Дослідження свідчать про значні відмінності в патогенезі плоскоклітинного раку та аденокарциноми. Хоча їх шляхи розвитку відрізняються, обидва типи раку мають загальні фактори ризику, включаючи куріння та історію радіотерапії середостіння. Варто відзначити, що куріння чинить сильніший вплив на розвиток плоскоклітинного раку, наголошуючи на необхідності додаткових досліджень для розуміння цих відмінностей та розробки цілеспрямованих методів лікування та профілактики.

Вивчення плоскоклітинного раку виявило ключові чинники, які зумовлюють розвиток цього захворювання. Серед них виділяються такі елементи, як вживання алкоголю та низький соціально-економічний статус. У той же час дослідники звертають увагу на передракові стани, які підвищують ризик розвитку раку стравоходу. До них належать опік стравоходу корозійними речовинами, що підвищує ризик у більш ніж 8 разів, тилоз, що є спадковим гіперкератозом долонь і підошов, а також синдром Пламмера — Вінсона, що характеризується залізодефіцитною анемією та супроводжується дисфагією. Крім того, ахалазія істотно підвищує ризик розвитку раку — приблизно в 30 разів. Ці дані підкреслюють важливість поінформованості про фактори ризику та необхідність раннього виявлення передракових станів для запобігання розвитку плоскоклітинного раку.

У контексті аденокарциноми гастроезофагеальна рефлюксна хвороба виступає як ключовий фактор ризику, займаючи центральне місце в патогенезі цього захворювання. Важливо також враховувати передракові стани, такі як стравохід Барретта, який є значним фактором ризику розвитку новоутворень. Статистика свідчить, що ризик розвитку аденокарциноми у пацієнтів із стравоходом Барретта коливається в межах 0,1–0,4% на рік. Ці дані наголошують на необхідності регулярного моніторингу та раннього виявлення змін у стравоході у людей із гастроезофагеальним рефлюксом для запобігання розвитку аденокарциноми.

Клінічна картина

Статистичні дані свідчать, що основна група ризику захворювання на рак стравоходу — це чоловіки віком від 40 років, що становлять близько 80% всіх випадків. Два основних типи раку в цій сфері — плоскоклітинний рак і аденокарцинома, що відрізняються за локалізацією: перший частіше фіксується у верхній та середній частині стравоходу і має тенденцію до зниження захворюваності, тоді як аденокарцинома зазвичай розвивається в нижній частині та її поширеність зростає. Симптоматика часто проявляється на пізніх стадіях, коли значне звуження стравоходу заважає проковтуванню спочатку твердої, а потім рідкої їжі. Часті ознаки включають дисфагію, одинофагію, а також менш поширені симптоми, такі як задишка, кашель, захриплість голосу та загруднинний біль. Розвиток хвороби може призвести до гіпотрофії. На пізніх стадіях можливе виявлення збільшених лімфатичних вузлів, особливо у лівій надключичній ділянці (вузол Вірхова), гепатомегалії та ознак ураження плеври. У 25% хворих на плоскоклітинний рак стравоходу також виявляють ділянки дисплазії, раку in situ або інвазивного раку гортані та/або легені.

Діагностика

Допоміжні дослідження

Ендоскопія є центральним інструментом у діагностиці захворювань стравоходу, надаючи можливість для детального вивчення стану слизової оболонки. Цей метод дозволяє виявити різні патологічні зміни, такі як плоскі зміни слизової оболонки, виразки, видимі пухлини, що випинаються в просвіт стравоходу, а також ригідність стінок, спричинену інфільтрацією або звуженням просвіту. Крім того, ендоскопія дає змогу взяти матеріал для гістологічного аналізу. Що стосується плоскоклітинного раку, то близько 60% випадків проявляються у поліповидній формі, 25% — у вигляді виразок, а 15% — як плоскі (інтрамуральні) зміни. Аденокарцинома на ранніх стадіях може виявлятися у вигляді малих вузликів, ерозій або ділянок пухкої слизової оболонки, тоді як на пізніших стадіях вона найчастіше відмічається у вигляді виразок.

Ендосонографія (ЕСГ) займає важливе місце в діагностиці раку стравоходу, дозволяючи оцінити не тільки глибину проникнення пухлини в стінку стравоходу та сусідні структури, а й ступінь ураження регіонарних лімфатичних вузлів. Завдяки ЕСГ можливе проведення точкової тонкоголкової біопсії збільшених лімфатичних вузлів. Додатково для оцінки стадії захворювання використовуються різні візуалізаційні методи, включаючи комп’ютерну томографію (КТ), ультразвукове дослідження (УЗД), позитронно-емісійну томографію (ПЕТ) та позитронно-емісійну комп’ютерну томографію (ПЕТ-КТ). Вони допомагають визначити поширеність пухлини. У деяких випадках, особливо коли звуження стравоходу унеможливлює введення ендоскопа, застосовується рентгенографія (РГ) стравоходу з контрастуванням. У разі дисфагії рекомендується використання водорозчинних контрастних речовин для зниження ризику аспірації.

Діагностичні критерії

Для встановлення діагнозу раку стравоходу ключовим є гістологічне дослідження біопсійних зразків, взятих із зони із патологічними змінами. При цьому для визначення найбільш ефективного методу лікування важливо точно оцінити стадію захворювання. ЕСГ використовується з метою оцінки глибини інфільтрації пухлини у стінку стравоходу, бронхоскопія — виявлення можливої інфільтрації в трахею чи бронхи, а КТ чи ПЕТ-КТ — з метою оцінки місцевого поширення пухлини та наявності метастазів. Ці методи допомагають лікарям обрати найбільш підходящий план лікування, ґрунтуючись на класифікації стадій раку.

Лікування

Радикальне лікування

Радикальне лікування раку стравоходу передбачається для пацієнтів, у яких не виявлено віддалених метастазів. В арсеналі лікування є широкий діапазон хірургічних методів, що варіюють від мінімально інвазивних ендоскопічних процедур при ранніх стадіях раку до радикальніших підходів, таких як тотальна або субтотальна езофагоектомія. Часто перед хірургічним втручанням застосовується неоад’ювантна радіохіміотерапія для зменшення розмірів пухлини і підвищення ефективності операції. У разі раку шийного відділу стравоходу кращим методом лікування є комбінація радіохіміотерапії. Цей самий підхід може бути використаний для лікування тих пацієнтів, в яких з будь-яких причин неможливе проведення хірургічного лікування.

Паліативне лікування

Паліативне лікування раку стравоходу розглядається у випадках, коли радикальне лікування неможливе. За таких обставин лікарі можуть призначати паліативну хіміо- та/або радіотерапію для зменшення вираженості симптомів і поліпшення якості життя пацієнтів. Однією із ключових цілей паліативного лікування є забезпечення можливості нормального харчування для хворих. Часто застосовується ендоскопічне стентування для розширення звужених ділянок стравоходу за допомогою стентів, що саморозширюються. Це дозволяє полегшити проковтування їжі. Додатково використовуються методи, такі як електрокоагуляція та коагуляція аргоном, для усунення перешкод на шляху їжі. У тих випадках, коли оральне харчування стає занадто утрудненим, може бути виконана черезшкірна гастростомія, що дозволяє забезпечити ентеральне харчування безпосередньо через шлунок.

Ускладнення

Одним із серйозних ускладнень при захворюваннях стравоходу є формування нориці у дихальні шляхи. Цей стан проявляється кашлем, при якому з дихальних шляхів виділяється велика кількість гнійного або харчового вмісту, що супроводжується лихоманкою. Така симптоматика вказує на те, що харчовий вміст потрапляє в дихальні шляхи, що може призвести до розвитку запалення легень через його застій. Для лікування такого стану використовують встановлення спеціалізованих стентів у стравохід і трахею або бронхи. Це допомагає запобігти подальшому потраплянню харчових мас у дихальні шляхи та знизити ризик виникнення запальних процесів у легенях.

Прогноз

Часто рак стравоходу виявляється на пізніх стадіях його розвитку, що суттєво скорочує прогнозований час виживання пацієнтів. Найчастіше коли діагноз встановлюється на запущеній стадії, тривалість життя хворих, на жаль, обмежується лише кількома місяцями. Це позначається і на статистиці 5-річної виживаності, яка становить близько 5–10%. Ці дані свідчать про важливість ранньої діагностики та своєчасного початку лікування для покращання результатів та продовження життя пацієнтів з цим діагностованим серйозним захворюванням.