Хронічна недостатність дихальної системи зазвичай розвивається поступово, з періодичними погіршеннями стану. Він часто не є повністю зворотним.

Можливі причини включають:

1. Захворювання, пов’язані із утрудненим проходженням повітря через бронхи, такі як хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ), бронхоектатична хвороба та муковісцидоз.
2. Хронічні інтерстиціальні захворювання легень, включаючи ідіопатичний фіброз легень, саркоїдоз, пневмоконіоз, а також післязапальний фіброз та цироз легень, який може розвинутися після перенесеного туберкульозу або інших запальних захворювань легень (не пов’язаних із туберкульозом).
3. Первинні та метастатичні пухлини органів дихання.
4. Деформації грудної клітки, зокрема, виражений кіфосколіоз.
5. Сильне ожиріння, що впливає на функцію легень.
6. Порушення, пов’язані з нервовою системою та м’язами, також відіграють значну роль. До них належать бічний аміотрофічний склероз, розсіяний склероз, хвороба Паркінсона, різні форми хронічних полінейропатій, а також хронічні пошкодження діафрагмальних нервів або спинного мозку, як правило, після травм. Крім того, хронічні міопатії, включаючи різні типи дистрофії м’язів, також впливають на дихальну функцію.
7. Захворювання серцево-судинної системи також є важливими. До них належать хронічна тромбоемболія легеневої артерії, ціанотичні вади серця та великих судин, а також хронічна серцева недостатність. Ці стани можуть призводити до погіршення кровообігу в легенях та, як наслідок, до недостатності дихання.

Клінічна картина

Діагностика респіраторних захворювань включає оцінку як суб’єктивних, так і об’єктивних симптомів, які допомагають у визначенні ступеня ураження дихальної системи та виявленні основного захворювання:

1. Суб’єктивні симптоми:

• • задишка при фізичному навантаженні або у спокої, а також знижена толерантність до фізичної активності, що вказують на порушення дихальної функції;
  • сонливість та головний біль, які можуть бути ознаками гіперкапнії (підвищеного рівня вуглекислого газу в крові);
  • інші симптоми, пов’язані з основним захворюванням, наприклад, відкашлювання мокротиння при ХОЗЛ.

2. Об’єктивні симптоми:

• • наслідки гіпоксемії, що включають тахіпное (прискорене дихання), тахікардію (прискорений серцевий ритм), ціаноз (синюшність шкіри та слизових оболонок), «пальці у вигляді барабанних паличок» та симптоми правошлуночкової серцевої недостатності;
  • розширення кровоносних судин, спричинене гіперкапнією, може виявлятися почервонінням кон’юнктиви та шкіри;
  • ознаки підвищеної роботи дихальних м’язів, включаючи їх гіпертрофію та інспіраторне положення грудної клітки;
  • симптоми основного захворювання, залежно від його характеру та стадії.

При виявленні цих симптомів важливо провести додаткові дослідження, щоб підтвердити діагноз та визначити оптимальний план лікування. Це може включати лабораторні аналізи, функціональні тести дихання та візуалізаційні дослідження.

Діагностика

Для ретельної діагностики та контролю хронічної дихальної недостатності важливо використовувати комплексний підхід, який включає різні методи дослідження:

1. Оцінка тривалості та характеру захворювання:

• • діагноз ґрунтується на затяжному перебігу хвороби, що вказує на хронічний процес.

2. Газометрія:

• • проведення газометрії крові для визначення дихальної недостатності, включаючи вимірювання рівнів кисню та вуглекислого газу.

3. Рентгенографічне дослідження грудної клітки:

• • рентген грудної клітки допомагає візуалізувати легені та навколишні структури, виявляючи структурні зміни, пов’язані з основним захворюванням.

4. Спірометрія:

• • функціональне дослідження легень, що оцінює об’єм та швидкість повітряного потоку при диханні.

5. Додаткові дослідження:

• • залежно від передбачуваної причини захворювання можуть бути проведені інші спеціалізовані тести.

6. Аналіз периферичної крові:

• • для виявлення поліцитемії, яка може розвиватися у відповідь на хронічну гіпоксію.

7. Електрокардіографія (ЕКГ) та ехокардіографія:

• • ЕКГ та ехокардіографія можуть бути використані для виявлення ознак легеневої гіпертензії та недостатності правого шлуночка.

8. Диференційна діагностика:

• • включає розгляд інших можливих причин хронічної задишки, щоб унеможливити або підтвердити інші респіраторні або кардіологічні захворювання.

Такий підхід дозволяє лікарям отримати повну картину стану пацієнта, визначити ступінь заавансованості захворювання та розробити ефективний план лікування.

Лікування

Лікування хронічної дихальної недостатності часто включає використання оксигенотерапії та, в деяких випадках, пролонгованої штучної вентиляції легень (ШВЛ). Рішення про застосування цих методів залежить від ступеня тяжкості стану та особливостей захворювання:

1. Оксигенотерапія:

• • застосовується при загостреннях захворювання, найчастіше у стаціонарних умовах;
  • тривала оксигенотерапія може здійснюватися в домашніх умовах.

2. Пролонгована ШВЛ:

• • особливо актуальна в домашніх умовах для пацієнтів з особливими випадками захворювань, включаючи нервово-м’язові захворювання та ХОЗЛ;
  • бажано використовувати неінвазивні методи ШВЛ;
  • важливо, що іноді буває складно відрізнити загострення хвороби від прогресування до термінальної стадії. В останньому випадку інвазивне лікування та ШВЛ можуть не приносити очікуваного ефекту і лише збільшувати страждання пацієнта;
  • рішення про початок або відмову від інвазивного лікування має ухвалюватися консиліумом лікарів, добре поінформованих про перебіг захворювання та ефективність раніше проведеного лікування. При цьому необхідно враховувати бажання пацієнта та його сім’ї.

Таким чином, при веденні пацієнтів із хронічною дихальною недостатністю потрібні індивідуальний підхід, ретельний аналіз клінічної картини та тісна взаємодія медичної команди з пацієнтом та його родичами.

Комплексний підхід до лікування та реабілітації пацієнтів із хронічною дихальною недостатністю включає не лише медикаментозне лікування, а й увагу до харчування, фізіотерапії та навчання пацієнта та його родичів. Ці заходи спрямовані на підтримку загального стану здоров’я, покращення функції дихальної системи та контроль основного захворювання.

3. Харчування:

• • рекомендується дієта, що запобігає розвитку гіпотрофії, зі зниженим вмістом вуглеводів. Така дієта допомагає знизити продукцію вуглекислого газу (CO₂), що може полегшити дихальну функцію у пацієнтів із хронічною дихальною недостатністю.

4. Реабілітація:

• • включає дихальну фізіотерапію, у тому числі постуральний дренаж, що допомагає покращити дренаж бронхів.
  • Загальнозміцнювальні тренування та динамічна реабілітація, включаючи фізичні вправи, сприяють зміцненню м’язів та підвищенню загального рівня фізичної активності;
  • навчання пацієнтів та їх родичів про важливість регулярних вправ та методи самодопомоги при дихальній недостатності.

5. Лікування основного захворювання:

• • включає комплексний підхід до лікування захворювання, що спричинило дихальну недостатність, що може змінюватися залежно від основного діагнозу (наприклад ХОЗЛ, бронхіальна астма, інтерстиціальні захворювання легень та ін.).

Такий комплексний підхід забезпечує не лише симптоматичне лікування, а й спрямований на підвищення якості життя пацієнтів та запобігання прогресуванню основного захворювання.

Ускладнення

Для контролю ускладнень хронічної дихальної недостатності використовуються різні методи лікування, спрямовані на зниження ризику серйозних наслідків та підвищення якості життя пацієнтів:

1. Лікування легеневої гіпертензії:

• • оксигенотерапія є ключовим елементом лікування, оскільки допомагає знизити тиск у легеневій артерії та покращити киснепостачання тканин.

2. Лікування правошлуночкової серцевої недостатності:

• • застосування оксигенотерапії для покращення киснепостачання та зниження навантаження на правий шлуночок серця;
  • обережне застосування діуретичної терапії для контролю обсягу рідини та запобігання застійним явищам у легенях;
  • відновлення дефіциту калію та магнію, який може виникнути при застосуванні діуретиків.

3. Контроль вторинного еритроцитозу (поліцитемією) та синдрому підвищеної в’язкості крові:

• • проведення кровопускання при гематокриті >55%, симптомах ішемії центральної нервової системи чи тромбозу. Зазвичай кровопускання проводять на 300 мл із одночасним переливанням 300 мл поліелектролітних розчинів;
  • тривала оксигенотерапія для поліпшення киснепостачання та зниження гіпоксії.

4. Профілактика венозної тромбоемболічної хвороби:

• • особливо важлива при загостреннях дихальної недостатності та зниженій руховій активності пацієнта.

5. Боротьба з гіпотрофією та кахексією:

• • харчування, збагачене калоріями та поживними речовинами, для запобігання виснаженню та підтримці м’язової маси.

Ці заходи допомагають справлятися з ускладненнями хронічної дихальної недостатності та покращують загальний стан пацієнтів. Завжди важливо індивідуалізувати підхід до лікування з огляду на особливості перебігу захворювання у кожного пацієнта.