Що таке гіпергідроз?

Гіпергідроз — це розлад, пов’язаний з підвищеним потовиділенням унаслідок надмірної стимуляції холінергічних рецепторів потових залоз. Під гіпергідрозом розуміють потовиділення, що перевищує необхідне для гомеостатичної регуляції температури тіла. Потові залози сконцентровані в таких ділянках, як пахвові западини, долоні. Долонна зона є ділянкою, що уражається найбільш часто.

При гіпергідрозі, ймовірно, порушено негативний зворотний зв’язок ацетилхоліну, що пояснює, як фізіологічна реакція може стати патологічною.

За оцінками експертів, гіпергідроз може фіксуватися у близько 3% усього населення загалом.

Гіпергідроз може призвести до розвитку емоційних порушень, депресивних розладів, порушень соціалізації та професійних труднощів.

Гіпергідроз класифікується як первинний та вторинний. Первинне захворювання зазвичай проявляється в більш ранньому віці з більш локалізованими симптомами. Вторинне захворювання зазвичай розвивається внаслідок побічних ефектів лікарських засобів або є симптомом системних розладів, особливо неврологічних.

Виділяють мерокринові та апокринні потові залози. Мерокринові залози розподілені по поверхні шкіри. Апокринні залози знаходяться переважно в пахвових западинах, ареолах та сосках, зовнішніх статевих органах. Апокринні залози не відіграють істотної ролі в розвитку гіпергідрозу.

Нормальне потовиділення є захисною функцією організму, потовиділення перевищує норму при підвищенні температури навколишнього середовища, що призводить до випаровування та охолодження шкіри.

При гарячці потовиділення також підвищується, що спрямовано на розсіювання надмірної теплопродукції організму.

Фізіологічне підвищення потовиділення виникає при тяжкому стресі, значно вираженому болю.

Чому розвивається гіпергідроз?

Гіпергідроз можна розподілити на первинний та вторинний.

Гіпергідроз: причини

Етіологія первинного гіпергідрозу сьогодні до кінця не вивчена. Вважається, що генетичні чинники відіграють роль у надмірній нервовій стимуляції потових залоз (так званий спадковий гіпергідроз).

Вторинний гіпергідроз: які захворювання та стани можуть бути причиною?

• застосування лікарських засобів, включно з агоністами дофаміну, селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), антипсихотиками та інсуліном;
• цукровий діабет;
• гіпертиреоз;
• хвороба Паркінсона;
• інші неврологічні розлади;
• феохромоцитома;
• акромегалія;
• лімфома;
• гарячка;
• алкоголізм;
• туберкульоз легень;
• позалегеневий туберкульоз (наприклад туберкульоз сечостатевої системи, туберкульозний менінгіт);
• малярія;
• муковісцидоз;
• синдром Райлі — Дея;
• запальні захворювання;
• патологічні стани сполучної тканини;
• хвороби сечовидільної системи.

Гіпергідроз може бути симптомом гіпоглікемії, отруєння фосфорорганічними сполуками, деякими грибами. При цьому зазвичай фіксується загальний гіпергідроз.

Розвиток сегментарного чи локалізованого вторинного гіпергідрозу виявляється рідко.

У жінок у клімактеричний період може розвиватися помірний або виражений гіпергідроз голови та шиї, обличчя.

Односторонній гіпергідроз, як правило, найчастіше діагностують на правій стороні обличчя або руки, ангідроз — на лівій стороні.

Патофізіологія

Екринні потові залози отримують симпатичну іннервацію через холінергічні волокна, посилаючи імпульси як фізіологічну реакцію для контролю температури тіла під час фізичного чи психологічного стресу. Терморегуляторний центр гіпоталамуса опосередковує симпатичну іннервацію потових залоз. Холінергічна стимуляція мускаринових рецепторів викликає потовиділення. Гіпергідроз розвивається при гіперактивності симпатичної нервової системи, що викликає надмірне вивільнення ацетилхоліну з нервових закінчень. Вважається, що може бути порушений механізм негативного зворотного зв’язку. Ця патологічна реакція може бути спричинена препаратами, які збільшують вивільнення ацетилхоліну з нейронів або системними захворюваннями.

Гістологічно при цьому потові залози не змінюються, проте симпатичні ганглії збільшуються.

Гіпергідроз: діагностика

Як проявляється гіпергідроз?

Пацієнти з гіпергідрозом відмічають надмірне потовиділення зазвичай у ділянках з найвищою щільністю потових залоз, зокрема на долонях, підошвах, обличчі, голові або пахвах. При цьому підвищене потовиділення може бути генералізованим або може відмічатися локальний гіпергідроз (наприклад плантарний гіпергідроз, гіпергідроз пахв та ін.)

Діагностика гіпергідрозу обов’язково має включати збирання докладного анамнезу.

Слід поставити хворому низку запитань, включно з такими:

• чи є підвищене потовиділення генералізованим, чи фіксується лише у якихось окремих ділянках (долонях, підошвах, пахвах та інших зонах)?
• Підвищене потовиділення відмічається постійно або виникає періодично?
• У яких обставинах виявляється підвищене потовиділення (наприклад у зв’язку зі стресом)?
• Підвищене потовиділення фіксується в нічний час доби або вдень?
• Чи відчуває пацієнт жар, тоді як температура довкілля прохолодна?
• Чи порушує підвищене потовиділення повсякденне життя, чи заважає на роботі або заняттям хобі (наприклад гіпергідроз долонь може заважати виконувати роботу з паперами чи тканиною, користуватися інструментами, тримати тенісну ракетку)?
• Чи виявляється подібне потовиділення у когось із членів сім’ї?
• Чи відмічаються якісь супутні гіпергідрозу симптоми? Які? (Особливу увагу слід приділити неврологічним симптомам та симптомам потенційного інфекційного захворювання, включно з туберкульозом).
• Чи не фіксував пацієнт збільшення лімфатичних вузлів?
• Чи не змінилися останнім часом апетит та маса тіла (за винятком цілеспрямованого схуднення)?
• Які лікарські засоби приймає хворий?
• Чи були останнім часом значні стреси або зміни життєвих обставин (зміна роботи, начальника, кліматичної зони проживання, тривалі відрядження)?
• Чи помічали родичі, друзі чи колеги підвищене потовиділення у пацієнта?
• Чи доводиться хворому частіше міняти одяг, приймати душ кілька разів на добу, носити із собою змінний одяг / білизну, часто витирати руки, щоб замаскувати підвищене потовиділення?

Первинний гіпергідроз частіше фіксують в осіб молодого віку, хворих із сімейним анамнезом.

Для первинного гіпергідрозу характерна тривалість симптомів >6 міс, двостороннє ураження.

Маніфестація симптомів у пізнішому віці характерна для вторинного гіпергідрозу.

Можливий гіпергідроз обличчя, пов’язаний з їдою, — при цьому пацієнт відмічає підвищене потовиділення на обличчі після їди, частіше шоколаду, кави, чаю, гарячих напоїв, гострих страв.

Також гіпергідроз обличчя можна діагностувати при хворобі Паркінсона.

Діагноз зазвичай встановлюється з урахуванням клінічної оцінки; отже, рекомендується візуальний огляд уражених ділянок.

Так, слід звернути увагу на вологість, наявність мацерацій, дисгідрозу (часто поєднується з гіпергідрозом) на долонях та підошвах. Слід звернути увагу на забарвлення стоп або шкарпеток взуттям.

Важливо провести огляд пахвових западин (хворий може вважати подразнення та свербіж, спричинені гідраденітом, пов’язаними з гіпергідрозом).

Також використовуються візуальні шкали для кількісної оцінки ступеня тяжкості підвищеного потовиділення долонь.

Йодокрохмальна проба при гіпергідрозі проводиться для уточнення його локалізації.

При підозрі на вторинний гіпергідроз показаний повний фізикальний огляд, включно з вимірюванням температури тіла, пальпацією лімфовузлів, вимірюванням артеріального тиску та неврологічним оглядом.

Діагностичні критерії первинного гіпергідрозу:

• надмірне потовиділення протягом ≥6 міс;
• потовиділення поширюється на пахвові западини, долоні, підошви та/або обличчя;
• потовиділення двостороннє та симетричне;
• знижене або відсутнє потовиділення в нічний час доби;
• епізоди потовиділення тривають щонайменше 7 днів;
• вік хворого становить ≤25 років;
• гіпергідроз у сімейному анамнезі;
• потовиділення порушує повсякденну діяльність.

Додаткові обстеження при підозрі на вторинний гіпергідроз:

• загальний аналіз крові та швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ);
• біохімічний аналіз крові (зокрема на креатинін та швидкість клубочкової фільтрації);
• функція щитовидної залози (включно з рівнем тиреотропного гормону);
• рівень антинуклеарних антитіл у плазмі крові;
• рівень гемоглобіну A1C;
• реакція Вассермана;
• загальний аналіз сечі;
• рентгенографія органів грудної клітки;
• аналіз мокротиння на кислотостійкі бактерії;
• ультразвукове дослідження органів черевної порожнини та сечовидільної системи;
• інші аналізи та візуалізаційні методи залежно від клінічної підозри.

Лікування гіпергідрозу

Терапія гіпергідрозу залежить від того, чи є розлад первинним або вторинним, локалізованим чи генералізованим, а також його вираженості.

Як лікувати первинний гіпергідроз?

Лікарські засоби для зовнішнього застосування від гіпергідрозу.

Терапія першої лінії при гіпергідрозі передбачає безрецептурний препарат гексагідрат хлориду алюмінію 20% протягом 3–4 ночей, потім щоночі в разі необхідності. Лікарський засіб може викликати подразнення шкіри. Також можна застосовувати глікопіронію тозилат місцево (попередньо змочена 2,4% розчином глікопіронію тканина). Алюмінію хлорид у формі гелю застосовують для лікування підвищеного пахвового потовиділення. Цей препарат також може викликати подразнення шкіри.

Випускаються також антиперспіранти від гіпергідрозу, що містять гексагідрат хлориду алюмінію.

Використовувати харчову соду від гіпергідрозу не рекомендується.

За відсутності ефекту від місцевих ліків або значної вираженості симптомів застосовують пероральні антихолінергічні препарати (оксибутинін у дозі 5–10 мг/добу) або місцево глікопіролат 0,5–2,0% розчин. Антихолінергічні засоби можуть спричиняти сухість очей, рота, затримку сечі та запор.

Іонофорез від гіпергідрозу проводиться 2–3 р/тиж і показаний при резистентності гіпергідрозу до місцевої та пероральної лікарської терапії. Іонофорез — це довгострокове лікування, ефективність зазвичай низька.

Терапія гіпергідрозу ботоксом також рекомендується у резистентних випадках при виражених симптомах. Застосовуються ін’єкції ботулотоксину А кожні 3–4 тиж.

Деякі експерти рекомендують при пахвовому гіпергідрозі ін’єкції ботулотоксину з лідокаїном. Ботулотоксин діє шляхом розщеплення білка SNAP-25. Це запобігає зв’язуванню та пресинаптичному злиттю ацетилхолінових везикул з нервовим закінченням і у такий спосіб блокує вивільнення ацетилхоліну. Зниження потовиділення може тривати 6–24 міс. Ін’єкції зазвичай робляться в обидві пахвові западини, також їх можна використовувати при гіпергідрозі долонь та підошов.

У резистентних тяжких випадках використовують інвазивні терапевтичні заходи, включно із симпатектомією, радіочастотною абляцією, підшкірною ліпосакцією або місцеве висічення як крайній захід.

Симпатектомія включає висічення гангліїв (T2–T4), відповідальних за потовиділення. Резекція гангліїв T1 виконується при підвищеному потовиділенні обличчя, T2 і T3 — при потовиділенні долонь і T4 — при пахвовому потовиділенні. Процедуру можна проводити торакоскопічно. Ускладнення можуть включати компенсаторне потовиділення, синдром Горнера, пневмоторакс, больовий синдром та міжреберну невралгію.

Як лікувати вторинний гіпергідроз?

При вторинному гіпергідрозі насамперед показана терапія основного захворювання або припинення прийому причинного препарату.

Також можна застосовувати методи лікування первинного гіпергідрозу як симптоматичну терапію.

Диференційна діагностика

• Тиреотоксикоз.
• Нейропатія.
• Гіпоглікемія.
• Феохромоцитома.
• Менопауза.
• Лімфома.
• Туберкульоз.
• Розлад, пов’язаний із вживанням алкоголю.

Гіпергідроз: чим небезпечний?

• Косметичний дефект.
• Емоційні порушення.
• Порушення соціалізації.
• Зниження якості життя.
• Депресивні розлади.
• Ускладнення вторинного гіпергідрозу зумовлені причинною патологією.