядассона? Додаткові клінічні прояви при цьому синдромі:

сітчаста гіперпігментація, що розвивається у ранньому дитинстві (зазвичай у віці 3 міс — 6 років). Локалізується переважно на шиї, грудях та животі. З віком інтенсивність пігментації знижується. Після пубертатного періоду пігментація частково регресує і може практично повністю зникати до похилого віку. У низці випадків відзначається періорбітальна та періоральна пігментація;
долонно-підошовний кератоз, який супроводжується потовщенням шкіри долонь та підошов;
гіпогідроз чи ангідроз, що призводить до порушення терморегуляції. Гіпогідроз, пов’язаний з порушенням функції потових залоз, може призводити до вираженої непереносимості високих температур, епізодів перегрівання та навіть колапсом при дії спеки або фізичному навантаженні;
стоматологічні зміни — дефекти емалі різного ступеня тяжкості, затримка прорізування зубів, часткова адентія, каріозні ураження, запальні зміни ясен у вигляді еритеми та кровоточивості;
висип;
дистрофія нігтьових пластин, оніхолізис та піднігтьовий гіперкератоз, що супроводжувалися злегка жовтуватим відтінком нігтів (81,8% випадків);
зміни волосся — порушення пігментації волосся у вигляді їх освітлення з плямистим коричневим забарвленням; іноді рідке, тонке волосся сріблясто-світлого відтінку;
можлива нерубцева алопеція волосистої частини голови, брів та пахвових зон;
ураження зубів — жовтувате забарвлення та дефекти емалі. Також описано тяжке ураження передніх зубів з розвитком карієсу та вираженими дефектами емалі з необхідністю повного протезування у молодому віці (у 75,8% випадків) (Shah H.H. et al., 2025).

Діагностика синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона

Як діагностують синдром Негелі — Франческетті — Ядассона? Для верифікації синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона та оцінки ступеня ураження еккринових потових залоз ефективне дослідження дерматогліфіки та біопсія шкіри.

Для кількісної оцінки функціонуючих потових залоз використовують функціональні тести потовиділення, включно з модифікованими методиками отримання відбитків шкіри. За допомогою даних цих методів можна візуалізувати та підрахувати кількість активних усть еккринових потових проток на одиницю площі (см²).

Як розпізнають синдром Негелі — Франческетті — Ядассона? На практиці використовують відбитки шкіри передпліччя та гіпотенарної ділянки, за допомогою яких можливо визначити щільність функціонуючих потових пор та опосередковано оцінити ступінь гіпогідрозу (Jangili B. et al., 2025).

Згідно з результатами дослідження, в одному клінічному випадку за допомогою магнітно-резонансної томографії (МРТ) головного мозку у пацієнта з синдромом Негелі — Франческетті — Ядассона діагностовано помірне розширення мозочкових борозен та IV шлуночка при збереженій загальній анатомічній структурі головного мозку. При рентгенографії скелета та ультразвуковому дослідженні (УЗД) органів черевної порожнини не виявлено патологічних змін.

В іншому клінічному випадку при рентгенологічному дослідженні скелета діагностували ознаки генералізованої остеопенії, затримку кісткового віку, а також звуження дистальних фаланг кистей та стоп (Shah H.H. et al., 2025).

Які аналізи здають при синдромі Негелі — Франческетті — Ядассона? Специфічних лабораторних маркерів синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона не існує. Однак в одному клінічному випадку при лабораторному обстеженні у пацієнта виявили підвищений рівень тиреотропного гормону (ТТГ) у плазмі крові.

Диференційна діагностика синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона

Як відрізнити синдром Негелі — Франческетті — Ядассона? При синдромі Негелі — Франческетті — Ядассона, враховуючи пігментні порушення, клінічно подібні деякі спадкові генодерматози, як-от:

ретикулярна пігментна дерматопатія. Клінічно відзначаються подібні прояви, проте характерні стійка гіперпігментація, рідкі вії, брови та волосся волосистої частини голови, часткова алопеція. На відміну від синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона, відсутні аномалії зубів;
вроджена пахіоніхія — має частково схожу клінічну картину, проте зберігаються дерматогліфи та відсутній гіпогідроз. Патологія пов’язана з мутаціями в генах KRT16 та KRT17;
захворювання Даулінга — Дегоса — аутосомно-домінантний генодерматоз із пігментними змінами шкіри. Асоційований з мутаціями гена KRT5 і може клінічно нагадувати синдром Негелі — Франческетті — Ядассона. Нозологія відрізняється патогенетичними та фенотиповими особливостями;
Х-зчеплена ретикулярна пігментна дерматопатія — алельне захворювання, пов’язане з різними мутаціями в гені KRT14. Загальними ознаками із синдромом Негелі — Франческетті — Ядассона є гіпогідроз, сітчаста гіперпігментація та відсутність дерматогліфіки. Відмінною ознакою хвороби є дифузна алопеція, відсутність долонно-підошовного кератозу, дистрофія нігтів та аномалії емалі;
вроджений дискератоз — Х-зчеплене рецесивне захворювання. Характерні дистрофія нігтів (стоншення, поздовжні борозни, уповільнений ріст), лейкоплакія слизових оболонок, рідке волосся, алопеція, пойкілодермія, а також ураження кісткового мозку з цитопенією та підвищеним ризиком злоякісних новоутворень. Додатково можливий гіпергідроз долонь та підошов, що відрізняє його від синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона;
ангідротична ектодермальна дисплазія — Х-зчеплене захворювання, для якого характерні гіпотрихоз і гіпопігментація шкіри. Відсутність пігментних порушень та інший спектр ектодермальних дефектів дозволяють відрізнити його від синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона;
Х-зчеплене пігментне нетримання — відрізняється як клінічно, так і генетично. Незважаючи на можливе ураження потових залоз, відсутні характерні для синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона оніходистрофія та типова стоматологічна патологія;
сітчаста акропігментація Кітамури — рідкісний аутосомно-домінантний генодерматоз, що зазвичай дебютує у віці 10—20 років. Характерне ураження акральних відділів тіла, рідкісне залучення обличчя та наявність атрофії на місці ранніх вогнищ, що є діагностично значущою ознакою (Jangili B. et al., 2025).

Лікування синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона

Як лікувати синдром Негелі — Франческетті — Ядассона? На сьогодні відсутні стандартизовані протоколи лікування цього синдрому. Терапевтична тактика переважно симптоматична та спрямована на корекцію супутніх станів та ускладнень.

Згідно з результатами дослідження, в одному клінічному випадку пацієнту з вираженою сітчастою гіперпігментацією були надані рекомендації щодо обмеження інтенсивного фізичного навантаження та підтримки адекватного рівня гідратації. Додатково призначали пероральні антиоксиданти та місцеві пом’якшувальні засоби для підтримки бар’єрної функції шкіри (Shah H.H. et al., 2025).

Профілактика синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона

Як запобігають синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона? Специфічна профілактика синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона наразі відсутня, що пов’язано з його генетичною природою та аутосомно-домінантним типом спадкування, зумовленим мутаціями гена KRT14.

Основні профілактичні заходи, спрямовані на зниження ризику народження дитини із захворюванням:

медико-генетичне консультування;
пренатальна діагностика;
преімплантаційна генетична діагностика;
рання діагностика в новонароджених із груп ризику. За наявності сімейного анамнезу рекомендується раннє клінічне та генетичне обстеження для своєчасного виявлення захворювання та початку симптоматичного спостереження.

Прогноз синдрому Негелі — Франческетті — Ядассона

Пігментаційні зміни при синдромі Негелі — Франческетті — Ядассона мають характерну вікову динаміку. Протягом перших 10 років життя відзначається поступове збільшення вираженості гіперпігментації сітківки, після чого приблизно з 15-річного віку починається її повільне зменшення. Після статевого дозрівання вираженість пігментації продовжує зменшуватися, і в деяких випадках у літньому віці може фіксуватися її практично повне зникнення.

На відміну від шкірних проявів, гіпогідроз є стабільним і зберігається протягом усього життя, являючи собою один із найбільш клінічно значущих та стійких симптомів захворювання.

Стоматологічні порушення, як правило, характеризуються вираженою ретенцією зубів, що нерідко призводить до затримки їх прорізування та передчасної втрати.

При цьому у всіх описаних на сьогодні пацієнтів із синдромом Негелі — Франческетті — Ядассона когнітивні функції залишаються в межах норми, а загальний соматичний стан, як правило, не порушений, що вказує на відсутність впливу патології на інтелект та загальний системний розвиток (Jangili B. et al., 2025).