Інтоксикація ртуттю

Содержание

Ртуть сторіччями використовувалася в різних цілях, зокрема у сфері медицини і різних галузях промисловості. Вона належить до групи тіолових отрут.

Інтоксикація можлива як ртуттю, так і її сполуками. Найвищий ризик інтоксикації цією речовиною пов’язаний із професійним середовищем та вживанням зараженої ртуттю риби.

Можлива гостра та хронічна інтоксикація цим металом.

Етіологія та патогенез

Ртуть існує в органічних та неорганічних формах. Неорганічні форми включають власне ртуть та солі ртуті. Органічну ртуть також можна розподілити на сполуки з коротким і довгим ланцюгом.

Причини отруєння ртуттю

У побуті найчастіше інтоксикація ртуттю пов’язана із зараженими продуктами харчування. Чи можна отримати отруєння нею від градусника? Так, можливе отруєння ртуттю при вдиханні її парів з термометра, що містить цю речовину. Вплив ртутних солей можна відмічати при ковтанні дискових батарей або зловживанні деякими проносними.

Вплив органічної ртуті зазвичай відбувається при вживанні в їжу забруднених морепродуктів, злаків або картоплі, оброблених ртутьвмісними хімікатами, барвників, що містять цю речовину, або при вживанні / ін’єкціях тимеразолу.

Сприйнятливість у дітей та у плода в період внутрішньоутробного розвитку вища, ніж у дорослих. Отже, клінічні прояви більш виражені у дітей, зокрема підданих впливу внутрішньоутробно.

Інтоксикація ртуттю: професійні хвороби

Вплив на робочому місці можливий на ртутних рудниках, заводах з виробництва вимірювальних приладів (наприклад термометрів, барометрів), рентгенівських трубок, ртутних насосів, фармацевтичних препаратів, амальгуванні металів, виробництві деяких протигнильних і стійких до плісняви фарб, у сільському господарстві для боротьби з грибковим зараженням насіння та цибулин рослин).

Елементарна ртуть в основному поглинається при вдиханні, абсорбція при ковтанні мінімальна. Елементарна ртуть проникає через гематоенцефалічний бар’єр, де може відкладатися. Елементарна ртуть більш летка, тому часто уражує легені, центральну нервову систему (ЦНС) та нирки.

Неорганічні солі ртуті всмоктуються насамперед у шлунково-кишковому тракті (ЖКТ), потім — всмоктуються через неушкоджену шкіру. Солі ртуті переважно викликають токсичні ураження нирок та ШКТ. Органічні сполуки ртуті також в основному всмоктуються через ШКТ і меншою мірою — через неушкоджену шкіру. Органічні сполуки ртуті переважно викликають ураження нервової системи.

Ртуть передусім зв’язується з сульфгідрильними групами, і потім — з амідними, карбоксильними та фосфорильними групами, які порушують роботу клітинних ферментів та білкових систем у всьому організмі. Отже, ртуть може спричинити значні порушення функцій ферментів, мембран, транспортних механізмів та структурних білків. Інгібування таких ферментів, як холін-ацетилтрансфераза та катехол-О-метилтрансфераза, може призвести до дефіциту ацетилхоліну, артеріальної гіпертензії та тахікардії. Солі ртуті викликають ушкодження слизової оболонки ШКТ та проксимальних ниркових канальців відразу після впливу. Це ушкодження спричинене прямою окиснювальною дією іонів ртуті. Неорганічні солі мають низьку розчинність у ліпідах, тому погано проникають через гематоенцефалічний бар’єр, але внаслідок повільного виведення відбувається деяке їхнє накопичення.

Органічні сполуки ртуті, наприклад, метилртуть, є ліпофільними і розподіляються по всіх тканинах, включно з ЦНС. Вважається, що відкладення органічної ртуті в ЦНС перетворюються на неорганічну ртуть, викликаючи токсичність.

В організмі ртуть з’єднується з білками, циркулює у вигляді альбумінатів, порушує білковий обмін та роботу ферментних систем, а також рефлекторних процесів у ЦНС.

Виведення цієї речовини залежить від її вихідної форми. Елементарні та неорганічні солі виводяться в основному через нирки та мінімальною мірою через ШКТ із загальним періодом напіввиведення 30–60 днів. Виведення органічних сполук ртуті відбувається в основному з фекаліями, при цьому ентерогепатична рециркуляція призводить до більш тривалого періоду напіввиведення, що становить близько 70 днів.

Інтоксикація ртуттю: діагностика

Які існують ознаки отруєння парами ртуті? Первинне всмоктування елементарної ртуті відбувається в процесі її вдихання.

При цьому можуть відмічатися такі ознаки отруєння ртуттю:

• задишка;
• кашель;
• гарячка;
• нудота та блювання;
• діарея;
• головний біль;
• металевий присмак;
• підвищене слиновиділення;
• порушення зору;
• зниження пам’яті;
• порушення сну;
• плаксивість, емоційна лабільність.

Інтенсивний вплив може призвести до розвитку дихальної недостатності. Елементарна ртуть, що поступила всередину, може метаболізуватися до неорганічних солей ртуті, що також може спричинити розвиток цих симптомів.

Значний прийом органічних солей зазвичай викликає металевий присмак у роті, рясне слиновиділення та посивіння слизової оболонки порожнини рота. Найбільш часті прояви прийому внутрішньо органічних сполук ртуті у великій кількості включають біль у животі, геморагічний гастроентерит, гострий канальцевий некроз та шок.

Хронічна інтоксикація ртуттю: історія хвороби. Хронічна інтоксикація ртуттю зазвичай розвивається у працівників, які тривалий час контактують з цим металом, і може призвести до широкого спектру шлунково-кишкових, неврологічних та ниркових симптомів, тому важливо зібрати не тільки історію хвороби, але і професійний анамнез.

Хронічна інтоксикація ртуттю: симптоми

• Розхитування зубів;
• кровоточивість ясен;
• підвищене слиновиділення;
• відчуття печіння в роті;
• анорексія;
• випадання волосся та ламкість нігтів;
• тремор пальців витягнутих рук (спочатку має непостійний характер, може прогресувати до великорозмашистого та заважати виконанню точних рухів);
• еретизм (підвищена дратівливість, збудливість);
• неврастенія, емоційна лабільність, безсоння;
• нефротичний синдром;
• протеїнурія;
• загальна слабкість;
• лабільність пульсу, синусова тахікардія;
• артеріальна гіпертензія;
• значно виражений головний біль;
• виражений червоний дермографізм;
• гіперменорея, що переходить у гіпоменорею, у жінок;
• порушення когнітивних функцій;
• депресивні розлади;
• акродинія.

Органічні сполуки ртуті зумовлюють переважно неврологічні токсичні ефекти і зазвичай необоротні. Відповідні токсичні симптоми зазвичай розвиваються через кілька тижнів чи місяців після дії. На ранніх стадіях можуть розвиватися орофаціальні парестезії, головний біль, тремор і втома. У більш тяжких випадках може розвинутися атаксія, сліпота, рухові розлади та деменція.

Так, при розвитку токсичної енцефалопатії виявляють стійкий головний біль, порушення ходи, слабкість у ногах, стійке безсоння, порушення когнітивних функцій аж до деменції, емоційного стану, депресію, можуть відмічатися «емоційна тупість» і галюцинації, сенсорні розлади (парестезії), дизартрія, мозочкова атаксія, гіперкінези, звуження полів зору, «присмеркова» свідомість.

Крім тяжких неврологічних порушень, у пацієнтів також розвиваються легкі порушення функції нирок (можлива токсична ниркова недостатність), ШКТ та дихання.

Також можуть фіксуватися порушення функції ендокринних залоз.

У відділенні невідкладної допомоги найбільш важливим аспектом оцінки є ретельний збір анамнезу, зокрема можливого впливу та виявлення симптомів, що відповідають будь-якому синдрому отруєння ртуттю.

Рекомендується низка додаткових обстежень, включно з рентгенограмою грудної клітки.

Які аналізи здають при отруєнні ртуттю? Аналіз сечі, загальний аналіз крові та метаболічну панель. Слід провести 24-годинний збір сечі щодо вмісту ртуті, а також визначити її рівень у цільній крові в разі впливу органічної ртуті, оскільки ці сполуки виділяються із сечею в дуже незначній кількості. Позитивний рівень підтверджує вплив, але не корелює безпосередньо з токсичністю.

Інтоксикація ртуттю: лікування

Як лікувати інтоксикацію ртуттю, визначається залежно від вираженості та стадії патологічного процесу.

Терапія має бути комплексною.

Перша допомога включає виведення потерпілого із зони впливу.

Потім проводять підтримувальні заходи, включно з кисневою терапією та внутрішньовенною гідратацією.

Проводиться моніторинг та лікування будь-яких ускладнень токсичності, таких як респіраторний дистрес, шлунково-кишкова кровотеча, ниркова недостатність та перфорація кишечнику.

Як очистити організм від ртуті?

Якщо можливо, проводиться очищення ШКТ, хоча існує ризик перфорації.

Також рекомендується застосування активованого вугілля внутрішньо, незважаючи на його мінімальну ефективність.

Хелатування слід розпочинати на ранній стадії у випадках впливу ртуті, оскільки воно може зменшити вираженість токсичних ефектів.

При інтоксикації неорганічними солями ртуті та елементарною ртуттю показаний курс димеркапролу внутрішньом’язово, а потім перорально — сукцимеру. Режим дозування димеркапролу починається з 5 впродовж 48 год, а потім по 2,5 мг/кг маси тіла на дозу кожні 12 год протягом 7 днів. Після цього лікування рекомендується застосування перорального сукцимеру в дозі 10 мг/кг маси тіла перорально на дозу 3 р/добу протягом 5 днів, потім — 2 р/добу протягом 14 днів.

При інтоксикації органічними сполуками ртуті не слід застосовувати димеркапрол, оскільки він може підвищити неврологічну токсичність. У таких випадках слід вводити лише сукцимер.

Також як антидот ртуті може застосовуватися унітіол, сульфгідрильні групи якого реагують із сполуками ртуті з утворенням нетоксичних комплексів, що виводяться із сечею.

Спірним залишається питання про те, чи необхідний перитонеальний діаліз або гемодіаліз через підвищений рівень зв’язування ртуті з білками плазми крові, хоча діаліз може бути потрібний через ушкодження нирок.

Також проводиться симптоматична терапія. Так, наприклад, при вираженій емоційній нестійкості, безсонні можна застосовувати транквілізатори, снодійні засоби.

Диференційна діагностика

Токсичність ртуті може бути дуже складно діагностувати через неспецифічні ознаки та симптоми, а також варіабельність їх прояву. Інтоксикацію ртуттю слід диференціювати з:

• хворобою Альцгеймера;
• сенільною деменцією;
• хворобою Паркінсона;
• серцево-судинними захворюваннями;
• пухлиною мозочка;
• метаболічною енцефалопатією;
• шлунково-кишковою кровотечею;
• отруєнням кислотами чи лугами;
• інтоксикацією залізом;
• інтоксикацією арсеном;
• інтоксикацією фосфором;
• дитячим церебральним паралічем;
• депресивними розладами;
• запамороченням;
• бічним аміотрофічним склерозом;
• внутрішньоутробною гіпоксією;
• гліомою стовбура головного мозку;
• отруєнням чадним газом;
• алкоголізмом та абстинентним синдромом;
• відміною наркотиків.

Чим небезпечна інтоксикація ртуттю?

Прогноз впливу ртуті значно варіює, але залежить від рівня впливу. Значний вплив може призвести до коми і смерті. Симптоми у легкій формі можуть зникнути з часом. Неврологічні симптоми, які виявляються із затримкою, можуть зберігатися десятиріччями із формуванням стійкого неврологічного дефіциту, особливо у дітей.

Як уникнути отруєння ртуттю?

Основним джерелом непромислового впливу є вживання зараженої риби. Оскільки головний мозок плоду більш сприйнятливий до токсичності ртуті, Управління з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (Food and Drug Administration — FDA) рекомендує вагітним і жінкам, що годують груддю, а також дітям уникати вживання риби з високим вмістом ртуті. До видів риби з підвищеним вмістом ртуті належать акула, королівська макрель, кефаль, риба-меч та тунець. Прісноводну рибу, зокрема щуку, судака, мускусника й окуня, слід вживати в помірних кількостях.

Гранично допустима концентрація (ГДК) ртуті в робочій зоні суворо регламентована і має становити трохи більше 0,01 мг/м³.

Робота з ртуттю протипоказана при низці захворювань, наприклад:

• патологічних станах шкіри, що часто рецидивують;
• хворобах зубів та щелеп (хронічному гінгівіті, періодонтиті, стоматиті);
• хронічному гастриті та виразковій хворобі шлунка;
• захворюваннях печінки та жовчних шляхів;
• патологічних станах периферичної нервової системи;
• хронічному алкоголізмі;
• ендогенних психозах, включно з шизофренією;
• наркоманії та токсикоманії.

Хронічна інтоксикація ртуттю: експертиза працездатності має обов’язково включати визначення зв’язку захворювання з професійною діяльністю (висновок профпатологічної установи, дослідження умов праці, розслідування випадку професійного захворювання та висновок експертної лікарської комісії).