Що таке сон? Фази сну
Сон людини — це складний фізіологічний процес, який умовно розподіляється на 2 стани, що чергуються (фази):
- Фаза повільного сну (non-rapid eye movement — nREM)
Відповідно до класифікації Американської академії медицини сну (American Academy of Sleep Medicine — AASM), вона включає 3 стадії:
- стадії N1 та N2 — поверхневі, переходи між неспанням та глибоким сном;
- стадія N3 — глибокий, відновлювальний сон, у якому організм максимально розслаблюється та уповільнюються усі фізіологічні процеси.
- Фаза швидкого сну (rapid eye movement — REM)
Для цього періоду характерні:
- інтенсивні рухи очних яблук;
- висока електрична активність кори головного мозку (практично як при неспанні);
- зниження м’язового тонусу до мінімального рівня;
- та поява яскравих сновидінь.
Повний цикл сну включає послідовне проходження всіх вищезгаданих стадій та фаз і триває близько 90–120 хв. Зазвичай сон починається з легкої стадії N1, потім заглиблюється через N2 в N3, а далі переходить у фазу REM. Ці цикли багаторазово повторюються протягом усієї ночі.
Під час фази REM дихання стає менш регулярним і може супроводжуватися короткочасними центральними апное, що тривають 10–20 с. Незважаючи на ці коливання, фізіологічні особливості дихання як у фазах nREM, так і REM не порушують загальної життєдіяльності організму та є нормальними адаптивними реакціями.
Класифікація порушень дихання під час сну за AASM
AASM виділяє кілька категорій респіраторних розладів, що розвиваються у процесі сну. Сучасна систематизація цих порушень:
Характеризується епізодами повного або часткового перекриття верхніх дихальних шляхів, що повторюються, при збереженій дихальній активності грудної клітки і живота. Розрізняють:
- ОАС у дорослих — діагностується частіше, супроводжується вираженим хропінням та денною сонливістю.
- ОАС у дітей — має особливості клінічного перебігу, і тому необхідний особливий підхід до діагностики та лікування.
- Центральне апное уві сні (ЦАС)
Розвивається внаслідок відсутності дихальних зусиль, спричинених порушенням центральної регуляції дихання. Сюди належать такі форми:
- ЦАС з диханням Чейна — Стокса — ритмічні чергування гіпер- і апное-фаз, характерні для серцевої недостатності.
- ЦАС, пов’язане з іншими захворюваннями (без дихання Чейна — Стокса) — наприклад, при інсультах, пухлинах головного мозку.
- ЦАС, що виникає на високогір’ї, пов’язане з гіпоксичним впливом на дихальний центр.
- ЦАС, викликане лікарськими засобами або іншими речовинами, зокрема при застосуванні опіоїдів або седативних засобів.
- Первинне (ідіопатичне) центральне апное — не має очевидної причини.
- Первинне апное у новонароджених — фізіологічне чи патологічне, залежно від зрілості дихального центру.
- Апное у недоношених дітей — зумовлено незрілістю дихальної регуляції.
- ЦАС, що розвивається на тлі СІПАП-терапії (Continuous Positive Airway Pressure — CPAP) — так зване комплексне апное, що з’являється при лікуванні обструктивної форми.
- Синдроми нічної гіповентиляції та гіпоксемії
Об’єднують стани, при яких вентиляція легень уві сні стає недостатньою, призводячи до гіперкапнії та/або гіпоксемії. Виділяють такі стани, як:
- гіповентиляція, пов’язана з ожирінням — компонент синдрому гіповентиляції при ожирінні (Obesity hypoventilation syndrome — OHS).
- Природжена центральна альвеолярна гіповентиляція — генетично зумовлений розлад дихального контролю.
- Пізня гіповентиляція, пов’язана з ураженням гіпоталамуса, може бути компонентом складних нейроендокринних синдромів.
- Ідіопатична центральна альвеолярна гіповентиляція — не має встановленої причини.
- Гіповентиляція, викликана прийомом речовин або препаратів, — аналогічно до ЦАС, але з акцентом на вентиляційних показниках.
- Гіповентиляція, зумовлена іншими захворюваннями, наприклад, нейром’язовими, торакальними або легеневими патологічними станами.
- Ізольована гіпоксемія під час сну
Стан, при якому рівень кисню в крові знижується вночі без явних ознак апное або гіповентиляції, може бути пов’язаний із хронічними захворюваннями легень або порушеннями вентиляційно-перфузійного співвідношення.