Моноцитоз

Що таке моноцитоз?

Моноцитоз — це збільшення кількості циркулюючих лімфоцитів більше 1,0 · 10⁹/л або більше 11%. Моноцитоз, що зберігається довше 3 міс, визначається як стійкий.

Моноцитоз — клінічний стан, що часто відзначається, його виявляють при широкому спектрі захворювань і патологічних станів.

Можливими причинами цього патологічного стану є інфекційні захворювання, травми, прийом деяких лікарських засобів, аутоімунні захворювання та деякі злоякісні новоутворення. При стійкому нез’ясованої етіології моноцитозі необхідно провести обстеження для діагностики хронічного мієломоноцитарного лейкозу.

Моноцитопенія, зниження кількості циркулюючих моноцитів є поширеним явищем при мієлодиспластичних синдромах.

Моноцити: фізіологічна роль

Моноцити — це різновид лейкоцитів. Вони утворюються в кістковому мозку та в невеликій кількості в лімфатичних вузлах. Моноцити належать до системи фагоцитуючих мононуклеарів. Моноцит бере участь у формуванні вродженої імунної відповіді та виконує функцію регулювання клітинного гомеостазу, особливо при інфекції та запаленні.

Моноцити становлять близько 5% всіх циркулюючих ядровмісних клітин у крові здорової дорослої людини.

У нормі у дорослих абсолютна кількість моноцитів становить 02–08·10⁹/л. Ця кількість значно коливається залежно від віку та статі. У нормальних фізіологічних умовах кількість моноцитів зазвичай трохи вища у чоловіків. Цікаво, що чутливість моноцитів до запальних стимулів дещо вища у чоловіків, ніж у жінок. Це, мабуть, пов’язано з гендерними відмінностями в рівні статевих гормонів.

Моноцити — це найбільші білі кров’яні клітини. Їхній діаметр становить 12–20 мкм. Вони мають звивисті двочасткові ядра, які часто описуються як ниркоподібні.

Моноцити та їх тканиноспецифічні зрілі аналоги, макрофаги, є ключовими компонентами мононуклеарної фагоцитарної системи, що бере участь у видаленні бактерій, інших патогенів, комплексів антиген — антитіло, залишків зруйнованих клітин та чужорідних матеріалів у різних тканинах. Вони беруть участь у регуляції запальних та імунних реакцій, взаємодіючи з лімфоцитами. Крім того, моноцити диференціюються в дендритні клітини і таким чином виконують роль антигенпрезентуючих клітин.

У моноцитів на їх поверхні є толподібні рецептори. Ці рецептори взаємодіють з патогенасоційованими молекулярними патернами, що розташовуються на мікробних клітинах, що проникли. Під впливом відповідних хемокінів і цитокінів активовані моноцити прикріплюються і мігрують до місць інфекції або запалення за допомогою діапедезу: з кісткового мозку моноцити мігрують у кровообіг і проникають у тканини протягом 12–24 год. При проникненні в уражені ділянки моноцити спочатку прикріплюються до ендотелію, а потім переміщуються вздовж судинної поверхні. Потім моноцити проходять через ендотеліальні клітини шляхом діапедезу, проникають через базальну мембрану ендотелію і мігрують в ділянку запалення. Цей процес відбувається за рахунок взаємодії молекул як на поверхні моноцита, так і на поверхні ендотеліальних клітин.

Моноцити функціонують як фагоцити та антигенпрезентуючі клітини в периферичній крові, поглинаючи та видаляючи мікроорганізми, чужорідні матеріали та мертві або пошкоджені клітини. До антигенпрезентуючих клітин належать макрофаги, дендритні клітини, В-лімфоцити та активовані ендотеліальні клітини.

Моноцити можуть продукувати цитокіни, які залучають додаткові клітини та білки в уражену ділянку, посилюючи імунну відповідь. Моноцити можуть сприяти ремоделюванню та загоєнню за допомогою протизапальних цитокінів.

Існує кілька підгруп моноцитів. Класичні моноцити (найбільша підгрупа) беруть участь у фагоцитозі через гліколітичний та пентозофосфатний шляхи. Некласична фракція моноцитів пов’язана зі шляхом окисного фосфорилювання та білковим метаболізмом, а проміжна субпопуляція бере участь у презентації антигенів іншим імунним клітинам. Крім того, існують перехідні та проміжні субпопуляції моноцитів з різними функціями.

Таким чином, роль моноцитів багатогранна, вони вважаються найважливішим компонентом уродженої імунної системи. Вони є джерелом багатьох інших життєво важливих елементів імунної системи, як-от макрофаги та дендритні клітини. Моноцити відіграють роль як у запальних, так і протизапальних процесах, що відбуваються під час імунної відповіді.

Моноцитоз та моноцитопенія є визначальними факторами при багатьох гематологічних захворюваннях, як-от лейкемії та мієлодиспластичні синдроми.

Чому виникає моноцитоз?

Моноцитоз характерний при численних запальних та імунних захворюваннях, серед яких:

• бактеріальні та вірусні інфекції (коронавірусна інфекція COVID-19, мікобактеріальні інфекції, вітряна віспа, інфекційний ендокардит, бруцельоз, сифіліс, черевний тиф та паратиф);
• мієлоїдні новоутворення з моноцитарною диференціацією;
• колагенози (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак);
• період одужання після гострих станів та хірургічних втручань. Так, наприклад, моноцитоз відзначається при інфаркті міокарда і часто пов’язаний із рівнем креатинкінази у плазмі крові та ступенем інфаркту. Моноцити сприяють ремоделюванню після інфаркту міокарда.

Вираженість моноцитозу залежить від його причини, загального стану хворого та тяжкості захворювання.

Моноцитоз: симптоми

При моноцитозі відзначають симптоми та ознаки захворювання або патологічного стану, що спричинило підвищення кількості моноцитів. Специфічних для моноцитозу симптомів немає. Для діагностики причин моноцитозу важливим є детальний аналіз історії хвороби, наявних симптомів та ознак. Відповідно до клінічних підозр проводяться додаткові обстеження.

Додаткові методи обстеження

Програма обстеження визначається клінічним діагнозом і може включати:

• загальний аналіз крові;
• визначення рівня запальних маркерів;
• проточну цитометрію для оцінки приблизної кількості зрілих та незрілих моноцитів;
• стернальну пункцію з детальним аналізом клітин кровотворної системи та визначенням частки бластних клітин;
• біохімічний аналіз крові;
• методи візуалізації;
• електрокардіограму та інші.

Моноцитоз: лікування

Тактика лікування при виявленні моноцитозу визначається причинами розвитку цього стану, клінічною картиною захворювання та тяжкістю стану хворого.

Моноцитоз: типи

Виділяють абсолютний та відносний моноцитоз.

Абсолютний моноцитоз — це справжнє збільшення кількості моноцитів. Абсолютний моноцитоз із лейкоцитозом відзначається при натуральній віспі, інфекційному мононуклеозі. При натуральній віспі кількість моноцитів може зростати близько 50% від усієї популяції лейкоцитів.

Відносний моноцитоз — загальна кількість моноцитів не перевищує норми, але їхня частка щодо інших типів лейкоцитів збільшується. Може, наприклад, виникати при нейтропенії. У поєднанні з одночасним лімфоцитозом відзначається при кору, краснусі, скарлатині, вітряній віспі, сифілісі, малярії. Також може розвиватися при інфекційному ендокардиті та туберкульозі, у період одужання після різних інфекційних захворювань.

Різні причини моноцитозу можна розділити на дві широкі категорії: реактивні та клональні.

Реактивний моноцитоз може бути транзиторним або стійким (персистуючим) (таблиця).

Клональний моноцитоз: причини

• Гострий моноцитарний чи мієломоноцитарний лейкоз.
• Дендритоклітинний лейкоз.
• Хронічні новоутворення.
• Хронічний мієломоноцитарний лейкоз.
• Ювенільний мієломоноцитарний лейкоз.
• Мієлоїдні новоутворення з перебудовою PDGFRB, FGFR1 або PDGFRA.
• Мієлоїдні новоутворення зі злиттям PCM1-JAK2.
• Хронічний мієлоїдний лейкоз.
• Мієлопроліферативні новоутворення з моноцитозом (есенціальна тромбоцитемія, справжня поліцитемія, первинний мієлофіброз).
• Системний мастоцитоз.
• Злоякісні новоутворення B- та T-клітин.
• Солідні пухлини.

Моноцитоз: ускладнення

Ускладнення при моноцитозі зумовлені основним захворюванням.