Аденоматозні поліпи належать до поширених новоутворень у дорослої популяції. Їх основною особливістю є активне розмноження та зміна клітин залозистого епітелію, що може виявлятися у формі гіперплазії та дисплазії різного ступеня вираженості — від низького до високого. Коли ми стикаємося з ситуацією, де клітини, що зазнали дисплазії високого рівня, проникають через м’язовий шар слизової оболонки та починають впливати на підслизовий простір, тоді говорять про перехід стану до інвазивного раку. Цей процес іноді називається «раком усередині поліпа».

Клінічна картина

Однією з найбільш виражених ознак захворювання може бути кровотеча із прямої кишки. Однак інші симптоми, такі як легка анемія, часті позиви до дефекації або наявність слизу в стулі можуть також вказувати на захворювання, хоча і діагностуються менш часто. Багато поліпів, особливо тих, величина яких не перевищує 1 см, можуть не проявлятися зовнішніми ознаками.

Можливість злоякісного переродження поліпа може коливатися залежно від кількох чинників. По-перше, від його розміру: поліпи більшого розміру становлять велику загрозу. По-друге, форма поліпа також відіграє роль: ті, що розташовані на широкій основі, більш схильні до малігнізації, ніж поліпи на довгій ніжці. Нарешті, гістологічна структура поліпа впливає ризик: ворсинчасті аденоми зазвичай становлять велику загрозу, тоді як тубулярні аденоми належать до категорії з найнижчим ризиком малігнізації.

Діагностика

Для виявлення проблем у ділянці прямої кишки медичні фахівці найчастіше вдаються до методів діагностики, таких як колоноскопія та КТ-колонографія. Колоноскопія виділяється своєю високою чутливістю, що досягає понад 90%, коли йдеться про виявлення поліпів розміром 7 мм і більше. КТ-колонографія також демонструє високу чутливість близько 90% для виявлення утворень, що перевищують 1 см у діаметрі. Однак варто відзначити, що метод іригографії з подвійним контрастуванням сьогодні застосовується вкрай рідко.

Після проведення таких досліджень та видалення новоутворення, наступним етапом є гістологічне дослідження. Цей процес дає змогу фахівцям класифікувати поліп, визначаючи його тип — неопластичний, включаючи різні форми аденоми та ступінь дисплазії, або непухлинний.

Лікування

При виявленні поліпів у товстій кишці рекомендується негайне видалення з подальшим детальним дослідженням екстрарованого матеріалу на гістологічному рівні.

Що стосується методів видалення, технічні підходи різні залежно від розміру та розташування. Так, дрібні поліпи до 5 мм та деякі поліпи 6–9 мм, які знаходяться в певних місцях, видаляються за допомогою діатермічної петлі без застосування електрокоагуляції, що відомо як «холодна поліпектомія». Однак поліпи з ширшою основою (10–19 мм) або ті, що мають довгу ніжку та перевищують 5 мм, рекомендується видаляти за допомогою петлі із застосуванням електрокоагуляції — цей метод називається «гаряча поліпектомія». Вкрай важливо відзначити місце, де поліп був видалений, з використанням ендоскопічної техніки татуювання.

Коли в аденомі виявляється ракова ділянка, обмежена підслизовою оболонкою, не завжди потрібні додаткові хірургічні втручання. Це можливо за умови, що поліп був повністю видалений, краї резекції відсутні, інфільтрація на рак на відстані не менше 1 мм, пухлина характеризується високим ступенем диференціації і немає ознак проникнення в лімфатичні або кровоносні шляхи. Якщо ці критерії не дотримані, рекомендується провести резекцію відповідної ділянки товстої кишки з наступною лімфаденектомією.

Диспансеризація після поліпектомії

Згідно з рекомендаціями Європейського товариства шлунково-кишкової ендоскопії (ESGE), після проведення первинної колоноскопії з подальшою поліпектомією пацієнтів класифікують на основі певних факторів, пов’язаних із ризиком розвитку раку. Ці фактори дозволяють розділити хворих на дві основні категорії: ті, хто знаходиться в зоні низького ризику, і ті, хто наражається на високий ризик.