Гіпотонічна гіпергідратація — це стан, за наявності якого в організмі накопичується надмірна кількість води, що супроводжується зниженням осмотичної концентрації (гіпотонією) рідинних середовищ людського організму. Основною лабораторною ознакою цього стану є гіпонатріємія, тобто фіксується знижений рівень натрію у плазмі крові. Таке порушення розвивається внаслідок порушення балансу між надходженням та виведенням рідини, відбувається розведення позаклітинного простору та збільшення внутрішньоклітинного об’єму через переміщення води до клітин, і це може мати серйозні клінічні наслідки.
Гіпотонічна гіпергідратація переважно зумовлена порушенням видільної здатності нирок щодо вільної води, яке фіксується при нирковій недостатності або як результат патологічно надмірного виділення вазопресину. Головні етіологічні чинники у цій ситуації — застосування внутрішньовенних інфузійних розчинів, які не містять електролітів. Рідше гіпотонічна гіпергідратація розвивається внаслідок надмірного перорального прийому рідини особами зі збереженою нирковою екскрецією води (первинною полідипсією). Унаслідок зазначених процесів відбувається розведення рідких середовищ організму, а це спричиняє зниження концентрації натрію — гіпонатріємію.
Також слід звернути увагу на підвищення секреції вазопресину, що також зумовлює затримку води, розвивається у відповідь на зменшення ефективного об’єму внутрішньосудинного русла. Це призводить до виникнення симптомів гіпергідратації, яка проявляється у набряках та накопиченні рідини в серозних порожнинах тіла, що є типовим для хворих із хронічною серцевою недостатністю, цирозом печінки або нефротичним синдромом.
Порушення здатності нирок виводити надмірну кількість «вільної води» з організму може відмічатися у таких клінічних ситуаціях:
Клінічні прояви гіпотонічної гіпергідратації визначаються вираженістю гіпонатріємії, швидкістю її розвитку, а також ступенем надмірної кількості рідини в організмі. Якщо ж цей стан розвивається стрімко, то фіксуються найбільш тяжкі симптоми:
За допомогою аналізу плазми крові (лабораторна діагностика) виявляють гіпонатріємію, ступінь вираженості якої може значно варіювати залежно від конкретного випадку.
Лікування гіпотонічної гіпергідратації аналогічне до терапії гіпонатріємії, яка супроводжується гіперволемією. Ключовий момент — це поступово контролювати та коригувати рівень натрію в плазмі крові (проведення лабораторної діагностики). Це потрібно проводити тому, що при дуже швидкому відновленні нормальних показників це може призвести до серйозних неврологічних ускладнень (наприклад центральний понтинний мієліноліз).
Для того щоб безпечно привести концентрацію натрію до нормальних показників в людському організмі, обмежують вживання рідин, застосування діуретиків, а також за необхідності інфузію гіпертонічних розчинів під строгим контролем лабораторних показників і клінічного стану пацієнта.