Етіологія та патогенез

Харчова гіперчутливість є станом, при якому у людини з’являються підтверджені симптоми, що виникають після вживання певних продуктів або їх компонентів у такій кількості, яка безпечна для здорових людей. Ці реакції можуть бути як об’єктивними, так і суб’єктивними, і повторюються при кожній дії на організм.

Класифікація харчової гіперчутливості

Харчову гіперчутливість можна розділити на кілька категорій залежно від механізмів, що викликають реакцію:

1. Імунні реакції — алергічна гіперчутливість:

• IgE-залежні реакції: ці реакції характеризуються швидким розвитком алергічних симптомів і можуть включати анафілактичний шок, гостру кропив’янку або оральний алергічний синдром;
• IgE-незалежні, клітинні реакції: прикладами таких реакцій є целіакія та ентеропатія, індукована харчовими білками. У цих випадках імунна відповідь розвивається без участі антитіл IgE;
• реакції змішаного типу: включають IgE-залежні, так і IgE-незалежні механізми. Приклади — еозинофільний езофагіт, гастрит та ентероколіт, при яких імунна система реагує комплексним чином.

Харчова непереносимість, або неалергічна гіперчутливість, — це стан, при якому виникають негативні реакції на певні продукти або їх компоненти, але без імунної системи. Такі реакції можуть бути викликані різними механізмами та класифікуються на кілька основних типів.

Класифікація неімунних реакцій (харчова непереносимість)

1. Метаболічні реакції: ці реакції виникають внаслідок порушення процесів обміну речовин. Найбільш поширеним прикладом є непереносимість лактози, коли організм не здатний розщеплювати молочний цукор через нестачу ферменту лактази.
2. Фармакологічні реакції: в цьому випадку симптоми викликаються речовинами, які виявляють фармакологічний ефект. Наприклад:

• • тирамін (міститься в сирах, маринованого оселедця);
  • кофеїн (кава, чай, кола);
  • теобромін (шоколад);
  • гістамін (риба, квашена капуста);
  • триптамін (помідори, вершки);
  • серотонін (банани, помідори).

3. Токсичні реакції: ці реакції пов’язані з впливом токсинів, які містяться в деяких продуктах. Прикладом може бути отруєння токсинами риб сімейства скумбрієвих, які накопичуються в рибі і можуть викликати інтоксикацію.
4. Інші ідіопатичні, некласифіковані реакції: до цієї категорії входять реакції на добавки або речовини, механізм яких до кінця не вивчений. Наприклад, реакція на сульфіти, які використовуються як консерванти в продуктах і можуть викликати симптоми у чутливих людей.

Ці типи непереносимості можуть виявлятися по-різному і потребують індивідуального підходу в діагностиці та управлінні, оскільки кожен із механізмів викликає специфічні симптоми та реакції.

Продукти харчування, що викликають алергічні реакції, відрізняються у дітей та дорослих. Для дітей найбільшу небезпеку становлять білок коров’ячого молока, курячі яйця, пшениця, арахіс, соя, горіхи та морепродукти. У дорослих алергію найчастіше викликають риба, морепродукти, арахіс та горіхи.

Перехресні алергії також відіграють значну роль у реакціях організму. Так, у людей з оральним алергічним синдромом часто фіксуються реакції на свіжі овочі та фрукти, які пов’язані з алергією на пилок рослин. Приклади таких перехресних реакцій включають синдром «береза-яблуко-горіхи» та «селера-морква-полин», а також незвичайні комбінації, як алергія на латекс, пов’язана з реакціями на равликів та кліщів.

Це знання допомагає в діагностиці та розробці планів лікування алергії, оскільки розуміння зв’язків між різними алергенами дозволяє точніше визначити джерела реакції та уникати їх.

Клінічна картина

Харчова гіперчутливість є складним станом, що уражує різні органи і системи тіла. Симптоми можуть змінюватися залежно від ступеня чутливості індивідуума та типу вживаного продукту. Нижче представлена клінічна картина харчової гіперчутливості, розподілена за системами організму:

1. Шлунково-кишковий тракт (ШКТ) (50–80% випадків):

• • входять симптоми, такі як біль у животі, діарея, блювання та метеоризм. Ці прояви можуть бути результатом запального процесу в кишечнику або безпосереднього подразнення слизової оболонки ШКТ.

2. Шкіра (20–40% випадків):

• • шкірні реакції можуть включати кропив’янку, ангіоневротичний набряк та атопічний дерматит. Ці стани викликаються імунною відповіддю на алерген і часто супроводжуються свербежем та почервонінням.

3. Дихальна система (10–25% випадків):

• • симптоми включають алергічний риніт та бронхіальну астму. Реакції можуть виявлятися закладеністю носа, чханням, кашлем, а також утрудненим диханням та свистячими звуками при видиху.

4. Система кровообігу:

• • найбільш серйозною реакцією є анафілактичний шок, який може настати раптово і тому потрібна негайна медична допомога. Анафілаксія викликає різке зниження артеріального тиску, прискорене серцебиття і може призвести до втрати свідомості.

5. Орган зору:

• • алергічний кон’юнктивіт може проявлятися почервонінням, свербежем і сльозотечею з очей, роблячи їх чутливими до світла.

Розуміння цих симптомів та їх зв’язку з харчовими продуктами допомагає у своєчасній діагностиці та ефективному лікуванні харчової гіперчутливості. У разі виникнення підозри на таку реакцію важливо звернутися до фахівця для підтвердження діагнозу та розробки плану лікування.

Діагностика

Діагностика харчової гіперчутливості потребує комплексного підходу і може бути досить складним завданням через різноманітність симптомів та специфіку реакцій кожного окремого організму. Процес встановлення діагнозу зазвичай включає кілька етапів:

1. Збір анамнезу: лікар починає з детального аналізу історії захворювань пацієнта та його найближчих родичів, включаючи наявність атопічних хвороб. Важливо виявити, чи є зв’язок між вживанням певних продуктів та появою симптомів, а також враховується повторюваність реакцій на ці продукти.
2. Шкірні тести: це один із основних методів діагностики, при якому на шкіру наносять невелику кількість алергену, а потім спостерігають за реакцією. Поява почервоніння чи набряку свідчить про наявність алергічної реакції на цей компонент.
3. Імунологічні дослідження in vitro: аналіз крові на антитіла класу IgE, специфічні щодо певних алергенів, дозволяє визначити, до яких продуктів пацієнт може мати підвищену чутливість. Ці тести допомагають виявити імунну відповідь, навіть якщо зовнішні прояви алергії є мінімальними або відсутніми.
4. Елімінаційні тести: пацієнту пропонується виключити з раціону підозрюваний алерген на певний період (зазвичай 2–4 тиж), щоб спостерігати, чи покращиться його стан. Після цього продукт знову вводиться в дієту, щоб перевірити, чи це повторення симптомів.
5. Провокаційні тести: це контрольоване введення підозрюваного продукту під наглядом медичного персоналу. Такий підхід використовується для підтвердження діагнозу, коли інші методи не дають однозначного результату або коли необхідно точно визначити граничну дозу алергену, що викликає реакцію.

Комбінування цих методів дозволяє з високим ступенем точності встановити наявність харчової гіперчутливості та ідентифікувати конкретні алергени, що є ключем до ефективного лікування та профілактики алергічних реакцій.

Допоміжні дослідження

Діагностика харчової гіперчутливості часто включає комплекс допоміжних лабораторних досліджень, за допомогою яких можна уточнити наявність алергічних реакцій, хоча і не завжди можна точно визначити причинно-наслідковий зв’язок з конкретними продуктами. Ось основні методи діагностики, що використовуються у клінічній практиці:

1. Лабораторні аналізи крові:

• • підвищення рівня алергенспецифічних IgE (sIgE): це дослідження дозволяє виявити підвищену чутливість до певних алергенів. Воно показує, що імунна система реагує на конкретні харчові компоненти, виробляючи специфічні антитіла;
  • загальний IgE: має обмежене значення, оскільки високий рівень може бути пов’язаний з різними алергічними та атопічними станами, не обов’язково пов’язаними з їжею;
  • еозинофілія: збільшення кількості еозинофілів у плазмі крові часто асоціюється з алергічними реакціями та іншими імунними процесами;
  • тест активації базофілів: цей тест допомагає оцінити реакцію базофілів на алергени, що може вказувати на наявність алергічної реакції.

2. Алергічні шкірні тести:

• • при проведенні шкірних тестів на алергію малу кількість передбачуваного алергену вводять під шкіру або наносять на поверхню шкіри, щоб оцінити реакцію. Позитивний результат тесту (почервоніння, набряк) вказує на наявність імунної реакції, характерної для алергічної гіперчутливості;
  • однак важливо розуміти, що такі тести підтверджують лише факт гіперчутливості до алергену, але не пояснюють причини виникнення симптомів при вживанні певної їжі.

Ці методи є ключовими у визначенні реакції організму на харчові алергени та дозволяють лікарю сформувати попереднє розуміння можливих харчових алергій у пацієнта. Однак для повноцінної діагностики часто потрібен комплексний підхід, що включає детальний аналіз симптомів, дієтичні дослідження та моніторинг реакцій організму.

Діагностика харчової гіперчутливості включає кілька методів, що дозволяють визначити реакцію організму на конкретні продукти харчування. Ось два ключові підходи:

1. Гістологічне дослідження біоптатів слизової оболонки ШКТ.

Гістологічне дослідження біопсійних зразків слизової оболонки ШКТ дозволяє побачити мікроскопічні зміни, характерні для харчової гіперчутливості. Важливим показником є збільшення кількості еозинофілів та мастоцитів у сфері запалення. Це вказує на імунну відповідь, пов’язану з алергічною реакцією або іншими формами запальних процесів, та може підтверджувати причетність харчових алергенів до симптоматики.

2. Елімінаційна та провокаційна проба.

Елімінаційна дієта є одним із основних інструментів у діагностиці харчової гіперчутливості. Пацієнту рекомендується виключити з раціону потенційно шкідливі продукти на певний час. Якщо протягом цього періоду зменшується вираженість симптомів або вони зникають повністю, це може вказувати на вплив конкретного продукту.

Для підтвердження діагнозу після елімінації проводять провокаційні тести, які полягають у контрольованому введенні передбачуваного алергену до раціону. Якщо після відновлення споживання препарату симптоми повертаються, це підтверджує його етіологічну роль у виникненні захворювання. Такий підхід дозволяє уникнути невиправдано суворої дієти та обмежень, які можуть негативно вплинути на якість життя та поживний статус пацієнта.

Ці методи дають лікарю можливість точно визначити, які продукти викликають реакцію, та розробити відповідні рекомендації щодо харчування, що є критично важливим для управління та лікування харчової гіперчутливості.

Провокаційні проби вважаються одним із найбільш точних методів діагностики харчової гіперчутливості. Ці тести допомагають підтвердити наявність алергії та визначити конкретні харчові продукти, що викликають реакції.

Оральна провокаційна проба

Подвійно сліпий плацебо-контрольований метод оральної провокації вважається золотим стандартом у діагностиці харчових алергій. У процесі цієї проби пацієнт споживає потенційно алергенні продукти в контрольованих умовах, не знаючи, містить порція алерген чи плацебо. Такий підхід мінімізує психологічний вплив на результати тесту та дозволяє точно оцінити реакцію організму.

Ендоскопічний тест провокації

Цей метод включає введення алергену безпосередньо на слизову оболонку шлунка або дванадцятипалої кишки через ендоскоп. Тест застосовується для визначення місцевих реакцій слизової оболонки на алергени і може бути особливо корисним при діагностиці не-IgE-медійованих гастроінтестинальних реакцій, таких як еозинофільний гастрит або ентероколіт.

Безпека проведення проб

Оскільки оральні та ендоскопічні провокаційні проби можуть індукувати серйозні алергічні реакції, їх слід проводити в медичній установі, де є термінове медичне втручання, особливо якщо є історія анафілактичних реакцій у пацієнта. Це забезпечує можливість негайно надати допомогу в розвитку анафілаксії.

Підготовка до провокаційних проб

Перед проведенням тестів важливо виключити із раціону підозрювані алергени на 7–14 днів, щоб мінімізувати вплив попереднього споживання на результати. Також рекомендується припинити прийом лікарських засобів, які можуть впливати на результати тестів, включаючи антигістамінні препарати та β-міметики.

Ці заходи дозволяють максимально точно визначити, які продукти викликають харчову гіперчутливість, та адаптувати план харчування чи лікування поліпшення якості життя пацієнта.

Лікування

При лікуванні харчової гіперчутливості потрібен індивідуалізований підхід, який залежить від конкретного діагнозу та тяжкості симптомів. Основні напрямки включають:

1. Елімінаційна дієта.

Це основний метод лікування харчової гіперчутливості, який передбачає повне виключення з раціону продуктів, що викликають алергічну реакцію. Такий підхід може бути не тільки лікувальним, а й діагностичним, оскільки зникнення симптомів після видалення алергену підтверджує його причинно-наслідкову роль.

2. Навчання пацієнтів.

Пацієнти з алергічною гіперчутливістю повинні бути навчені розпізнаванню ранніх ознак алергічних реакцій та вміти вживати необхідних заходів першої допомоги при анафілактичних реакціях. Особливо це стосується осіб з анафілаксією в анамнезі, алергією на арахіс, інші горіхи, насіння або морепродукти, яким слід завжди мати при собі шприц-ручку з адреналіном та письмовий план дій для випадків неусвідомленого вживання алергену.

3. Симптоматичне лікування:

• антигістамінні препарати: ефективні для зменшення вираженості шкірних та оральних алергічних реакцій. Вони допомагають зменшити свербіж, почервоніння та інші дерматологічні прояви, хоч і не зупиняють системні реакції;
• глюкокортикостероїди (ГК): застосовують як перорально, так і парентерально для управління хронічними IgE-залежними та IgE-незалежними захворюваннями ШКТ. Короткі курси ГК можуть бути призначені для усунення тяжких симптомів та загострень, включаючи еозинофільний езофагіт, де вони сприяють зменшенню вираженості запалення та покращенню стану слизової оболонки.

Додаткові рекомендації

Перед початком лікування важливо провести ретельну діагностику та підтвердити наявність харчової гіперчутливості за допомогою адекватних тестів. Також варто враховувати можливий вплив інших лікарських засобів на результати лікування, наприклад необхідність відміни антигістамінних препаратів і β-міметиків перед проведенням провокаційних проб.

Таким чином, комплексний підхід, що включає елімінацію алергенів, навчання пацієнтів та симптоматичну терапію, дозволяє ефективно керувати харчовою гіперчутливістю та підтримувати якість життя пацієнтів.

Профілактика

Профілактика харчової гіперчутливості починається ще до народження дитини і продовжується в перші роки її життя, підкреслюючи важливість раціонального харчування як для матері, так і для дитини.

1. Харчування в період вагітності та годування грудьми.

Для вагітних і жінок, які годують грудьми, рекомендується збалансована дієта, багата на всі необхідні поживні речовини. Важливо, щоб харчування було різноманітним та включало продукти, потенційно алергенні, такі як горіхи, фрукти та молочні вироби, якщо це не протипоказано за медичними показаннями. Уникнення цих продуктів без чітких рекомендацій лікаря може не виявляти профілактичного ефекту і навіть сприяти розвитку чутливості в дитини.

2. Харчування новонароджених та немовлят.

Годування грудьми є кращим, особливо в перші 4–6 міс життя, особливо для дітей з алергічними захворюваннями в сімейному анамнезі. Грудне молоко містить усі необхідні поживні речовини та антитіла, які допомагають формувати імунітет дитини та можуть захистити від раннього розвитку алергії.

Якщо з якихось причин годування грудьми неможливе, розгляд альтернативних варіантів, таких як формули на основі гідролізатів білка, може бути рекомендований для мінімізації ризику розвитку харчової алергії.

Введення прикорму рекомендується починати у віці не раніше 4–6 міс. Це мають бути продукти, які традиційно вважаються гіпоалергенними, поступово розширюючи дієту залежно від реакції дитини.

У період годування грудьми матері не слід дотримуватися суворої дієти елімінації без призначення лікаря, так як це може вплинути на отримання дитиною необхідних поживних речовин і підтримання утворення молока.

Ці заходи можуть допомогти знизити ймовірність розвитку харчової гіперчутливості у дітей, сприяючи здоровій імунній відповіді та запобігаючи контакту з надмірно алергенними речовинами на ранніх етапах життя.