Кортикомедулярний абсцес нирки
Кортикомедулярний абсцес нирки — це осередкове гнійне запалення, що локалізується на межі корової та мозкової речовини нирки. Він може формуватися як у вигляді одиночного вогнища, так і багатьох гнійників. Найчастіше цей стан розвивається як ускладнення пієлонефриту, особливо за наявності факторів, які порушують нормальний пасаж сечі, таких як міхурово-сечовідний рефлюкс або обструкція сечових шляхів.
Клінічна картина зазвичай відповідає тяжкій інфекції сечовивідних шляхів і може супроводжуватися вираженою інтоксикацією, гарячкою та больовим синдромом. Для підтвердження діагнозу ключову роль відіграють методи візуалізації, при цьому дослідженням вибору є комп’ютерна томографія (КТ), за допомогою якої можна точно визначити локалізацію та розміри гнійного вогнища.
Терапевтична тактика залежить від стадії гнійного процесу. На ранніх етапах своєчасно розпочата антибактеріальна терапія може сприяти зменшенню вираженості запалення. Однак при абсцесі, що сформувався, як правило, потрібне інвазивне втручання — найчастіше проводиться дренування гнійного вогнища. У поодиноких, більш тяжких випадках може виникнути потреба у частковій резекції нирки або навіть нефректомії.
Множинні абсцеси корового шару нирки
Множинні абсцеси корового шару нирки — це гнійне ураження, що розвивається переважно внаслідок гематогенного поширення інфекції з віддалених осередків її розвитку. Найчастішими джерелами є інфекції шкіри, кісткової тканини або ендокарда, при цьому у близько 1/3 пацієнтів первинне вогнище до моменту діагностики виявити не вдається. У переважній більшості випадків (близько 90%) збудником є Staphylococcus aureus.
Патологічний процес починається з формування багатьох дрібних гнійних вогнищ у коровій речовині нирки, які з часом можуть зливатися, утворюючи більші абсцеси. У низці випадків вони здатні розкриватися в чашково-лоханкову систему. Найвищий ризик розвитку цього стану відзначається в осіб, які вживають внутрішньовенні наркотики, пацієнтів з цукровим діабетом, а також у хворих, які знаходяться на діалізі.
Діагностика ускладнюється тим, що за допомогою бактеріологічних досліджень крові та сечі часто не виявляють збудника. Тому ключове значення мають методи візуалізації, серед яких методом вибору є КТ, за допомогою якої можна точно оцінити поширеність та характер ураження.
Лікування ґрунтується на поєднанні інтенсивної антибактеріальної терапії та за необхідності хірургічного втручання. Тактика ведення аналогічна такій при кортикомедулярному абсцесі нирки і включає дренування гнійних вогнищ при їх сформованості.
Паранефральний абсцес
Паранефральний абсцес — це скупчення гнійного вмісту в просторі між фіброзною капсулою нирки і її фасцією. Найчастіше він розвивається як ускладнення захворювань нирок та сечовивідних шляхів. До провідних причин належать піонефроз, особливо пов’язаний з нефролітіазом, а також пієлонефрит та його гнійні ускладнення, включно з кортикомедулярними та коровими абсцесами нирки. Значно рідше інфекція поширюється гематогенним шляхом. У близько ¼ усіх пацієнтів ця патологія розвивається на тлі цукрового діабету.
Клінічна картина зазвичай характеризується вираженими ознаками інфекції: підвищеною температурою тіла, ознобом та болем у ділянці нирок. У низці випадків при огляді вдається виявити болісне пухлиноподібне утворення в поперековій зоні. Бактеріологічне дослідження крові може бути інформативним лише у частини пацієнтів — позитивні результати отримують у близько 10–40% усіх випадків.
Ключову роль у діагностиці відіграють методи візуалізації. Найбільш інформативним дослідженням є КТ, оскільки за допомогою ультразвукового дослідження (УЗД) неможливо виявити патологію у близько 1/3 хворих.
Лікування — обов’язкове видалення гнійного вогнища — або хірургічним шляхом, або за допомогою черезшкірного дренування. Антибактеріальна терапія призначається з урахуванням результатів бакпосіву сечі, крові та вмісту абсцесу, що дозволяє цілеспрямовано впливати на збудника інфекції.
Піонефроз
Піонефроз — гнійне розплавлення ниркової паренхіми, що виникає, як правило, на тлі вже наявного гідронефрозу, інфекція розвивається висхідним шляхом. Найчастішою причиною є обструкція сечових шляхів, особливо пов’язана з нефролітіазом, що створює умови для застою сечі та подальшого інфікування.
Гострий перебіг захворювання клінічно проявляється як тяжка форма інфекції сечовивідних шляхів з вираженою інтоксикацією, гарячкою та больовим синдромом. При цьому стані потрібне невідкладне втручання, оскільки воно супроводжується підвищеним ризиком септичних ускладнень.
Основою лікування є термінова урологічна допомога, спрямована на декомпресію сечових шляхів та усунення джерела інфекції. Залежно від клінічної ситуації використовуються методи дренування (наприклад нефростомія) або інші види оперативного втручання. Антибактеріальна терапія застосовується як обов’язкове доповнення до хірургічного лікування.