Визначення

Амфетаміни, що мають структурну схожість з норадреналіном, чинять потужний стимулювальний вплив на центральну нервову систему. Вони сприяють вивільненню ендогенних катехоламінів, таких як адреналін і норадреналін, а також уповільнюють їхній розпад за допомогою інгібування дії моноамінооксидази (MAO) і перешкоджають їхньому зворотному захопленню в синапсах. Це призводить до збільшення концентрації цих нейромедіаторів у нервовій системі.

Крім того, амфетаміни викликають звуження дрібних артерій та артеріол, що може призвести до ішемії різних органів. Незважаючи на відсутність значної фізичної залежності, амфетамін створює значну психічну залежність, що робить їх застосування особливо ризикованим.

Серед стимуляторів, подібних до амфетамінів, відомо більше 200 різних речовин, зокрема такі з галюциногенним ефектом, як метилендіоксіамфетамін (МДА), параметоксіамфетамін (ПМА), метилендіоксиметамфетамін (МДМА) і метилендіоксіетамфетамін (МДЕА). Ці речовини чинять як стимулювальну, так і змінюючу сприйняття дію, що підвищує їхню популярність серед споживачів психоактивних речовин.

Крім того, деякі метилові похідні амфетаміну, такі як фентермін та мефентермін, раніше застосовували як аноректики для пригнічення апетиту, але згодом вони були відкликані через пов’язані з ними ризики та побічні ефекти.

Амфетамін та його аналоги, зокрема метамфетамін та МДМА, належать до категорії психоактивних речовин, які можуть знижувати здатність до керування транспортними засобами, аналогічно до дії алкоголю. Через цей вплив на координацію та реакцію такі речовини, поряд з морфіном, кокаїном та бензодіазепінами, підлягають обов’язковому виявленню у плазмі крові водіїв при підозрі на порушення правил дорожнього руху.

Амфетаміни мають високий рівень всмоктування в шлунково-кишковому тракті та можуть швидко досягати головного мозку при вдиханні або внутрішньовенному введенні, зазвичай протягом декількох секунд. Ці речовини метаболізуються в печінці, причому деякі з них перетворюються на активні метаболіти, наприклад, МДМА метаболізується до МДА, а метамфетамін до амфетаміну.

Ключовим аспектом їхньої фармакокінетики є ниркова екскреція, яка становить близько 30% для амфетаміну та <65% для МДМА. Швидкість цього процесу може значно підвищуватися при зниженні рН сечі, хоча методи підкислення сечі для прискорення виведення амфетамінів більше не використовують.

Період напіввиведення з організму варіює в широких межах: 8–30 год для амфетаміну, 12–34 год для метамфетаміну і 5–10 год для МДМА. Прийом дози в 1 мг/кг маси тіла може бути небезпечним для життя, проте токсична доза амфетаміну може сильно змінюватися. Залежні особи зазвичай приймають 5–15 мг амфетаміну щодня.

Клінічна картина та діагностика

Прийом амфетамінів та їх похідних може викликати низку серйозних симптомів та ускладнень. Серед безпосередніх проявів часто спостерігаються психічне збудження, відчуття тривоги, безсоння та агресивна поведінка. Галюцинації, розширення зіниць, підвищене потовиділення та сухість у роті також є типовими ознаками. До фізичних симптомів можуть належати нудота, спастичний біль у животі, діарея, запаморочення, порушення рівноваги, ригідність м’язів та тремор.

Серцево-судинні порушення, такі як тахікардія та шлуночкові порушення ритму, є поширеними та небезпечними наслідками. Ці симптоми супроводжуються підвищенням артеріального тиску та коронарним болем, на електрокардіограмі можуть бути виявлені ознаки ішемії міокарда. У випадках тяжкого перебігу отруєння розвивається симпатоміметичний синдром, до якого можуть належати неприборкані судомні напади.

Тахікардія, артеріальна гіпертензія та спазм судин підвищують ризик розвитку таких серйозних станів, як інсульт, субарахноїдальний крововилив, інфаркт міокарда, розшарування аневризми аорти, гострий респіраторний дистрес-синдром (ОРДС) та ішемія кишечнику. У вагітних такі стани можуть призвести до загибелі плода.

Найчастішими причинами смерті від прийому амфетамінів є перегрівання організму, шлуночкові аритмії та внутрішньочерепні кровотечі. Це наголошує на потребі в наданні швидкої медичної допомоги при розвитку перших симптомів отруєння цими речовинами.

Допоміжні дослідження

При підозрі на отруєння амфетамінами важливо провести низку допоміжних досліджень з метою оцінки стану пацієнта та моніторингу стану його здоров’я. Виявлення амфетаміну в сечі може підтвердити вживання речовини, хоча цей тест не дозволяє оцінити ступінь тяжкості отруєння.

Для більш точного моніторингу стану хворого слід провести артеріальну газометрію, яка може виявити метаболічний ацидоз — стан, що свідчить про порушення кислотно-лужного балансу. Також важливо встановити концентрацію електролітів у плазмі крові, оскільки гіпокаліємія може розвиватися при отруєннях стимуляторами. Рівень глюкози в плазмі крові також має бути перевірений, оскільки гіпоглікемія може розвиватися внаслідок порушення обмінних процесів.

Крім цих тестів, рекомендується вимірювання активності трансаміназ та креатинфосфокінази (КФК) у плазмі крові, підвищення яких може вказувати на рабдоміоліз — руйнування м’язової тканини. Електрокардіограма (ЕКГ) є важливим інструментом моніторингу серцевої активності, особливо за наявності шлуночкових порушень ритму.

Якщо у пацієнта проявляються неврологічні порушення, комп’ютерна томографія (КТ) голови може призначатися для виявлення можливих змін у головному мозку або ускладнень, таких як внутрішньочерепна кровотеча. Ці заходи допомагають лікарям скласти повну картину стану пацієнта та встановити необхідні кроки терапії.

Лікування

При підозрі на отруєння значною кількістю амфетаміну слід негайно вжити заходів детоксикації. Якщо з моменту вживання не пройшла 1 год, рекомендується промивання шлунка та призначення активованого вугілля для запобігання подальшому всмоктуванню токсину зі шлунково-кишкового тракту.

На жаль, специфічний антидот для лікування отруєння амфетаміном відсутній, як і методи прискореної елімінації. У такій ситуації акцент робиться на симптоматичній терапії, до якої належать:

1. Контроль гіпертермії: охолодження тіла до нормальної температури для запобігання пошкодженню тканин.
2. Лікування шлуночкових аритмій та тахікардії: можуть знадобитися антиаритмічні препарати для стабілізації серцевого ритму.
3. Контроль гіпертонічного кризу: застосування антигіпертензивних засобів для зниження артеріального тиску.
4. Контроль судом: прийом протисудомних засобів або бензодіазепінів, таких як діазепам, для зменшення вираженості м’язового збудження та судом.
5. Терапія гіпокаліємії: збільшення кількості калію для підтримки електролітного балансу.
6. Підтримка прохідності дихальних шляхів у разі коми: може знадобитися інтубація або інші засоби підтримки дихання.
7. Підтримка функцій життєво важливих органів: моніторинг та підтримка функцій серця, нирок та інших органів.

У разі інфаркту міокарда лікування має здійснюватися згідно зі стандартними протоколами, включно із застосуванням лікарських засобів для розслаблення коронарних артерій та зниження навантаження на серце.

Ці заходи є критично важливими для забезпечення безпеки та здоров’я хворого при отруєнні амфетаміном, тому потрібний ретельний медичний нагляд та оперативне втручання.