Компресійні нейропатії верхніх кінцівок

Содержание

Компресійні нейропатії передпліччя включають низку станів, викликаних тиском на нерви в ділянці руки / рук. До 2 найбільш відомих прикладів належать синдром верхнього грудного виходу та синдром круглого пронатора.

Синдром верхнього грудного виходу

Синдром верхнього грудного виходу розвивається через стискання нервових волокон, артерій або вен у ділянці, де вони проходять між ключицею та першим ребром. Цей стан може викликати біль, оніміння та слабкість у руці та плечі.

Синдром круглого пронатора

Синдром круглого пронатора, з іншого боку, характеризується компресією серединного нерва лише на рівні передпліччя. До типових симптомів належать пекучий біль у проксимальній частині передпліччя, вираженість якого збільшується при пронації руки. Пацієнти також можуть відчувати парестезії, що поширюються вздовж серединного нерва до долонної поверхні кисті. Діагностика: пальпація місця круглого пронатора, яка спричиняє біль, а перкусія ділянки підвищує ступінь тяжкості парестезії.

Лікування цих станів варіює залежно від вираженості та тривалості симптомів. Для синдрому круглого пронатора при початковій терапії часто рекомендують уникнення дій, які викликають надмірне навантаження на м’яз, що може призвести до зменшення вираженості симптомів. Однак у випадках хронічного болю або коли консервативні методи є неефективними може знадобитися хірургічне втручання для розрізання м’яза та зниження тиску на серединний нерв.

Синдром зап’ясткового каналу

Синдром зап’ясткового каналу, також відомий як «синдром карпального каналу», є станом, викликаним компресією серединного нерва на рівні зап’ясткового каналу. Цей канал містить сухожилля 9 м’язів згинання, а також серединний нерв, відповідальний за іннервацію більшої частини долоні.

Етіологія синдрому різноманітна і може включати ревматичні захворювання, такі як ревматоїдний артрит, системна склеродермія, поліміозит, деформувальний остеоартроз, ревматична поліміалгія, подагра або псевдоподагра. До інших причин також належать ендокринні порушення, такі як цукровий діабет та гіпотиреоз, мукополісахаридози, акромегалія, а також перевантаження рук у разі тривалої роботі на клавіатурі. Крім того, до списку причин можна додати об’ємні новоутворення в каналі, такі як гангліони, гематоми, ліпоми або остеоми, а також системні захворювання на кшталт амілоїдозу, травми зап’ястя або остеомієліт.

Клінічна картина синдрому зап’ястного каналу характеризується парестезіями в зоні іннервації серединного нерва — на долонній поверхні великого, вказівного, середнього та частини безіменного пальців. Вираженість таких симптомів часто збільшується вночі, тому можуть спричинити порушення сну. Діагностично значущими є тести, такі як позитивний симптом Тінеля, при якому легке постукування по серединному нерву викликає відчуття поколювання в пальцях, і тест Фалена, при якому згинання кисті у зап’ясті призводить до збільшення вираженості парестезій. У запущених випадках може фіксуватися слабкість та атрофія м’язів тенара, що значно погіршує функціональність руки.

Лікування синдрому зап’ясткового каналу залежить від ступеня тяжкості симптомів і може змінюватися. До нього можуть належати як консервативні методи, такі як носіння шини на зап’ястя для стабілізації та зниження тиску на нерв, так і хірургічні втручання, спрямовані на декомпресію серединного нерва.

У діагностичний процес виявлення неврологічних і мускулоскелетних захворювань входять різні інструментальні методи. Ключові елементи — ультразвукове дослідження (УЗД) та магнітно-резонансна томографія (МРТ), за допомогою яких можливо візуалізувати м’які тканини, сухожилля та нервові структури. Завдяки цим методам можна підтвердити наявність аномалій на досліджуваній ділянці. Можливе додаткове проведення електронейрографії та електроміографії, ці методи використовуються для оцінки функціонального стану нервів та м’язів, за їх допомогою можливо виявити електричну активність та провідність нервових волокон.

Лікування захворювань, пов’язаних з нервово-м’язовими порушеннями, може варіювати залежно від їх причини та зниження ступеня тяжкості симптомів. Часто призначають місцеві ін’єкції глюкокортикостероїдів (ГК) для швидкого зменшення вираженості запалення та больового синдрому, проте ці ін’єкції не є гарантією довгострокового поліпшення стану, що вказує на можливість повторного розвитку симптомів патології. До того ж застосування таких ін’єкцій може призводити до додаткових ускладнень, включно з пошкодженням або розривом сухожиль. Системне застосування ГК розглядається лише у випадках, коли у пацієнта фіксується виражена запальна природа захворювання, але не інфекційна. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) у цьому контексті діють обмежено.

У ситуаціях, коли консервативні методи лікування не дають очікуваного результату, може знадобитися хірургічне втручання. При проведенні хірургічного лікування  передбачається корекція анатомічних порушень, які можуть бути причиною симптомів, і як результат хірургічної операції — довгострокове зменшення вираженості симптомів.

Синдром переднього міжкісткового нерва передпліччя

Синдром переднього міжкісткового нерва передпліччя — це стан, спричинений компресією одного з відгалужень серединного нерва, який є виключно руховим і забезпечує іннервацію глибоких м’язів передпліччя. Найчастіше цей синдром пов’язаний зі змінами в м’язовій тканині, які розвиваються через травми, перевантаження або запальні процеси.

Основні симптоми: м’язова слабкість у передпліччі, особливо утруднення при спробі зігнути великий та вказівний пальці для формування літери «О». У деяких випадках пацієнти можуть відчувати біль, хоча порушень чутливості зазвичай не відмічається. Це відрізняє синдром переднього міжкісткового нерва від інших неврологічних захворювань, у разі яких часто фіксуються сенсорні дефіцити.

При діагностиці цього стану необхідно ретельне диференціювання, особливо для виключення таких станів, як розрив сухожилля довгого згинача великого пальця. Важливо провести повний неврологічний та ортопедичний огляд, можливо з використанням візуалізаційних методів дослідження, таких як УЗД або МРТ, усі ці маніпуляції необхідні для уточнення діагнозу.

Лікування зазвичай консервативне, сюди належать обмеження рухів, які можуть збільшувати вираженість компресії, такі як пронація та супінація передпліччя. У більшості випадків ступінь тяжкості симптомів знижується або вони повністю зникають через певний проміжок часу без необхідності хірургічного втручання. Однак важливо стежити за станом пацієнта, щоб за відсутності зменшення вираженості симптомів або їх прогресування, вчасно вжити подальших заходів.

Синдром ліктьового каналу

Синдром ліктьового каналу є результатом компресії ліктьового нерва, часто внаслідок звуження нервового каналу через травми, дегенеративні або запальні зміни в ділянці ліктя. Цей стан проявляється низкою неврологічних симптомів, які можуть значно вплинути на функціональність руки та якість життя хворого.

До типових симптомів синдрому ліктьового каналу належать парестезії в IV і V пальцях, вираженість яких зазвичай збільшується після згинання руки в ліктьовому суглобі. Пацієнти також можуть відчувати позитивний симптом Тінеля, що характеризується розвитком парестезій при легкому постукуванні по ліктьовому жолобі. Крім того, хворі можуть зіткнутися з труднощами при спробі доторкнутися великим пальцем до пучка малого пальця або обхопити предмет пальцем. Слабкість та атрофія м’язів гіпотенара також є частими ознаками цього синдрому.

До діагностики цього захворювання належать візуалізаційні методи дослідження, такі як рентгенографія, МРТ або УЗД ліктьового суглоба, за допомогою яких можна виявити можливі остеофіти або інші анатомічні перешкоди, що викликають здавлення нерва. Також важливо провести диференційну діагностику, щоб унеможливити інші схожі синдроми, такі як синдром верхнього грудного виходу або синдром каналу Гійона, які можуть імітувати або підвищувати ступінь тяжкості симптоматики.

Лікування синдрому ліктьового каналу залежить від основної причини його розвитку. При запальній етіології часто проводиться консервативна терапія, до якої належать фізіотерапевтичні процедури, прийом протизапальних препаратів та тимчасове обмеження рухів, здатних збільшувати вираженість симптомів. У випадках, коли консервативне лікування є неефективним або причина синдрому пов’язана з травмою або дегенеративними змінами, може знадобитися хірургічне втручання для усунення механічного здавлення нерва.

Синдром каналу Гійона

Синдром каналу Гійона — це неврологічний стан, викликаний компресією ульнарного нерва в зоні зап’ясткового каналу, часто в результаті ганглії, ревматоїдного артриту, травм або анатомічних аномалій кісток та м’язів. Ця хвороба проявляється клінічно і може мати симптоматику, схожу на синдром ліктьового каналу, — це іноді ускладнює діагностику.

До симптомів синдрому каналу Гійона належать порушення руху та чутливості в ділянці, що іннервується ульнарним нервом. До типових скарг від пацієнта належать оніміння, поколювання та слабкість у мізинці та безіменному пальці, а також можливе зниження моторної функції руки. Вираженість цих симптомів може збільшуватися в певних положеннях зап’ястя, особливо при тривалому згинанні.

Для підтвердження цього діагнозу та виключення інших причин, що симулюють схожу клінічну картину, використовуються методи візуалізації, такі як МРТ або УЗД, а також проводиться нейрофізіологічне дослідження, що включає електроміографію та нервову провідність.

При лікуванні синдрому здебільшого мається на увазі хірургічне втручання, особливо коли консервативні методи не сприяють значному поліпшенню. Проведення хірургічного втручання зазвичай спрямоване на усунення механічного тиску на нерв, будь то через ганглію, деформацію кістки чи іншу анатомічну аномалію. Після операції часто потрібний період реабілітації, що передбачає фізіотерапевтичні вправи для відновлення функції руки та зниження ризику рецидивів.