Симпатикоміметичний синдром

Содержание

Визначення

Повний симпатикоміметичний синдром є життєзагрозним станом, що розвивається внаслідок вираженої активації симпатичної нервової системи — як периферичних її відділів, так і структур центральної нервової системи (ЦНС).

Етіологія

Найчастіше фіксуються отруєння, спричинені вживанням нелегальних психоактивних речовин. Найбільш тяжкий клінічний перебіг відзначається при інтоксикації наркотичними засобами, особливо кокаїном, амфетаміном та їх похідними, такими як метамфетамін та метилендіоксиметамфетамін (methylenedioxymethamphetamine — MDMA). Останніми роками дедалі частіше фіксуються випадки отруєнь так званими дизайнерськими наркотиками, включно з мефедроном, мефентерміном та іншими аналогами.

Клінічна картина

При легкій формі симпатикоміметичного синдрому переважають такі симптоми, як виражене занепокоєння з елементами агресії, прискорене серцебиття (тахікардія), безсоння, підвищення артеріального тиску,  потовиділення, розширення зіниць (мідріаз), відчуття нестачі повітря та біль.

Для тяжких форм характерно виражене психомоторне збудження, яке нерідко супроводжується маревними ідеями, гострими психотичними епізодами та галюцинаціями. А також гіпертермія, що швидко прогресує, розвивається підвищене потовиділення, можливі судоми з ризиком переходу в епілептичний статус. На тлі вираженої артеріальної гіпертензії (>200/100 мм рт.ст.) розвиваються тяжкі серцево-судинні ускладнення: порушення ритму передсердь, шлуночкові екстрасистоли, фібриляція шлуночків, torsade de pointes, а також атріовентрикулярні блокади II та III ступенів.

Діагностика

Діагноз встановлюється на основі анамнестичних даних, особливо за наявності відомостей про прийом конкретної психоактивної речовини. У випадках, коли речовина невідома, доцільним є проведення експрес-скринінгу на наркотики в сечі, що дозволяє уточнити характер інтоксикації.

При проведенні диференційної діагностики слід враховувати інші стани зі схожими клінічними проявами, зокрема серотоніновий, антихолінергічний, алкогольний абстинентний синдроми, а також отруєння метилксантинами (наприклад кофеїном або теофіліном).

Лікування

1. У більшості випадків терапія має симптоматичний характер і проводиться в умовах інтенсивного спостереження. Часто виникає необхідність у ранній інтубації, проведенні штучної вентиляції легень (ШВЛ) та активної гемодинамічної підтримки.
2. Ключовим напрямом є негайне усунення збудження, тахікардії, судом та артеріальної гіпертензії, щоб уникнути розвитку гіпертермії та рабдоміолізу. Препаратами вибору є бензодіазепіни, зокрема діазепам (в/в по 5–10 мг до досягнення клінічного ефекту). Введення будь-яких кардіотропних засобів без попереднього призначення бензодіазепінів протипоказане. У разі стійких до діазепаму судом слід розглянути можливість постійної внутрішньовенної інфузії мідазоламу або тіопенталу. Температуру тіла слід контролювати постійно; при її підвищенні, незважаючи на введення бензодіазепінів, необхідно розпочати фізичне охолодження та розглянути призначення міорелаксантів з переходом на ШВЛ. Для контролю за артеріальним тиском рекомендовано внутрішньовенне введення нітрогліцерину.

Ускладнення

Ускладнення симпатикоміметичного синдрому можуть бути дуже тяжкими та загрожувати життю пацієнта. До найсерйозніших належать:

1. Рабдоміоліз — руйнування поперечносмугастої мускулатури з вивільненням міоглобіну, що може призвести до міоглобінурії та ниркової недостатності.
2. Гостре пошкодження нирок (ОПП) — розвивається як наслідок рабдоміолізу, артеріальної гіпотензії, гіпертермії чи токсичного впливу речовин.
3. Гостра поліорганна недостатність — декомпенсація одразу кількох життєво важливих органів (печінки, нирок, легень, серця, ЦНС) внаслідок системної гіпоксії, ацидозу та порушень мікроциркуляції.
4. Дисеміноване внутрішньосудинне згортання (ДВС-синдром) — системна активація системи згортання крові з подальшим виснаженням факторів згортання, що може призвести до масивних кровотеч і тромбозів.