Африканський трипаносомоз

Содержание

Африканський трипаносомоз людини є серйозним інфекційним захворюванням, яке викликають одноклітинні паразити роду Trypanosoma. Ці мікроорганізми здатні паразитувати не тільки в організмі людини, також вони уражують інших ссавців (велику рогату худобу, коней, свиней, собак та дрібних тварин).

У медичній літературі також зустрічається інша назва африканського трипаносомозу – сонна хвороба. Така назва з’явилася внаслідок ураження нервової системи, одним із симптомів якого є постійна сонливість. За відсутності лікування захворювання закінчується летальним кінцем.

Інфекція переважно розвивається у жителів сільських районів, які займаються землеробством, рибальством, тваринництвом, полюванням. Для захворювання характерне осередкове поширення з охопленням окремих сіл або цілих регіонів.

Причини африканського трипаносомозу

Африканський трипаносомоз належить до категорії трансмісивних захворювань, тобто для зараження необхідний як збудник, так і переносник, здатний передавати інфекційний патоген потенційному хазяїну.

Збудник африканського трипаносомозу

Захворювання викликають два типи мікроорганізмів, відкриті на початку XX ст.:

• Trypanosoma brucei gambiense;
• Trypanosoma brucei rhodesiense.

Вони названі на честь відомого британського лікаря-паразитолога Девіда Брюса (David Bruce). Абсолютна більшість випадків сонної хвороби пов’язана з гамбійським типом інфекції (за наявними даними 92–98%).

Переносник африканського трипаносомозу

Переносником інфекції є муха цеце (рід двокрилих із сімейства Glossinidae). Дослідниками відкрито 23 види мух, але лише деякі з них здатні переносити патогенні мікроорганізми. Ареал проживання мухи цеце — африканський континент (на південь від Сахари). Ці комахи пристосувалися до життя у сирих та вологих тропічних лісах. Вони активно розмножуються в родючих районах, особливо поблизу берегів річок, що змушує місцевих жителів залишати ділянки, які добре підходять для землеробства.

Морфологічні особливості трипаносом

Що ж морфологічно є збудником трипаносомозу? Це найпростіший мікроорганізм, який має видовжену форму тіла. Поздовжній розмір досягає 30–40 мкм, поперечний — 1,5–3 мкм. У цитоплазмі знаходяться різні органели та включення:

• кінетопласт — структура, відповідальна за зберігання та управління ДНК клітини. Він відіграє ключову роль у клітинному поділі мікроорганізму;
• апарат Гольджі — невід’ємна частина системи клітинного транспортування поживних речовин;
• мітохондрії — здійснюють аеробне дихання та виробництво аденозинтрифосфату (АТФ), який є джерелом енергії для клітинних процесів;
• піноцитозні бульбашки — це тимчасові структури, в яких містяться захоплені харчові частинки;
• рибосоми — відповідальні за синтез білків у клітині;
• лізосоми — важливі органели для перетравлення та утилізації клітинних залишків, а також для розщеплення білків, ліпідів та інших молекул всередині клітини.

На задньому кінці розташований хвилеподібний джгутик, що утворює ундулюючу мембрану, завдяки якому трипаносоми здатні до активного пересування. Розмножуються мікроорганізми поздовжнім поділом.

При фарбуванні за методом Романовського — Гімзи цитоплазма трипаносом набуває блакитного кольору.

Механізм передачі трипаносомозу

Основний шлях передачі сонної хвороби через укуси мух цеце. Однак існують інші шляхи передачі інфекції, які слід враховувати в епідеміології трипаносомозу:

• трансплацентарний шлях — збудник трипаносомозу людини може долати плацентарний бар’єр та інфікувати плід усередині материнської утроби в період вагітності. Цей шлях передачі підкреслює важливість раннього виявлення та лікування у вагітних;
• трансфузійний шлях передачі — при переливанні інфікованої крові або її компонентів (еритроцитів, плазми, тромбоцитів);
• передача іншими комахами, що харчуються кров’ю, — хоча мухи цеце вважаються основними переносниками паразитів, існує ймовірність механічної передачі інфекції іншими комахами, наприклад москітами;
• випадкове зараження персоналу лабораторій — співробітники лабораторій схильні до підвищеного ризику зараження інфекційними хворобами внаслідок постійної роботи з біологічним матеріалом;
• передача статевим шляхом — за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), зареєстровано один випадок зараження африканським трипаносомозом статевим шляхом.

Життєвий цикл збудника трипаносомозу

Життєвий цикл трипаносоми є складним процесом. Умовно його можна поділити на 2 фази:

• 1-ша фаза — проходить в організмі мухи цеце (переносника);
• 2-га фаза — проходить в організмі ссавців (тварини, людини).

Схематично ключові етапи розвитку паразиту представлені у табл. 1.

Цей цикл продовжується, коли інфікована муха цеце кусає здорову людину або тварину, передаючи метациклічну форму паразита в його кров і відновлюючи життєвий цикл в організмі нового хазяїна.

Вплив трипаносом на організм людини

Вплив трипаносом на організм людини комплексний внаслідок впливу токсичних продуктів життєдіяльності мікроорганізмів, викликаного ним запалення, пошкодження клітин та дистрофічних змін у тканинах та органах:

• токсико-алергічні реакції — трипаносоми в організмі людини виділяють токсичні продукти життєдіяльності, їх білки є антигенами для імунної системи. Ці речовини здатні викликати алергічні реакції у заражених людей (висип на шкірі, свербіж, набряк і навіть анафілактичний шок). Токсини негативно впливають на судинну систему;
• пошкодження клітин різних тканин — збудник паразитує в різних органах (головному мозку, печінці, нирках, лімфатичних вузлах, кістковому мозку та ін.), безпосередньо пошкоджуючи їх клітини;
• дистрофічні зміни внутрішніх органів — пошкодження клітин може супроводжуватися некротичними змінами у тканинах, посиленням утворення щільної сполучної тканини, на тлі чого з’являються функціональні порушення органів;
• розвиток лептоменінгіту — хронічного запалення м’якої та павутинної мозкових оболонок. Трипаносоми здатні проникати в центральну нервову систему через гематоенцефалічний бар’єр, провокуючи і підтримуючи млявий запальний процес.

Симптоми трипаносомозу

Тривалість інкубаційного періоду при родезійському та гамбійському типі трипаносомозу людини має особливості:

• 1–3 тиж, якщо захворювання викликано Trypanosoma brucei rhodesiense;
• більш тривалий інкубаційний період, який може варіювати 2–5 тиж і іноді досягати 2 років і більше, якщо причина інфекції Trypanosoma brucei gambiense.

Для захворювання характерна стадійність: на початку розвитку інфекції діагностують гемолімфатичну стадію, з перебігом хвороби настає неврологічна стадія.

Гемолімфатична стадія

Ця стадія захворювання починається укусом мухи цеце і потраплянням метациклічної форми трипаносом у кровоносну та лімфатичну системи та закінчується розвитком неврологічних симптомів:

• шкірні прояви — після укусу інфікованої мухи цеце на шкірі утворюється папула — трипаносомний шанкр. Елемент висипу може досягати 20 мм, оточений білуватою воскоподібною зоною. Папула зберігається протягом 3–5 днів, після чого замінюється сполучною тканиною: утворюється пігментний рубець. У деяких пацієнтів, крім папули, з’являються інші дерматологічні прояви — плями, кільця, які локалізовані на шкірі тулуба. Вони мають рожевий відтінок, розміри рідко перевищують 15 см. Висип поза місцем укусу називається трипанидами;
• лихоманка — її можна описати терміном febris irregularis — добові коливання температури не мають жодних закономірностей. Лихоманка стійка, вона продовжується, незважаючи на прийом антипіретиків, антимікробних лікарських препаратів, гормональних засобів;
• загальні симптоми — на тлі підвищеної температури тіла з’являється загальна симптоматика: порушення засинання та якості сну, головний біль, підвищена стомлюваність;
• синдром аденогепатоспленомегалії — включає поєднане збільшення розмірів лімфовузлів, печінки і селезінки. Збільшені лімфовузли найбільш помітні у задньому трикутнику шиї (симптом Уїнтерботома). На початку захворювання вони м’які за консистенцією, під час прогресування патологічного процесу лімфовузли стають більш щільними. Пальпація не супроводжується дискомфортом та болісними відчуттями;
• ендокринна патологія — у чоловіків функціональні порушення ендокринної системи можуть спричинити імпотенцію, у жінок — виявляються фригідністю, припиненням менструального циклу та іншими симптомами.

Неврологічна (менінгоенцефалітична) стадія

Прогресування захворювання пов’язане з проникненням трипомастигот паразиту через гематоенцефалічний бар’єр та ураженням структур центральної нервової системи. Для менінгоенцефалітичної стадії хвороби характерні:

• наростаюча денна сонливість — один із найбільш характерних симптомів неврологічної стадії африканського трипаносомозу. Її відзначають переважно у 1-й половині дня і вона може бути настільки інтенсивною, що хворий може засинати у найнесподіваніших ситуаціях, наприклад під час розмови чи їди. Під час сну може підвищуватися температура тіла. Внаслідок порушення режиму сну та неспання погіршується процес засинання в нічний час. Якість нічного сну значно знижується;
• клінічні ознаки ураження нервової системи — при ураженні структур головного мозку відмічають різноманітність неврологічної симптоматики: порушується міміка, змінюється хода (пацієнт ніби «волочить» ноги), загальмовується реакція на зовнішні подразники, сповільнюються рухи. Рот закривається нещільно через опускання нижньої щелепи, що супроводжується слинотечею. З’являється тремор язика, рук та ніг, який поступово посилюється. Виникають судоми, параліч, ригідність потиличних м’язів.

Сонна хвороба має тяжкі наслідки для пацієнтів:

• кахексія — екстремальне виснаження організму, з критичним зменшенням маси тіла та загальною слабкістю;
• кома — вкрай тяжкий стан, що характеризується втратою свідомості, розладом функцій всіх органів чуття, порушенням кровообігу, дихання, метаболічних процесів;
• приєднання інфекцій.

За відсутності лікування у пацієнтів хвороба призводить до летального результату від перерахованих вище ускладнень протягом 4–12 міс.

Діагностика африканського трипаносомозу

Всі діагностичні заходи можна розділити на 3 ключові етапи:

• скринінг — важливий етап для раннього виявлення інфікованих людей в епідемічно небезпечних районах. Проводять за допомогою серологічних методів, доступних для визначення гамбійського типу захворювання;
• мікроскопічне дослідження — підтвердження діагнозу сонної хвороби шляхом виявлення трипаносом у біологічних рідинах організму;
• визначення стадії захворювання — використовують результати клінічного обстеження пацієнта, аналіз спинномозкової рідини. Стадія хвороби (гемолімфатична або менінгоенцефалітична) впливає на вибір лікувальної стратегії.

Клінічна діагностика

Початкові симптоми, які дозволяють запідозрити інфікування паразитами роду Trypanosoma:

• трипаносомний шанкр — папула в місці укусу мухи цеце;
• висип на тулубі (трипаниди);
• febris irregularis (тривала лихоманка неправильного типу, яка не відповідає типовим інфекційним хворобам);
• аденогепатолієнальний синдром.

Лабораторна діагностика африканського трипаносомозу

На гемолімфатичній стадії для дослідження використовують кров, зішкріб з папули, пунктат шийних лімфовузлів. Мазок фарбують за Романовським — Гімзе. Ознакою трипаносомозу буде наявність у досліджуваному матеріалі рухомих мікроорганізмів характерної форми, цитоплазма яких забарвлена ​​у блакитний колір.

Сонна хвороба часто характеризується низькою концентрацією трипаносом у плазмі крові пацієнтів, що створює складнощі при використанні стандартних методів діагностики. Для підвищення концентрації використовують різні концентраційні методики, наприклад, центрифугування.

Пацієнтам, у яких підозрюють неврологічну стадію хвороби, немає сенсу досліджувати кров і пунктат лімфатичних вузлів, оскільки концентрація збудника мізерно мала. Діагностичного значення набуває мікроскопія спинномозкової рідини. Характерними ознаками інфекції, крім виявлення трипаносом, є:

• підвищений тиск ліквору;
• кількість лімфоцитів ≥6 клітин/мкл;
• підвищення рівня білка;
• наявність неспецифічного IgM, плазматичних клітин із цитоплазматичними вакуолями, що містять імуноглобулін (клітини Мотта).

Також у лабораторній діагностиці трипаносомозу використовують посів біологічного матеріалу на живильне середовище з подальшою інкубацією протягом 10 днів, біологічний метод (зараження лабораторних тварин кров’ю обстежуваної людини).

Лікування африканського трипаносомозу

Вибір лікарських засобів для лікування трипаносомозу залежить від стадії захворювання та типу збудника. Ранній початок терапії підвищує ймовірність повного одужання. Після закінчення курсу лікування пацієнту слід періодично проходити клінічне та лабораторне обстеження, оскільки трипаносоми можуть зберігати свою життєздатність та викликати рецидиви інфекції. Рекомендований період спостереження — не менше 2 років.

Детально схеми лікування африканського трипаносомозу на різних стадіях захворювання описані у настанові ВООЗ. Ознайомитися з ними можна у табл. 2.

Профілактика африканського трипаносомозу

Профілактичні заходи можна розділити на 2 напрямки:

• особисті;
• соціальні.

Особисті заходи профілактики

Люди, які живуть в ендемічних районах або подорожують туди, повинні вживати заходів щодо захисту від укусів мух цеце:

• носіння захисного одягу;
• використання репелентів, спеціальних сіток від комах;
• дотримання гігієнічних норм.

Соціальні заходи профілактики

Соціальна профілактика передбачає:

• знищення переносників захворювання за допомогою інсектицидів, обробка потенційних для розмноження місць;
• раннє виявлення та лікування інфікованих людей;
• застосування антипротозойних препаратів у вагітних з діагностованим трипаносомозом;
• соціальна освіта та інформування населення про ризики сонної хвороби та методи профілактики.

Прогноз африканського трипаносомозу

Прогноз для пацієнта з африканським трипаносомозом залежить від кількох факторів:

• стадія хвороби — рання стадія трипаносомозу (гемолімфатична) часто має більш сприятливий прогноз. На цій стадії хвороби переважають загальні симптоми, лікування специфічними антипротозойними препаратами зазвичай є ефективним. Пізня менінгоенцефалітична стадія супроводжується ураженням структур головного мозку, ускладнюється мозковою комою, розвитком кахексії, приєднанням вторинної інфекції, що часто закінчується летальним кінцем;
• лікування — своєчасно розпочата терапія у необхідному обсязі підвищує ймовірність одужання. Однак доступність та якість лікування варіює в різних регіонах Африки, що впливає на прогноз;
• супутні захворювання — хронічна патологія нервової, ендокринної, серцево-судинної та інших систем ускладнює перебіг сонної хвороби;
• індивідуальні особливості пацієнта — вік та загальний стан організму також впливають на прогноз.