Що таке гострий бактеріальний (гнійний) тиреоїдит?
Гострий гнійний тиреоїдит належить до рідкісних інфекційних захворювань щитовидної залози. Інфікування найчастіше відбувається гематогенним шляхом, рідше внаслідок поширення запального процесу з прилеглих анатомічних структур. В окремих випадках захворювання може розвинутися як ускладнення інвазивних процедур, у тому числі тонкоголкової аспіраційної пункційної біопсії.
Причини гострого бактеріального тиреоїдиту
Найбільш частими збудниками є грампозитивні мікроорганізми — Streptococcus pyogenes і Staphylococcus aureus. Значно рідше етіологічну роль відіграють грамнегативні бактерії, такі як Escherichia coli або Salmonella Typhimurium. При епізодах запалення, що повторюються, слід враховувати можливу участь анаеробної мікрофлори.
Клінічно захворювання проявляється гострим початком з вираженою болісністю та локальним набряком у ділянці щитовидної залози. Стан супроводжується гарячкою, ознобом та симптомами інтоксикації. У міру прогресування процесу можливе формування абсцесу, а також збільшення та болісність регіонарних лімфатичних вузлів. Незважаючи на вираженість запалення, функція щитовидної залози здебільшого збережена.
Діагностика гострого гнійного тиреоїдиту
Використання інструментальної діагностики відіграє важливу роль у підтвердженні діагнозу. При ультразвуковому дослідженні визначається зниження та неоднорідність ехогенності тканини залози; на стадії абсцедування виявляється обмежений анехогенний осередок. При сцинтиграфії відповідна зона не накопичує радіофармпрепарату та візуалізується як «холодна» ділянка.
При цитологічному дослідженні матеріалу, отриманого під час пункції, виявляють гнійний ексудат, який обов’язково має бути спрямований на бактеріологічний посів для ідентифікації збудника та визначення його чутливості до антибіотиків. У лабораторних аналізах крові характерні виражений лейкоцитоз та значне підвищення швидкості осідання еритроцитів, що відбивають активність гострого запального процесу.
Лікування гострого бактеріального (гнійного) тиреоїдиту
Основою терапії гострого гнійного запалення щитовидної залози є лікування в умовах стаціонару, що включає системну антибактеріальну терапію та хірургічну санацію осередку інфекції. При формуванні абсцесу показано його дренування, а при вираженому або поширеному запальному процесі може знадобитися хірургічне видалення ураженої ділянки залози або виконання часткової тиреоїдектомії.
Перед початком лікування необхідно отримати матеріал для бактеріологічного дослідження із визначенням чутливості збудника до антибіотиків. Однак після взяття зразків терапію відкладати не можна — емпіричні антибіотики слід призначити негайно. При виборі стартового лікування враховують клінічну тяжкість перебігу інфекції, наявність факторів ризику, імунний статус пацієнта, відомості про алергічні реакції і антибактеріальну терапію, що нещодавно проводилася.
У пацієнтів без імунодефіциту та гіперчутливості до пеніцилінів як початкова терапія рекомендується внутрішньовенне введення пеніцилінів, стійких до дії пеніциліназ, у комбінації з інгібітором β-лактамаз (наприклад піперацилін / тазобактам). За підозри на інфекцію, спричинену стійкими штамами стафілококу, до схеми додають ванкоміцин.
Після ідентифікації збудника лікування слід скоригувати відповідно до результатів антибіотикограми. Найчастішою причиною захворювання є Staphylococcus aureus; у таких випадках препаратом вибору є цефазолін, а при виявленні метицилінрезистентних штамів (methicillin-resistant Staphylococcus aureus — MRSA) — ванкоміцин. Якщо запалення зумовлено стрептококовою інфекцією, переважно призначають пеніцилін або цефтріаксон.
Своєчасний початок адекватної антибактеріальної терапії поєднано з хірургічним контролем гнійного вогнища дозволяє запобігти поширенню інфекції та розвитку тяжких ускладнень.